Але чому ж саме «Дім на горі?»

Незвичайний цей дім. Бабуся розповідає Галі історію дому тому, що вже «з’явився «той сірий, з вусиками» — повторюва­лася та ж ситуація. «Народжуються в цьому домі здебільшого дівчата, чоловіки сюди приходять… Вони підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Той, хто нап’ється з наших рук, переступає цей поріг і залишається в домі назавжди. Так було в моєї бабуні, в моєї матері і в мене… Так було і в матері твоєї, так повинно статись і з тобою…».

Друга частина казки така: інші чоловіки «не підіймаються знизу і не просять напитися води, вони з’являються бозна- звідки…»

З’явився до Галі сірий птах-джигун — і залишив по собі ди­тину. Хлопець, який прагнув літати, багато років був «птахом перелітним», непосидючим і загадковим.

З’явився і до її дочки Оксани сірий птах, але не стрепенулося серце Оксани, і тоді «птах ударив із розпачем крилами об шибки дому, піднявся в небо і там помер «загуснувши серед безмежного простору на ще одну з міліардів зорю, котрі швидко й нестримно віддалялися від землі».

І зразу ж після цієї фантастичної ситуації — реальна дата, коли «Хлопець поставив свій підпис на акті громадського стану…». І тоді ж освітило Хлопця зсередини дивовижне світло — «чудове сяйво увійшло в його душу, запліднивши навіки його життя». Він відчув ритм у всьому. І дід його, козопас Іван, передав хлопцеві 5 списаних зошитів і мрію-тугу за п’ятьма ненародженими синами.

 

У розмові з Марією Яківною, дружиною діда Івана, Хлопець скаже: «Спорідненість душ — одна з найдійовіших форм боротьби людини із самотністю». Він відчув спорідненість з душею козопаса Івана, спрагло вчитувався у фантастичні історії з його зшитків,причащався до казки, бо «казка — це те, чого ми хочемо. Це сво­єрідні символи наших бажань».

Хлопець, як і козопас Іван,— носії творчого начала.

Дім на горі — символ Парнасу з його жіночим населенням (музи); дім на горі живе водночас реальним життям свого часу і мусить поборювати житейські клопоти, яких не оббігти.

Образи демонологічних істот у творі»

Використання містично-міфологічних ремінісценцій у твор­чості українських та зарубіжних письменників відбувається вже не одне століття. Демонологічна образність роману-балади «Дім на горі» зумовлена впливами бароко.

Ірреальні мотиви з’являються ще в повісті-преамбулі. Образи жінок, що мешкають у Домі на горі, виписані цілком реаліс­тично, традиційними прийомами і засобами характеротворення. Та міф-легенда, який перетводрюється на циклічно повторюва­ний магічний обряд, пронизує жіночі образи ореолом таємни­чості. Пришельці, які «з’являються бозна-звідки» перед жінками Дому, подані в романі як демонологічні істоти. Вони сірим птахом спускаються з неба, перетворюються на чоловіків і намагаються спокусити юних мешканок Дому. Якщо зваблення вдається — народжуються дивні хлопчики, «доля яких майже завжди була сумна». Варто наголосити на демонологічності цих хлопчиків.

Демонологічні образи починають ставати втіленням того чи іншого стану людини, частиною його «живого «Я», того доброго чи темного, яке переливається в людському єстві і перебуває в постійному змаганні.

Взагалі творів, у яких запозичуються і художньо обробляються фантастично-міфологічні образи і сюжети, в сучасній українській літературі є багато (В. Дрозд «Самотній вовк»).

Отже, демонологічні образи другої частини роману-балади представлені конкретніше, ніж у першій частині, де містяться лише натяки на надприродні явища. Друга частина твору від­творює містичні мотиви і демонологічні образи, що не завжди відповідають схемам характеро- і сюжетотворення, закладеним у фольклорі. Але саме це надає твору оригінальності і нового алегоричного забарвлення.

 

Жіноче начало й чоловіче у творі»

Хлопець та козопас Іван Шевчук, син Галиної прабаби, він же колишній урядовець, з якого ненароком з’явилася зрілість до ясновидіння. Уміння проникати в глибину явищ людей вигналойого з бюро в природу, спонукало читати Сковороду й тримати журнал своїх спостережень. Опис його першого прозріння, пере­ходу до якісно нових, упривілейованих форм бачення, належить до традицій романтичних зображень митця-ясновидця в дусі Нова- ліса й Шлеґеля, Вордстворта чи Кітса.

Хлопець, як і козопас Іван,— носії творчого начала.

Іван не залишається жити на горі, його вабить світ, бо без % • • «• з єднання із світом людей творчість неможлива.

Отже, результат Іванового довголітнього вивчення світу лю­дей — його образна наука тим людям. Не набридати людям нею, а залишити їм у спадок — так розуміє свою життєву місію козо­пас і виконує її цілком.

Хлопцеві уготовано таку ж долю — правнуку Івана: оселяється в дідовому домі, з дружиною кохається на тій же галявині, повній квітів та бджіл, де свого часу побував з Марією Іван.

 

Галя — другий центральний персонаж повісті — одна з влас­тительок дому. Об’єднує всіх — бабуню, Володимира, сина свого і дочку, багато читає, мудріє з літами.

Характеризація Галі як мрійниці й молодої ще жінки з непри- спаними пристрастями відбувається за нормальними правилами творення психологічної вірогідності. «Часом на Галю находило: хотілось убратися у найкращу одежу, взяти сина за руку й пода­тися в кіно чи просто пройтися по вулицях; накидала гачок на двері й годину крутилася біля дзеркала, видивляючись на себе. Розбирала сукні, хай і довоєнні, одягала кожну й припасовувала. Хотілося муркотіти й крутитися, хотілося, щоб синьо світилося від доброї погоди вікно и щоб падпло в її кімнату сонце».

Галина баба — третій головний персонаж роману, вона нале­жить до твердих жінок, житейськи мудра. Стара воює за лад і спокій в домі, прагне утримати Галю й захистити її.

В Оксані, її правнучці, творче начало начебто відсутнє. «Алло, Оксано,— спитав якось у сестри хлопець,— скажи, ти про­читала книжки з нашої бібліотеки?» — «Я? — повернулася Оксана.— До вашого відома я взагалі не читаю книжок! А що ж ти читаєш? — Я?.. Я не читаю,— сказала вона, гордо зносячи підборіддя,— я живу!».