2020-04-20
119
Особливість транзитивної економіки полягає в тому, що в ній відбуваються радикальні інституціональні зміни в системі політичних, правових, економічних і соціальних відносин. Для аналізу транзитивних економік методологія інституціональної теорії здобуває особливе значення. В Україні структурні процеси, що відбуваються в суспільстві й економіці, є практично некерований і неконтрольованими, вектор інституціональних змін не визначений і не формалізований.
Інституціональний підхід припускає розгляд економіки не як статичної системи, а як динамічного процесу, що постійно трансформується. "технологічні й інституціональні зміни - це ключі до розуміння суспільної й економічної еволюції, який властива залежність від її шляху...", - писав Д.Норт.
Вихідним завданням архітектоніки є прояснення співвідношення різних рівнів інституціональної сфери й особливостей їхньої взаємодії. Очевидно, що побудова системи формальних інституціональних обмежень повинне базуватися на знанні найглибших інституціональних основ економічної діяльності, якого ми поки не маємо.
Складність інституціональної структури суспільства обумовлює важливу особливість інституціональної архітектоніки, що демонструє принципова відмінність її від економічної теорії. Остання вивчає найбільш загальні принципи економічних відносин, у той час як архітектоніка вивчає конкретні інститути, що забезпечують їхнє функціонування в тій або іншій країні, їхню структуру й співвідношення, обумовлені специфікою інституціональної основи суспільства.
Таким чином, поняття "архітектоніка" застосовно до інституціонального середовищу у двох основних значеннях цього терміна - для опису об’єктивно сформованої в суспільстві інституціональної ситуації й для розкриття принципів побудови інституціональної структури, способів забезпечення стабільності останньої за допомогою свідомої діяльності людей.
Інституціональна структура тісно пов’язана з інституціональним середовищем. Інституційне середовище складається із системообразуючих правил гри. Відповідно до термінології, розробленої Д. Нортом і Л. Дэвисом, інституціональне середовище – це сукупність основних політичних, соціальних й юридичних правил, які утворять базис для виробництва, обміну й розподілу. У такому випадку інституціональна структура – це багатомірна система координат, що утворить інституціональна середовища.
Традиційно в рамках неокласичного підходу аналіз зосереджений на економічному виборі, що робили агенти в рамках даних (і досить стабільних) або взагалі неспецифікованих інститутів. Звідси дискретність в аналізі, оскільки за межами уваги залишалися зміни, які відбувалися в передумовах товарних трансакцій.
Таким чином, інституціональна структура виявляється екзогенної стосовно моделі вибору, тоді як економічні умови розглядаються тільки як результат обміну.
У зв’язку із цим цікавої, на наш погляд, є теорія інституціональних матриць.. Відповідно до її концепції, інституціональна структура економіки являє собою сукупність елементів двох якісно різнорідних типів: незмінних базових інститутів, що визначають тип інституціональної матриці суспільства, і інституціональних форм, які на відміну від базових інститутів мінливі, постійно обновляються й можуть цілеспрямовано модифікуватися суб’єктами. Можливі моделі базових інститутів обмежуються західним типом інституціональної матриці (інститути ринкової економіки) і східним (інститути "редистрибутивной" економіки), причому вони повністю детермінируются характером матеріально-технологічного середовища національної економіки.
І хоча загальний напрямок дослідження є вірним, наведене трактування інституціональної матриці досить розмита. На думку Дементьев В.В, інституціональна матриця являє собою органічний комплекс інститутів, що характеризують спосіб взаємодії індивідів у рамках стійких суспільних груп, як між собою, так і стосовно інших соціальних груп[10.c.120].
Тим часом, визначити розміри інституціонального трансакціонного сектора, виявляється, досить складно. Інституціональна структура економіки знаходить висвітлення в системі національних рахунків по інституціональних секторах, але в ній відсутній трансакціонний сектор. Для оцінки розмірів інституціонального сектора економіки України з певною часткою умовності (оскільки відсутня офіційна статистика) можна використати дані, наведені в табл 1[23.c.45].
Таблиця 1. Інституціональна структура економіки України: частка інституціональних секторів і трансакціонних галузей у ВДС, %
| Інституціональна структура економіки | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 |
| Інституціональні сектори | |||||
| Нефінансові корпорації | 71,2 | 67,5 | 66,7 | 65,2 | 67,5 |
| Сектор загального державного керування | 12,9 | 13,8 | 14,2 | 15,8 | 16,7 |
| Домашні господарства | 12,5 | 14,2 | 15,5 | 15,5 | 13,1 |
| Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства | 2,9 | 3,4 | 2,6 | 2,2 | 1,9 |
| Трансакціонні галузі | |||||
| Галузі товарних трансакцій | 7,7 | 7,9 | 10,6 | 9,8 | 9,5 |
| Галузі фінансових трансакцій | 3,0 | 2,5 | 2,3 | 2,4 | 1,9 |
| Трансакціонні галузі економіки | 10,7 | 10,4 | 12,9 | 12,2 | 11,4 |
Інституціональна структура економіки України, як видно з табл. 1, містить у собі великий промисловий корпоративний сектор (близько 70%), сектор державного керування (близько 17%) і домашні господарства (близько 13%).
Це означає, що основним фактором, що визначає зрушення в інституціональній структурі економіки України, є процеси, що відбуваються в сфері корпоративного керування й акціонування.
На основі певної системи правил, тобто інституціональної структури, формуються різні типи правий, у тому числі й прав власності. Установлений правовий режим регламентує використання обмежених ресурсів в економічній системі. Система прав власності визначає використання обмежених ресурсів, способи одержання доходу в різних економічних системах. Інститути розрізняються залежно від визначення прав власності, їхнього використання. Визначаючи мотивацію економічної діяльності, Д. Норт писав: "Країни третього миру бідні внаслідок наявності інституціональних обмежень, що існують у формі виплат за політичну й економічну діяльність, що не заохочує виробничу діяльність".
У табл. 2 наведена структура реформування власності в Україні. Незважаючи на значну частку комунальної власності в економіці (78,5 % в 2006 році), негативні результати приватизації в Україні відомі. В умовах адміністративної системи державного устрою приватизація здобувала сугубо розподільний характер, перетворившись у присвоєння державної власності фінансовою олігархією. В умовах адміністративних методів господарювання змінюється економічна природа акціонерної власності. Все це приводить до численних конфліктів у сфері корпоративного керування, повсюдним порушенням прав міноритарних акціонерів. Юридично закріпленого права на акціонерну власність заходять у суперечність із економічною природою приватнопідприємницької власності. У значній мірі це обумовлено невизначеністю правил приватизації в Україні, що привело до некерованості й неконтролюемих процесів розподілу власності. Саме цією обставиною багато в чому визначаються тіньові й легальні схеми перерозподілу власності, що одержали в Україні закономірний характер " коротких хвиль" при зміні політичної влади.
Як треба з табл. 2, найбільшої глибини реформування досягла галузь оптової й роздрібної торгівлі (близько 40%), операції з нерухомістю й послуги юридичним особам (близько 10%), що свідчить про наявність зрушень у структурі економіки України в напрямку розвитку трансакціонного сектора[23.c.48].
Таблиця 2. Структура реформування власності в економіці України (%)
| Види економічної діяльності | усього | У тому числі по роках | |||||||||
| 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | ||
| У цілому по економіці | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
| державної форми власності | 26,6 | 33,1 | 25,3 | 23,2 | 22,1 | 31,3 | 28,7 | 30,7 | 25,8 | 23,8 | 21,5 |
| комунальної форми власності | 73,4 | 66,9 | 74,7 | 76,8 | 77,9 | 68,7 | 71,3 | 69,3 | 74,2 | 76,2 | 78,5 |
| Сільське господарство | 3,7 | 2,7 | 4,2 | 6,9 | 5,8 | 3,3 | 1,9 | 2,5 | 1,2 | 1,1 | 0,7 |
| Промисловість | 9,4 | 17,2 | 12,4 | 9,0 | 6,4 | 7,6 | 4,3 | 4,6 | 5,2 | 6,1 | 5,7 |
| видобувна промисловість | 0,2 | 0,2 | 0,1 | 0,1 | 0,2 | 0,4 | 0,1 | 0,1 | 0,2 | 0,2 | 0,2 |
| обробна промисловість | 9,0 | 17,0 | 12,1 | 8,8 | 5,9 | 7,1 | 4,1 | 4,4 | 4,5 | 5,0 | 4,8 |
| виробництво й розподіл електроенергії,газу й води | 0,2 | 0,0 | 0,2 | 0,1 | 0,3 | 0,1 | 0,1 | 0,1 | 0,5 | 0,9 | 0,7 |
| Будівництво | 4,0 | 8,4 | 4,5 | 4,4 | 3,3 | 2,4 | 2,1 | 2,0 | 2,0 | 1,9 | 1,8 |
| Оптова й роздрібна торгівля | 39,8 | 35,7 | 44,5 | 42,0 | 39,1 | 44,9 | 39,4 | 32,6 | 38,7 | 38,5 | 39,1 |
| Готелі й ресторани | 7,3 | 7,5 | 8,1 | 7,4 | 6,4 | 5,3 | 6,6 | 6,9 | 7,9 | 7,5 | 8,0 |
| Транспорт і зв’язок | 2,0 | 2,0 | 2,3 | 2,1 | 2,8 | 1,4 | 0,9 | 0,9 | 2,2 | 2,5 | 2,1 |
| Фінансова діяльність | 0,3 | 0,0 | 0,0 | 0,1 | 0,3 | 0,4 | 0,2 | 0,3 | 0,9 | 0,7 | 1,7 |
| Операції з нерухомістю й послуги юридичним особам | 10,2 | 3,0 | 2,9 | 7,3 | 11,3 | 11,3 | 16,1 | 15,5 | 19,8 | 20,4 | 20,8 |
Сучасна інституціональна теорія ґрунтується на рішенні трьох основних проблем:
– пояснення виникнення нових інститутів, функціонування їх у нових умовах;
– з’ясування сутності інституціонального порядку;
– оцінка ролі й характеру інституціональних змін.
Для виявлення характеристик інституціональних змін необхідно зафіксувати крапку відліку, що може бути визначена як інституціональна рівновага. Інститути виявляються вільними благами, що автоматично забезпечують ефективне розміщення ресурсів й економічний ріст через створення нових можливостей для виробництва. Із цього погляду інституціональні зміни не мають істотного значення, так само як й ефективність розміщення ресурсів не залежить від наявного набору правил.
Інституціональними називаються такі зміни, які виражаються в появі нових правил з відповідними механізмами забезпечення їхнього дотримання, зникненні старих правил, що діяли, а також зміні структури трансакцій у рамках існуючого набору правил (процедур) для їхніх учасників.
Ряд представників інституціонализма пояснюють виникнення інститутів економічними факторами, що містять типові ознаки функціонуючої економічної системи. Під інституціональним порядком О.В.Носова розуміє поводження економічного агента, організацій по стандартному зразку, способи їхньої економічної координації. Інституціональна зміна включає заміну "старого інституціонального порядку" на новий порядок у суспільстві. Системи координації економічного поводження суб’єктів підрозділяються залежно від форм організації на ієрархічні й неієрархічні. Економічний розвиток включає зміна форм поводження економічних суб’єктів під впливом інституціональних змін.
С. Фадда вважає, що для оцінки ступеня інституціональних змін варто використати показники низького рівня продуктивності, обмеженості розвитку промислової й ринкової бази, відсутності тісних економічних зв’язків між підприємствами, фінансової слабості, технологічної й організаційної відсталості.
Ступінь розвитку інституціональної системи в країнах з перехідною економікою може бути охарактеризована з урахуванням використання перерахованих показників. Зниження рівня продуктивності, нерозвиненість ринкового механізму, розрив економічних зв’язків, як результат відставання в розробці й застосуванні новітніх технологій у виробництві, є визначальними факторами, типовими для даної інституціональної системи. На зниження інвестиційної привабливості в країнах, що розвиваються, впливає відсутність історичних традицій у функціонуванні ринкових відносин, які визначають правила й норми поводження економічних суб’єктів.
В Україні на рівні держави відсутній механізм регулювання потоків ресурсів, товарів і послуг. Держава не забезпечує ефективне функціонування цілісної економічної системи. Нормативні акти й закони в такому суспільстві не виконують функцій контролю поводження підприємця. Відсутність нових двосторонніх міжнародних угод сприяє існуванню правової нестабільності. Часті зміни урядів ведуть до втрати впевненості, стабільності при прийнятті рішень іноземними інвесторами.
У рамках нової економічної історії предметом вивчення виявляються не що тільки змінюються інституціональні угоди (механізми керування угодами), але й інституціональне середовище. Джерело ж таких змін — ріст населення, зрушення в технології (у результаті нагромадження знань) і перевагах (система цінностей), нагромадження знань. З погляду аналізу змін в інституціональному середовищі даний напрямок близько до конституційної економічної теорії (Д. Бьюкенен). Для пояснення інституціональних змін у рамках єдиної системи координат Д. Бромли запропонував виділити два типи трансакцій: товарні й інституціональні. Таким чином, інституціональна структура в моделі виявляється не тільки обмеженням у процесі вибору й обміну, але і їхнім результатом. При цьому структурні зрушення в економічній системі можна інтерпретувати як кошти економії на трансакціонних витратах.
У рамках економічної теорії трансакціонних витрат акцент зроблений на визначенні характеристик поводження (обмежена раціональність, опортунізм). Виділені особливості поводження разом з характеристиками того або іншого активу (ступінь його специфічності) дозволяють досліджувати альтернативні форми інституціональних угод (ринок, гібрид, ієрархія) і процес заміщення на межі однієї форми інституціональної угоди іншої, як це пропонував Р. Коуз. Сам процес заміщення визначається змінами в інституціональному середовищі, що приймають форму "параметричних зрушень".
Зрушення в параметрах означають зміни в основних правилах гри. Мова йде, наприклад, про зміни в системі ціноутворення, оподатковування, антимонопольного або митного регулювання, введення нових правил ліцензування, реєстрації підприємств і т.п. Зрушення в параметрах впливають на порівняльну ефективність альтернативних інституціональних угод, змінюючи структуру трансакцій в економіці в результаті відбору й адаптації інституціональних структур й організацій. Зокрема, зниження податкового тягаря за умови наявності гарантій стабільності нового податкового режиму, за інших рівних умов створює стимули до більше активного використання легальних (нетіньових) ринкових трансакцій. Даний вплив опосередковано, оскільки насамперед змінюються витрати ресурсів на використання існуючих інститутів і створення нових, тобто трансакціонні витрати. Однак у цьому випадку зміни в інституціональному середовищі розглядаються як екзогенні.
Структурні зрушення в секторальній структурі економіки в усім світі мають тенденцію до збільшення трансакціонного сектора. Це обумовлено впливом трьох основних факторів:
1. Розвиток матеріальної інфраструктури економіки (транспорту, зв’язку) визначило ріст трансакцій в економіці, що привело до зростання витрат супроводу договірних (контрактних) відносин;
2. Технологічні зміни в одній галузі можуть привести до росту граничного продукту трансакціонних ресурсів в іншій галузі й відповідно до зниження середніх трансакціонних витрат;
3. Зрушення в політичній системі (зміна системи правил для виробництва правил) приводять до зниження трансакціонних витрат перерозподілу прав власності.
Саме структура й динаміка трансакціонних витрат разом з технологією визначають форми організації господарської діяльності, зміст і характер реальних трансакцій. Дана обставина дає можливість сформулювати гіпотезу, відповідно до якої не тільки технологія, але й інститути є джерелом економічного росту. Це дозволяє відповідним чином інтерпретувати отримані дані щодо динаміки трансакціонного сектора економіки й зробити висновок про те, що інвестиції в нові інститути аналогічні інвестиціям у нові технології. Разом з тим, з огляду на, що до складу інституціональної структури входять неформальні правила, можна зробити висновок про ступінь "керованості" темпами економічного росту.
В. В. Дементьєв уважає, що інституціональні зміни відбуваються під впливом " зрушення влади" в економічній системі, а інституціональна структура є джерелом влади. Вплив на економіку "зсува влади" (відхилення від рівноважного стану влади) проявляється, по-перше, в "зсуву витрат" альтернативних варіантів економічного поводження, що приводить до зростання витрат ефективного й скороченню витрат неефективної поведінки.
По-друге, "зсув витрат" у результаті недостатнього або надлишкового порядку влади спричиняє зміна обмежень вибору й, як результат, "зсув мотивації" економічних агентів.
По-третє, зрушення мотивації впливає на зміну структури й форм доходів економічних агентів у порівнянні з ефективним станом економічної системи.
Таким чином, у результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.
1) У найбільш загальному плані трансакціонні витрати визначають напрямок структурних зрушень в інституціональній структурі економіки. При цьому їхній розподіл в економіці стимулює або перешкоджає здійсненню тієї або іншої економічної діяльності. Оскільки функцію мотивації економічної діяльності в тій або іншій галузі здійснюють інститути, те саме вони визначають структуру трансакціонних витрат.
2) Інституціональні зрушення в економіці визначаються зрушеннями в системі власності, а не вектором цін і кількостей ресурсів в економічній системі, які перетерплюють незначні зміни й в остаточному підсумку не впливають на інституціональну рівновагу.
3) Технологічні й інституціональні зрушення в економічній системі можуть виступати джерелом економічної росту, а капіталовкладення в інституціональні перетворення можуть розглядатися як інвестиції в науково-технічний прогрес.
Дослідження в теорії інституціонализма стосовно до транзитивних економік перебувають у стадії свого становлення. Інституціональна основа перехідного суспільства слабко структурована й мало вивчена. У зв’язку із цим перспективи подальших досліджень будуть укладатися в обґрунтуванні факторів, закономірностей й інституціонального механізму структурних зрушень в економіці в парадигмі нового напрямку економічної теорії – інституціональної архітектоніки.
