Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання

Стаття 51 Конституції України закріплює обов'язок повноліт­ніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Турбота може знаходити свій вияв в особистому догляді, наданні матеріальної допо­моги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних уста­новах тощо. Згідно з СК повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (ч. 1 ст. 202 СК). Підставою виникнення обов'язку повнолітніх дітей утримувати батьків є склад юридичних фактів: а) походження дітей (кровний зв'язок батьків і дітей; усиновлення); б) непрацездатність батьків; в) потреба батьків у матеріальній допомозі.

Закон передбачає примусовий порядок стягнення аліментів на ба­тьків з їхніх повнолітніх дітей, у випадку, якщо останні не надають ма­теріальної допомоги добровільно. Згідно зі ст. 205 СК розмір аліментів на батьків визначається судом у кожному конкретному випадку з ура­хуванням всіх обставин справи. До уваги береться матеріальний та сі­мейний стан сторін, можливість одержання батьками утримання від ін­ших осіб: дітей, дружини, чоловіка, а також своїх батьків.Не виключена ситуація, коли батьки за особистими мотивами по­дають позов про стягнення аліментів тільки до одного з дітей. Закон не зобов'язує батьків висувати свою вимогу до всіх дітей. Тому вони вправі звертатися з позовом до когось із них. Однак, оскільки обов'я­зок щодо утримання батьків покладається на всіх дітей рівною мірою, наявність інших повнолітніх дітей буде враховуватися судом при ви­значенні розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача. Для визначення розміру аліментів на батьків має значення також на­явність в одержувача й інших осіб, які можуть надавати йому утриман­ня, — його батьків або другого з подружжя. На рішення впливає також наявність у дитини, яка має сплачувати аліменти, інших осіб, яких во­на зобов'язана утримувати — непрацездатного чоловіка (дружини), ді­тей або непрацездатних дочки, сина. Зазначені обставини характери­зують сімейний стан платника й одержувача аліментів, і, як правило, впливають на їхнє майнове становище.

СК покладає на повнолітніх дітей обов'язок щодо утримання бать­ків незалежно від того, чи можуть вони надавати матеріальну допомо­гу, а також їхньої працездатності та дієздатності. Разом із тим рівень матеріального забезпечення особи перебуває в прямому зв'язку з її пра­цездатністю, тому факт непрацездатності дочки, сина також береться судом до уваги при визначенні розміру аліментів на батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 СК суд визначає розмір аліментів на бать­ків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) пов­нолітньої дитини. Вирішення цього питання залежить від конкретних обставин: способу отримання дочкою, сином доходу (постійний або мінливий); роду їх роботи тощо.

Обов'язок дітей утримувати своїх непрацездатних батьків не є без­умовним. У ст. 204 СК передбачено підстави звільнення дітей від цьо­го обов'язку. Так, якщо судом буде встановлено, що мати, батько, які заявляють вимоги про надання їм утримання, ухилялися від виконан­ня батьківських обов'язків, діти можуть бути звільнені від обов'язку надавати їм утримання. За таких обставин суд може у виняткових ви­падках присудити аліменти на користь батьків, але на строк не більше ніж три роки. До виняткових випадків можна віднести абсолютну від­сутність у батьків будь-яких коштів до існування, тяжку хворобу тощо. Обов'язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони бу­ли позбавлені батьківських прав, не виникає, якщо ці права не були від­новлені (ч. 2 ст. 202 СК).

Вважається, що повнолітні діти виконують свої обов'язки щодо утримання непрацездатних батьків добровільно. У більшості випадків це відповідає реальному стану речей. У цьому зв'язку виникає питан-

Глава 10. Майнові правовідносини батьків та дітей

ня про договірне регулювання відносин батьків і дітей щодо утриман­ня. В СК прямо не передбачено можливості укладення договорів пов­нолітніми дітьми між собою з приводу надання утримання батькам, а також договорів між повнолітніми дітьми та батьками про надання утримання останнім. Разом з тим ч. 1 ст. 9 СК містить положення, від­повідно до якого батьки і діти можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам законодав­ства і моральним засадам суспільства. Таким чином, СК допускає мо­жливість укладення між батьками та їх повнолітніми дітьми договорів про сплату аліментів.

Повнолітні діти крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків. Закон поширює це правило тільки на випадки, якщо такі витрати викликані тяжкою хворобою батьків, інва­лідністю чи немічністю (ст. 203 СК). Інших підстав закон не називає. При визначенні розміру стягнення суд ураховує наявність інших пов­нолітніх дітей, незалежно від того, до всіх чи до когось із дітей пред'яв­лено вимогу про стягнення додаткових витрат.

За загальним правилом обов'язок щодо утримання непрацездатних батьків виникає тільки у дітей, які досягли повноліття. Діти (ст. б СК) не зобов'язані надавати батькам утримання, навіть, якщо вони набули повної цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 34, ст. 35 ЦК). І хоча неповноліт­ня дитина, яка працює за трудовим договором або здійснює підприєм­ницьку діяльність, має певний дохід, СК загалом виходить із недоціль­ності покладання на дитину тягаря щодо утримання непрацездатних батьків. Разом із тим це правило має один виняток. Згідно зі ст. 206 СК суд може ухвалити рішення про стягнення коштів на покриття ви­трат, пов'язаних з лікуванням і доглядом за батьками, з дитини, тобто особи, яка не досягла вісімнадцяти років. Підставами для стягнення слугуватимуть сукупність таких обставин: а) тяжка хвороба або інва­лідність батьків; б) наявність достатнього доходу (заробітку) дити­ни. Однак норма застосовується не у всіх випадках, а лише якщо мати, батько є тяжко хворими або інвалідами, а дитина має достатній дохід. Суд може ухвалити рішення щодо стягнення коштів з дитини на по­криття витрат, пов'язаних з лікуванням і доглядом за батьками, тільки у виняткових випадках. У законі не зазначено, які випадки є винятко­вими. Втім, можна припустити, що кошти з дитини можуть бути стяг­нені тільки у тому разі, якщо батьки у зв'язку з тяжкою хворобою або інвалідністю перебувають у стані крайньої нужденності, абсолютної відсутності коштів до існування, за відсутності інших осіб, зобов'яза­них надавати їм утримання, чи неможливості стягнення з цих осіб кош­тів. Питання про те, чи є конкретні життєві обставини винятковими,вирішується судом при розгляді справи. Стягнення коштів на покрит­тя витрат, пов'язаних із лікуванням та доглядом за батьками, може бу­ти одноразовим або здійснюватися протягом певного строку.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Яке майно належить батькам та дітям на праві спільної сумісної або спільної часткової власності?

2. Яким чином та в якому обсязі батьки здійснюють управління май­ном дитини? Яку відповідальність батьки несуть за неналежне управ­ління майном дитини?

3. Надайте поняття правовідносин щодо утримання, назвіть їх види та підстави виникнення.

4. У які способи та в якому порядку відбувається надання батьками утримання дитині? Чи передбачена законодавством можливість спла­ти аліментів на дитину наперед?

5. В якому розмірі стягуються судом аліменти на дитину? З яких ви­дів доходів утримуються аліменти?

6. В які строки може бути пред'явлено до суду вимогу про стягнення аліментів на дитину? З якого часу присуджуються аліменти? В чому полягає відмінність між стягненням аліментів за минулий час і за­боргованості за аліментами?

7. Які обставини враховуються судом при стягненні аліментів на бать­ків з повнолітніх дочки, сина? Чи передбачена законодавством мож­ливість стягнення аліментів на батьків з дитини?

Розділ IV