Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою

Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Шлюбно-сімейне законодавство України не передбачає різ­ниці між дітьми, батьки яких перебувають у шлюбі між собою, та діть­ми, народженими матір'ю, яка не перебуває у шлюбі. Ніяких мораль­них та правових обмежень будь-які діти не зазнають. Існує лише різ­ний порядок визначення походження дитини.

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлю­бі між собою може відбуватися:

— за спільною заявою матері та батька дитини (ст. 126 СК України);

— в судовому порядку (ст. 128 СК України).

Отже, законодавець закріплює два порядки визначення походжен­ня дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою:

— добровільний;

— судовий.Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, про реєстрацію їх матір'ю та батьком дитини (ст. 126 СК Украї­ни) свідчить про добровільність їх рішення. Саме тому реєстрація по­ходження дитини провадиться в органах державної реєстрації актів цивільного стану без будь-яких попередніх процедур, зокрема судово­го розгляду. Така заява може бути подана вказаними особами до орга­ну державної реєстрації актів цивільного стану як до, так і після на­родження дитини. Особиста присутність їх при подачі заяви не є обо­в'язковою. Батько (мати) може подати заяву про визнання батьківства через представника або надіслати її поштою. Єдиною обов'язковою умовою у цих випадках є нотаріальне засвідчення заяви та повнова­жень представника. Право на визнання себе батьком (матір'ю) дитини не обмежується віковим критерієм. Однак, якщо заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, орган державної реєстра­ції актів цивільного стану зобов'язаний повідомити про запис непов­нолітнього батьком дитини його батьків, опікуна, піклувальника, а у разі неможливості повідомити про це орган опіки та піклування. Така конструкція ч. 2 ст. 126 СК України дозволяє зробити висновок, що по­відомлення відповідних осіб про запис неповнолітньої особи матір'ю дитини законодавством не передбачений. Необхідність повідомлення таких осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зумов­лена тим, що згідно з ч. 1 ст. 35 ЦК України неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, може бути надана повна цивіль­на дієздатність.

Визнання батьківства — це волевиявлення особи, яка вважає себе батьком дитини. Однак одного волевиявлення особи щодо визнання се­бе батьком певної дитини недостатньо для настання правових наслід­ків. Необхідно також ще й волевиявлення матері дитини, яке полягає у вираженні згоди на те, щоб чоловік був записаний батьком її дитини. Саме тому вимагається подача до органів державної реєстрації актів цивільного стану спільної заяви матері дитини та чоловіка, який вва­жає себе батьком цієї дитини.

З іншого боку, визнання батьківства є констатацією факту біоло­гічного батьківства особи, яка подала заяву до органів державної реє­страції актів цивільного стану. У юридичній літературі практично од­ностайною є думка про те, що визнання батьківства вимагає поєднання природно-біологічного (кровного споріднення) та вольового факторів¹. Це зумовлено тим, що мета визнання батьківства полягає у підтвер­дженні (констатації) вже існуючого біологічного, кровного споріднен-

¹ Яковлева Г. В. Охрана прав незамужней матери / Г. В. Яковлева - Минск ■ Изд-во БГУ, 1979. — С. 45.

I пава 8. Визначення походження дітей

145

им між чоловіком, який визнає себе батьком, та дитиною. Для встанов­лення батьківських правовідносин між дитиною та особою, яка не є її біологічним батьком, але бажає визнати себе батьком цієї дитини, існує інститут усиновлення. Однак у зв'язку з тим, що закон не вимагає з'ясу­вання дійсного походження дитини при подачі спільної заяви про ви­знання батьківства, на практиці можливі випадки набуття батьківських прав у такому порядку особою, яка бажає усиновити чужу дитину.

Визначення батьківства за рішенням суду (ст. 128 СК України) проводиться за наявності спору щодо особи, яка є батьком дитини. Си­туації, в яких батьківство встановлюється в судовому порядку, мають місце, коли чоловік не визнає себе батьком дитини й, навпаки, коли чоловік вважає себе батьком дитини, а цей факт оспорюється.

Встановлення батьківства розглядається також як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення (визнання) пору­шених (оспорених) прав дитини¹. Така сутність цього юридичного фак­ту обумовлюється тим, що визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини.

У статті 128 СК України по-новому вирішується питання щодо ви­значення батьківства за рішенням суду. Так, згідно зі ст. 53 КЗпШС УРСР у разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлю­бі, за відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встанов­лене в судовому порядку. При цьому встановлення батьківства судом можливе лише у разі доведення однієї з таких обставин:

— спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини;

— спільне виховання чи утримання ними дитини;

— інші докази, що з достовірністю підтверджують визнання відпо­відачем батьківства.

У СК України підставою для визнання батьківства можуть слугу­вати будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України (ч. 2 ст. 128 СК України). Таким чином, у СК України окремо не виділяються будь-які обстави­ни, що можуть бути підставами встановлення батьківства. Тим самим скасовано обмеження щодо засобів доказування батьківства дитини.

Найбільш дискусійним питанням є проблема судових експертиз як доказів у справах про визначення походження дитини. Сучасний рівень розвитку науки та медицини дозволяє використовувати у су­довій практиці різні види експертиз, зокрема експертиз зі встановлен-

¹ Беспалов ІО. Разбирательство дел об установлении отцовства / ІО. Беспалов // Рос. юстиция. - 2000. - № 6. - С. 27.ня батьківства (материнства)¹. Такі експертизи можуть бути біологіч­ними, судово-медичними, генетичними тощо. Однак, не зменшуючи зна­чення висновків, зроблених у разі проведення цих експертиз, слід все таки визнати, що й сьогодні судові експертизи є лише одним із доказів, що підтверджує походження дитини від конкретної особи чи спросто­вує це.

Визнання батьківства в суді здійснюється у порядку позовного про­вадження. Позов про визнання батьківства може бути поданий матір'ю, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та виховує дитину. Дитина, яка досягла повноліття має право самостійно подати позов про визнання батьківства².

Як уже зазначалося, позов про визнання батьківства може подати також і чоловік, який вважає себе батьком дитини, якщо його батьків­ство не визнається (оспорюється) матір'ю дитини або іншими особа­ми. Визнання батьківства в судовому порядку можливе також лише за умови, що запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчи­нено відповідно до вказівок матері.

У судовому порядку можуть також встановлюватися факт батьків­ства (материнства) та факт визнання батьківства. Ці справи розгляда­ються за правилами окремого провадження.

Встановлення факту батьківства в судовому порядку відрізняється від визнання батьківства за рішенням суду за такими критеріями:

— відсутність спору щодо батьківства дитини;

— смерть фактичного батька дитини;

— час народження дитини.

У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дити­ни, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду (ст. 130 СК України). Заява про встановлення факту батьківства прий­мається судом, якщо запис про батька дитини в Книзі реєстрації наро­джень вчинено відповідно до вказівок матері дитини. Заяву про вста­новлення факту батьківства можуть подавати ті самі особи, які мають право пред'являти позов про визнання батьківства, крім, звичайно, осо­би, яка ввал<ає себе батьком дитини.

¹ Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної імунології бюро судово-медичної експертизи (Затверджено нака­зом Міністерства охорони здоров'я України від 17.01.1995 р. № 6).

² У статті 128 СК України йдеться про повнолітніх осіб, але згідно зі стаття­ми 34,35 ЦК України фізична особа за певних обставин може набувати повної ци­вільної дієздатності до досягнення нею 18 років. Доцільно було б падати можли­вість й таким особам самостійно звертатися до суду з позовом про визнання бать­ківства.

Глава 8. Визначення походження дітей

147

За рішенням суду може також бути встановлений й факт материн­ства (ст. 132 СК України). Умовами розгляду заяви про встановлення факту материнства є:

— смерть жінки;

— за життя ця жінка вважала себе матір'ю дитини;

— відсутність спору щодо материнства цієї жінки;

— у Книзі реєстрації народжень вчинено запис про матір дитини за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

Заява про встановлення факту материнства може бути подана бать­ком, опікуном, піклувальником дитини або особою, яка утримує та ви­ховує дитину. У разі досягнення дитиною повноліття, вона також мо­же подати таку заяву до суду.