Методи управління ризиками

Ризиком можна управляти, тобто використовувати різноманітні заходи, які б давали змогу певним чином прогнозувати виникнення ризикової ситуації і вживати заходів для зниження рівня ризику.

У зарубіжній літературі багато уваги приділяють висвітленню способів і методів зниження негативного впливу ризиків па роботу підприємницьких організацій. Певним чином їх можна використати й у вітчизняній практиці. Відомі способи зниження ризику підприємницьких структур пропонується згрупувати у два напрями: уникнення від ризиків і зниження негативної дії тих видів ризиків, яким не вдалося запобігти. Уникнення ризиків передбачає певну політику керівництва підприємств, яка полягає в тому, щоби не ухвалювати управлінських рішень, пов’язаних з ризиком. Цей напрям є найпростішим і радикальним, однак він не може забезпечити динамічний розвиток підприємств і великі прибутки. Крім цього, не завжди вдасться уникнути ризикованої ситуації, що спонукає до використання другого напряму, пов’язаного з розробкою і реалізацією заходів зі зниження негативних наслідків від ризиків (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Основні методи зниження і запобігання ризикам організацій

Найпростішим методом запобігання негативним наслідкам від ризиків є створення па підприємствах спеціальних фондів ризику за рахунок прибутків і використання його в екстремальних для підприємства умовах. Цей метод відомий як самострахування підприємства від негативного впливу непередбаченої ситуації. Воно доцільне у тих випадках, коли вартість майна відносно незначна і с суттєві прибутки від виробничо-господарської діяльності підприємства.

У вітчизняній практиці дедалі частіше застосовують метод зниження ризиків передаванням їх іншим організаціям (страховим фондам), які спеціалізуються на страхуванні майна підприємств.

Можна виокремити щонайменше три чинники, які задовольняють інтереси як трансферу (особи, що передає ризик), так і трансферти (особи, що бере па себе ідей ризик):

- витрати, завеликі для юридичної особи, котра передає ризик, можуть становити незначну суму для особи, яка бере на себе ризик;

- організація, що спеціалізується па страхуванні ризиків, може мати кращі можливості для запобігання ризикам;

- трансферти можуть перебувати у кращій позиції щодо скорочення втрат від ризиків або контролю за перебігом подій, пов’язаних із зниженням негативних наслідків ризиків.

Нині, в умовах дії ринкових чинників, виникає гостра потреба у застосуванні точних і адекватних методів оцінки ризиків реалізації як інвестиційних, так і інноваційних проектів.

У літературі про механізми оцінки ризиків реалізації будь-яких проектів приділяють більше уваги методології оцінки ризиків саме інвестиційних проектів, оскільки така оцінка та власне ступінь ризику зазвичай пов'язані зі змінами зовнішнього середовища. Ризики ж інноваційних проектів переважно безпосередньо пов’язані з внутрішнім станом підприємств, їх фінансовими можливостями спрямувати певну частку прибутків або обігових коштів на впровадження пової техніки чи технології, хоча, здебільшого, великі інвестиційні проекти неможливі без використання сучасних досягнень науки. У практиці аналізу та кількісного вимірювання рівня ризиків існують різні методики. Більшість ґрунтується на використанні алгоритмів експертної оцінки, коли найнижчий бал відповідає найгіршому стану розвитку певної системи (економічної, соціальної, політичної), а найвищий - ідеальному. Власне ризик визначається ступенем відхилення реального рівня перспективності за тим чи іншим чинником від його реального значення. Деякі дослідники пропонують визначати обґрунтованість інвестиційних проектів на основі поєднання впливу стандартних показників економічної ефективності інвестицій та кількісних показників ризику з подальшим використанням апарату імітаційного моделювання. Основними кількісними показниками ризику інвестиційних проектів у цьому випадку є:

- ймовірність втрат, тобто імовірність отримання від’ємних значень чистої теперішньої вартості проекту;

- середньоквадратичне відхилення можливих значень чистої теперішньої вартості проекту від її очікуваного значення;

- коливання значень чистої теперішньої вартості.

Зазначимо, що такий розподіл показників ризику є досить перспективним, використання ж імітаційного моделювання забезпечує повніші, досконалі та, найважливіше, неупереджені інформацію та оцінку вартості того чи іншого інвестиційного проекту. Але цей метод виявляється або взагалі недосяжним для розробників проекту через надмірну складність досліджень, їх високу вартість, або економічно недоцільним унаслідок того, що витрати коштів на імітацію перевищують вартість отримання додаткової інформації.

З цього приводу дуже важко очікувати появи суто формалізованого алгоритму знаходження ризиків, формування суджень про них забезпечується винятково засобами системного аналізу, які дозволяють проводити спеціальне шкалування, відносно якого визначають потім ті або інші суб’єктивні імовірності. Але абсолютно необхідним критерієм для досягнення максимальної ефективності того чи іншого науково-технічного проекту, і, в кінцевому результаті, вартості дослідження, є верхнє значення кожного конкретного ризику.

З ризиком безпосередньо пов’язане поняття «вірогідність». Наявні два полюси вірогідності: об’єктивна (насамперед частотна інтерпретація) та суб’єктивна, як «розумний» рівень довіри. В об’єктивному значенні вірогідність певної події розглядається як здійснення визначеного, такого, що принципово відтворюється необмежену кількість разів, комплексу умов. Це за змістом не відповідає більшості реальних ситуацій.

Власне, вірогідність є чисельною оцінкою можливості наставання події, котру дослідник задає, наприклад, на підставі власного досвіду, або, інакше кажучи, за допомогою апріорної інформації про дослідження чи явище. Таку інформація можна отримати у ситуації, коли комплекс зовнішніх умов не можна вважати незмінним.

Поняття ризику досить природно розкривається категоріями класичної теорії вірогідності, але використання її потужного апарату для практичних цілей потребує наявності представницьких статистичних даних про параметри розрахункової моделі, чи реалізаційні можливості процесів, що досліджуються.

Оцінка ризику реалізації проекту за допомогою мінімізації рівня видатків на весь життєвий цикл проекту дає змогу не тільки розрахувати ступінь ризику у вартісному еквіваленті, а й оптимізувати техніко-технологічні параметри, які виливають на ризик, що дозволяє діяти на рівень конкурентоспроможності продукції, в якій матеріалізовані технічні параметри проекту.