2020-04-20
73
Для успішного виробництва соняшника, безпеки праці робітників при його виробництві, захисту соняшнику і продукції його переробки, створені служби, установи і формування цивільної оборони.
Для безпосереднього проведення заходів захисту соняшнику і продукції його переробки створюються такі формування цивільної оборони: команди захисту рослин (КЗР), бригади захисту рослин (БЗР), спеціалізовані групи захисту рослин (СГЗФ).
Команди захисту рослин створюються на всіх об’єктах сільськогосподарського виробництва із працівників, які працюють в рослинництві, і оснащуються технікою, наявною в господарстві.
Бригади захисту рослин створюються у вищих і середніх навчальних закладах агрономічного профілю із викладачів і студентів старших курсів. Бригади є резервом державної і обласних служб та призначені для надання допомоги командам об’єктів при ліквідації осередків масового ураження соняшнику і його врожаю.
Спеціалізовані групи захисту рослин створюються на базі науково-дослідних інститутів і дослідних станцій агрономічного профілю. Вони можуть брати участь у розробці ефективних заходів ліквідації осередків ураження і вирощування соняшнику на забрудненій чи зараженій території.
Основними заходами, які проводять завчасно, є: планування заходів захисту соняшнику і його врожаю в надзвичайних ситуаціях; створення формувань захисту соняшника; забезпечення формувань засобами індивідуального і колективного захисту та іншим табельним майном; організація і проведення навчання з ЦО особливого складу служб, установ і формувань; організація і проведення науково-дослідних робіт захисту і знезаражування посівів соняшнику, виведення стійких проти хвороб і шкідників сортів соняшнику; створення хімічних засобів і техніки для захисту соняшнику і його урожаю від шкідників і хвороб; вапнування кислих грунтів; створення запасів хімічних засобів захисту рослин проти небезпечних хвороб і шкідників; створення постійного перехідного фонду страхових запасів насіннєвого матеріалу, продовольства; розробка енергозберігаючих технологій для вирощування і доведення до кондиції урожаю; розробка варіантів сівозмін для надзвичайних умов; розробка спрощених технологій вирощування соняшнику та переробки, в разі потреби, урожаю в господарствах; створення запасів матеріалів для укривання урожаю.
Заходи ЦО в виробництві соняшнику при загрозі надзвичайної ситуації: введення в дію планів ЦО об’єкта, які передбачають заходи виробництва соняшника при загрозі надзвичайної ситуації; приведення в повну готовність сил і засобів захисту рослин; доукомплектування засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю та іншим табельним майном; перевірка готовності технічних засобів для дезактивації, дегазацій і хімічного захисту рослин; укриття сільськогосподарської техніки, запасів хімічних засобів захисту, мінеральних, органічних добрив; організація спостереження за посівами.
РОЗДІЛ 5
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Зернове господарство та олійне виробництво України є стратегічною, ключовою і найбільш ефективною галуззю народного господарства. Зерно, соняшник і вироблені з нього продукти завжди були і надалі будуть ліквідними, оскільки вони становлять основу продовольчої бази і безпеки держави. Населення найбільше сприймає і налінегативніше реагує на нестачу хлібо - та олієпродуктів або підвищення цін на них. Від того як використовує свої зернові та олійні ресурси держава, залежить добробут її громадян.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Тур” створене у лютому 2002 року шляхом реорганізації сільськогосподарського багатофункціонального кооперативу “Агрофірма ім. Леніна” і є правонаступником СВК “Агрофірма “Весна” Мелітопольського району Запорізької області. Товариство було створено сьома учасниками, які є громадянами України.
Так як за останні роки не було випущено нових Законів України та Постанов Кабінету Міністрів України щодо виробництва соняшнику, ТОВ “Тур” в своїй виробничо-економічній діяльності користується джерелами аграрного права по вирощуванню зернових культур, а саме такими:
- Закон України “Про насіння і садивний матеріал ” від 26 грудня 2002р.;
- Закон України “Про карантин рослин” від 30 червня 1993р.;
- Закон України “Про захист рослин” від 14 листопада 1998р.;
- Указ Президента “Про додаткові заходи щодо стабілізації ринку зерна” від 19 травня 2003р.;
- Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 4 липня 2002р.;
- Закон України “Про насіння” від 15 грудня 1999р.;
- Закон України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23 грудня 1997р.;
- Закон України “Про окремі питання розвитку селекції та насінництва сільськогосподарських культур” від 10 вересня 1998р.;
- Закон України “Про пестициди і агрохімікати” від 2 березня 1995р.;
- Закон України “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993р.;
- Наказ Міністерства Аграрної політики “Про затвердження Порядку розрахунків із постачальниками та зберігачами насіння сільськогосподарських рослин державного насіннєвого фонду та користувачами” від 17 грудня 2004р.;
- Постанова Кабінету Міністрів України “Про закупівлю продовольчого зерна врожаю 2004р.” від 28 квітня 2004р.;
- Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Державної програми створення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005-2010 роки” від 17 листопада 2004 р.;
- Постанова Кабінету Міністрів України “Про забезпечення реалізації деяких положень Закону України”, “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 17 листопада 2004р.;
- Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації спеціальних харчових продуктів і висновків санітарно-епідеміологічної експертизи на продовольчу продукцію” від 23 липня 2004р.;
- Закон України “Про податок на додану вартість (щодо операцій з продажу сільськогосподарської продукції)” від 15 червня 2004р.;
- Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адмінправопорушення щодо відповідальності за правопорушення законодавства в галузі насінництва, розсадництва та охорони прав на сорти рослин ” від 17 червня 2004р.;
- Постанова Кабінету Міністрів України від 14 жовтня 1999р. “про посилення контролю за якість зерна та продуктів його переробки”;
- Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років ” від 18 січня 2001р.;
- Господарський Кодекс України;
- Земельний Кодекс України;
- Указ Президента “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”.
Господарство є юридичною особою, свою діяльність здійснює згідно господарського Кодексу України. Основною формою здійснення повноважень трудового колективу є загальні збори.
ТОВ “Тур” самостійно вибирає напрямок сільськогосподарського виробництва, його структуру та об’єм самого виробництва, розпоряджається виробленою продукцією та доходами, здійснює різні діяльності, які не суперечать законодавству України.
Закон України “Земельний Кодекс України” був прийнятий 25 жовтня 2001 року, в ньому визначені зміни, що відбулися в аграрному секторі економіки.
Стаття 78 Земельного Кодексу регламентує право власності на землю. Право власності на землю – це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.
Після паювання земель кожним робітником одержано паї на основі Указу Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність” від 3 грудня 1999 року.
Оскільки в агропромисловому комплексі України відбулася аграрна реформа на сучасному етапі значна частина сільськогосподарських підприємств мають орендні відносини з урахуванням таких принципів оренди:
- добровільний вступ до орендного колективу;
- надання з боку орендодавця прав внутрішньогосподарському орендному колективу самостійно вирішувати оперативні питання господарської діяльності;
- гарантованість виконання орендних зобов’язань сторонами;
- встановлення ринкових взаємовідносин між орендодавцем та орендарем.
В господарстві діє Закон України “Про насіння”, який регулює виробництво, реалізацію використання насіння та посадкового матеріалу. Тому господарство має право розмножувати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння соняшнику при умові їх відповідності атестаційним вимогам.
Закон України “Про насіння” передбачає, що, якщо господарство отримує дозвіл на виробництво та використання насіння зернових культур, в тому числі і соняшника, воно має право:
- придбання на договірних умовах у інших виробників насіння відповідних категорій для подальшого розмноження та реалізації;
- встановлювати договірні ціни на вирощування насіння, яке підлягає реалізації.
Якість насіння повинна бути підтверджена відповідними документами встановленої форми. Ці документи видає державна комісія, яка перевіряє якість насіння на вводі його в оборот.
Насіння вважають признаними, якщо вони відносяться до сорту, який пройшов держані іспити по результатах, якого насіння внесено в Реєстр сортів рослин України або визнані перспективними, а також по сортовій чистоті, посівним якостям, що відповідають вимогам стандарту України. При придбанні насіння гарантія якості діє на протязі терміну, вказаного в документі про їх якість.
Закон України “Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини” встановлює основи безпеки якості та безпеки харчових продуктів та продовольчої сировини для населення, регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками та споживачами при розробці, виробництві, ввозу на митну територію України, покупці, постачанні, зберіганні, транспортуванні, реалізації, використанні та споживанні харчових продуктів та продовольчої сировини.
Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 2002 року. Цей закон визначає державну політику щодо розвитку ринку зерна, в тому числі і соняшнику, як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України. Закон спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна, в тому числі і соняшника, для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, а також у соняшнику, нарощування його експортного потенціалу.
Цей закони передбачає:
- забезпечення продовольчої безпеки держави;
- формування сприятливої для ринку зерна та соняшника інвестиційної, кредитної, податкової, місцевої політики;
- оптимізація структури та ефективності виробництва зерна, в т.ч. соняшника, з урахуванням потенціалу природнокліматичних умов та ринкової кон’юнктури;
- забезпечення функціонування ринку зерна, в т.ч. соняшника, на засадах поєднання конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб’єктів господарювання та держави;
- встановлення державного контролю за якістю зерна та соняшнику, продуктів їх переробки та сортового насіння;
- стабілізація ринкових ресурсів зерна та соняшника;
- нарощування експортного потенціалу ринку зерна та соняшника;
- визнання пріоритетності розвитку ринку зерна та соняшника;
- впровадження механізму заставних закупок зерна та соняшника;
- впровадження інтервенційних операцій на ринку зерна та соняшника;
- визначення порядку експорту та імпорту зерна та соняшника, продуктів їх переробки за міжнародними договорами.
Закон України “Про карантин рослин” виявляє загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи карантину рослин, повноваження органів державної влади, їх посадових осіб, права і обов’язки юридичних та фізичних осіб, направлені на попередження занесення та розповсюдження відсутніх на території України карантинних організмів.
Державне управління у сфері карантину рослин здійснюється Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади по питанням аграрної політики, органами Державної служби по карантину рослин України.
До повноважень Кабінету Міністрів України в сфері карантину рослин відносяться:
- забезпечення здійснення державної політики в сфері карантину рослин;
- розробка та здійснення відповідних загальнодержавних програм;
- направлення і координація діяльності органів Державної служби по карантину рослин України;
- укладення міжнародних договорів;
- введення (скасування) карантинного режиму в порядку, встановленому дійсним Законом;
- затвердження переліку підкарантинних матеріалів та об’єктів;
- здійснення інших повноважень по управлінню в сфері карантину рослин.
Закон України “Про насіння і садивний матеріал” містить основні положення, що регулюють виробництво, реалізацію та використання насіння і садивного матеріалу сільськогосподарських рослин, на які затверджено державні стандарти, визначають правові відносини між виробниками та споживачами насіння і садивного матеріалу та охороняють їх права.
До об’єктів насінництва та розсадництва згідно з цим Законом належать:
- сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сортозміни);
- насіння і садивний матеріал;
- насінницькі посіви та насадження.
До суб’єктів насінництва належать фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння і садивного матеріалу відповідно до законодавства України.
Законодавство України про насіння і садивний матеріал складається з цього Закону, Закону України “про охорону прав на сорт рослин”, інших законів та нормативних актів, прийнятих відповідно до них.
Державне управління в галузі насінництва та розсадництва здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства та їх територіальні органи відповідно до своїх повноважень.
Особливе місце в економічній політиці держави займає Закон України “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років” від 18 січня 2001 року, яким визначено роль сільського господарства як пріоритетної галузі народного господарства та держави в регулюванні економічних процесів. Надзвичайно важливим є його положення щодо цінової політики, яка здійснюється на основі вільного ціноутворення у поєднанні з державним регулюванням та підтримкою доходів сільськогосподарських товаровиробників шляхом антимонопольного контролю за цінами на продукцію сільського господарства і матеріально-технічні ресурси, що ними споживаються; формування цін на товари, роботи та послуги, виходячи з попиту і пропозиції на основі галузевих нормативних витрат і норми прибутку в середньому по народному господарству; запровадження заставних цін, регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій.
