Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей_

СК України містить спеціальну гл. 13 «Особисті немайнові права і обов'язки батьків і дітей», яка зібрала норми, що регулюють особисті відносини батьків і дітей та сприяють формуванню дитини як особис­тості. Закріплені в СК особисті немайнові права мають свою специ­фіку. По-перше, ці права позбавлені економічного змісту і не мають грошової оцінки. По-друге, вони належать усім без винятку батькам та дітям у рівному обсязі. По-третє, основна частина цих прав виникає з моменту народження людини, тобто вони є її природними правами. По-четверте, вони нерозривно пов'язані з особою їх носія.

Права малолітніх і неповнолітніх дітей закріплюються Конститу­цією України, Конвенцією ООН про права дитини¹, Законом України «Про охорону дитинства»², Сімейним кодексом та іншими норматив­но-правовими актами, що регулюють суспільні відносини в цій сфері. Конвенція ООН «Про права дитини» розглядає дитину як самостій­ну особистість, наділену правом і здатну тією чи іншою мірою до са­мостійного його здійснення та захисту. Визначення поняття дитини дається в ст. 1 Конвенції та в ч. 1 ст. 6 СК, згідно з якими дитиною є особа, яка не досягла 18 років. Згідно з ч. 2 ст. 6 СК малолітньою вва­жається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років, а неповноліт­ньою — вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти ро­ків. Слід також нагадати, що визнання дитини повністю дієздатною (наприклад, надання повної цивільної дієздатності згідно зі ст. 35 ЦК України) не впливає на можливість розглядати її як дитину.

Стаття 141 СК України встановлює рівність прав та обов'язків батьків стосовно дитини. Мати і батько не мають ніяких переваг щодо

¹ Конвенція ООН про нрава дитини від 20 листопада1989 р., ратифікована Постановою Верховної Ради УРСР 27 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 13. - Ст. 145.

² Закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402-Ш // ВВР України. - 2001. -№ ЗО. - Ст. 142.

І лава 9. Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей 151

здійснення виховання. Вони виступають при вирішенні розбіжностей :і приводу виховання дітей як рівні суб'єкти права.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК батько і мати мають рівні права й обо­в'язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлю­бі між собою.

Сімейне законодавство визначає низку особистих немайнових прав, які належать дитині: право жити та виховуватись у сім'ї, право на ім 'я, по батькові та прізвище, право висловлювати свою думку, право на спілкування з батьками та іншими родичами, право на свободу переміщення та вибору місця проживання, право на свій захист.

Одним із найважливіших природних прав людини є право на сім'ю. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства (ч. 1 ст. З СК). Право на сім'ю включає право особи створити сім'ю та жити у ній (ч. З ст. 4 СК). Особливе значення сім'я має для розвитку дитини, у зв'язку з чим держава забезпечує пріоритет сімейного виховання.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про права дитини, кожна дитина має право на збереження своєї індивідуальності. Індивідуальними ознаками осо­би, в першу чергу, є ім'я та прізвище¹. Законодавство встановлює по­рядок визначення та закріплення імені, прізвища та по батькові ди­тини (статті 145—148 СК). Право на ім'я — це непорушне і невідчу-жуване особисте немайнове право, а також природне право. Право на власне ім'я надає особі юридично забезпечену можливість мати певне ім'я, вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем². По­рядок визначення імені дитини передбачено у ст. 146 СК. Ім'я дитини визначається за згодою батьків. Ім'я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання бать­ківства визначається матір'ю дитини. Дитині може бути дано не біль­ше двох імен, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належать мати та (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Прізвище дитини визначається за прізвищем ЇЇ батьків. На відмі­ну від власного імені прізвище, по батькові не визначається довільно. Прізвище дитини визначається прізвищем Її батьків.

Діти отримують прізвище батьків, які перебувають у шлюбі. Якщо прізвище батьків спільне, таким воно буде і у дитини. Якщо батьки ма-

¹ Закон України «Про охорону дитинства» // ВВР України. — 2001. — № ЗО. — Ст. 142.

² Цивільне право України /заред. О. В. Дзери, Н. С. Кузпєцової. — К.: Юріп-ком Іитер, 1999. - С. 264.ють різні прізвища, дитині присвоюється прізвище батька або матері за згодою батьків. За відсутності згоди спір може вирішуватися за рі­шенням органів опіки та піклування або судом. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шля­хом з'єднання їхніх прізвищ, або якщо воно включає прізвище одного із батьків. Припинення шлюбу чи визнання його недійсним не має на­слідком зміну прізвища дитини.

По батькові дитини визначається у порядку, встановленому ст. 147 СК. За загальним правилом, по батькові дитини визначається за іме­нем її батька. Якщо дитина народжена жінкою, яка не перебуває у шлю­бі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнане, по батькові ви­значається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком. Закон України «Про національні меншини в Україні»¹ дозволяє громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати «по батькові», у свідоцтві про народження дитини вказувати лише її прізвище та ім'я.

Одним зі складових елементів права на ім'я є право на зміну або переміну імені, прізвища, по батькові. Цивільне та сімейне законодав­ство України передбачають різні підстави і порядок зміни та перемі­ни прізвища, імені, по батькові. Право на зміну імені, прізвища реалі­зується громадянами під час настання певних юридичних фактів сі­мейно-правового характеру. Наприклад, дозволяється зміна прізвища неповнолітніх дітей у зв'язку з розірванням шлюбу між батьками, вна­слідок усиновлення або зміни прізвища батьків (ст. 148 СК). За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягала чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прі­звище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище дру­гого з батьків.

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги вико­нання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Дитина має право на належне батьківське виховання. Законодав­ство закріплює обов'язок батьків щодо виховання та розвитку ди­вини (статті 150, 151, 152 СК, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. № 24002-Ш²). Батьки мають право та

¹ ВВР України. - 1992. - № 36. - Ст. 529.

² ВВР України. - 2001. - № ЗО. - Ст. 142'

_Глава 9. Особистинемал^ _ *Л

зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, го­тувати її до самостійного життя та праці. На кожного з батьків покла­дається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Виховання включає комплекс дій батьків, які спрямовані на духовний розвиток дітей, формування їх особистості, розвиток здібно­стей тощо. Крім того, батьки зобов'язані здійснювати дії щодо лікуван­ня дітей у разі хвороби, організації літнього відпочинку, придбання для них одягу, влаштування їх до дитячих закладів¹. Здійснюючи батьків­ські права, виховуючи дитину, батьки тим самим виконують обов'язки щодо її виховання. Маючи рівні права щодо вибору форми та методів виховання дітей, батьки повинні діяти за взаємною згодою, разом.

Одна з основних особливостей права на виховання полягає в тому, що його реалізація пов'язана з безпосереднім впливом вихователя па особистість. У СК міститься чимало норм, які слугують забезпеченню особистого контакту вихователя з тим, кого він виховує. До них нале­жать: ст. 160 СК, яка визнає місцем проживання малолітніх, що не до-сягли 14-річного віку, місце проживання їхніх батьків; ст. 163 СК за­кріплює право батьків на відібрання малолітньої дитини від іншої осо­би, яка утримує її у себе не на підставі закону або рішення суду; ст. 168 СК України сприяє збереженню особистого контакту дітей і батьків і після позбавлення їх батьківських прав; ст. 247 СК зобов'язує опіку­на чи піклувальника проживати разом із дитиною, над якою встанов­лено опіку чи піклування. Цим самим підкреслюється необхідність по­стійного контакту з дитиною, причому права та обов'язки опікуна (пік­лувальника) співпадають з правами та обов'язками батьків або усино­вителів.

Батько або матір зобов'язані виховувати дитину і у тому разі, якщо вони з нею разом не проживають. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею (ч. 2 ст. 157 СК). СК уперше закріплює можливість договірного визначення батьками цього питання. Згідно з ч. 4 ст. 157 СК батьки мають право укладати договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Закон не передбачає спеціальної форми такого до­говору. Можна припустити, що вона може бути письмовою. Крім того, такий договір за бажанням сторін може бути нотаріально посвідченим.

" "Туляков ІГм. Советское семейное право / А. М. Беляков, Е. М. Ворожей-кии. - М., 1974. - С. 208.За відсутності згоди між батьками щодо участі у вихованні дитини того з них, хто проживає окремо, і виникненні спору один із батьків може звернутися до органу опіки та піклування для вирішення питан­ня. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні ди­тини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї (ч. 1 ст. 158 СК). Якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дити­ною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рі­шення органу опіки та піклування, другий з батьків має право зверну­тися до суду з позовом про усунення цих перешкод (ч. 1 ст. 159 СК). Як випливає з ч. 1 ст. 159 СК, один з батьків може звернутися для ви­рішення спору щодо виховання дитини до органу опіки та піклування або безпосередньо до суду.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні. При цьо­му він може залишити чи змінити той порядок, який було встанов­лено органом опіки та піклування. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні (періодичні чи систематичні побачення, можли­вість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його прожи­вання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням став­лення батьків до виконання своїх обов'язків, особистої прихільності дитини до кожного з них, віку дитини, стану її здоров'я та інших об­ставин, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здо­ров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. В окремих випадках, якщо це викликано ін­тересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присут­ністю іншої особи. Іноді той з батьків, з ким проживає дитина, пере­шкоджає другому з батьків зустрічатися та спілкуватися з дитиною навіть після винесення судом відповідного рішення. У разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним (ч. 4 ст. 159 СК). Особа, яка ухиляється від ви­конання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та мо­ральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (ч. 5 ст. 159 СК).

Правом, що забезпечує соціальне буття людини, є право на місце проживання. Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, ви­значається за згодою батьків (ч. 1 ст. 160 СК). За відсутності згоди щодо того, з ким із батьків буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом (ч. 1 ст. 161 СК). Суд при вирішенні спору щодо місця проживання дитини з одним із батьків бере до уваги: став­лення батьків до виконання своїх обов'язків; додержання інтересів ди-

Глава 9. Особисті немайнові правовідносини батьків та дітей 15$

тини; особисту прихильність дитини до кожного з батьків; вік дитини стан її здоров'я; самостійний дохід того з батьків, з ким буде прожй" пати дитина; наявність упорядженого жилого приміщення; можливість створення умов належного виховання та розвитку; стосунки батьків матеріальне становище коленого з них; сімейний стан тощо. Якщо суД визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання, на вимогу баби, діда або інших родичів дитина мож^е бути передана комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жоД' ній з цих осіб, суд може постановити рішення про відібрання дитинИ від особи, з якою вона проживає (ч. З ст. 161 СК), і передати її для опі' кування органів опіки та піклування. Якщо дитина досягла 14 рокі£> вона сама обирає місце свого проживання у разі окремого проживання її батьків (ч. З ст. 160 СК). У зв'язку з цим спір між батьками про місн^е проживання дітей, які досягли 14-річного віку, не підлягає судовому розгляду.