2020-04-20
78
Сядуть безпечно на своїй землі, і не буде вже нікого, хто б їх страшив... Поверну їх з народів, і позбираю їх із країн їхніх ворогів.
Біблія
— Сим, завершивши передречену Богом місію в наметах Яфетових, через 1000 років повертається до власного намету. Процес повернення ми спостерігаємо на слов'янських землях, особливо в Україні та Росії. Ізраїльська держава неначе адсорбує власних синів, "всотує" їх у себе. Тисячі й тисячі євреїв щороку вирушають до своєї історичної батьківщини. Цей потік зростатиме, й він у першу чергу зачепить не США, Англію, Францію, Німеччину, а країни колишньої Скіфії, де розпочалася єврейська інфільтрація у яфетичний світ.
У Біблії кілька сторінок присвячено поверненню євреїв до своїх палестин, причому це подається як світова подія, до якої "причетні" насамперед слов'яни (Рош), і особливо Росія й Україна (Мешех і Тувал). Йдеться про книгу пророка Єзекіїля (глави XXXVIII і XXXIX). Переконаний, що це виняткове за своєю інформативністю місце в Біблії ніхто не зрозумів — ні євреї, ні християнські біблеїсти. А саме тут описано фінал багатотисячолітньої іудейської місії. Фінал просто чудовий — повернуться сини Ізраїлю і створять процвітаючу державу:
"Піду на неукріплений край, знайду спокійних, що безпечно сидять в осадах без муру, і нема в них засува та воріт"[Єз.XXXVІІІ.1l].
Та чи випадково цей розділ про відродження Ізраїлю розпочинається словами звернення до слов'янства (Рош) і української (Тувал) нації? "Сину людський, зверни своє обличчя до Гога, краю Магога, князя Рошу, Мешеху та Тувалу, і пророкуй на нього, та й скажеш: Так сказав Господь: Ось Я проти тебе, Гогу, княже Рошу, Мешеху та Тувалу! І заверну тебе, і вкладу гачки в щелепи твої, і виведу тебе та все військо твоє..." [Там само. 2-4]
А далі — докладний опис тих кар, що нашле Бог на вас, росіян і українців, якщо заважатимете поверненню євреїв до "Ізраїлевого дому", до Палестини. Чому звернення саме до вас? Бо пророк Єзекіїль зі своєї далечини побачив у центрі із-раїльсько-арійської епопеї саме росів, точніше — українців, на землях яких Сим "сполучився" з Яфетом, давши потужний паросток великої християнської цивілізації, і з земель котрих він з гідністю йде до себе. Тож не заважайте Божій справі.
У пророцтві Єзекіїля сказано, що Бог визначив чільну роль росів, особливо українців і московитів, серед усього яфетичного світу. "Приготуйся, і приготуй... все зборище твоє, зібрані при тобі, і будеш для них сторожею" [Там само. 7], — сказав Бот князю Рошу, Мешеху й Тувалу, маючи на увазі нащадків Гомера (французів, англійців), дім Тогарми (вірмен), персів, лівійців та інших. Будь для них за духовного вождя, але тільки не заважай ізраїльтянам повернутися на "Ізраїлеві гори", бо то діло не людське, а "Моє, Боже". Ось смисл 38-ї і 39-ї глав книги Єзекіїля.
А намагалися чинити по-іншому. Були навіть спроби, щоправда, якісь несміливі, створити "дім Ізраїлів" на землях України. Ви гадаєте, випадково вашу столицю у 20-ті роки перенесли до Харкова з Києва, а останній вирішили готувати під "новий Єрусалим" на тій підставі, що колись місто перебувалов руках хозарів? І навіть ім'я йому придумали — Ціон. Велику роль тут відіграли хасиди — реакційна секта талмудистів. Але Господь не допустив... Потім, після розгрому сіоністської когорти Троцького, ви думаєте, випадково майже водночас сталися три події: Кагановича відкликали до Москви, столицю України повернули до Києва, а в Приамур'ї визначили "землю обітовану" хозарів (адже тюрки-хозари прийшли звідти) — створили там Єврейську автономну область?
У повоєнні роки перевагу почали віддавати Палестині. І саме СРСР у 1948 році запропонував створити там державу Ізраїль. А перший прем'єр-міністр Ізраїлю Голда Меір хіба не з України? А Моше-Даян, що розгромив єгипетську армію, хіба не випускник радянської військової академії? Але у 1967 році, а потім у 1971 ви ледве не ув'язалися у війну на Близькому Сході, яка закінчилася б для вас і всього світу трагічно (про це і йдеться, по суті, в книзі Єзекіїля!). Однак там мовиться не про "гарячу", а інформаційну війну. Бог інформує, попереджає вас — українців і росіян; не лізьте не у свої справи! А влізете, вам буде погано. Та й справді, нехай справджується одне з чудесних і дивовижних за своєю точністю пророцтв Святого Письма: "І пізнають вони (євреї — Ю. К.), що Я — Господь, Бог їхній, коли вижену їх у полон до народів, а потому позбираю їх на їхню землю, і більш не позоставлю там нікого з них [Єз. XXXIX. 28].
— Не проганяйте Сима, він сам піде до свого дому, коли настане "повнота часів", — ось розв'язання єврейського питання, просте й гуманне.
— Так вже весь і піде? Не може цього бути, — заперечив я.
— Заперечення приймається, — відреагував Гуру, — до Ізраїлю піде досить значна частина єврейського населення Східної Європи. Із США, наприклад, масового виїзду не буде. Однак єврейська проблема залишиться, незважаючи на асиміляцію. Ось гляньте, за статистикою, від 1/3 до 2/3 усіх єврейських шлюбів у різних країнах — це шлюби з неєвреями. За такого розкладу вже через 70—100 років євреї мали б щезнути. Але ж цього не сталося, хоча в сучасних євреїв, можливо, лише краплі крові залишилися від тих прадавніх.
У чому ж справа? У духовній, а не генетичній основі. І ця основа даватиметься взнаки.
З одного боку, антисеміти (ці злостиві люди) лякають арійські народи: Вічний жид, не пізнаний масами, мандрує світом. Цей різноликий феномен однієї крові, одних вроджених інстинктів, його проймає прадавня месіанська мрія заволодіти світом. В його крові немовби вирує тисячолітня стихія великої ненависті й жадоби помсти. Дух Пурима, як і 20 століть тому, неподільно володіє його душею, визначає його наміри і вчинки. В його очах завжди постають криваві видива ритуальних боєнь, коли жерці храму Соломона ходили по кісточки у крові принесених в жертву тварин [Парафраз із кн.: Мельский А. У истоков великой ненависти: Очерки по еврейскому вопросу. — Мюнхен, 1942. — С. 125. Саме тут говориться, що жидомасонській червоній зірці протистоїть арійський символ свастики і Гітлер "прожене жида з арійських меж"]. Антисемітські ідеї особливо завзято поширювалися свого часу у фашистській Німеччині.
З другого боку, існує крайність сіоністського зразка. 1925 року в Нью-Йорку побачила світ книга представників "культурного єврейства" — письменника С. Рота й політичного діяча І. Зангвіля "Нині й назавжди". В ній автори подають таке пророцтво: "За багатостолітнє зневажання єврейства в Європі, особливо в Росії, з'явиться месник. Він знищить Європу. Помилувані будуть лише немовлята й неписьменні". Окремо говориться й про Україну — "центр слов'янського світу". "Україну Він (месник) перетворить на страхітливу пустелю. Всі молоді жінки — українки перед смертю будуть зґвалтовані в пам'ять про злочини, які коїлись тут колись проти беззахисного єврейства".
Ці дві крайні позиції буквально вели між собою "війну" на просторах слов'янських земель, де на початку XX століття проживала переважна більшість єврейства.
Напередодні першої світової війни практично повсюдно у світі євреї домоглися рівноправ'я. Окрім царської Росії, де ще залишалася межа осілості. Вона проходила, як відомо, в основному по території України.
Цілком зрозуміло, що весь цей історичний "накип" даватиметься взнаки. Тому біблійні пророки звертаються саме до вас, українців: будьте обережні в "кінці часів". Питання це досить делікатне, своєрідне, щось на зразок сімейного. У будь-якій сім'ї виникають проблеми у стосунках між чоловіком і дружиною. Та й вирішуються вони у різних сім'ях по-різному. У цивілізованих, культурних сім'ях — шляхом розумного компромісу, досягнення взаєморозуміння. В сім’ях малокультурних, варварських стосунки з'ясовують за допомогою скандалів, мордобоїв, лайок і, нарешті, розлучень.
Так і "єврейське питання" різні народи розв'язують по-своєму. Я, звичайно, не беру до уваги крайнощі — єврейський шовінізм або талмудистський сіонізм. Дійсно, не крайнощі вирішують проблему, їх просто потрібно уникати. Варто зрозуміти головне: без сім'ї, взаємодії жіночого й чоловічого начал, життя зупиняється й гине. Так само й наша цивілізація.
На завершення дозволю собі спрогнозувати: подолання "суперечностей" між євреями і неєвреями в найближчому майбутньому значною мірою залежатиме від розвитку нової релігії — іудео-християнства, — яка виникла після другої світової війни як симбіоз вчень Мойсея й Ісуса Христа. Нині ми спостерігаємо бурхливе зростання кількості іудаїстів і християн, що об'єднуються в межах однієї церкви. І в цьому немає нічого надзвичайного. Адже Бог у нас єдиний.
І все ж таки проблема, пов'язана з "поверненням Сима до власного намету", залишиться. Євреї, що вирішили остаточно визначитись із батьківщиною, вросли корінням в організм яфетичних народів, всотували їхні культуру, звичаї, мову (більшість із них взагалі не знає мови своїх предків). До того ж значна їх частина обіймає елітні місця в політиці, економіці, культурі європейських держав. Тому не так просто, очевидно, відірватися від цих коренів і податися на далеку батьківщину [Більш докладніше про це див.: Кемпбелл X. Отпустите народ мой. — Нью-Йорк, 1995].
