Злочини проти прав і свобод людини

Теорія і практика у 3 книгах.

 

Книга 2

 

Кримінологічна характеристика та

запобігання вчиненню окремих видів злочинів

 

 

Видавничий Дім  «Ін Юре»

Київ 2007

 

ББК67.9(4УКР)61

Рецензенти:

П. П. Михайленко — заслужений діяч науки і техніки України, ^; доктор юридичних наук, професор, дійсний член (академік) Академії; правових наук України; *   В. О. Глушков — заслужений юрист України, доктор юридичних

наук, професор;

*             В. І. Шакун — доктор юридичних наук, професор, член-корес-

пондент Академії правових наук України

Закалюк А. П.

3-18  Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. — К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007.

І5ВК 978-966-313-339-3

Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. — 712 с.

І5ВН 978-966-313-342-3

Книга 2 є другою частиною наукового видання «Курс сучасної української кримінології». У ній розглядається систематизована за окремими видами злочинів кримінологічна інформація стосовно того, як загальні положення теорії кримінології, викладені у Книзі 1 Курсу, реалізуються в українському суспільстві, якого змісту — теоретичного і прикладного — вони набувають. Наведена з кожного виду злочинів інформація згрупована навколо двох основних питань: кримінологічної характеристики та видових особливостей запобігання. Книга 2 містить багато сучасної наукової, у тому числі емпіричної, інформації з названих питань. Книга, як і весь Курс, розрахована на науковців-кримінологів, викладачів та студентів, що вивчають навчальну дисципліну «Криміно­логія», на працівників, які ведуть діяльність у сфері запобігання та про­тидії злочинності, а також на інших читачів, зацікавлених у зниженні рівня злочинності в українському суспільстві.

ББК67.9(4УКР)61+67.61 Закалюк А. П., 20071 Видавничий Дім «Ін Юре», 2007

  Передмова

У Книзі 2 висвітлюються сучасні кримінологічні знання щодо окремих видів злочинів, зокрема кримінологічна характеристика останніх, стан та проблеми запобігання їх вчиненню. Наведеному відповідає назва Книги 2 Курсу.

Варто вже у передмові розглянути авторське ставлення до деяких загальних питань, що методологічно визначають безпосе­редній предмет розгляду у Книзі 2 і водночас певною мірою є дискусійними у сучасній кримінології, а саме:

1) за яким принципом визначається та у якому співвідношенні з теоретичними положеннями, викладеними у Книзі 1 Курсу, пербуває предмет безпосереднього розгляду у Книзі 2, з яких еле­ ментів він складається, зокрема яким є у ньому місце криміно­ логічної характеристики видів злочинів;

2) поняття кримінологічної характеристики, її сутнісний зміст, складові та межі, співвідношення з іншими видами характеристи­ ки злочинів;

3) критерії виділення для окремого розгляду у Книзі 2 деяких видів злочинів.

Розглянемо по порядку.

Перше. Безпосереднім предметом Книги 1 Курсу, як у ній зазна­чалося, були теоретичні засади та історія кримінологічної науки. Розглянуті у ній загальні наукознавчі ознаки кримінології як на­уки, методологія останньої, основні теорії, що охоплюються її предметом, становлять теоретичну основу кримінології як певної галузі наукових знань.

Зазначені теоретичні положення розглянуті на рівні високого узагальнення, властивого теорії як вищій формі наукового знання. Вони стосуються усіх складових предмета кримінології, у тому числі найперше — злочинності як загального, системоутворююче-

  Передмова

го елемента її предмета, далі — окремих видів злочинів як теоре­тичного пояснення особливого (видового) прояву зазначеного за­гального та, зрештою, кожного окремого злочину в частині теоре­тичного розуміння його сутності, детермінації, механізму вчинен­ня, запобігання та протидії. Інакше кажучи, теоретичні засади і положення кримінології, викладені у Книзі 1 Курсу, стосуються злочинності загалом, а також її окремих видів та кожного окре­мого злочину. Тому нечіткими бачаться твердження про те, що другу частину в системі кримінології, яку звично, можливо, за ана­логією з кримінальним правом, іменують Особливою, становлять «приватні»¹, або «окремі часткові»², кримінологічні теорії. Автор останнього твердження, проф. І. М. Даньшин, дещо раніше, на наш погляд, більш чітко визначав безпосередній предмет (завдання) Особливої частини кримінології, до якого включав кримінологічні поняття та характеристики окремих видів злочинів, комплексні заходи їх попередження³ (наведено зі збереженням авторської термінології. — А. 3.).

Як нам видається, завдання Книги 2 Курсу (у звичній терміно­логії — Особливої частини кримінології) можна визначити так. Це є аналіз узагальненої кримінологічної інформації стосовно того, як загальні теоретичні положення кримінології реалізуються у дійсності, чи відповідає вона цим положенням, яку змістовність при цьому останні набувають, у тому числі можливу особливу інтерпретацію або навіть додаткову понятійну визначеність, вклю­чаючи теоретичну, вони містять. Оскільки реалізація загальних положень кримінології значною мірою відрізняється залежно від виду злочинів, для потреб зазначеного аналізу всю масу останніх прийнято розподіляти на окремі види, групи. Підставою такого розподілу може слугувати одна або декілька ознак диференціації злочинів, наприклад за об'єктом посягання, мотивом, способом, суб'єктом вчинення тощо. Історично склалася не досить обґрунто­вана з позиції теорії систем практика, коли розподіл злочинів для

¹ Курс кримінології: Загальна частина: Підруч. у 2-х кн. — КІІ. 1 / За заг. ред. О. М. Джу- жи. - К., 2001. - С. 3.

² Кримінологія: Загальна та Особлива частини / За рсд. І. М. ДаньІІІипа. — X., 2003. — С. 18.

³ Кримінологія: Особлива частина: Навч. посіб. / За ред. І. М. Даньшина. — X., 1999. — С. 7.

  Передмова

видового кримінологічного аналізу проводиться одночасно (в од­ному ряду) за видами (групами), що диференційовані за різними підставами. При цьому в один ряд ставляться види злочинів, виділені за такими різними підставами, як мотив, спосіб, суб'єкт вчинення тощо, що в принципі позбавляє можливості адекватно порівнювати значення їхніх тих чи інших однакових показників.

Результати аналізу видової реалізації загальних теоретичних положень надаються, як правило, у вигляді кримінологічної ха­рактеристики відповідного виду злочинів. Вона містить здебіль­шого видову кількісну кримінологічну інформацію. Особливості останньої можуть потребувати формування особливих (якісних) для цього виду злочинів кримінологічних понять, а інколи й до­даткового (більш детального) теоретичного узагальнення у вигляді наукового вчення, теоретичної новели, умовно кажучи, міні-теорії. Таким чином у процесі аналізу загальних теоретичних положень кримінології на видовому рівні можуть з'являтися тео­ретичні новоутворення. Однак вони: 1) на рівні більш високого наукового узагальнення мають відповідати, а можливо, частково й розвивати загальні теоретичні положення кримінології; у цьому значенні їх можна умовно іменувати «частковими»; 2) в жодному разі не утворюють окремої теорії, відокремленої від загальної теорії кримінології, є видовою теоретичною інтерпретацією остан­ньої, її частковою деталізацією, а тому не створюють теоретичного підґрунтя для виокремлення «видових кримінологи» з єдиної наукової галузі «кримінологія».

Усі зазначені видові характеристики: кількісні (емпіричні) та якісні (узагальнені, у тому числі понятійні та теоретичні) — ста­новлять зміст кримінологічної характеристики цього виду зло­чинів. Тому можна зробити висновок, що основним елементом безпосереднього предмета розгляду у Книзі 2 Курсу є криміно­логічна характеристика окремих (вибраних для аналізу) видів злочинів. Водночас відомо, що отримання кримінологічної харак­теристики видів злочинів — це не самоціль кримінології. Головне її завдання і науково-галузева мета — опрацювання на підставі видової кримінологічної характеристики (інформації) наукових рекомендацій щодо системи, організації, суб'єктів, конкретних адресатів та заходів запобігання цьому виду злочинів. Зазначені

  Передмова

рекомендації опрацьовуються згідно з положеннями загальної те­орії запобігання злочинності та наповнюються предметним змістом на підставі видової кримінологічної характеристики, зокрема з урахуванням визначених для цього виду злочинів кон­кретних процесів, фактів, проявів, негараздів, суперечностей тощо, які зумовлюють вчинення цих злочинів та мають бути передусім безпосередніми об'єктами запобіжного впливу.

На підставі наведеного можна зробити загальний висновок що­до розглянутого першого питання. Основними елементами безпо­середнього предмета розгляду Книги 2 Курсу є кримінологічна характеристика окремих видів злочинів та рекомендації щодо запобігання їх вчиненню. Обидва елементи ґрунтуються на за­гальнотеоретичних положеннях кримінології та відображають їх реалізацію у дійсності у сфері запобігання та протидії злочинам відповідного виду.

Друге питання. Відображення кримінологічної характеристики окремих видів злочинів у другій («Особливій») частині криміно­логії (Книга 2 Курсу) є загальновизнаним. Але питання про її по­няття, сутнісний зміст і структуру, а звідси — й про межі цієї ха­рактеристики, є дискусійними. Єдності у цих питаннях не було в кримінології ще у радянський період. У перших підручниках із кримінології¹ та у більш пізньому курсі цієї науки² кримінологічна характеристика злочинів та осіб, які їх вчиняли, розглядалися ок­ремо від причин і умов їх вчинення. Водночас паралельно видава­лися підручники, в яких кримінологічна характеристика виду зло­чинів охоплювала інформацію й про їх причини й умови³. Нині в Україні поширюваною є думка, що кримінологічна характеристи­ка охоплює «рівень, коефіцієнти, структуру та динаміку злочинів, описування особистості тих, хто їх вчиняє, мотиви і цілі їх злочин­ної поведінки»⁴, що визначається, як правило, кількісними показниками, з яких робляться якісні узагальнення, а інформація про причини й умови виду злочинів перебуває «в іншій площині»¹ і кримінологічною характеристикою не охоплюється. За цією схе­мою будується кримінологічний аналіз окремих видів злочинів майже в усіх підручниках та навчальних посібниках, виданих про­тягом останнього десятиріччя в Україні.

Водночас досить переконливо обґрунтовується інший погляд, згідно з яким кримінологічна характеристика виду злочинів вклю­чає всі кримінологічно значущі ознаки, кількісно-якісні показни­ки цього виду злочинів та осіб, що їх вчиняють, а також відомості про зовнішні і внутрішні детермінанти злочинних проявів цього виду. З фундаментальних творів останнього часу, де використо­вується зазначений підхід, можна назвати підручник «Криміно­логія», виданий у Росії за редакцією визнаного фахівця проф. Г. А. Аванесова. Кримінологічна характеристика кожного виду злочинів тут охоплює, крім показників їх рівня, структури, ди­наміки, типів осіб, що вчиняють останні, також особливості спри­чинення цих злочинів, зовнішні та внутрішні джерела детер­мінації, в тому числі загальні соціальні та безпосередні умови їх вчинення².

Розглянемо аргументи щодо названих поглядів. Спочатку, як за­ведено, з'ясуємо термінологічний зміст предмета розгляду — по­няття «кримінологічна характеристика злочинів». Термінологічне зазначене поняття, як і поняття «кримінологічна інформація» зага­лом, не може мати іншого тлумачення, ніж «характеристика (інформація), значуща у кримінологічному відношенні». Криміно­логічне значення будь-якого об'єкта визначається, як відомо, його належністю до предмета кримінології, який, у свою чергу, включає як складовий елемент кримінологічний інтерес, тобто інтерес до певного об'єкта на підставі потреби розв'язання завдань науки кримінології, у тому числі головного з них — наукового обґрунту­вання системи запобігання злочинам, їх видам і злочинності зага­лом. Таким чином, визначальними ознаками для поняття кримінологічної характеристики виду злочинів та її меж є кримінологічна значущість інформації, що становить останню, її відповідність кримінологічному інтересу та потребі його задоволення, а також належність інформації саме до певного виду злочинів. Вбачається, що інші обмеження поняття кримінологічної характеристики не є теоретично обґрунтованими та виглядають штучними.

Беручи до уваги сутнісну (змістову) кримінологічну зна­чущість та кримінологічний інтерес, до кримінологічної характе­ристики сукупності злочинів певного виду мають бути, безпереч­но, віднесені кількісно-якісні показники її стану (за усіма його складовими показниками) та осіб, що вчинили злочини цього ви­ду. Тут ідеться про основні різновиди характеристики масовидних діяльнісних проявів, зокрема злочинних. Вся інформація такого роду, у тому числі у вигляді характеристики, за своєю формою, перш за все, поділяється на: кількісну (статистичну) та якісну (у теорії статистики має назву «атрибутивна», або «описова»). На­звана вище кримінологічна характеристика злочинів певного виду та осіб, що їх вчинили, має переважно кількісну (статистичну), а частково — й атрибутивну форму.

Визначаючи можливість ще однієї частини кримінологічної ха­рактеристики злочинів та осіб, що їх вчиняють, головним кри­терієм слід мати сутнісні завдання та інтереси кримінології, до яких, безперечно, належить завдання наукового обґрунтування системи запобігання злочинності, включаючи її види та окремі злочини, а в межах цієї системи — конкретні об'єкти (адресати) за­побіжного впливу та його суб'єктів, а також зумовлені останніми форми, методи та засоби здійснення цього впливу. Наведене, як правило, не викликає заперечення з боку переважної більшості кримінологів. Розбіжності виявляються при розгляді питання, чи охоплює кримінологічна характеристика злочинів та осіб, що їх вчиняють, інформацію стосовно джерел детермінації останніх, зо­крема стосовно причин, умов, інших детермінантів їх вчинення. Кримінологічний аналіз злочинів дає підстави для ствердної відповіді на це питання. За багатьма показниками інформація про злочини (злочини певного виду, умови й обставини їх вчинення) тісно пов'язана з відомостями про їх детермінацію, її зовнішні дже­рела, конкретні процеси, факти, прояви, суперечності тощо, які відіграють функцію спричинення та значною мірою зумовлюють кримінологічну орієнтацію, кримінальну мотивацію, вибір місця, форми, часу, способу, знаряддя вчинення злочинів. Ще більшу пов'язаність має кримінологічна характеристика осіб, що вчинили злочини цього виду, із внутрішніми їх детермінантами: несприят­ливою спрямованістю особистості, мотивами, ставленням до ситу­ації вчинення злочину, а нерідко й продукуванням останньої, ствленням до потерпілого, рішенням та рішучістю довести злочин до остаточного результату. Було б штучним та неприродним відо­кремлювати цю кримінологічне значущу інформацію від криміно­логічної характеристики злочинів певного виду та осіб, що їх вчинили.

Таким чином, інформація про детермінанти, в тому числі при­чини й умови вчинення злочинів певного виду, за своєю сутністю та змістовністю є невід'ємною від їх кримінологічної характери­стики.

Вивчаючи кримінологічну характеристику окремого злочину, дослідник до кола ознак, щодо яких потрібно зібрати інформацію, як правило, включає ознаки, що характеризують його зумовлення, умови, які сприяли або перешкоджали вчиненню, у тому числі зовнішні умови, внутрішні особливості їх сприйняття особою, що вчиняє злочин, її соціальний статус, спрямованість особистості, потреби, інтереси, цінності й орієнтації, психологічний склад, зумовлену ними стійку (генеральну) мотивацію тощо. Потреба характеристики зазначеного кола ознак (та їх показників) зберігається і при узагальненні інформації, здебільшого видової, одержаної з першоджерел (переважно кримінальних справ). Про­те часто за такого узагальнення інформація про причини й умови вчинення злочинів певного виду опускається або викладається у загальній формі, яка не відтворює конкретних процесів, чинників, умов детермінації, загалом втрачає зміст, що потрібний для пред­метного обґрунтування запобіжної діяльності. Наведене є наслідком декількох обставин. Насамперед відсутності уваги та відповідного інструментарію для збору інформації детерміна-ційного змісту. Позначається тут також те, що вона має описовий (атрибутивний) характер, а дослідники не володіють методами інтерпретації останньої у показниках, придатних для кількісного виміру. Відсутність або недостатність узагальненої інформації про причини й умови вчинення злочинів певного виду зумовлюється, на нашу думку, не лише названими операційними складнощами. Посередній негативний вплив, що принижує значення збору та узагальнення цієї інформації, справляють і твердження про те, що остання не є складовою кримінологічної характеристики злочинів і має розглядатися окремо від неї. Можна припустити, що подібна позиція стосовно узагальненої інформації щодо детермінації зло­чинів певного виду, яка стала результатом аналізу та узагальнення первинної інформації зібраної з першоджерел кримінологічного аналізу — кримінальних справ, пов'язана також із побутуючим уявленням багатьох кримінологів, що детермінація видової або іншої групової сукупності злочинів якісно відрізняється у соціаль­ному відношенні від спричинення та зумовлення конкретного злочину, відбувається за іншими, більш загальними, процесами та закономірностями.

Безперечно, детермінанти злочинності і її діяльнісних проявів, у тому числі виду останніх, як і процеси їх детермінації, перебува­ють на різних рівнях: індивідуального зумовлення, видового і загальносоціального узагальнення. Однак, як зазначалося у § 2 глави 5 Книги 1 Курсу, якісно-функціональні ролі у системі де­термінації, належні різним детермінантам, а також механізми їх співвідношення у детермінаційному процесі, незалежно від рівня, на якому вони розглядаються, не змінюються. Як на індивідуаль­ному рівні, так і на видовому і загальносоціальному, неможливо скласти уявлення про кримінологічну сутність та особливості зло­чинів (виду злочинів), що охоплюються їх кримінологічною ха­рактеристикою, без включення до неї інформації про їх природу, зумовлення, особливості детермінації, чим, власне, і визначається їх кримінологічна сутність.

Після термінологічного, сутнісного та, так би мовити, «техно­логічного» аналізу поняття кримінологічної характеристики виду злочинів слід розглянути її співвідношення з іншими видами ха­рактеристики останніх. Наукова характеристика злочинів, як і будь-який інший вид наукового знання, належить до різних наук, відповідно до їх предмета, наукового інтересу. Щодо злочину як кримінально-правового поняття, то значущою є насамперед кримінально-правова характеристика, що складається, як прави­ло, за ознаками складу злочину. Відповідно до інтересів інших на­ук, передусім кримінально-правового циклу, виокремлюють кримінологічну, криміналістичну, кримінально-процесуальну, кримінально-виконавчу характеристику злочину, виду злочинів. За інтересами інших галузевих наук, предметом розгляду яких у тому чи іншому аспекті є суспільне небезпечне діяння (зокрема у злочинній формі), детермінанти останнього або також особа, що його вчиняє, може мати місце їх відповідна галузева характерис­тика: соціально-економічна, соціологічна, психологічна, у тому числі соціально-психологічна, патопсихологічна, статистична та інші. Кримінологічна характеристика злочину, виду злочинів, осіб, що їх вчиняють, згідно з інтересами кримінології включає повністю або частково характеристики названих об'єктів, що на­лежать іншим наукам. Так, щодо злочину, виду злочинів як кримінально-правових понять кримінологічна характеристика повністю містить кримінально-правову їх характеристику. Сто­совно розуміння злочинності як суспільного феномена криміно­логічна характеристика містить деяку інформацію соціологічного характеру, наприклад про злочинність як прояв неприйнятної ак­тивності частини членів суспільства, суспільні відносини як об'єкт злочинного посягання, соціальний статус, соціальні ролі, спрямованість особистості та інтереси осіб, що вчинили злочини, а також стосовно яких із високим ступенем ймовірності прогно­зується вчинення останніх тощо. Багато психологічних ознак та властивостей злочинного вчинку, злочинної поведінки, злочинної діяльності запозичені кримінологією з психології та містяться у кримінологічній характеристиці. Значна її частина за своєю фор­мою є статистичною, розглядається як різновид статистичної характеристики. Загалом кримінологічна характеристика злочи­нів запозичує низку відомостей, що належать до їх характеристи­ки, з інших наук. Так само останні, у разі «своєї» галузевої характеристики злочинності, або видів злочинів, або окремого злочинного прояву, частково використовують ознаки і показники кримінологічної характеристики.

Тривалий час дискутувалося питання щодо співвідношення кримінально-правової та кримінологічної характеристики видів злочинів. Вже зазначалося, що остання повністю включає першу, коли йдеться про кримінально-правові ознаки злочинів.

Складніше вирішувалися питання щодо запозичення у кримінальному праві деяких закономірностей та обґрунтувань кримінології, у тому числі стосовно включення до кримінально-правової характеристики виду злочинів деяких ознак останніх, що належать до предмета кримінології. Крайнім виявом непоро­зуміння щодо співвідношення між цими двома науками, що особ­ливо гостро проявилося в період відокремлення в Радянському Союзі кримінології від науки кримінального права (60-70-ті рр. минулого століття), було намагання деяких фахівців останньої розглядати кримінологію як соціологічний аспект (або напрямок) кримінально-правової науки. З іншого боку, обґрунтовувалася предметна самодостатність кримінології і, більше того, виконання нею (поряд із іншими суспільними науками) засадничих функцій щодо кримінального права і законодавства¹, у тому числі на­лежність до її предмета питань соціальної зумовленості криміна­льно-правової норми та кримінальної відповідальності. Новий імпульс дискусіям із цього приводу надало опублікування та обго­ворення проекту Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік. Показовою у цьому відношенні стала прове­дена у 1989 р. у Баку Всесоюзна науково-практична конференція з обговорення проблем кримінологічного обґрунтування криміна­льно-правових норм, передбачених у проекті Основ. Тоді біль­шість фахівців обох наук зійшлися на тому, що соціальне обґрун­тування кримінально-правової норми за значущістю його зумов-лювальних елементів є переважно кримінологічним, становить кримінологічне підґрунття останньої і є предметом не криміналь­ного права, а широкого спектра суспільних наук, у тому числі соціології, а в юридичній їх царині — предметом кримінології. Наскільки нам відомо, у наступні роки це питання у зазначеній площині не ставилося під сумнів.

Проте останнім часом з боку окремих українських фахівців поновилися пропозиції щодо розширення кримінально-правової характеристики виду злочинів за рахунок ознак діянь, процесів, суспільних проявів тощо, які виходять за межі не тільки складу злочину, але й обставин його вчинення. Пропонується, щоб ця ха­рактеристика відбивала «особливості певного виду злочинів, які мають значення для з'ясування їх соціальної та юридичної приро­ди (сутності)»¹. Насамперед звернемо увагу на розпливчастість функціональної рблі поняття «особливості», які має відбивати ха­рактеристика. По-друге, звертаємо увагу на фактичне ототожнен­ня різних понять: про природу та про сутність злочину, які мають допомагати з'ясовувати названі «особливості». Але це не все. За наведеного обґрунтування знову піднімається питання про вклю­чення до кримінально-правової характеристики виду злочинів, тобто і до предмета кримінального права, соціальної зумовленості кримінального законодавства, яка визначається низкою «фак­торів», що «впливають (знову нечіткість функціональної ролі. — А. 3.) на створення норм та інститутів кримінального законодавст­ва та на їх ефективність»², підтримується думка, що ці «фактори створюють у своїй сукупності соціологічний субстрат криміналь­но-правової норми»³.

Про складність соціального зумовлення кримінально-правової норми, належність його «факторів» до предмета багатьох наук, а в юридичній сфері — до кримінології, вже зазначалося вище. Що потрібно додати до цього? Проблемність питання, здається, зага­лом полягає не у визнанні «багатофакторності» цього зумовлення, а в оцінці змістовності останнього, яку пропонується вважати соціологічною — «соціологічним субстратом» кримінально-право-вої норми, що «підтверджує» «генетичну природу кримінального права»⁴. Залишаючи поза розглядом нечіткість наведеного форму­лювання, яке дозволяє припустити пояснення «генетичного похо­дження» кримінального права, приміром із соціологічних детермінантів або інакше — з детермінантів, які мають соціолопчну природу, що лежить поза науковим поясненням, звернемо увагу на інше. Наведена оцінка є, на наш погляд, проявом тлума­чення, що тягнеться з часів, коли кримінологію не визнавали самостійною наукою, а намагалися представити соціологічним ас­пектом або відокремленням у кримінальному праві. Як відомо, ця думка не витримала випробування часом, але, як бачимо, у певній модифікації реанімується.

Характерно, що у більш пізній публікації згаданих авторів соціальна зумовленість кримінальної відповідальності вже не роз­глядається як предмет кримінального права та елемент криміналь­но-правової характеристики злочинів, а пов'язується з низкою факторів, серед яких (стосовно предмета дослідження) виокрем-лються соціально-економічні, технічні, нормативні та криміно­логічні. При цьому найважливіші сутнісні елементи, серед яких на перше місце цілком правильно поставлена суспільна небез­печність діянь, разом із їх поширеністю та тяжкістю наслідків, віднесені до кримінологічних факторів, які визнані основними щодо зумовлення встановлення та збереження кримінальної відповідальності¹.

Питання соціальної зумовленості кримінально-правової норми, безперечно, становить інтерес для науки кримінального права, але відповідь на нього вона має знаходити не через включення його до свого предмету або пояснення соціологічною змістовністю остан­нього, а в кримінології, до предмету якої належать переважно при­рода та сутність злочинності, виду злочинів і окремого злочину та суспільних заходів реагування них, включаючи кримінально-пра­вові.

Дещо інше пояснення повинно мати віднесення до предмету кримінального права суспільної небезпечності діяння. За злочин­ної форми останнього (вищої за мірою небезпечність) його суспільна небезпечність виражається в ознаках злочину, що охоп­люються предметом кримінального права і кримінально-правової характеристики. Водночас і за злочинної, і за інших протиправних

форм прояву суспільної небезпечності у відповідних діяннях вона залишається елементом предмету науки кримінології та криміно­логічної характеристики. Останнє зумовлюється тим, що соціаль­на сутність та природа суспільної небезпечності діяння і особи, що його вчинила, формування, розвиток та виявлення її у різних про­типравних проявах, зокрема у передкримінальному та криміналь­ному, а також відбиття у криміногенній орієнтації та кримінальній мотивації — все це становить предмет науки кримінології та, відповідно, складає елементи кримінологічної характеристики злочину та виду злочинів. За умов реалізації суспільної небезпеч­ності у мотиві та вчиненні конкретного злочинного діяння вона стає сукупною ознакою складу злочину та елементом одночасно і кримінально-правової, і кримінологічної характеристики.

Отже, можна констатувати, що стосовно належності до предме­та певної науки і відповідної видової характеристики деяких різних елементів (аспектів) одного явища, зокрема суспільної не­безпечності, можуть мати місце два варіанти, за якими вони: а) належать до предмета одної з різних наук, скажімо, криміналь­ного права або кримінології, і, відповідно, до різних характеристик виду злочинів — кримінально-правової чи кримінологічної; б) од­ночасно є складовими елементами предметів різних наук: і кримінального права, і кримінології, що знаходить відображення у відповідних галузевих характеристиках виду злочинів. Віднесен­ня певних (не всіх) особливостей суспільної небезпечності виду злочинів до певної, зокрема кримінально-правової його характе­ристики, зовсім не означає однозначної необхідності подібного приєднання інших її особливостей, що належать до предмета інших наук, скажімо, кримінології.

Приблизно аналогічні пояснення можна надати і щодо пропо­зицій стосовно включення до кримінально-правової характерис­тики як складового елемента без будь-яких обмежень ознак особи злочинця. Відомо, що кримінально-правові ознаки особи, що вчи­нила злочин, так само, як і аналогічні ознаки сукупності означених осіб за окремим видом злочинів, у кримінології беззаперечно відносять до окремої структури особи злочинця і через це включа­ють до кримінологічної характеристики цього виду злочинів. Кри-мінально-правові ознаки особи як суб'єкта злочину є одночасно, а

15

  Передмова

точніше в першу чергу, елементами його кримінально-правової ха­рактеристики. Тут знову-таки має місце одночасне представлення ознак особи, що вчинила злочин, і в кримінально-правовій його характеристиці (як суб'єкта злочину), і в кримінологічній (ознаки особистості та інші індивідуальні властивості особи, що вчинила злочин або ймовірно може його вчинити).

З наведеного потрібно зробити декілька узагальнених вис­новків. По-перше, частина ознак та особливостей злочину є одно­часно елементами систем різної галузевої юридичної характерис­тики виду злочинів, у тому числі кримінально-правової та кримінологічної. По-друге, віднесення до системи елементів кримінально-правової характеристики тих чи інших ознак (особ­ливостей) злочинів зовсім не означає, що вони з іншого боку (в іншому аспекті) не можуть бути елементами іншої видової харак­теристики злочинів, наприклад кримінологічної або криміна­лістичної. І третє — є низка ознак особливостей злочинів, які охоп­люються предметом лише однієї науки, скажімо, кримінології, і належать до елементів системи лише однієї видової характеристи­ки, наразі кримінологічної, та не охоплюються іншою видовою ха­рактеристикою, наприклад кримінально-правовою, оскільки не є предметом науки кримінального права. Принциповим критерієм належності тих чи інших ознак (особливостей) виду злочинів до тієї чи іншої видової їх характеристики або одночасно до двох видів останньої, є належність цих ознак (особливостей) до предме­та відповідної науки кримінально-правового циклу або одночасно з різних їх аспектів — до предметів декількох таких наук.

Автор Курсу навмисне приділив значне місце аналізу співвідношення кримінологічної характеристики з іншими різно­видами юридичної характеристики виду злочинів, передусім із кримінально-правовою їх характеристикою, вже у передмові до Книги 2 Курсу. Оскільки основним змістом усіх глав цієї Книги буде саме кримінологічна характеристика окремих видів злочинів, не потрібно кожного разу при розгляді останньої стосовно певно­го виду злочинів знову повертатися до сутності її структури, меж і співвідношення з іншими характеристиками видів злочинів, зок­рема кримінально-правовою.

Тепер залишилося лише розглянути критерії, за якими у

16

  Передмова

Книзі 2 виокремлені для розгляду види злочинів. Вже зазначало­ся, що для цієї мети види злочинів, як правило, вибирають за різними критеріями. Одні за мотивами або способами вчинення, інші — за спрямованістю стосовно певних суспільних відносин тощо. Зазначене веде до різнопорядкової диференціації видів злочинів. У Книзі 2 загальним критерієм відбору видів злочинів для окремого розгляду є їх суспільна небезпечність, яка визна­чається значною тяжкістю останніх або їх поширеністю. Окремого розгляду потребують також види злочинів, кримінологічна харак­теристика яких на сьогодні ще достатньо не з'ясована, що утруд­нює організацію запобігання їх вчиненню. Водночас до Книги не включені деякі види злочинів, наприклад статеві та інші, які, безумовно, є суспільно небезпечними, проте їх кримінологічна ха­рактеристика і засоби запобігання давно досить повно висвітлені в літературі та протягом тривалого часу не зазнали суттєвих змін.

За названими критеріями у Книзі 2 розглядається криміно­логічна характеристика та запобігання таким видам злочинів:

1. Злочини проти прав і свобод людини і громадянина.

2. Злочини у сфері економіки.

3. Корупційні злочинні діяння та інші злочини у сфері службо­ вої діяльності.

4. Злочини, що належать до організованої злочинності.

5. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

6. Злочини неповнолітніх.

7. Рецидивні злочини.

8. Злочини осіб з аномаліями психіки межового характеру, що не виключають осудності.

9. Злочини, вчинені з необережності.

Потрібно також зазначити, що деякі розробки, висновки, про­позиції, що містяться у Книзі 1 та на момент її виходу друком не були достатньою мірою завершені або доведені, а згодом отримали розвиток та більш досконале наукове обґрунтування, розгляда­ються у Книзі 2.

Беручись до викладу матеріалу Книги, висловлюю щиру подя­ку авторам, емпіричні матеріали лких допомогли кримінологічної характеристики рвдіб"зл^$$едвзД$и^ІШ) шанов;

БІБЛІОТЕКА

  Передмова

ним рецензентам — Петру Петровичу Михайленку Валерію Олек­сандровичу Глушкову, Василю Івановичу Шакуну, редакторам та видавцям книги, зокрема Олександру Дмитровичу Святоцькому, і всім, хто сприяв створенню цієї наукової праці.
Глава 1

Злочини проти прав і свобод людини