Ще раз про російських масонів

Я був масоном у Кишинівській ложі, тобто в тій, через яку знищили в Росії всі ложі.

О. Пушкін

— Історики даремно оминають масонство. Воно зовсім не другорядний фактор у житті українців, росіян і всього людства. Це дуже складне соціальне явище. Його не можна оцінювати однозначно. Різні напрями, ложі, різні рівні діяльності. У Росії і Україні домінували тамплієри (точніше, їхні спадкоємці, бо тамплієри були розгромлені в Європі ще в XIV ст.), мартіністи, розенкрейцери (так звані франкмасони). Найвпливовішою і "найсоліднішою" була, як відомо, Шотландська ложа.

Дуже прихильно до масонів спочатку поставилася Катерина II, яка оголосила себе вольтер'янкою (закупленій у Вольтера бібліотеці відвели великий зал у Зимовому палаці, а сам вчений одержав доручення написати історію Росії), її другом і вчителем був масон Дідро. Імператриця не заважала своєму спадкоємцю Павлу насаджувати масонські ложі в Росії. Однак після "пугачовщини" ставлення Катерини до масонів почало змінюватися. У деяких історичних джерелах стверджується, що цариця розлютилася на російських масонів (Новикова та ів.), злякавшись Великої Французької революції (як з'ясувалося, саме масони були її ідеологами).

Можливо, це й так, але не зовсім. Все почалося раніше, з Пугачова. Омелян Пугачов — постать дуже загадкова. Я впевнений: досліджуючи цю особистість, і все, що з нею пов'язане, можна вийти на досить цікаві сюжети російської історії. Наприклад, такий факт: О. Пушкін, відклавши усі справи, береться за величезну роботу — написання "Історії пугачовського бунту", причому на прохання (а не просто з дозволу, як пишуть) імператора, який особисто переглядає кожну написану сторінку. Відповідні вказівки Пушкіну надходили також від Третього відділення. Чому раптом? Навіщо?

Вже говорилось, після повстання декабристів почалася активна боротьба з масонами (страти і заслання до Сибіру виявилися недостатніми). Треба було витруїти ідеї масонів із свідомості російської еліти, ідеологічно зміцнити вердикт царя про заборону масонського руху.

Тема Пугачова, до того ж розкрита знаменитим поетом, виявилася б якраз доречною. Справа в тому, що виходець із верхівки донського козацтва О. Пугачов — особистість непересічна. Він пройшов Європу (в період Семирічної війни), одержав посвячення в ордені "Великий Схід Франції" — провідній ложі континентальної Європи. Пугачов також відігравав помітну роль у середовищі польських та українських масонів — як провідник ідей "Великого Сходу", особливо серед нижчих (козацьких) шляхетних прошарків.

"Масони Західної і Центральної Європи, — зазначає В. Ємельянов, — знали про Пугачова значно більше, ніж самі російські люди. Задумане західними масонами поголовне знищення національно мислячої еліти російського суспільства руками Пугачова, кінець якому поклали І. І. Міхельсон і О. В. Суворов, було втілене у Франції, де "гуманіст" з "Великого Сходу" лікар Гільйотин забезпечив озвірілу масонську зграю вбивць своїм "великим винаходом" [Емельянов В. Десионизация. — С 138-139]. У цьому досить категоричному судженні є лише частка правди, але вона все-таки є. Вісімнадцятирічний період життя Пугачова (перед "селянською війною") оповитий таємницею. Відомо лише, що він перебував у складі російських військ у Польщі, Пруссії (до 1762 p.). Потім "ледве простежується його слабкий слід" (вираз О. Пушкіна) у Франції, Польщі, Правобережній Україні, на Дону, Кубані і, нарешті, серед яїцького козацтва. Пушкін також робить припущення, що пугачовщина сягає своїм корінням у російсько-польські справи.

Насправді ж пугачовщина готувалася як четверта козацька війна проти Московської держави (перша — під керівництвом Болотникова, друга — Сагайдачного, третя — Виговського). За відомим уже сценарієм: воскресає убитий напередодні цар чи з являється законний спадкоємець престолу, обіцяє свободу кріпакам, "милує" опальну частину верхівки суспільства і захоплює владу в Росії. Ставка, як і раніше, робилася на козацьку Україну (всі самозванці Росії були з України).

Та в Україні справа Пугачова "не вийшла" (а хотілося все це почати в середині 60-х років, незабаром після вступу на престол "німкені Катерини"). Через війни Росії з Туреччиною і Пруссією, поділ Польщі тут дислокувався величезний контингент військ; українські і донські козаки також були мобілізовані. Довелося податися на Урал, де Пугачов не мав зовнішньої підтримки.

Уряд Росії, звичайно, знав про масонське підґрунтя пугачовщини. Недаремно пізніше Катерина II порівнювала масона Радищева з Пугачовим. І допити останнього велися таємно. О. Пушкіну цар довірив архіви Таємної канцелярії. Але поет не встиг (а можливо, йому завадили — адже існує версія про причетність масонів до загибелі О. Пушкіна) підготувати працю, яка, за задумом згори, мала б виправдати заплановану хвилю переслідувань російських масонів.

У контексті нашої розмови слід ще раз наголосити, що масони в цілому були прогресивним, хоча і прихованим фактором російської історії, Вони становили фундамент "західництва", протистояли азіатчині (монгольщині) в російському житті, виступали проти кріпосництва, займалися просвітництвом, "тягли" Росію в Європу. Конституція Пестеля, грудневе повстання 1825 року ставили собі за мету відміну кріпосного права, створення унітарної республіки, або, принаймні, конституційної монархії.

Кажуть, що масони довели Росію до Жовтневої революції і здійснили її. Це неправда. Лютнева революція — так, практично є справою масонів (усі члени Тимчасового уряду були масонами). Але ця революція нічого поганого не принесла Росії. Навпаки, прибравши самодержавство (консервативний, візантійсько-монгольський елемент російського життя), Лютнева революція відкрила шлях до цивілізації і демократії. Стосовно України ця революція також була прогресивною. Саме за часів Тимчасового уряду виникла і функціонувала Українська Центральна Рада, яка повела свій народ шляхом незалежності, що згодом був перекритий "більшовицьким Мешехом".

Після "Великого Жовтня" масонство (всі ложі) було заборонено (хоча до масонів належало чимало визначних більшовиків, наприклад Дзержинський, Зінов'єв та ін.). На початку 20-х років з Петрограда за кордон відправляється два "філософських" кораблі, заповнені софіанцями, яких вислали з радянської Росії. О. М. Горький — визначний масон-софіанець,— щоправда, сам поїхав на Капрі.