Види взаємозв’язку в груповій роботі

Соціальні групи

Класифікація груп

 

Одна з найважливіших проблем у соціально-психологічному аналізі груп - їх класифікація.

За безпосередністю взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, національність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного. Реальна група - це обмежена за розмірами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії і спілкування. Умовні групи частіше виступають об'єктом соціологічного аналізу, а реальні групи досліджуються здебільшого соціальними психологами.

Групи бувають великі і малі. Велика група - це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, значна за розмірами та складно організована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). Мала група - це невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, об'єднана спільними цілями або завданнями. За суспільним статусом можна виділити формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи мають зовні задані соціально значущі цілі діяльності. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім факторам її існування (симпатії, дружбі, спільності інтересів), вона не має юридичного статусу, законодавчо не регулюється. За значущістю можна виділити референтні групи. Референтна група - це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. [9, с. 186]

Крім того, можна класифікувати групи за рівнем розвитку або спільністю діяльності. За спільністю діяльності виділяють групи з індивідуально груповою та взаємопов'язаною груповою діяльністю, за рівнем розвитку - дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи.

У психології великих груп можна виділити два аспекти:

) найбільш стале утворення - психічний склад, до якого належать соціальний або етнічний характер, темперамент, звички.

) емоційна сфера як більш динамічна характеристика, до якої входять потреби, інтереси, настрої. [9, с. 187]

 

Види взаємозв’язку в груповій роботі

 

Для соціально-психологічного аналізу і практики найважливіші ті види групової роботи, в яких взаємна залежність між її учасниками є максимальною.

Є такі види групової роботи, в яких дії одного учасника неможливі без одночасних або попередніх дії інших членів групи. Взаємозв’язок тут опосередкований не тільки умовами, а й засобами реалізації спільних дій.

Узгодження операцій і дій, їх темпу та ритму є важливою умовою підвищення ефективності групової роботи. Така діяльність вимагає узгодження, розподілу функцій. Ці функції обов’язково мають бути координовані, загальні підсумки роботи групи залежать від оптимального узгодження в часі й просторі. За максимального значення умов взаємозв’язку (в певних видах діяльності) досягнення мети і реалізації дій одного партнера неможливі без одночасного або попереднього досягнення мети та реалізації дії іншого (інших). Очевидно, функція координації, узгодження є визначальною в організації спільної діяльності, взаємодії.

Модель регуляції групової роботи була розроблена М. Ободовим. У ній базовими поняттями виступають «робота» і «взаємодія». У будь-якій груповій роботі можна виділити два аспекти: власну предметну роботу і сукупність процесів, що встановлюють зв’язки та залежності між людьми в процесі роботи. Є два типи комунікацій, яким відповідає структура мови: один спрямований на взаємини, тобто на взаємодію, а другий на дію і роботу. [6, с. 54]

Г. Бейлз виділяє кілька послідовних фаз групової роботи та розрізняє сферу розв’язання завдань і сферу емоцій. Сфера емоцій характеризується наявністю таких форм мовних та поведінкових реакцій, котрі спрямовані на взаємодію, міжособистісні стосунки. Ці вияви мають суб’єктивне забарвлення, характеризують задоволення або незадоволення груповою роботою. Сфера розв’язання завдань пов’язана з висуванням гіпотез, їх обговоренням та прийняттям рішення.

Визначальним в регуляції групової роботи є «умови-фактори» діяльності та взаємодії. До них належать: специфіка і складність завдань; тривалість групової роботи: кількісний склад групи; взаємозв’язок між членами групи; функціональна структура групи; ступінь ізольованості й автономності групи.

Специфіка і складність завдань задані зовні й визначають змістовий характер групової роботи зумовлений, екстремальністю ситуації, в якій відбувається діяльність (зовнішні стреси, внутрішні конфлікти).

Тривалість спільної праці (або неформального спілкування) може розглядатися з різних позицій. За неформальної взаємодії вона визначається внутрішніми потребами осіб які спілкуються. В умовах формальної організації формальність виступає як фактор об’єктивно необхідної взаємодії.

Кількісний склад групи в офіційних умовах визначається виробничими потребами з урахуванням психологічних закономірностей. Зростання кількості членів групи збільшує ефективність її діяльності, але до певної межі коли окремі учасники заважатимуть один одному.

Взаємозв'язок між, членами групи є одним із визначальних факторів, що регулюють взаємодію. Це така система дій, коли дії однієї особи зумовлюють певні дії інших осіб. Сутність його полягає у зміні поведінки через вплив присутніх осіб, які поводяться як глядачі. Дослідження показали, що навіть уявна спільна діяльність змінює ставлення людей один до одного. Ступінь взаємозв’язку визначається також характером взаємодії.

Менший взаємозв’язок надає більші можливості для самостійних дій. Розширення взаємозв’язку збільшує значення керівних функцій, функції координації. [7, с. 83]

М. Обозов виділяє такі рівні взаємозв’язку членів групи:

) ізольованість (фізична і соціальна);

) рівень уявного взаємозв’язку, що існує у свідомості людини (з’являється в процесі виникнення потреби у спілкуванні);

) рівень взаємозв’язку - присутність інших людей («публічний ефект»);

) рівень впливу та взаємовпливу - визначає зміну сприймання та поведінки членів групи залежно від впливу, оцінок інших учасників. Має підрівні: а) змагання, що визначається різними цілями учасників за тієї самої зовнішньої цілі; б) рівень умовного взаємозв’язку (визначається інструкцією діяти спільно);

) рівень дійсного взаємозв’язку (через засоби реалізації) - аж до повного взаємозв’язку, коли дії одного члена групи неможливі без посередньої або одночасної дії інших. [9, с. 29]

Функціональну структуру групи можна диференціювати на первинну (що здається умовами діяльності) та вторинних (розподіл рольових функцій у процесі безпосереднього вирішення завдань залежно від комунікативних властивостей учасників). Специфіка діяльності в ієрархічних системах управління відрізняється від тих, у яких взаємодія відбувається за принципом координації однорідних дій. Однією з умов що визначають розподіл функцій між членами групи, є потреба в установленні контакту з іншими групами. Функцію зв’язку з оточенням має виконувати лідер або керівник.

Мотивація окремих членів і всієї групи є фактором, що має особливе значення у регуляції ефективної групової роботи. В умовах індивідуального вирішення завдання мотив пов'язаний з рівнем домагань людини та її можливостей. Але за умов спільної праці домагання одного можуть не збігатися з прагненнями інших. Характер мотивації членів групи вирізняється силою і спрямованістю. Внутрішня мотивація визначається передусім умовами діяльності, які можуть послаблювати чи посилювати мотивацію. Сила мотивованості залежить від взаємного впливу членів групи один на одного. Спрямованість мотивації залежить від орієнтації на власний успіх (на себе), на групу (на інших), на діяльність (на розв'язання завдання). Із зростанням взаємозв'язку збільшується мотивація членів групи щодо загальної ефективності групової роботи, інакше в групі може виникнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.

Як додаткові фактори можна виділити індивідуально-психологічні властивості членів групи та однорідність - різнорідність групи. Перший фактор співвідношення темпераменту, інтелекту, характеру, інтересів тощо бере участь У регуляції ефективності групової роботи та міжособистісних стосунків. Але його регулятивна функція мало усвідомлюється. (Хоча люди констатують міжособистісні відмінності у зовнішності, поведінці, але не надають їм значення, вважаючи природними, незмінними) Другий фактор співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе, партнерів, діяльності - не тільки усвідомлюється, а й реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. Він регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як імітація, навіювання, конформність.

Також підвищують ефективність групової роботи сумісність та спрацьованість.

Спрацьованість характеризується задоволенням змістом діяльності, сумісність задоволенням спілкуванням. Ідеться про різну спрямованість членів групи - на зміст діяльності міжособистісні стосунки. Звідси психологічний клімат групи можна визначати через задоволеність міжособистісними стосунками по вертикалі (керівник - підлеглі) та горизонталі (виконавці). Опосередковано, через систему цих відносин, сумісність та спрацьованість регулюють ставлення людини до провідної діяльності, праці. Несумісність і неспрацьованість є головними чинниками конфліктних ситуацій.