2020-07-12
178
Існує загально прийнята думка, що економіка розвивається шляхом періодичних піднесень і спадів, тобто циклічно. Економічні явища, як і будь-які природні, знаходяться в постійному розвитку, який супроводжується зовнішніми та внутрішніми протиріччями, що спрямовують їх розвиток по шляху прогресу або регресу. Циклічність – це періодичне відхилення від стану рівноваги, викликане певним збуренням. Компетентне судження про характер розвитку того чи іншого явища можна мати лише тоді, коли відомо час, протягом якого воно знаходилось в режимі рівноваги, або в нерівноважному стані, та відомі сили і механізми, які забезпечують певний стан того чи іншого явища та виходу із цього стану. Стабільність економічного розвитку забезпечується шляхом встановлення і підтримання економічної рівноваги, тобто такого стану економіки, при якому досягається стійке врівноваження і збалансування взаємопов’язаних між собою структурних ланок економіки, головними з яких є виробництво і споживання та попит і пропозиція товарів і послуг.Циклічності в економіці притаманна власна специфіка, яка виявляється головним чином у можливості отримання максимальних вигод і зменшення негативних наслідків при постійно повторювальних коливаннях, при здійсненні людиною її господарської діяльності.Загальна уява про циклічні коливання в економіці склалася в середині ХІХ століття і пов’язана з іменами Рікардо, Сєя, Сісмонді і Мальтуса. Саме вони намагались знайти пояснення періодичним труднощам в реалізації продукції і скороченню по цій причині об’ємів виробництва. В основу аналізу було покладено тезу про те, що виробництво забезпечує необхідні умови для попиту на вироблену продукцію. Кризи виникають внаслідок недостатнього споживання, що створює надлишок продукції. Недостатність споживання пояснювалась бідністю переважної кількості населення. На той час не було створено загальної теорії економічних циклів, та це було і неможливо внаслідок нерозвинутості ринкових механізмів самоорганізації економіки. Значний внесок у розвиток теорії економічних циклів вніс К. Маркс. Основна його теза спирається на те, що капіталістична економіка не здатна досягти рівноваги внаслідок того, що їй притаманні внутрішні протиріччя головним з яких є постійне поглиблення суспільного характеру виробництва і приватна форма привласнення його результатів, що неминуче веде до кризи як необхідної умови тимчасового подолання протиріччя і приведення економіки до тимчасової рівноваги. Класичне визначення економічного циклу дали американські вчені Артур Бернс та Уеслі Мітчелл: «Економічні цикли – це тип коливань у сукупній економічній активності нації, яка організує свою діяльність у формі приватного підприємництва; цикл складається з періоду піднесення, який спостерігається одночасно в багатьох видах економічної діяльності і змінюється загальним для всієї економіки періодом спаду, скорочення виробництва з наступним пожвавленням, яке перейде у фазу піднесення наступного циклу; така зміна фаз циклу повторюється, але не обов’язково періодично». Простіше можна сказати, що економічний цикл – це період від одного спаду економіки до іншого.
52 Економічна криза. Економічна криза це не лише елемент циклічної динаміки, а явище більш широкої сфери дослідження і вимагає для себе більшої уваги. Ця проблема має не тільки теоретичне а й практичне значення. Тільки розглянувши економічні кризи як цілісну систему вчені і державні діячі можуть розробляти комплекс профілактичних мір, дозволяючи передбачати і пом’якшувати наслідки економічних криз. Капіталістична економічна система знаходиться в постійному розвитку під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників різноманітного характеру. Змінюються конкретні умови появи і форми протікання криз та механізми виходу з них. Проте економіці капіталізму притаманні зафіксовані історією закономірності появи і протікання криз. Тому при аналізі кризових явищ в економіці можна застосувати добре відомі науці методи дослідження змін в економіці як регулярно повторювальних подій, тобто метод циклічного розвитку.Сформовані в економіці кризи носять і прогресивний характер внаслідок того, що в процесі їх поглиблення гине все, що вже віджило і неефективне: застарілі засоби виробництва і застарілі технології, застарілі методи виробництва і управління. Економічні агенти і управлінці, які не сприймають нового сходять з історичної арени, як і застарілі виробничі відносини, поступаючись місцем новим, більш вдосконаленим. Відкидаючи ті економічні ланки, які відстають в економічному розвитку, криза тим самим підвищує середній технічний і органічний рівень виробництва, забезпечує рух суспільства вперед. Криза дає право на життя лише тим компаніям, які змогли перебудувати виробництво і в першу чергу оволоділи технічними досягненнями. В сучасних умовах розвитку світового господарства, коли світова економічна система є глобалізованою по своїй суті, економічні кризи теж носять глобальний характер. Передумови економічної кризи формуються і визрівають у всіх, і в першу чергу високорозвинених країнах, які згодом розповсюджуються на увесь масив національних економік з особливими формами прояву кризових явищ.Зниження темпів економічного розвитку і падіння значень індикаторів фондового ринку, інфляція і зниження курсу національної валюти, зростання безробіття, скорочення позитивного сальдо бюджету є свідоцтвом кризової ситуації в Україні, яка виникла під впливом чинників як зовнішнього так і внутрішнього походження.
53 Цивілізаційний вимір економічного розвитку. Специфіка цивілізаційного підходу полягає у визнанні критерію духовності, як умови та результату економічного, соціального, культурного розвитку суспільства в межах даної цивілізації. Існування такого критерію, як умови пізнання закономірностей сучасного економічного розвитку, формує нагальну потребу дослідження не абстрактного суспільства взагалі, а сутності, функцій, структури та закономірностей прояву діалектичної єдності двох його складових, певного дуалізму природи та механізмів саморозвитку: типу економіки, з усією різнобарвною палітрою мотиваційних чинників її функціонування, та власне суспільства, з його індивідуалізацією, суб’єктивізацією економічних і соціальних цілей, інтересів, мотивів, домінуючим впливом на прийняття рішень з боку домінуючого ж таки сучасного середнього класу тощоЦивілізаційний вимір економічного розвитку знаходить свій прояв, насамперед, у рівні розвитку власне людини, як ключової ланки та показника розвитку самої цивілізації. Індустріальна цивілізація сприяла розвитку суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва. Водночас були породжені економічні межі розвитку індустріальної цивілізації. Зведення праці людини до функції чинника виробництва визначило діапазон можливих меж її виробничої діяльності.З одного боку, інформаційна економіка позитивно впливає на формування таких ефективних чинників економічного зростання та розвитку як інтелектуальний капітал, інтелектуальний потенціал, інтелектуальна власність, з іншого – веде до більш жорсткої соціальної поляризації суспільства, оскільки умова отримання та підтримки надвисоких соціальних стандартів сьогодні пов’язується із отриманням якісної освіти, що, навіть у розвинених демократичних суспільствах, стає усе більш складним завданням.
54.Капітал – одна із найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкового господарства. Виникнення і розвиток категорії капітал стали причиною того, що його науковий аналіз було розпочато грецьким мислителем Арістотилем. Глибоке розуміння капіталу та форм його руху є необхідною умовою ефективного господарювання та розуміння змісту суспільно - економічних відносин. Системне дослідження капіталу здійснив К.Маркс. Історично капітал виник у формі грошей, як грошове майно, як купецький і лихварський капітал. Гроші є першою формою прояву капіталу. Капітал у вигляді грошей виникає безпосередньо в процесі обігу грошей, формою якої є Г-Т-Г, тобто перетворення грошей в товар (фаза Г-Т – купівля товару за гроші) і зворотнє перетворення товару в гроші (фаза Т-Г) купівлю заради продажу. К.Маркс відкидав тлумачення капіталу як сукупності речей і доводив, що капітал – це не річ, а певні суспільні виробничі відносини, які представленні в речах і надають їм специфічного суспільного характеру. Він довів, що капітал у процесі кругообігу набуває трьох форм – грошової, виробничої і товарної. Можемо дати таке визначення його змісту: це накопичене багатство, що утворюється завдяки використанню прибутку на нагромадження продуктивних факторів виробництва з метою одержання прибутку або інших форм доходу - ренти, процента, дивідендів.
55. Основні функції капіталу: виробництво доданої вартості в поєднані з живою працею; забезпечення максимальної ліквідності; використання у виробничому процесі найманої праці;
нагромадження капіталу і його розширене відтворення; реалізація сутності капіталу та його еволюції у правах власності та в системі економічних класів; вкладення капіталу у відтворення та розвиток людського фактора виробництва.
56. Основними факторами виробництва, як зазначалось, є безпосередній працівник і засоби виробництва, тобто людський і речовий фактори. Існують техніко–економічні і соціально–економічні способи поєднання працівників із засобами виробництва. Поєднання працівників з капіталом забезпечується через їх найм на ринках, а їх використання здійснюється під контролем капіталістів. наймана праця-це процес праці під контролем власника капіталу, привласненням ним результатів виробництва та подальшим відтворенням відносин капіталістичної власності. Формою реалізації найманої праці для найманих працівників є отримання заробітної плати, а для капіталу результатом такої праці є отримання прибутку. Визначального і класичного характеру наймана праця набула за капіталізму.
57. Виникнення і розвиток теорії людського капіталу зумовлено тими корінними змінами, які відбуваються в суспільстві в епоху науково-технічної та інформаційної революції. Головним змістом теорії людського капіталу є визнання людини як об’єкта капітальних вкладень, як об’єкта і суб’єкта економічної діяльності. Під людським капіталом зазвичай розуміється наявний у людини запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, котрі сприяють підвищенню продуктивної праці і впливають на ріст доходів. Освіта - перша і головна складова частина людського капіталу. Вона є основним способом, засобом одержати кваліфіковану робочу силу, котра була б здатною виконувати достатньо складні види праці. Вона об’єднує зусилля як осіб, бажаючих одержати освіту, так і інвесторів освіти. Другий напрям інвестицій в людський капітал – охорона здоров’я. Вона супроводжує людину з її народження й до її пенсійного віку. Третій напрям інвестицій в людський капітал – це затрати на забезпечення мобільності (міграції) робочої сили. Четвертим аспектом людського капіталу є одержання інформації. Інформація, як відомо, стає одним із найбільш важних ресурсів, який використовує людина у своїй повсякденній діяльності. Це – економічні, соціальні, науково–технічні та інші відомості та показники. Інформація повинна бути повною, зрозумілою, доступною і робітникам, і підприємцям, і урядовим установам.
58.П оняття інтелектуального капіталу ввів визначний американський економіст Джон Гелбрейт. Інтелектуальний капітал поділяють на дві великі частини: перша – людський капітал, втілений у працівниках компанії у вигляді досвіду, знань, навичок, компетенцій, здібностей до нововведень. Іншими його складовими є моральні цінності, культура праці і управління, загальний підхід до справи. Фундаментальна особливість людського капіталу, як складової інтелектуального полягає у тому, що він не може бути власністю компанії. Друга частина інтелектуального капіталу – це структурний капітал, який включає технічне і програмне забезпечення, організаційну структуру, патенти, і все те, що дає змогу компаній реалізувати свій виробничий капітал. Саме інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формування усталеного високого рівня конкурентоспроможності.
59. Вперше теорію про інформаційний капітал висунув американський соціолог Ельвін Тоффлер. Інформація як носій знань є об’єктом купівлі і продажу. Варто пам’ятати: інформація, на відміну, від звичайного товару, під час продажу не відчужується від свого власника. Інформаційний капітал суттєво відрізняється від речового (реального) капіталу. Так наприклад, споживання матеріальних благ, передусім предметів споживання і сировини, означає їхнє знищення. Знаряддя праці функціонують порівняно довго. У кінцевому підсумку і вони зношуються фізично і перестають існувати. Інша справа із споживанням інформації та знань. Вони не знищуються, не зникають як матеріальні блага, хоча в умовах швидкого прогресу можуть морально старіти і вийти із сфери споживання. Продукти інформації та знань, по суті, можуть використовуватись необмеженим числом господарюючих суб’єктів.
60. Виробничим капіталом є той капітал, який існує як сукупність продуктивних сил факторів виробництва, тобто як реальний капітал. Саме цей капітал бере безпосередню участь у створенні матеріальних і нематеріальних благ та їхньої вартості.
61. Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний стартовий капітал: без наявності останнього не може бути підприємництва. Капітал на рівні підприємства може існувати у різних формах: речового капіталу, інтелектуального капіталу, інформаційного капіталу, грошового капіталу, позикового капіталу, уставного капіталу тощо. Підприємницький капітал – це певна сума грошей, що використовується для конкретної справи з метою отримання прибутку або прав управління підприємством через прямі чи портфельні інвестиції. Стартовий початковий капітал відображає потребу підприємця в основному і оборотному капіталі, який спрямовується на купівлю виробничих фондів, зарплату і затрати на управління, на інші виробничі і невиробничі витрати.
Джерелами покриття стартового капіталу і поновлення засобів підприємства можуть бути як власні, так і позичкові засоби. Співвідношення власних і позичкових засобів визначається двома видами факторів: об’єктивними і суб’єктивними. Уставний капітал – джерело основних і оборотних засобів підприємства, який формується при його організації. У свою чергу джерела формування уставного капіталу залежать від організаційно–правової форми підприємства. Величина уставного капіталу показує розмір тих грошових засобів, котрі інвестовані в процес виробництва.
62. Фінансовий капітал – це капітал, який виступає у формі цінних паперів (акцій, облігацій тощо) та позичкового капіталу. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід не прямо, а друга – прямо. Складовою фінансового капіталу є і банківські кредити, які позичаються інвестором на термін, що перевищує 12 місяців, тобто рік. Отже, основними матеріальними носіями, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Сукупний ринковий курс зазначених паперів визначає обсяги фінансового капіталу підприємства, окремого домогосподарства чи держави. Фінансовий капітал перетворює абстрактний інвестиційний товар у реальний капітал. Отже, фінансовий капітал є дійсним капіталом в тому контексті, що він є формою вкладення позичкового капіталу, без якого не можлива реалізація потенціалу реального капіталу.
63. У процесі свого кругообороту підприємницький капітал проходить три стадії і три функціональні форми, які охоплюють сферу виробництва і сферу обігу. Перша стадія: Підприємець на ринку купує ресурси, необхідні для виробництва продукції, засоби виробництва та робочу силу. Його капітал, який знаходився в грошовій формі, приймає форму продуктивного капіталу. Після цього розпочинається друга стадія:процес виробництва. У процесі виробництва на основі ефективного використання праці, здібностей підприємця, засобів виробництва,створюються товари, вартість яких зростає порівняно з авансовою вартістю у виробництво цих товарів. Третя стадія кругообігу капіталу. Додаткова вартість, втілена в товарі, надійде підприємцю після його реалізації на ринку. Таким чином існує три функціональних форми капіталу підприємця – грошовий, продуктивний і товарний, що задіяні у процесі виробництва. Кругообіг капіталу – це безперервний рух капіталу, у процесі якого він послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми – грошової. Оборот капіталу не співпадає з його кругообігом.Кругооборот капіталу повертає підприємцю у грошовій формі тільки частину авансованого капіталу, а повний оборот капіталу здійснює тільки тоді, коли вся його капітальна вартість повертається до підприємця у своїй первісній, тобто грошовій формі. За характером обороту традиційно поділяють на основний і оборотний. Існують два види ізношування основного капіталу – фізичний і моральний.
64. Загальною мірою ефективності обороту всіх складових промислового капіталу є норма самозростання вартості як відношення додаткової вартості до вартості авансового капіталу.
m
N = 100%
Кав.
де N — норма самозростання вартості; т — додаткова вартість; Кав - авансований капітал. Ефективність використання окремих елементів основного і оборотного капіталу відображається особливими показниками, найважливішими серед яких є: капіталовіддача (фондовіддача), коефіцієнт змінності, співвідношення оборотного капіталу і капіталу обігу, матеріаломісткість (фондомісткість) продукції. Формулою фондовіддачі є:
ВП
Фв = 100%
ОФ
де Фв — фондовіддача; ВП — обсяг виробленої продукції; ОФ — вартість основних виробничих фондів (основного капіталу). матеріаломісткість продукції:
В
Мn = 100%,
ВП
Де Мn - матеріаломісткість продукції; В - витрати матеріалів, палива, енергії та ін., ВП -обсяг виробленої продукції. Оскільки оборотний капітал становить значну частку продуктивного капіталу, раціональне використання речових складових оборотного капіталу є чинником підвищення ефективності обороту всього промислового капіталу.
65. Міжнародний рух капіталу розглядається здебільшого як рух одного з факторів виробництва з метою ефективнішого виробництва товарів і послуг, зумовлений нерівномірним зосередженням його в різних країнах. Основними суб'єктами вивезення капіталу в сучасних умовах є державні та наддержавні органи.Вивезення капіталу зумовлюється дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема окремих держав і регіонів світового господарства. Капітал вивозять у двох основних формах - підприємницькій і позичковій. За джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний, наддержавний види капіталу.У процесі руху міжнародного капіталу діють такі основні закономірності: прискорене зростання іноземних капіталовкладень; постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними; посилення процесів монополізації в експорті капіталу; зростаюча концентрація прямих інвестицій у розвинутих країнах; постійне і швидке зростання обсягу прямих іноземних інвестицій у розвинутих країн і зменшення частки країн, що розвиваються; зростання обсягів вивезення капіталу в постсоціалістичні країни та зменшення частки капіталу, що вивозиться з них. Серед форм руху міжнародного капіталу переважають недержавні. На їх частку припадає до 60% всього вивозу капіталу, а на державний капітал - 30% експорту капіталу.Міжнародний рух капіталу має різні наслідки як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів капіталу. Позитивним для країн, які вивозять капітал, є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів тощо. Негативними наслідками цього процесу є погіршення платіжного балансу, звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці.Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країни-імпортера є запровадження досконаліших технологій і техніки, передових форм організації виробництва, зменшення рівня безробіття… Негативними наслідками цих процесів є поступова втрата контролю над частиною підприємств, галузей, посилення 
іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів. Регулювання міжнародного руху капіталу - цілеспрямований і активний вплив окремих національних та наднаціональних органів на процес ввезення та вивезення капіталу за допомогою економічних, правових та адміністративних важелів. До економічних важелів такого регулювання відносяться: оподаткування міжнародних фінансових потоків капіталу з метою недопущення спекуляції іноземною валютою; оподаткування прибутків національних компаній та фізичних осіб; обмеження доступу іноземних компаній до місцевих фінансових ринків тощо.
66. Маркс: «Праця є перш за все процес, що відбувається між людиною і природою, процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін речовин між собою і природою». Сучасна економічна наука визначає працю не тільки як свідому результативну діяльність, спрямовану на одержання корисного результату для задоволення матеріальних і духовних потреб, а і як вияв людської особистості.Праця є функцією робочої сили, споживання – функцією споживчої сили. Робоча сила – це сукупність фізичних, розумових, психологічних і духовних здатностей людини до найманої праці з виробництва товарів і послуг. Тому підприємницько-капіталістиний устрій економічної системи передбачає поділ суспільства на власників робочої сили, власників капіталу і земельних власників. Звідси існує економічна потреба власнику робочої сили найматися до власників капіталу і власників землі і, таким чином виконувати разом з підприємцем функцію особистого фактора виробництва, якою є праця. Людські ресурси економічною наукою розглядаються за різними соціально-економічними категоріями. Такими є: населення, економічно активне населення, трудові ресурси. Населення – це сукупність людей, що проживають на визначеній території. До наявного населення відноситься населення, яке знаходиться на мемент перепису на даній території, враховуючи тимчасово проживаючих. Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили – це населення обох статей віком від 15-70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицією робочої сили для виробництва товарів та послуг. При цьому економічними вважаються особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні. Трудові ресурси – це частна населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовим здібностям і знанням здатна працювати в народному господарстві. Чисельність трудових ресурсів характеризує потенціальну масу людської праці, котру в даний момент має суспільство для виробництва товарів і послуг. Щоб визначити межі трудових ресурсів, потрібно врахувати зміст «працездатне населення» В Україні працездатним віком уважається для жінок 16-54 роки, для чоловіків – 16-59 років включно.
67. Найважливішою вартістю, з якою зустрічається найманий працівник у своєму трудовому житті безсумнівно є вартість його робочої сили та оцінювання підприємцем результатів його праці у зв’язку з цим і рівень оплати праці. Оплата праці– це організаційно-економічний механізм взаємозв’язку між показниками, що властиві для ринкової економіки і характеризують міру праці і міру її оплати відповідно від фактично досягнутих результатів праці, тарифних умов праці на конкретних підприємствах, та узгодженою між працівником і роботодавцем ціною робочої сили. Маркс зазначав, що «вартість робочої сили – це вартість життєвих засобів, необхідних для підтримання життя власника,сума життєвих засобів повинна бути достатньою для того, щоб підтримати трудящого індивіда як такого в стані нормальної життєдіяльності. У Життєві блага, що необхідні для нормальної життєдіяльності він включив: блага, необхідні для задоволення природних потреб; блага, необхідні для утримання дітей робітника та виробництва робочої сили;витрати на навчання, підготовку, виховання, необхідні для того, щоб людина набула підготовки і навиків у певній галузі праці.
68. Заробітна плата – це ціна, що виплачується роботодавцем (підприємцем) за використання найманої праці. Заробітна плата – як економічна категорія виражає вартість товару робоча сила і оплату за працю, за витрати й результати її, що визнані ринком. Заробітна плата виконує функції: відтворювальну, Стимулюючу, Розподільну, Рівність заробітної плати за однакові затрати праці. Заробітна плата існує у двох основних формах: погодинній і відрядній. Погодинна заробітна плата – це оплата праці за її функціонування на пртязі певного робочого часу. Відрядна, або поштучна, заробітна плата – це оплата, яка формується в залежності від розмірів виробів за одиницю часу. В сучасних умовах застосовуються тарифні, преміальні, колективні системи заробітної плати.За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткуванн, від складності роботи, котра виражена відповідним тарифним розрядом і ставкою. Преміальні системи заробітної плати повзують повною функціональною залежністю ставки з нормами затрат праці. Застосування колективних форм оплати праці зумовлено соціалізацією суспільного виробництва, вимогам профспілок, трудових колективів. Однією з розповсюджених систем колективної оплати праці в США є система Скенлона. Номінальна заробітна плата – це грошова сума виплачена працівнику за погодинну, денну, місячну роботу, а реальна заробітна плата – це та кількість товарів і послуг, котрі працівник може придбати на грошову суму виплаченої заробітної плати, при даному рівні цін на товари.
69.Інвестиціями у людський ресурс вважається будь-які зусилля які підвищують кваліфікацію та здібності, а отже, продуктивність праці робітників. Інвестиції можуть бути ендогенного (внутрішнього) та екзогенного (зовнішнього) походження. Ендогенні інвестиції здійснюються безпосередньо індивідом. Екзогенні — є капіталовкладеннями, що зроблені за рахунок коштів держави, спеціальних фондів господарюючих суб’єктів та ін. Екзогенні інвестиції, як і ендогенні є націленими на перетворення творчих здібностей людини на отримання компенсуючого ці витрати результату. Узагальнююча модель оптимальних інвестицій у людський ресурс, передбачає, що загальний доход від інвестицій у людину залежить від обсягу зроблених вкладень та норм їх віддачі. Інвестиції, спрямовані на отримання освіти легше піддаються обчисленню порівняно з іншими формами капіталовкладень у людину. Інвестиції у людський капітал можуть здійснюватися фірмами, зацікавленими у підвищенні своєї конкурентоспроможності та результативності бізнес.
71. Економісти під інтелектуалізацією праці розуміють збільшення питомої ваги розумових функцій (управління, контроль, налагодження) в структурі трудових зусиль працівника на основі НТП, підвищення кваліфікації та культурно-освітнього рівня. Вона є засобом, що якісно підвищує продуктивність, сприяє зародженню та впровадженню нових ідей, пришвидшує і примножує цю діяльність, тобто є тільки інтенсифікатором. В змісті інтелектуальної праці можна виділити наступні компоненти: науковий, творчий та інноваційний. На практиці процес інтелектуалізації суспільної праці відбувається наступним чином: ринок праці поступово звільняється від некваліфікованої робочої сили з низьким рівнем доходів, соціально інертної та нездатної піднятися з низького професійного рівня. Таким чином, можна зробити висновок, що вплив процесу інтелектуалізації праці на систему виробничих відносин проявляється у наступному: змінюється роль та якість людського фактору, робочої сили, відбуваються зміни в суспільному поділі праці, формується висока їх інноваційна здатність, змінюються трудові відносини та модифікуються традиційні інституціональні економічні форми. Саме інтелектуалізація праці, виступаючи глобальною характеристикою сучасного розвитку виробничих сил і виробничих відносин, повинна визначати основні параметри, зміст та напрями інтеграції нашої країни в новий світовий економічний простір.
72. Трудові відносини – взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу праці, її умов, оплати та соціального захисту. Техніко-економічний аспект трудових відносин пов'язаний з використанням працівником речових факторів виробництва, одиничним суспільним поділом праці, технологією виробництва та ін. на рівні продуктивних сил. Соціально-економічний аспект трудових відносин визначається в першу чергу формою власності, на базі якої функціонує те чи інше підприємство. Проблеми трудових відносин на будь-якому етапі розвитку суспільства криються в конфлікті інтересів роботодавців і найманих працівників. Правовий акт, що регулює трудові, соціально-економічні та професійні відносини між роботодавцями і працівниками називається колективним договором. Трудові відносини, залучення і ефективне використання людського ресурсу пов’язані з зайнятістю. Зайнятість – система економічних, соціальних, правових та інших відносин між людьми, які виникають у процесі їх суспільно корисної діяльності, спрямованої на задоволення особистих та суспільних потреб. Чим більше людей зайнято за будь-яких інших умов, тим більше в суспільстві виробляється благ, тим вищий буде рівень життя населення. Основні функції зайнятості: забезпечення життєдіяльності та розвитку суспільства; забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості; забезпечення якості людського ресурсу. Загальна (глобальна) зайнятість включає участь працездатного населення у виробництві товарів і послуг, у роботі органів державної влади та громадських організацій, службу в збройних силах та ін. Економічна (продуктивна) зайнятість – участь працездатних громадян у суспільному виробництві, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Рівень зайнятості визначається у відсотках як відношення кількості зайнятих у суспільному виробництві до трудових ресурсів, або працездатного населення. Зайнятість може бути повна і неповна.
Є такі три основних категорії зайнятих: – працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;–самозайняті працівники або підприємці;– неоплачувані працівники сімейних господарств. У зв’язку з дослідженням зайнятості економічна наука виокремлює такі поняття, як раціональна та ефективна зайнятість. Безробіття- це соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення. Рівень безробіття економічно активного населення – співвідношення у відсотках кількості безробітних і економічно активного населення. Залежно від обставин, через які людина не має роботи, безробіття поділяють на дві групи (види): добровільне і вимушене. Добровільне і вимушене безробіття проявляються у відповідних формах: Фрикційне безробіття – тимчасове безробіття; Структурне безробіття- має довгочасний характер, потребує додаткових витрат суспільства й індивідів; Циклічне безробіття – незайнятість економічно активного населення; Сезонне безробіття – вимушена форма безробіття; Особливою формою безробіття є інституціональне безробіття. Окрім розглянутих видів та форм безробіття виділяють два типи безробіття: відкрите і приховане. Залежно від тривалості міжнародна статистика виокремлює так зване тривале безробіття (понад шість місяців) і застійне безробіття (понад рік).
73. Дискримінація праці –це нерівніможливості працівників, які мають однакову продуктивність, або неоднакове до них ставлення з боку роботодавців, суспільства, держави. Виокремлюють такі види дискримінації праці: Дискримінація в заробітній платі одних працівників або груп працівників порівняно з іншими; Дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи; Дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації; Професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників; Дискримінація в освіті та професійній підготовці. До інших форм (видів) дискримінації відноситься вік, обмежена працездатність (інвалідність), захворювання ВІЧ/СНІДом і сексуальна орієнтація. Дискримінація окремих осіб і певних груп людей зменшує рівень їхніх доходів та можливості інвестицій у людський капітал.
74. Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену відмінностями в оплаті праці, неоднаковим відношенням до засобів виробництва, створеного продукту, економічної та політичної влади тощо. Відмінності в рівнях особистих (індивідуальних) доходів зумовлені розбіжностями в рівні заробітної плати; неоднаковими розмірами власності і, як наслідок, різною величиною доходів від неї; неоднаковою соціальною допомогою від держави та різними пільгами, та інші чинники. Коефіцієнт Джині (КG) показує ступінь рівномірності (нерівномірності) розподілу доходів (витрат) серед верств населення. Коефіцієнт Джині варіює в інтервалі від 0 до 1. Коефіцієнт децильної диференціації показує співвідношення доходів (витрат) найзаможніших і найбідніших груп, однакових за кількістю осіб, тобто співвідношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 10% найбільш забезпеченого населення і максимального рівня доходів (витрат) серед 10% найменш забезпеченого населення. Квінтильний коефіцієнт диференціації доходів (витрат) населення – відношення мінімального рівня доходів (витрат) серед 20% найбільш забезпеченого населення до максимального рівня доходів (витрат) серед 20% найменш забезпеченого населення. Бідність – це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Розрізняють такі форми бідності, як об’єктивна та суб’єктивна; абсолютна та відносна.Відповідно до обраних критеріїв бідності здійснюються розрахунки масштабів і рівня бідності. Масштаби бідності – загальна кількість населення, визнаного бідним згідно з прийнятими критеріями. Рівень бідності – частка населення, яке визнається бідним згідно з прийнятими критеріями, у загальній кількості населення. Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання.
75. Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, знаходить свій прояв в усуспільненні процесів виробництва, розподілу обміну та споживання. Соціалізація економіки проявляється у таких напрямах: 1) розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб та вимог суспільного виробництва; 2) якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; 3) соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході. 4) соціальна орієнтація ринкового законодавства; 5) поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі, у системі відносин власності.
Одним із визначальних внутрішніх факторів формування сучасної соціальної системи, соціальних зв’язків між суб’єктами економічної діяльності, агентами суспільних відносин на усіх рівнях: індивід — група — суспільство, є потреба у соціальній справедливості, соціальній підтримці, соціальному захисті. Поглиблення процесу соціалізації економіки па макрорівні переплітається з соціалізацією господарства на мікрорівні, що знаходить свій прояв у зустрічних потоках та взаємовпливах. Рівень розвитку соціалізації економіки, а отже, якість змін у системі економічних відносин, виробничих можливостей тієї чи іншої країни, фірми залежить від ступеня активності особистості у процесі прийняття та реалізації рішень, готовності сприймати ці зміни та забезпечувати їх позитивний характер своєю працею.
76. Міжнародна міграція людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами. Міжнародна міграція має два боки, які не існують окремо один від одного, а є аспектами єдиного міграційного процесу. Це — еміграція та імміграція. Найбільш загальним показником, що характеризує міграційні тенденції є міграційне сальдо — різниця міме імміграцією до країни та еміграцією за її межі. Причини та фактори міжнародної міграції можна поділити на: Економічні фактори пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо; рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу. Неекономічні фактори пов’язані з подіями, які сприймаються економістами як певна даність, природа якої не описується суто професійними методиками. Види міжнародної міграції людського ресурсу: За часовою ознакою-остаточна,Тимчасова, сезонна,маятникова. За юридично-обліковою ознакою- легальна, нелегальна. За характером прийняття рішення- добровільна, примусова. За соціальною належністю мігрантів- робітників, спеціалістів. У загальносвітовому масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Міграція впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як і правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. І, в зворотному порядку, симетрично негативний результат на обсяг ВВП еміграція відіграє для країни виїзду працівників. У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше виявляють себе у сфері наукомісткого виробництва, впливаючи на неї. Тимчасові (сезонні) роботи за кордоном також є статтею міжнародної міграції. Частково, кажучи про вигідність або невигідність їх для країн-донорів та країн-реципієнтів, можна використати попередньо наведену аргументацію (особливо стосовно загального впливу на показники ВВП).
77. Блага, які є корисними при споживанні і рідкісними у наявності називають економічними благами. За характером використання виділяють такі, що безпосередньо споживаються індивідами (кінцеві блага) й такі, що використовуються фірмами як ресурси в процесі виробництва кінцевих благ (композитні блага).В економічній науці виділяють блага індивідуального, групового та державного споживання. До приватних благ відносять такі, що можуть бути поділені між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких економічних інструментів, як ціна. До суспільних благ відносять такі, що не можуть бути поділені між індивідами та від споживання яких практично не можливо або не бажано відлучити жодного з індивідів. Таким чином, функціональні властивості економічних благ у задоволенні людських потреб, поряд із змінами у самих потребах в залежності від чисельності груп, що споживають економічні блага формують економічний вибір в суспільстві, економічну поведінку кожного із його членів.
78. Благо винесене на обмін називають товаром. Звідси випливає, що будь-якому товару притаманні такі властивості як цінність (споживна вартість) та вартість (мінова вартість). Цінність товару залежить від суб’єктивного усвідомлення функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб, тобто від корисності товару. Вартість товару як друга його властивість залежить більшою мірою від об’єктивних детермінант — кількості основних факторів виробництва (землі, праці, капіталу) вкладених у виробництво товару. У своєму спрощеному вигляді вартість товару можна виразити функцією:V = f (N,K,L)
V — вартість товару; N — затрати робочої сили; K — затрати капіталу; L — затрати землі. Необхідною умовою існування системи товарного виробництва, системи, що заснована на обміні продуктами праці є сполучення суспільного поділу праці і приватної власності на засоби виробництва. Саме ці рушійні сили обумовлюють двоїстий характер праці вкладеної у товар, а отже і двоїсту природу самого товару. Двоїста природа походження товару буде очевидною, якщо зосередити аналітичну увагу на характері праці, що була витрачена на його виробництво. Витрачену працю можна розглядати як з позиції конкретних способів прикладання розумових та фізичних здібностей людини для виготовлення певного виду блага, так і абстрагувавшись від конкретики — з позиції фізіологічних витрат людської робочої сили. Такі види праці називаються, відповідно, конкретною і абстрактною. Споживна вартість, яка визначається рівнем затрат конкретної праці втіленої у товарі є необхідною, але не достатньою умовою для обміну та визначення мінової вартості. Кількісні характеристики праці, вкладеної в товар, втілюються у величині мінової вартості товару. Мінова вартість визначається суспільно-обумовленими затратами абстрактної праці та вимірюється через вартість іншого товару на який обмінюється даний товар або через гроші. Таким чином, мінова вартість і споживна вартість залишаються ключовими категоріями для розуміння об’єктивних законів та суб’єктивних закономірностей процесів обміну.
79. На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей. Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні вади у якості загального еквіваленту. поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу. При цьому, якщо характеризувати систему організації металевого грошового обігу, то вона також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей у обігу знаходились зливки, вага та проба яких іноді досить суттєво різнились, то у подальшому їх замінила монета. продуктові та металеві гроші є двома підвидами повноцінних грошей. Повноцінні гроші — це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовленню їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений. Повноцінна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової форми вартості являє собою зародок появи нового типу грошей — неповноцінних. Паперові гроші — це такі гроші, які являють собою лише знаки вартості, що примусово випускаються в обіг при появі дефіциту державного бюджету, та є обов’язковими для приймання на території певної країни. Паралельно з появою паперових грошей відбувалась поява іншого виду неповноцінних грошей — грошей кредитних. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов’язання суб’єктів економіки, і завдяки цьому виконують роль знаків вартості у обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель — це комерційне боргове зобов’язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. К ількість грошей, які знаходяться у обігу, визначається сумою цін всіх товарів, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Інфляція — це процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці, який стає результатом загального зростання цін. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей у обігу перевищує потребу у них. Це і викликає зростання загального рівня цін.
80. Оскільки на початковому етапі розвитку суспільства обмін носив епізодичний та нерегулярний характер, а ні товари, які обмінюються, ні самі пропорції обміну ще не були усталеними, то відповідна форма вартості (х товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної чи випадкової, де одному товару, що знаходиться у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває у еквівалентній формі. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, одиничної чи випадкової форми вартості до повної або розгорнутої. Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, при якій одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що знаходяться у еквівалентній формі вартості. Загальна чи грошова форма вартості — це така форма, при якій безлічі товарів, які перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що знаходиться у еквівалентній формі, внаслідок чого цей товар перетворюється на загальний еквівалент та набуває властивості загальної обмінюваності. Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна прийти до висновку, що гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загальним еквівалентом усіх інших товарів. Являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару у обміні. Тому, насамперед, вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення має прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки у тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. Тобто грошова одиниця для того, аби виражати вартість інших товарів, повинна уособлювати одиницю вартості. Проте гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, переході від одного суб’єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті за отримання певних речей і послуг, тобто є купівельним засобом.
81. Ринок сукупність відносин з приводу обміну товарів, які здійснюються за допомогою грошей. До головних функцій ринку слід віднести: Відтворювальна функція ринку полягає у тому, що оскільки ринок займає опосередковане положення між виробництвом і споживанням; Регулююча (чи розподільча) функція ринку полягає у тому, що зміна цін сигналізує про порушення існувавших раніше пропорцій у виробництві різних благ, а отже, про необхідність перерозподілу ресурсів між різними галузями; Контрольна функція ринку полягає у тому, що його механізм дає можливість споживачам контролювати виробництво, купуючи лише те, що вони вважають за потрібне; Стимулююча функція ринку полягає у тому, що ним заохочуються ті виробники, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва, застосовує найновіші досягнення науки та техніки, що веде до підвищення ефективності виробництва; Інтегруюча функція ринку заключається в тому, що ринок «зшиває» чи об’єднує розрізнених виробників та споживачів в єдине ціле. Головні умови, без яких формування ринку є неможливим: наявність та поглиблення суспільного поділу праці; розвиток приватної власності; наявність самих грошей. Якщо перейти до характеристики суб’єктів ринкових відносин, то відразу помітно, що на ринку взаємодіють між собою лише два суб’єкти — покупці та продавці.
82. Головними суб’єктами ринкової економіки є домогосподарства — це той суб’єкт економіки, який являє собою сім’ю, що складається з однієї чи кількох осіб, яка самостійно веде свою діяльність. В межах економіки домогосподарство виступає основним постачальником всіх економічних ресурсів, в обмін на які воно саме отримує гроші, що витрачаються на придбання тих товарів, які задовольняють потреби осіб, що складають відповідне домогосподарство. Підприємство — це другий суб’єкт ринкової економіки, який являє собою виробника товарів. В межах економіки підприємство виступає основним постачальником тих товарів, які задовольняють потреби домогосподарств. У змішаній ринковій економіці крім розгляду таких головних суб’єктів економіки як домогосподарства та підприємства долучається також вивчення діяльності ще й держави, оскільки у цій економіці її значення і роль істотно зростають. Основними об’єктами ринкових відносин є всі види товарів, що постачаються на ринок. До них відносяться: споживчі товари; засоби праці;робоча сила або праця;земля та інші природні ресурси; нерухомість: виробничі будівлі та житло; грошово-кредитні ресурси.
83. Закономірності ринку товарів, таким чином, залежать від закономірностей поведінки покупців (законів попиту) та закономірностей поведінки продавців (законів пропозиції). Кількість товарів, які бажають придбати індивід або група індивідів за наявних цін називають попитом. Попит відображає закономірності поведінки споживачів на ринку — їх реакцію на зміну доходів та цін. Вивчення індивідуального попиту — це лише засіб для вивчення ринкового попиту. Ринковий попит має ті самі властивості, що й індивідуальний. Пропозиція — кількість товарів, які бажають продати підприємці за наявних цін. Важливою відмінністю, яка визначає закономірності пропозиції є той факт, що товар перш ніж потрапити на ринок повинен бути виробленим.
84. Виробництво продукції потребує певних витрат, величина яких залежить як від цін на фактори виробництва, так і від продуктивності їх використання. Залежність між обсягом використаного фактора виробництва і обсягом випуску товарів називається виробничою функцією. збільшенням випуску продукції прибуток буде зростати до тих пір, поки виручка від продажу наступної одиниці товару буде перевищувати приріст загальних витрат на його виробництво (граничні витрати). Таким чином, в основі функції пропозиції лежить функція граничних витрат на виробництво товару, форма якої буде залежати від функції загального випуску продукції. Чим коротшим буде період дослідження, тим більшу роль у формуванні рівноважної ціни відіграватиме попит, чим довшим — тим більшої ваги набуватиме пропозиція.
85. Конкуренція — відносини суперництва, боротьби між власниками економічних ресурсів за ефективне їх використання, враховуючи економічні закони, з метою отримання найбільших прибутків та інших форм доходів. З розвитком товарних відносин, залученням до них грошей, конкуренція набуває форми суперництва між покупцями і продавцями за рівень цін.Це перша суттєва ознака вільної конкуренції. Вільна конкуренція — це стан ринкового середовища, для якого характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-споживачів, вільний доступ як товаровиробників до будь-якого виду діяльності, так і споживачів до будь-якого товару чи послуги. За станом ринку виокремлюють досконалу конкуренцію, яка характеризує стан ринку з боку виробників. Досконала конкуренція базується на приватній власності та господарській відокремленості суб’єкта економіки. За видами конкурентної боротьби виокремлюють внутрішньогалузеву і міжгалузеву конкуренцію. За методами боротьби конкуренцію поділяють: Цінова конкуренція — шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Нецінова конкуренція — шляхом досягнення вищої якості продукції, поліпшення умов продажу, технічного рівня, технологічної довершеності виробництва та задоволення специфічних інтересів споживачів.. Нечесна конкуренція — це нецивілізована форма конкурентної боротьби, яка проявляється в порушенні суб'єктами ринкових відносин правил, норм та етики конкуренції. Основними функціями конкуренції є: врівноваження попиту і пропозиції;формування суспільно визначених умов виробництва і реалізації товарів; підвищення ефективності виробництва; породження монополії. Монополія — це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.
Диференційована (монополістична) конкуренція базується на диференціації продукції, відповідно до якої певні види товарів і послуг розподіляють на їх підвиди, виробництвом і реалізацією яких займаються різні компанії, використовуючи патенти, торгові та фірмові знаки, захищаючись від конкурентів. Олігополія — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів. Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти. Олігополістичну конкуренцію розрізняють на чисту і диференційовану.
86. Ринкові відносини неминуче призводять до утворення відносно надлишкового рівня зайнятості населення, що в наслідкупризводитьдо безробіття. Ринкова економіка не може забезпечити повне використання матеріальних ресурсів. Ринок дає лише інформацію про поточні економічні проблеми. При ринковій економіці відсутня можливість відтворення у галузях, які не дають прибутку. Ринок не може забезпечити навіть просте відтворення у сфері суспільних товарів та послуг. Ринкова економіка не тільки не в змозі врахувати потреби всього населення, а й постійно розшаровує суспільство на багатих та бідних, створюючи постійну конфронтацію і напруженість. Порушення гармонії взаємозв’язку ринку і держави, логіки економічних процесів в бік одержавлення призводить до кризових явищ розвитку, повної стагнації країни. Держава намагається оптимально поєднати конкурентні ринкові та державні регулюючі сили в господарській системі. Нині держава для встановлення контролю над вадами ринку виконує політичну, соціальн у, міжнародну та економічну функції. Політична функція держави полягає в забезпеченні цілісності й збереженні суспільства, що трансформується до ринку, у створенні умов для спокійного та гармонійного його розвитку. Соціальна функція держави полягає в забезпеченні на всій території країни рівних прав і свобод кожної людини і громадянина незалежно від впливів ринку. Міжнародна (зовнішня) функція держави полягає в підтримуванні свободи, суверенітету та гарантій ринкових суб’єктів країни в рамках світового співтовариства. Економічна функція держави полягає у створенні умов, необхідних для ефективної економічної діяльності країни ринкового типу. Регулювання економіки державою здійснюється двома методами: короткостроковим та довгостроковим регулюваннями. Основними засобами короткострокового регулювання економіки є податкова та кредитна політики, регулювання цін і доходів, державні замовлення. Основними засобами довгострокового регулювання ринкової економіки є планування, програмування та прогнозування. Як бачимо ринковий механізм суттєво доповнюється державним регулюванням. Без нього сучасна ринкова економіка ні існувати в поточному періоді, ні розвиватися на перспективу не може.
87. Сегментація ринку являє собою поєднання головних видів ринку, що визначають зміст ринкових відносин, характер взаємодії попиту і пропозиції, конкуренції і ціни на основні об’єкти ринку та його інфраструктурні елементи. Розвиток підприємства залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості як вільної реалізації продукції, так і встановлення на неї цін,тощо. В цьому зв’язку велике значення має наявність ринку засобів виробництва і предметів споживання. Попит на цьому ринку відображає закономірності поведінки споживачів та їхню реакцію на зміну доходів та цін і обумовлений бажанням індивіду або групи індивідів придбати певнукількість товарів за відповідну ціну. Пропозиція на ринку засобів виробництва і предметів споживання характеризується кількістю товарів, які бажають продати виробники за наявних цін. Так, ринок засобів виробництва існує головним чином у формі оптової торгівлі. Оптова торгівля включає як безпосередні комерційні зв’язки між підприємствами-виробниками й підприємствами-споживачами, так і зв’язки між ними через посередника - товарну біржу, ярмарки, аукціони та дрібнооптові торгівельні підприємства. Ринок предметів споживання включає в себе системи оптової і роздрібної торгівлі. Він безпосередньо відображає виробництво і споживання, попит і пропозицію. Ринок робочої сили - це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного законодавства та саморегулювання. Складовими ринку робочої сили є працездатне, зайняте й незайняте населення. В умовах ринкової економіки робоча сила дістає адекватну ринкову ціну, яка формується в процесі взаємодії попиту і пропозиції на неї. Попит на ринку праці, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють робітники. Крім того, попит на ринку робочої сили залежить від продуктивності праці, ціни на робочу силу, потреб виробництва … Пропозиція на ринку праці - це пропонування або готовність до пропонування робочої сили будь-якою людиною працездатного віку. Ринок робочої сили є ринком особливого роду. Його відрізняє від інших ринків відмінність товару "робоча сила", яка в процесі праці створює вартість, а всі інші ресурси лише переносять свою вартість на готову продукцію. Велика важливість ринку робочої сили та його особливості зумовлюють необхідність регулювання його з боку держави. Фінансовий ринок - це специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля - продаж фінансових ресурсів. Фінансовий ринок включає в себе ринок капіталів, ринок кредитів і ринок цінних паперів. Ринок капіталів формує інвестиційний ринок, що являє собою збалансованість попиту та пропозиції на інвестиції та інвестиційні товари. Інвестиційний ринок активно впливає на всі інші ринки. Найсучаснішим рівнем розвитку інвестиційного ринку є ринок інновацій, що розширює можливості впровадження досягнень науки і техніки у виробництво та соціальну сферу. Важливим джерелом інвестицій є кредит, кредитний ринок є системою відносин між кредиторами і позичальниками з приводу позики в товарній або грошовій формі. Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи через свої повноправні органи, а також фізичні особи. Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов’язань державної скарбниці, ощадних сертифікатів та векселів є прямим продовженням кредитного ринку. Цінні папери це грошові документи, які визначають взаємовідносини між суб’єктами, що їх випустили, і тими, хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів. Ринок цінних паперів складається з двох частин: первинного і вторинного ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх в обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Важливим компонентом фінансового ринку є валютний ринок. Валютний ринок становить собою ринок, де предметом купівлі-продажу є різні національні валюти. Валютний ринок представлений валютною біржею. Валютна біржа - це ринок, на якому здійснюються операції купівлі - продажу іноземних валют, зливків та виробів з благородних металів. Сегментація ринку напряму пов’язана і з міжнародними ринками. Міжнародний ринок робочої сили напряму пов’язаний з міжнародним поділом праці (МПП), де формується попит і пропозиція робочої сили на міждержавному рівні. Міжнародний ринок робочої сили є вищим ступенем суспільного поділу праці, об’єктивною основою міждержавних економічних відносин і передумовою загальної економічної взаємозалежності світових ринкових країн на шляху міжнародної інтеграції. Об’єктивною основою розвитку міжнародного фінансового ринку є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу в країні. Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.
88. Нерухомість є особливою економічною категорією. Її зміст розкривається через наявність фізичного, економічного і правового зв’язку нерухомості та землі. Це дає змогу визначити нерухомість як капітал, зрощений із землею, зрозуміти особливості товарної форми нерухомості. Ринок нерухомості України перебуває на етапі формування, має риси інверсійного характеру. Це порушує загально історичні закономірності розвитку, змінює послідовність процесів..Структура ринку нерухомості формується залежно від таких критеріїв, як спосіб використання, вид об’єкта, специфікація прав власності, масштаб охоплення. Ринок землі посідає центральне місце в структурі ринку нерухомості в цілому, однак він є найменш розвинений.Його становлення пов’язане з розвитком різних форм власності на землю, перетворенням землі на товар. Головними функціями держави на ринку нерухомості є забезпечення правового простору для розвитку, запобігання виникненню суперечностей між інституціями ринку, реєстрація прав на нерухомість, розробка нової системи оподаткування об’єктів нерухомості. Ринок нерухомості потребує особливої інфраструктури, що складається відповідно до тих послуг і операцій, які обслуговують нерухомість.
89. Ринок товарів - це первинна форма ринку. Тут здійснюється купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва. Тому він поділяється на споживчий ринок і ринок засобів виробництва. Суб'єктами цього ринку є фізичні або юридичні особи, які вступають у відносини товарообміну як покупці чи як продавці. На споживчому ринку відбувається обмін товарів особистого споживання. Продавцями тут є фірми та окремі товаровиробники, що виробляють ці товари і надають послуги. Продавцями на ринку засобів виробництва є окремі особи та фірми, які створюють продукцію виробничого призначення. У кожній країні структура виробництва товарів та послуг має відповідати структурі платоспроможного попиту. Однак в Україні сьогодні склалася велика диспропорція між розвитком галузей, що виробляють предмети споживання, та галузей, що виготовляють засоби виробництва. Основним механізмом ринку товарів є торгівля. Це така г
