Лекція про стародавнього аль-мамуна

Я спочатку заплутався, не знаючи належним чином Росію...

М. Гоголь

— Тут ми маємо ще раз торкнутися теми світового і російського масонства. Масонство нагадує легковажну кокетку:

чим більше старіє, тим більше намагається приховати свій вік. Насправді воно має близько 3000 років, а духовне коріння ного взагалі сягає допотопних часів. Засновником масонського руху (західного) вважається фінікієць Хірам (чи Адоні-рам) — друг біблійного царя Соломона і керівник будівництва знаменитого іудейського храму. Це він вигадав систему посвят, поділ членів організації на посвячених і профанів, увів в обіг слова "брат" (кандидати в масони — профани), "товариш" (підмайстри), "магістр", чи "майстер" (найвищі посвячені). Сам він був головою — "великим майстром".

Хірама дуже любив цар Соломон. Його, як і Соломона, шанує весь масонський світ, він став легендою. Основний знак масонів, як відомо, п'ятикутна зірка — зірка Соломона. Є так звана "сатанинська біблія", де Хірам зображується нащадком біблійного Каїна. А останній подається як син Люцифера (сатани) і Єви. Аргументація така: не міг сатана, з'явившись у вигляді змія, не спокуситися красою Єви і не пізнати її. Адаму вона вже дісталася не дівою. Так народився перший син Каїн, а другий — Авель, якого Каїн убив, був уже від Адама.

Але є ще й третій "святий" у масонів (крім Соломона і Хірама), особливо шанований у тамплієрів, тевтонців, шотландських і російських масонів. Це аль-Мамун — багдадський халіф — володар Багдадського халіфату (813—833) у час його найвищого розквіту, "...що обіймав, — як пише М. Гоголь, — на сході всю квітучу Південно-Західну Азію і замикався Індією; на заході тягнувся берегами Африки до Гібралтару". Це був іудейський філософ-левіт (служитель гори Сіону, де зберігалися залишки зруйнованого храму Соломона). Саме він заволодів величезним халіфатом. Вчення, ідеї, дух аль-Мамуна неподільно панували в Єрусалимі, вплив його імені був величезний. Коли 1118 року рицарі-хрестоносці заснували в Палестині (на місці зруйнованого храму Соломона) свій орден і назвали його орденом тамплієрів, тобто лицарів храму, то їхньою ідеологією стало вчення аль-Мамуна, "покращене" і розвинене палестинськими левітами [Тамплієр—дослівно: Templ-ario  (арій храму, чи лицар храму). До речі, слово "лицар" — перекручене слово "арій". У давньоруському алфавіті буква "р" читалась як "ради", тобто "арій" — це перекручене "арцій"].

Пізніше на цьому ж місці організовується другий рицарський орден — тевтонський. Це "рідний брат" ордену тамплієрів, але його функції були вужчими і конкретнішими: здійснювати із Західної Європи "дранг нах Остен", "арієзувати" Східну Європу, витрясти монгольщину зі східних слов'ян (особливо із Західної і Південної Русі), підкорити і "цивілізувати ці землі. Ми говорили, що спершу Данило Галицький, Олександр Невський, а потім слов'яни спільно з литовцями у битві при Грюнвальді поклали край "цивілізаторській місії" тевтонців.

Але це те, що ми знаємо. А ось те, чого не знаємо: свою ідеологію і програму тевтонці, по суті, взяли у того ж таки стародавнього аль-Мамуна. Звичайно, в загальному вигляді, тому що аль-Мамун ні про монголів, ні про слов'янську Русь нічого не міг знати. Аль-Мамун у дусі "сатанинської біблй" говорив (таємно, звичайно) про продовжувачів справи Хірама (масонів) як духовних спадкоємців Каїна, тобто розвивав лівоарійське (антибожественне) вчення. І ще він закликав активно боротися проти "християнської єресі", створюючи для цього спеціальні організації бойовиків. Так виник орден ісмаїлітів. Саме його структуру, організацію, методи боротьби перейняли тамплієри і тевтонці.

В. Ємельянов пише, що масони й сьогодні шанують аль-Мамуна як чудового організатора, який розвинув і без того "сміливі й широкі" для ісламу погляди ісмаїлітів... І зараз кожний масон високих посвят пам'ятає заповіт "магістра аль-Мамуна: він дозволяв терор, дозволяв їм убивати, палити і грабувати, запевняючи, що гріха немає і що не слід боятися злочинів, хоч би які жахливі вони були: оскільки немає гріха, то й не буде ніякої кари на тому світі. Саме ним були розроблені багатоступенева організаційна структура і складні правила посвяти. Тому вищих ступенів у цьому ордені досягав мало хто, лише ті, кому рядові ісмаїліти сліпо підкорялися [ Див.:  Емельянов В. Десионизация. — С 98]. Однак цього було мало. Потрібні були бойовики, тому від ісмаїлітів відокремлюється особлива секта ассасінів. Назва походить від арабського слова "хашим" — трава. Суть у тому, що члени цієї секти вживали наркотичну трав'яну суміш, до якої входили індійські (так звані арійські — Ю. К)  коноплі [Див.: Борисов В. М. Арабское средневековье и ислам. — М., 1968. —С, 65].

На ідейних засадах аль-Мамуна навіть створюється держава ассасінів з центром у горах Ельбрусу. Емблемою її була мертва голова.

Усе це сприйняли тевтонці. А значно пізніше ідеологічні й організаційні принципи тевтонців лягли в основу ордену "Туле" і товариства "Аненербе", жерцями й організаторами яких були Розенберг, Гітлер, Гіммлер. Ось звідки бере початок гітлерівська доктрина про те, що совість не потрібна, а потрібна лише воля, що на слов'янських землях припустима будь-яка жорстокість і відповідати за це не доведеться; ось звідки фашистські бойовики, організація СС, статутні принципи якої цілком узяті з учення аль-Мамуна і ассасінів. І, нарешті, стає зрозумілим, звідки походить "молодецьке" кавказьке "Асса!", і похмуре гітлерівське "СС, і дивізія "Мертва голова" (знищена під Прохорівкою у 1943 p.), і гора Ельбрус як "есесівський вівтар". Вслухайтесь: "Асса! СС! Ассасіни!"

"Ого, куди занесло автора!" — скаже читач. Але ж ми намагаємося намацати невидимі взаємозв'язки в складному історичному процесі. Однак повернімося до М. Гоголя.

У1834 році В. Жуковський, О. Пушкін та інші "товариші" доручають "аспіранту" Гоголю виступити з доповіддю на тему "аль-Мамун", що він блискуче робить у "гуртку"  Петербурзького університету... Яка дивна тема! Чому така увага до середньовічного арабського халіфа? Справа в тому, що цю тему обов'язково "проходили" члени "гуртка" Плетньова і Жуковського, а раніше — в ложах петербурзьких масонів.

Пізніше свою чергову збірку Гоголь назве досить дивно — "Арабески"... І критики не могли цього збагнути.

Як уже мовилося, аль-Мамун був хрещеним батьком "масонів-аріїв" (тамплієрів) і "псів-рицарів" (тевтонців). Він особливо шанувався російськими масонами, що дотримувалися традицій Петра І і Ф. Прокоповича. І якщо для масонів-розенкрейцерів головним кумиром був Хірам, то для росіян аль-Мамун — символ торжества інтелекту над темними масами.

Загалом нічого поганого в російському масонстві, в західництві, я не бачу. Петро І витягував Росію із варварства варварськими методами (у цьому допомагав йому українець Ф. Прокопович). Масони і західники боролися з російським варварством за допомогою просвітництва і державного перевлаштування. Взяти хоча б "революцію" декабристів: це була спроба російської еліти прибрати царя чи, зрештою, обмежити його сваволю конституцією. Або згадаймо такий елемент просвітництва, як "офранцужування" Росії, коли багато дворян переходили на французьку мову, забуваючи свою "російсько-монгольську". Але ідеї масонів-західників наштовхувалися на монгольські глибини російської душі, російської ідеї.

І М. Гоголь, цей геніальний меланхолік, що вмів потрясати своїм сміхом основи соціального буття, звичайно ж, виявився знахідкою для західників, які прагнули викорчувати монголізм, азіатчину з російської душі.