Антонія, донька Антонія

Антонія Молодша стала для нащадків незнищенним образом знаменитого вдівства. Вважають, що вона була донькою тріумвіра Марка Антонія[175] від Октавії. Дали їй прізвисько Молодша тому, що була в неї старша сестра, котра називалася так само.

Побралася вона з Друзом, який був братом Тиберія Нерона і пасинком Октавіана Августа, народивши від нього Германіка і Клавдія, що згодом став імператором, та Лівіллу. Друз, як говорять деякі джерела, загинув під час військового походу в Германію: існує підозра, що його власноруч отруїв брат Тиберій. Антонія, хоча й була прекрасною жінкою в квітучому віці, після смерті чоловіка вважала, що порядній жінці не личить одружуватися двічі, тож ніхто не міг її намовити виходити заміж вдруге. Решту своїх днів провела вона під одним дахом з Лівією, своєю свекрухою, у затишку спочивальні свого чоловіка, живучи настільки непорочно, настільки свято, що перевершила всіх попередніх римських матрон похвальною чистотою свого вдівства.

Дійсно, поряд із Цинцинатами,[176] Фабриціями,[177] Куріями,[178] а також Лукрецією і Сульпіцією – жінками зрілого віку, можна згадати ще Катонову доньку: для них жити, не заплямувавши свою репутацію й краплею розпусти, – винятковий і найсвятіший вчинок, що заслуговує великої похвали. А якщо це так, тоді якою славою прославлятимемо молоду, надзвичайної краси жінку, доньку Марка Антонія, аморального чоловіка, яка жила не відлюдницею десь у лісі, а серед дозвілля і розваг імперії, між Юлією, донькою Октавіана, і Юлією, донькою Марка Агриппи, котрі палали вогнем розбещеності й розпусти, з Марком Антонієм, своїм батьком, та Тиберієм, що згодом став імператором, і всіма його непристойностями й неславами, у країні, що колись була гордою, а тепер віддалася виродженим огидам, поміж тисяч прикладів хтивих пристрастей, – і все ж зуміла вберегти стійкість свого духу та чистоту міцних грудей, причому не тимчасово, з надією на майбутнє заміжжя, а сповідуючи чесноту, і зберегла її аж до старості та смерті?

Справді, немає гідного писемного свідчення вчинку Антонії, але такий приклад спонукає до певних роздумів. Тож, оскільки часом літературі не вистачає сил, все ж світлі уми достатньо мають поживи для осмислення і належної похвали.

Агриппіна, дружина Германіка

Агриппіна була донькою Марка Агриппи від Юлії, доньки цезаря Октавіана. Гай Калігула,[179] син Агриппіни, ставши повелителем імперії, відцурався сільського коріння своєї матері, сповістивши, що вона походить не від Агриппи, а народилася від Октавіанового сходження з Юлією, власною донькою. Таким було безглузде прагнення імператора: він думав, що його вважатимуть шляхетнішим, оскільки народжений від матері, зачатої кровозмішенням, аніж народила б його законна донька звичайного чоловіка.

Але чиєю б донькою вона не була, поєдналася Агриппіна з прийомним сином цезаря Тиберія Августа,[180] Германіком,[181] чудовим юнаком її ж віку, що згодом сильно прислужився республіці. Це надало їй певної відомості, однак найбільше прославилася вона тим, що своїми рішучими вчинками протидіяла віроломству зарозумілого правителя.

Від Германіка, свого чоловіка, Агриппіна народила трьох синів, один з яких, Гай Калігула, згодом очолив імперію; а також стількох же доньок, однією з яких була Агриппіна, мати цезаря Нерона. Можна вважати достовірним, що її батько Тиберій отруїв Германіка; Агриппіна дуже важко перенесла загибель чоловіка, чудового юнака, оплакуючи його слізними голосіннями за всіма жіночими ритуалами. Цим вона накликала на себе такий гнів Тиберія, що той схопив її за руку і довго, довівши нещасну до плачу, верещав, звинувачуючи її в тому, що вона не може перенести того, що вже ніколи не стане імператрицею. Згодом він постійно зводив на неї наклепи перед сенатом і врешті наказав посадити її, невинну, під варту.

Однак горда жінка вважала, що цезар негідно повівся з нею, і вирішила, що смерть допоможе їй уникнути і припинити знущання знавіснілого правителя. Не маючи інших засобів для досягнення мети, вона прийняла мужнє рішення: постановила голодом довести себе до могили і негайно навідріз відмовилася від будь‑якої поживи. Як тільки Тиберію доповіли, що жінка почала поститися, нечестивий чоловік одразу зрозумів її мету; однак не бажаючи, щоб вона таким певним шляхом і так швидко втекла від його знущань, коли ні погрозами, ні різками не вдалося змусити її приймати їжу, то, щоб і далі мати можливість знущатися над нею, він наказав насильно пропихати їй їжу в горло. Таким способом жінці, що відмовлялася їсти, силоміць наповнювали шлунок поживою.

Але що більше знущався Тиберій з Агриппіни, то сильнішим ставало її рішення. Непохитна у стремлінні, своєю смертю жінка перемогла зверхність жорстокого правителя, довівши, що незважаючи на те, скількох людей він може легко, лише захотівши, вбити, все ж не може, доклавши всіх зусиль, залишити живою навіть одну людину, яка хоче вмерти.

Таким кінцем свого життя Агриппіна завоювала собі велику славу між своїх співвітчизників, але водночас у ще більшій неславі залишила Тиберія.