Фрідріх Ліст — економіст-геополітик

Вступ

 

Німеччина, на відміну від Англії і Франції, в даний період (середина XIX століття) була економічно менш розвиненою країною, розділеною на дрібні держави аж до 70-х років XIX століття. Тому розвиток економічної науки в Германії має свої особливості. Німецька політична економія формувалася під впливом англійських і французьких теорій, зокрема учень Мальтуса і Бастіа.

Німецька політична економія не прийняла ідеї єдності економічної теорії для різних країн, але ввела національну політекономію.

Історичний напрям в політичній економії намагався намітити третій шлях між крайнощами економічного лібералізму і утопічного соціалізму. Прихильники цього напряму відкинули революцію і не ставили під сумнів приватну власність. Проте вони вважали за недостатнє уявлення про людину як про егоїстичний Homo economicus, зацікавленому тільки в особистій вигоді, не приймали формулу «Laissez faire» і надавали велике значення національним історичним і географічним особливостям, "відчуттю спільності" і економічної ролі держави.

Висунуті історичною школою ідеї заповнюють всю другу половину XIX століття. Найбільшого розквіту вони досягають протягом останньої чверті його. Але дата їх походження сходить вище. Вона може бути віднесена приблизно до часу появи в 1843 році маленької книги Рошера "Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу". Щоб зрозуміти ідеї школи, треба звернутися до цієї епохи, бо виправдання і пояснення критики історичної школи знаходяться в тодішньому стані політичної економії.

У послідовників Ж.Б. Сея і Рікардо політична економія все більш і більш приймала абстрактний характер. Біля деяких з них вона зводиться до незначної кількості теоретичних положень, що сформульованих на зразок геометричних теорем і відносяться головним чином до міжнародної торгівлі, фіксації норми прибули, заробітної плати і ренти. Якщо навіть визнати точність цих теорем, то все-таки вони далеко не достатні для пояснення всієї різноманітності економічних феноменів або для керівництва в нових практичних проблемах, які еволюція промисловості щодня ставить перед державними людьми. Проте найближчі учні Рікардо і Сея в Англії і на континенті - Мак-куллох, Сеніор, Шторх, Рау, Гарнье, Россі - продовжують створювати їх, нічого значно не додаючи до них. Таким чином, політична економія застигла в їх руках, перетворившись на купу тьмяних доктрин, зв'язок яких з конкретним економічним життям все більш і більш вислизає від погляду, у міру того як віддаляєшся від батьківщини їх. Можна було б, правда, зробити виключення для Стюарта Мілля. Але його "Підстави" датуються 1848 роком, а історична школа тоді вже існувала. З часу Адама Сміта, книга якого настільки різностороння і приваблива, політична економія, здається, страждає, по вираженню Шмоллера, чимось на зразок анемії.

Таке враження було дуже добре виражено в статті Арнольда Тойнбі про стару політичну економію. «Логічне мистецтво, - пише він, - стає достовірним зображенням дійсного миру. Не то, щоб Рікардо, благонадійна і добра людина, при дослідженні сам свідомо бажав або передбачав, що мир його "Початків" був світом, в якому він жив; а то, що він несвідомо звикся розглядувати закони, правильні тільки для суспільства, створеного їм в його кабінеті у видах наукового аналізу, застосовними до складного суспільного життя, що бушувало навколо нього. Це змішення було посилене деякими з його послідовників і зробилося ще значнішим в погано обізнаних популярних книжках, що висловлювали його доктрини». Іншими словами, існує розлад, що все більш позначається, між економічною теорією і конкретною дійсністю. І цей розлад росте щодня у міру того, як перетвориться промисловість, висуваючи непередбачені проблеми, будить до життя нові соціальні класи і, нарешті, перекидаючись на країни, економічні умови яких інколи відмінні від тих, які в Англії і Франції викликали засновників на роздуми.

Можна було ослабити цей розлад між дійсністю і теорією двома способами: або за допомогою аналізу відтворити нову, гармонійнішу і доступнішу теорію - цим шляхом підуть з 1870 року Менгер, Джевонс і Вальрас; або вдатися до ще рішучіших заходів, відкинути всяку абстрактну теорію і зробити зображення дійсності єдиним предметом науки - цей шлях був вибраний із самого початку, і по ньому пішла історична школа.

Правда, ще вщент історичної школи деякі письменники указували на небезпеку, якою загрожувало науці зловживання абстракціями. Сисмонді, сам історик, дивився на політичну економію як на "моральну" науку, де "все зв'язано". Він хотів, щоб економічні феномени вивчалися в тій соціальній і політичній середі, в якій вони виникають. Він критикував спільні теореми Рікардо і вітав ретельне спостереження над фактами.

Ще з більшою силою обрушувався на класичних економістів Лист. Його докори не зупинялися на Рікардо, вони добиралися до самого Сміта. Користуючись історією як знаряддям доказу і приймаючи "національність" за базу своєї системи, він підпорядкував всю торгівельну політику тому принципу "відносності", на якому так наполягала історична школа.

Нарешті, самі соціалісти, особливо ж сенсимонисты, вся система яких є лише просторова філософія історії, показали своєю критикою приватної власності неможливість відособлення економічних феноменів від соціальних і юридичних інститутів.

Але жоден з цих авторів не робив сміливих спроб до відшукання в історії і спостереженні засобу для споруди всієї політичної економії. У такій саме спробі криється оригінальність німецької історичної школи.

Біля історичної школи було двояке завдання: позитивна і критична в один і той же час. У критичній частці своєї роботи вона піддавала вдумливому обговоренню, завжди увлекательному, але інколи неправильному, принципи і методи колишніх економістів. У своїй позитивній частці вона відкрила перед політичною економією нові горизонти, розширила область її спостережень і круг проблем, що цікавлять її.

Але якщо відносно легко викласти критичні ідеї школи, сформульовані в багаточисельних книгах і статтях і спільні майже всім вхідним в неї письменникам, то, навпаки, досить важко точно позначити основні концепції, що надихають її на позитивну роботу. Дійсно, ці концепції таяться в прихованому поляганні в роботах її головних представників, але ніде ясно не сформульовані. Всякий раз, як економісти історичної школи починали визначати їх, вони робили все в неявних і часто суперечливих положеннях (деякі з них учнів самих нині визнають це); не говорячи вже про те, що вони неоднаково сформульовані у різних авторів, що відносять себе до прихильників історичного методу. Щоб уникнути утомливих повторень і незліченних дискусій виклад почнеться з короткого огляду зовнішнього розвитку історичної школи, потім вся сукупність її критичної роботи і, нарешті, виявлення її позитивних концепцій про природу і предмет політичної економії.

 

Фрідріх Ліст — економіст-геополітик

 

Першим, хто почав широко використовувати історичні приклади як політекономічні аргументи, акцентуючи при цьому значення політико-правових і соціокультурних інститутів для економічного розвитку, був Фрідріх Ліст (1789-1846). Енергійний громадський діяч, підприємець, одним з перших що оцінив значення залізниць і що сам проектував їх, запальний критик ідей Сміта і Сея, проголосив, що «наука не має права не визнавати природу національних стосунків».

«Космополітичній економії» Сміта і його франко- і германоязычных епігонів Лист протиставив національну економію, покликану сприяти "промисловому вихованню", підйому продуктивних сил нації на основі "виховного протекціонізму". Свобода торгівлі може бути взаємовигідна лише для тих країн, що досягли "нормального" ступеня економічної розвитку, який Лист рахував "торгівельно-мануфактурно-землеробський стан" нації.

Життя Фрідріха Ліста, вихідця з середнього стану південнонімецького міста Рейтлінгена, була досить бурхливою; його енергійна суспільна і вчена діяльність цілком припала на роки Священного союзу, створеного Віденським конгресом держав-переможниць бонапартизму (1815) і що зумовив Німеччині долю політично роздробленої, «клаптевої» країни, що економічно залишалася переважно аграрною, з багаточисельними перешкодами для утворення національного ринку (митні бар'єри, невисокий рівень розвитку транспорту і зв'язку, різнобій грошових систем, мерів і вагів і так далі).

Лист почав з викладання «практики державного управління» в Тюбінгенськом університеті і красномовній агітації - у пресі і в парламенті королівства Вюртенберг - за відміну внутрішніх німецьких митниць і впорядкування фінансів; був позбавлений із-за репутації «революціонера» депутатського місця, що склалася, арештований і після річного тюремного ув'язнення емігрував в 1825 році в США, де незабаром відкрив (у Пенсільванії) поклади кам'яного вугілля і для їх прибуткової розробки спроектував і організував споруду однієї з перших залізниць (1831). Розбагатівши, Лист спрямувався на батьківщину з проектом всегерманской залізничної мережі, заснував акціонерне суспільство; вимушений був із-за інтриг виїхати до Франції; успішно брав участь в конкурсі Паризької академії наук на твір про міжнародну торгівлю; повернувся до Німеччини для публікації свого головного твору «Національна система політичної економії» (1841).

У економічній історії країн, з якими його зв'язали перипетії долі, Лист черпав аргументи при створенні доктрини, яку він протиставив торжествуючій класичній «космополітичній економії».

Пропонуючи просту схему п'ятистадійного економічного розвитку націй від пастушачого до «торгівельно-мануфактурно-землеробського» стану, Лист робив з «уроків історії» вивід, що тільки для країн, що стоять на рівному ступені, може бути взаємовигідна свобода торгівлі. Роздумуючи над "уроками історії" і перш за все над економічною гегемонією Англії, він доводив, що перехід до "торгівельно-мануфактурно-землеробської" стадії не може здійснюватися сам по собі і за допомогою свободи обміну, оскільки при свободі обміну між торгівельно-мануфактурно-землеробською і чисто землеробськими націями, друга прирікає себе на економічну відсталість і політичну неспроможність (наприклад, Польща і Португалія). Саме так, на думку Листа, і діяла Англія, що стала після 1815 року "майстерні миру". Створивши свою комерційну і промислову велич строгим протекціонізмом, англійці, на думку Листа, нарочито почали вводити в оману інші, нації, що відстали, доктриною свободи обміну, взаємовигідної лише при рівному рівні економічного розвитку країн, в осоружному ж випадку що прирікає менш розвинені країни "лише на виробництво землеробського продукту і сирих творів і на виробництво тільки місцевої промисловості", тобто на долю аграрно-сировинного придатка промислових країн.

Перехід до «торгівельно-мануфактурно-землеробської» стадії не може здійснитися сам по собі за допомогою свободи обміну, так само як не може здійснитися у відсутність національної єдності (тут яскравими прикладами для Листа були долі італійців, ганзейцев і голландців). Для формування внутрішнього ринку необхідні політична єдність і митне заступництво галузям національної промисловості, поки ті перебувають в "дитячому стані".

"Софізму" фритредера Лист протиставив ідею «виховного протекціонізму» - систему урядових мерів підтримки молодих галузей національної промисловості для підйому їх до світового рівня конкурентоспроможності. Неминуче при протекційній системі підвищення цін, на його думку, з виграшем компенсується за рахунок розширення ринків збуту; завдяки асоціації національних продуктивних сил землероби значно більше виграють від розширення ринків збуту сільськогосподарській продукції, чим втрачають від збільшення цін на промислові товари. Навколо цієї ідеї Лист обкреслив свою «національну систему політичної економії» лавою зіставлень класичній школі.

9. Охарактеризувавши систему А. Сміта як «політекономію мінових цінностей», Лист протиставив їй політекономію «національних продуктивних сил», додавши вельми широке тлумачення поняттю «Продуктивні сили», введеному в обіг французьким статистиком Шарлем Дюпеном («Продуктивні і торгівельні сили Франції», 1827). По Листу, продуктивні сили - це здатність створювати багатство нації. «Причини багатства суть щось абсолютно інше, ніж само багатство», і перші «нескінченно важливіше» другого. До складу продуктивних сил Лист включав різні інститути, сприяючі економічному розвитку, - від християнства і единоженства до пошти і поліції безпеки. Вчення Сміта про непродуктивну працю і обмеження предмету досліджень лише матеріальним багатством і міновими цінностями Лист визнав нерозумінням суті продуктивних сил. Він указував, що можна написати цілу книгу про добродійний вплив інституту майорату на розвиток продуктивних сил англійської нації, а з іншого боку, відзначав згубний вплив на промисловість Іспанії, Португалії і Франції ідеї, що для дворянства негожі заняття торгівлею і промислами.

10. Вченню про розподіл праці і принципу порівняльних переваг Лист протиставив концепцію національної асоціації продуктивних сил, підкресливши пріоритет внутрішнього ринку над зовнішнім і переваги поєднання фабрично-заводської промисловості із землеробством. Землеробську націю Лист порівняв з однорукою людиною, і як приклад короткозорості Сміта і Сея приводив їх думку, що Сполучені Штати «подібно до Польщі» призначені для землеробства. Пропагуючи німецьку залізничну систему, Лист указував, що національна система шляхів сполучення є необхідною умовою повного розвитку мануфактурної промисловості, розширюючи на весь простір держави оборот мінеральних ресурсів і готової продукції і забезпечуючи тим самим постійність збуту і складання внутрішнього ринку. Неминуче при протекційній системі підвищення цін, на думку Листа, з виграшем компенсується за рахунок розширення ринків збуту; завдяки асоціації національних продуктивних сил землеробів набагато більш виграють від розширення ринків збуту сільськогосподарській продукції, чим втрачають від збільшення цін на промислові товари.

При «десятерной» корисності розвитку і утримання за собою внутрішнього ринку порівняно до пошуків багатств поза країною, підкреслював Лист, і в зовнішній торгівлі досягти більшого значення може та нація, яка довела фабрично-заводську промисловість до ступеня вищого розвитку. Землеробська ж країна не лише не може отримувати із-за моря достатньої кількості продуктів споживання, знарядь виробництва і збуджуючих засобів до діяльності, але і «розривається» зовнішньою торгівлею на приморські і надрічкові місцевості, зацікавлені в спекулятивному експорті продуктів землеробства, і внутрішні області країни, що опиняються в нехтуванні.

11. З погляду асоціації національних продуктивних сил Лист трактував категорію земельної ренти. Відмінності в природній родючості земель він вважав за неістотний чинник, а місце розташування - вирішальним: «Рента і цінність землі скрізь збільшуються пропорційно близькості земельної власності до міста, пропорційно населеності останнього і розвитку в нім фабрично-заводської промисловості». Лист узагальнив досвід Франції і Англії в тому, що стосується інституційних аспектів земельної ренти. У Франції в епоху розквіту абсолютизму поряд із столицею, яка перевершувала і розумовими силами і блиском всі міста Європейського континенту, землеробство робило лише слабкі успіхи, і в провінції позначався недолік промислового і розумового розвитку. Це відбувалося тому, що дворянство, що володіло поземельною власністю, не володіло політичним впливом і правами, окрім права служити при дворі, і спрямовувалося до двору, до примхливого столичного життя. Таким чином, провінція втрачала все ті засоби прогресу, які могло доставити витрачання земельної ренти; всі сили віднімала столиця. Навпаки, там, де «дворянство, що володіє земельною власністю, набуває незалежності по відношенню до двору і впливу на законодавство і адміністрацію; у міру того, як показна система і адміністративна організація поширюють на міста і провінцію право самоврядності і участі в законодавстві і адміністрації країни... з великим задоволенням дворянство і освічений заможний середній клас залишаються на тих місцях, звідки вони витягують доходи, і витрачання земельної ренти надає вплив на розвиток розумових сил і соціальних буд, на успіхи сільського господарства і розвиток в провінції галузей промисловості». Це відноситься до Англії, де землевласники, живлячи велику частку року в маєтках, витрачають відому частку доходу на поліпшення якості своїх земель і своїм споживанням підтримують сусідні фабрики.

12. Відкинувши фритредер, Лист розвернув критику економічного індивідуалізму. Він писав, що формула «Laissez faire» стільки ж на руку грабіжникам і шахраям, наскільки і купцям. «Купець може досягати своїх цілей, що полягають в придбанні цінностей шляхом обміну, навіть в збиток землеробам і мануфактуристам, наперекір продуктивним силам і не щадивши незалежності і самостійності нації. Йому байдуже, та і характер його операцій і його прагнень не дозволяє йому піклуватися про те, який вплив роблять товари, що ввозяться або вивозяться ним, на моральність, добробут і могутність країни. Він ввозить як отрути, так і ліки. Він доводить до виснаження цілі нації, ввозивши опіум і горілку».

13. Лист узяв під захист меркантилістів, за заслугу яких вважав усвідомлення важливості фабрично-заводської промисловості для землеробства, торгівлі і мореплавання; розуміння значення протекціонізму і відстоювання національних інтересів. Разом з тим на противагу меркантилізму Лист стверджував, що:

· Протекціонізм – виправданий лише як «виховний» для вирівнювання рівнів економічного розвитку країн;

· Нація, що досягла рівня першорозрядної промислово-торгівельної держави, повинна перейти до свободи торгівлі;

· Фабрично-заводська промисловість не повинна розвиватися за рахунок землеробства;

· Митне заступництво не повинне розповсюджуватися на сільське господарство.

Лист указував, що систему виховного протекціонізму може з успіхом застосувати лише держава з помірним кліматом, достатньо обширною територією з різноманітними ресурсами і значним населенням, що володіє гирлами своїх річок (а отже, виходами зі свого Морея). Острівна ізольованість забезпечила Англії вирішальні переваги перед континентальною Європою в розвитку встановлень, що сприяють зростанню свободи, духу заповзятливості і продуктивних сил нації, - спокійне введення Реформації і плідна для господарства секуляризація, відсутність військових вторгнень і непотрібність постійної армії, ранній розвиток послідовної митної системи, витягання з континентальних воєн величезних вигод для себе.

Протилежним прикладом була Польща. Лист типізував її історію, по-перше, як долю країни, «яка не стикається з морями, яка не має ні торгівельного, ні військового флоту, або біля якої гирла річок не знаходяться в її владі», і вона «в своїй зовнішній торгівлі стоїть залежно від інших націй, причому панування іноземців на приморському ринку загрожує як економічній, так і політичній цілісності країни». По-друге, Польща була викреслена з лави національних держав через відсутність в ній сильного середнього стану, який може бути викликане до життя лише насадженням внутрішній фабрично-заводській промисловості.

Завершальна частка «Національної системи політичної економії», присвячена спільним для континентальних країн «надзвичайним інтересам» в їх боротьбі з «острівним пануванням Англії», є по суті геополітичним трактатом. На думку Листа, Німецький митний союз повинен розповсюдитися по всьому побережжю Північного моря від гирл Рейну до Польщі з включенням Голландії і Данії, до масштабів «Середньої Європи», поки ж Центр Європейського континенту «не виконує тієї ролі, яка накладається на нього природним положенням. Замість того щоб служити посередником між сходом і заходом з усіх питань, що стосується територіальних розділень, конституції, національної незалежності і могутності... центр цей в даний час служить яблуком розбрату між сходом і заходом, причому і той, і інший сподіваються привабити на свою сторону цю серединну державу, яку ослабляє недолік національної єдності». Якби Німеччина разом з Голландією, Бельгією і Швейцарією склала один сильний торгівельний і політичний союз, це стало б міцним континентальним ядром, що забезпечило б надовго мир для Європейського континенту, а з іншого боку, дозволило б витіснити Англію з її «передмостовим прикриттям», за допомогою яких вона панує на континентальних ринках.

Можна сказати, що Лист розробляв на противагу «космополітичної економії» не просто «національну», а «геополітичну» економію. Він писав про вірогідність майбутньої переваги Америки над Англією в тому ж ступені, в якій Англія перевершила Голландію, і про те, що французи рівно з німцями зацікавлені в тому, «щоб обидва шляхи з Середземного моря в Червоне і в Персидську затоку не потрапили у виняткове розпорядження Англії». Стурбований долями Німеччини, Лист вважав за необхідні умови її економічного прогресу і політичної стійкості «округлення кордонів» і розвиток середнього класу. У роботі «Земельна система, найдрібніші тримання і еміграція» (1842) Лист детально розгледів аграрне питання в світлі широкого порівняно-історичного аналізу як різних регіонів Німеччини, так і різних країн від США до Росії, але особливо виділив трьох типів земельних стосунків в Європі, приблизно відповідних до трьох історичних етапів: 1) крупне поместне сільське господарство на старій феодальній основі в країнах на схід від Ельби; 2) відсталі найдрібніші тримання в країнах на захід від Ельби; 3) англійське крупне капіталістичне сільське господарство, розширене «до масштабів фабрики». Оптимальним Лист рахував шлях «золотої середини» між другим і третім типами. Другий тип, характерний для Франції, на думку Листа, не лише не забезпечував розвиток внутрішнього ринку, але і готував основу для бонапартистського режиму, тоді як капіталістичне сільське господарство Англії, породжує величезну масу пролетарів і пауперів, загрожувало соціальним вибухом. Ідеалом Листа була звільнена від феодальних і громадських утруднень земельна система комерційно орієнтованих володінь, при якій середні і дрібні одноосібні тримання є правилом, а великі і найдрібніші - виключеннями, що щонайкраще відповідало б показній політичній системі і принципам національної економії.

Лист враховував, що виконання цієї земельної реформи повинне було супроводитися обезземеленням значної частки селян і лише меншість з них була б поглинена німецькою промисловістю, що розвивається. Це ставило проблему колонізації, яку Лист ввів в геополітичний контекст. Більшості, на думку Листа, слід було переселитися як сільськогосподарські колоністи в область Середнього і Нижнього Дунаю аж до західних берегів Чорного моря. Це напрям міграції німців Лист розглядував як альтернативу переселенню в США. Дунайська колонізація могла б перетворити сільське господарство Угорщини і перетворити її на аграрну базу «Східної імперії германців і угорець».

Лист будував широкі плани підйому Угорщини, її продуктивних сил за рахунок розвитку її транспортної мережі і широкого товарообміну з австрійськими і німецькими землями. Він намагався знайти підтримку свого германо-подунайського проекту у впливових політиків, зачинаючи з австрійського канцлера Меттерніха (який десятьма роками раніше назвав Листа «одним з найактивніших і впливовіших революціонерів в Германії») і вождя угорських дворян Штефана Сечені. Але агітація Листа не мала успіху. Втомлений і розчарований, економіст-геополітик покінчив життя самогубством в готелі німецького міста Куфстена.

У 1850 році Листу був споруджений пам'ятник в його рідному Рейтлінгене, і тоді ж в Штутгарті вийшло зібрання його творів. Друга половина XIX століття забезпечила Листу хвилю посмертного визнання. У захоплених тонах писав про нього автор єдиної книги про Лист російською мовою С.Ю. Вітте: «Ґрунтовне знайомство з «Національною системою політичної економії» складає необхідність для всякого впливового державного і суспільного діяча». У другій половині XX століття система мерів, що нагадують "виховний протекціонізм" по Ф. Листу, була з успіхом здійснена в Японії, що дозволило цій країні досягти статусу великої економічної держави.