Чому деякі країни є багатими

Мета: демонстрація уроку-дослідження, на якому треба: виявити фактори, пов'язані з економічним зростанням країни в довгостроковому періоді, дослідити зв'язок між економічним зростанням і цими факторами

Хід заняття

1. Групі пояснюється, що при виконанні наступної вправи студенти мають припустити, які країни світу багаті, а які ні, на підставі даних про площі території, чисельності населення й запасах природних ресурсів у країні. Студенти будуть працювати в парах. Кожній парі студентів видається по картці Таємничої країни із Вправи 3-1. Студентам дається завдання прочитати інформацію, наведену на картці, і висловити припущення, який середньодушовий доход має ця країна - вище за середнє значення для всіх країн світу, дорівнює середньому значенню, або нижчий за нього. Група повідомляється, що по оцінках Центрального Розвідувального Управління США, в 2006 р. середнє значення ВВП на душу населення для країн світу склало $9500, з розрахунку на основі купівельної спроможності долара США. Скажіть студентам помістити знак з оцінкою відповідно до зробленого ними вибору.

2. Роздається або записується на дошці Демонстраційний матеріал 3-1. Записуються рейтинги, виставлені студентами. Після того, як прогнози будуть записані, деяких студентів просять пояснити зроблений ними вибір.(Студенти часто припускають, що найбільш багатими є країни 1, 2, 3, 8, 12,13 й 15. Їхня інтуїція звичайно підказує їм, що значна площа території або великі запаси природних ресурсів є джерелом високих доходів і матеріального добробуту. Деякі студенти виділять країни 1 й 12, оскільки крім значних запасів природних ресурсів ці країни мають відносно низьку чисельність населення.)

3. Роздається Демонстраційний матеріал 3-2. Обговорюється, наскільки студенти досягли успіху в оцінці добробуту Таємничих країн. Студенти рідко догадуються, що країни 7, 10 й 14 мають високі рівні доходів, тому що в цих країнах майже відсутні запаси природних ресурсів, а країни 7 й 14 мають невелику площу території при відносно високій чисельності населення.

4. Студенти пробують відповісти на наступні питання.

а.   Чому в країнах з невеликими за­пасами природних ресурсів - таких як Японія й Сінгапур - може спостерігатися відносно високий рівень добробуту?

б.   Чому інші країни, де є значні запаси природних ресурсів - такі як Гана або Перу - мо­жуть бути відносно бідними?

5. Пояснюється, що деякі економісти називають цю проблему «парадоксом при­родних ресурсів». Звичайно, природні ресурси внесли вклад в економічний успіх ряду країн, Але є багато­чисельні приклади країн, що досягли значного економічного успіху, не маючи великих запасів природних ресурсів. З іншого боку, деякі країни з величезними запасами природних ресурсів залишаються відносно бідними.

У групі проводиться мозковий штурм, у ході якого студентам слід перелічити інші фактори, які можуть сприяти або перешкоджати довгостроковому економічному зростанню й досягненню високого рівня життя.

6. Роздається Демонстраційний матеріал 3-3. Коротко обговорюється кожний з факторів, що сприяють економічному зростанню в довгостроковому періоді.

7. Роздається Вправа 3-2. Виходячи з даних про 3 країни та власні знання про них необхідно розставити іх у порядку убування за рейтингом добробуту, базуючись на припущенні про рівень їх середньодушового ВВП. Студенти повинні обґрунтувати свої припущення.

Заключна частина заняття

Повторяються ключові моменти уроку, задаються наступні питання.

1. Наскільки важливі природні ресурси для процвітання країни?

2. Які основні фактори, що сприяють довгостроковому економічному зростанню?

 

 

Урок 4 (2 год.).

 

ДЕТЕРМІНАНТИ ПОПИТУ Й ДЕТЕРМІНАНТИ ПРОПОЗИЦІЇ

 

Мета: демонстрація заняття, побудованого за методом кооперованого навчання на якому треба: виявити, яким чином попит та пропозиція зміщаються у відповідь на зміни названих детермінант і визначити вплив змін попиту та пропозиції на ринкову ціну й кількість.

Хід заняття

1. Група розбивається на малі підгрупи (команди), кожній з яких роздається Демонстраційний матеріал 4-1 та 4-2, «Детермінанти попиту». Кожна підгрупа за допомогою роздатків та прикладів розбирає п'ять детермінантів попиту, виявляє наслідки змін кожного детермінанта та як ці зміни впливають на рівноважну ціну й рівноважну кількість.

2. Кожній підгрупі видається по картці із Вправ 4-1, 4-2, 4-3 й 4-4. Пояснюється, що далі буде прочитане повідомлення про ситуації на ринку, при якій відбувається або зміна попиту, або зміна величини попиту. Коли учасники приймуть рішення, яке саме зміна відбулася, вони повинні будуть підняти або картку «попит», або кар­тку «величина попиту», а також або картку «збільшення», або картку «зменшення».

3. Пояснюється, що за кожну вірну відповідь команди одержуватимуть бали, але величину бонусу визначатиме і швидкість відповіді. Перша команда, що надасть вірну відповідь одержить найбільшу кількість балів. Наприкінці цього змагання переможцем стає група, що одержала найбільшу суму балів.

4. Зачитується по черзі по одному ствердженню, що описує певну подію на певному ринку (ствердження наведені у Вправі 4-7).Студенти визначають, які картки піднімати. Кожний раз студентів просять пояснювати свої відповіді.

5. Роздається Демонстраційний матеріал 4-3, «Детермінанти пропозиції». Кожна підгрупа за допомогою роздатків та прикладів розбирає за шість детермінантів пропозиції виявляє наслідки змін кожного детермінанта та як ці зміни впливають на рівноважну ціну й рівноважну кількість.

6. Кожній підгрупі видається по картці із Вправ 4-5 й 4-6. Пояснюється, щоб вони використали картки «збільшення» й «зменшення», отримані ними раніше, разом з новими картками «пропозиція» й «величина пропозиції». Пояснюється, що цього разу кожне повідомлення буде описувати ситуацію на ринку, при якій відбувається або зміна пропозиції, або зміна величини пропозиції. Коли учасники приймуть рішення, яке саме зміна відбулася, вони повинні будуть підняти або картку «пропозиція», або картку «величина пропозиції», а також або картку «збільшення», або картку «зменшення».

7. Повторюється пояснення з Процедури 3.

8. Зачитується по черзі по одному ствердженню, що описує певну подію на певному ринку (ствердження наведені у Вправі 4-8).Студенти визначають, які картки піднімати. Кожний раз студентів просять пояснювати свої відповіді.

9. Кожній підгрупі видається по екземпляру Вправи 4-9. Пояснюється, що за кожну вірну відповідь команди одержуватимуть бали, але величину бонусу визначатиме і швидкість виконання вправи. Підгрупи виконають Вправу й здають заповнені робочі листки викладачеві.

10. Викладач перевіряє правильність виконання Вправи 4-9 та аналізує й корегує з групою будь-які неправильні представлення. Перемагає команда з найменшою кількістю невірних відповідей, яка найскоріше здала робочий листок.

11.Видайте кожній підгрупі по екземпляру Вправи 4-10. Підгрупи виконають Вправу й здають заповнені робочі листки викладачеві.

12. Викладач перевіряє правильність виконання Вправи 4-10 та аналізує й корегує з групою будь-які неправильні представлення. Перемагає команда з найменшою кількістю невірних відповідей, яка найскоріше здала робочий листок..

13. По результатах всіх вправ методом суми місць визначається команда-загальний переможець.

 

Семінарське заняття № 9

(2 год.)

 

Тема: Методи активізації процесу навчання

Мета:  знати та вміти застосовувати активні методи навчання

 

В результаті розгляду теоретичних  питань студент повинен:

     знати:

- головні принципи проблемного навчання;

- основні види дискусій;

- організаційні аспектиетапи підготовки й проведення ділової гри

вміти:

- підготувати та повести дискусія, ділову гру.

 

Терміни та поняття

 

Проблемне навчання та його сутність. Дидактичні  умови проблемного навчання. Недоліки проблемного навчання. Етапи й сутність вирішення проблеми. Перебудова навчання. Етапи проблемного навчання.

 Дискусія. План дискусії. Види дискусій. Дискусія із класом. Мозковий штурм. Buzz groups. Pair-share. Функції  питання.

Ігрові методи. Організаційні аспекти  ділової гри. Етапи підготовки й проведення ділової гри.

Основні положення

 

Проблемне навчання - це така система методів, при якій слухачі одержують знання не шляхом завчання їх у готовому виді, а в результаті розумової роботи з рішення проблем і проблемних завдань, побудованих на основі змісту досліджуваного матеріалу.

Проблемне навчання включає:

• вивчення матеріалу не по розрізнених темах, а по укрупнених блоках - проблемам;

• звертання до проблем, не вирішених наукою (проблеми для самої науки);

• трансформацію будь-якого заняття в рішення проблеми (або ряду проблем).

Перебудова навчання включає:

• визначення списку проблемних питань відповідно до тематичного плану преподаваної дисципліни;

• визначення схеми концепції викладення матеріалу (інформації, яку студент зможе надалі використовувати для аналізу й вироблення власного уявлення про проблему);

• підбор рекомендованої літератури (повинен містити теоретичну базу, обговорення дискусійних питань, динаміку думок по досліджуваній проблемі);

• визначення методів пророблення інформації (повністю самостійна робота, робота під керівництвом викладача, дискусії);

• визначення методів контролю (письмова робота в аудиторії, усне обговорення, ділова гра, домашнє письмове завдання).

Етапи процесу проблемного навчання:

1) Виявлення проблеми («Навіщо?»). Основним недоліком існуючого планування навчального процесу є орієнтація лише на програми. Проблемне навчання вимагає орієнтації на проблему, на їхнє певне коло. Система знань є засобом вирішення проблеми, допомагає визначитися з тим, на що саме потрібно орієнтуватися при розв'язанні тієї або іншої проблеми.

2) Формулювання мети («Що робити?»). Ціль - це придбання певних знань й умінь, включаючи й уміння застосовувати системний підхід у розв'язанні проблем. Системний підхід, що реалізується, насамперед, у побудові дерева цілей перед початком здійснення тих або інших планів.

3) Визначення структури елементів у системі («Чим?»). Система, що спрямована на розв'язання проблеми, складається з ряду елементів, визначення яких сприяє деталізації прийомів аналізу й обробки інформації.

4) Обмеження кола умов реалізації мети. Головною умовою успішного рішення проблеми є розвиток і використання творчого потенціалу студента.

Види дискусій.

· Дискусія із класом.

· Мозковий штурм.

· buzz groups (групи, що гудять)

· “Pair-share” (попарне розділення)

Основні аспекти підготовки до ділової гри:

1. Визначення призначення гри, проблеми, мети й завдань, етапів гри (підготовчий, гра, підведення підсумків й обговорення гри).

2. Створення імітаційної моделі гри.

3. Розробка поетапного підведення підсумків і методики гри з урахуванням послідовності й бінарності.

4. Розподіл ролей, визначення функцій учасників.

5. Розробка інструкцій, що розкривають зміст процедур, функцій, які будуть реалізовуватися учасниками гри на кожному її етапі.

6. Розробка додатків до гри, необхідного роздавального матеріалу.

7. Підготовка форм обліку результатів гри, стратегії зміни ходу гри, можливих відхилень від запланованої ситуації.

8. Перевірка перед грою передбачених методичних посібників, роздавального матеріалу й технічних засобів.