Сучасна українська літературна мова. Суспільні функції мови

Літературна мова – це унормована, загальноприйнята форма національної мови. Вона не протиставляється національній мові, бо, узагальнюючи засоби виразності загальнонародної мови і будучи найвищим досягненням культури мовлення народу, відіграє у складі національної провідну роль, виступає важливим чинником консолідації нації. Поділ мови на літературну та народну означає тільки те, що ми маємо, так би мовити, мову „сиру” і оброблену майстрами.

Мова – це єдина, цілісна, складна система знаків: фонем (звуків), морфем (частин слова), слів, речень, яка служить для називання предметів, явищ об’єктивної дійсності та понять, є засобом спілкування, обміну думками і формування думок.

Мова – явище фізичне, фізіологічне, антропологічне, суспільне. Умова його існування – людське суспільство. Це феномен людської цивілізації. Зв’язок мови й суспільства обопільний. Вона – одна з головних ланок ланцюга “суспільна свідомість – праця – мова”, що робить людину власне людиною.

Мова – найважливіше знаряддя соціалізації людини. Суспільна сутність людини виявляється уже в тому, що вона щодня спілкується, пристосовується до свого оточення, зміцнює суспільні зв’язки, взаємодіє зі суспільними групами.

Мова – засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Мова лежить в основі духовного єднання людей у певну спільноту, вона є „найдосконалішим, незамінним засобом етнічної (національної) єдності” (В. Чапленко), „найголовнішим і найміцнішим цементом, що об’єднує етнографічний народ і перетворює його в свідому націю” (І. Огієнко). У ній виявляється генотип нації, досвід її буття, закладено код нації, її ментальність.

Мова – найважливіша ознака нації і засіб репрезентації її у світі.

Формою існування мови є мовлення – конкретний, практичний вияв мови, „мова в дії”, реалізація мови у різних сферах.

Щоб осягнути роль мови в суспільстві, варто розглянути її функції, важливі для суспільства взагалі і для кожного окремого носія мови. Узагальнити їх можна як функції спілкування, повідомлення і впливу.

Комунікативна функція.

Мова є засобом спілкування і порозуміння між людьми.

Це одна з найголовніших соціально-практичних функцій мови. Вона є важливою для кожної людини, для існування суспільства і для життя самої мови.

Усе життя людини – це її спілкування з оточенням і взаємний вплив один на одного. Спілкування, стосунки з іншими людьми – життєва доконечна потреба, а водночас і найбільша розкіш, яка дає щастя. Неможливість спілкуватися означає важку і гнітючу самотність.

Досліджуючи закони спілкування, психологи визначили, що контакти людини зі світом вкладаються у сім кіл спілкування, перше з яких – це сім’я, де вона народилася, а найширше, сьоме, – спілкування зі світом (цьому сьогодні сприяють розвинені інформаційні технології). Поміж ними – стосунки між друзями, партнерами, колегами, “службовими людьми”, земляками. У кожному з цих кіл людина формує свою мовну поведінку. Професійне спілкування – одна з важливих ланок цього ланцюга.

Мова – засіб обміну інформацією у всіх суспільно важливих сферах комунікації: у політиці, в науці, у галузі економіки, у виробництві і діловій сфері, в освіті, культурі та ін. Обслуговуючи потреби суспільства у забезпеченні інформаційних процесів, мова утверджує свою поліфункціональність, повнокровність і силу. Спілкування дає життя самій мові, адже мова, якою ніхто не спілкується, стає мертвою.

Мова – це універсальний засіб спілкування. Описи усіх можливих знакових систем, які спроможні передати інформацію, лише доводять, що це ”роди мов”, – мова зору, слуху, дотику. “Без розуміння мови немає мови взагалі”.Невербальна комунікація є похідною від мовної комунікації, бо всі можливі знаки і сигнали нам щось “промовляють”.

 

Мислетворча функція.

Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки.

Мова – це „дійсність думки”, „тіло думки”. Вона не є відображенням світогляду, який склався, а діяльністю, що його становить. Мислити – означає оперувати мовним матеріалом, словами, реченнями, без цього органічного зв’язку мовлення і пізнавальна діяльність людини неможливі. Мислення – це внутрішнє мовлення.

Кожний момент діяльності зумовлюється думкою і її носієм – мовою.

Номінативна функція

Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей. Цей процес науковці називають лінгвалізацією, або омовленням світу.

Незважаючи на однаковість реалій, кожна нація бачить світ по-різному. Українська мова – це самобутня мовна картина світу української нації. Порівняймо, українське слово лікарня пов’язане зі словами лікувати, ліки,тоді як російське больница асоціюється зі словами болеть, боль; українське шанувальник має зв’язок зі словами шанувати, пошана, а російське поклонник – зі словами поклоняться, поклонение та ін. Разом з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталітет, національну культуру і духовність нації. В основі українського менталітету – „природа світовідчуття, оригінальна цивілізаційна рефлексія на навколишній світ”. Омовлені загальнолюдські поняття існують поряд із національно вагомою лексикою з мовного і соціально-культурного простору саме української нації, напр.: лани широкополі, садок вишневий, дівчина як калина, доля стелиться рушниками, чорнобривці посіяла мати, День злуки, Крути, тридцятикілометрова зона відчуження, скнилівська трагедія, помаранчева революція та ін.

Процес омовлення світу можна уявити і як щоденні відкриття малої дитини, яка пізнає світ за допомогою мови: називання предметів (іменники), дій (дієслова), ознак (прикметники) – ось її перші доторкання до усього навколо, і як потужний Ніагарський водоспад інформації, що спадає на нас завдяки поступу людства. Назвімо, наприклад, нові спеціальності, що з’явилися останніми роками на економічних факультетах: „Менеджмент організацій”, „Інформаційні системи в менеджменті”, „Банківська справа”, „Фінанси і кредит”, „Економічна соціологія”, „Економічна статистика” та ін. Кожна із цих галузей має свою потужну терміносистему.

Пізнавальна функція

Мова – засіб пізнання світу і накопичення людського досвіду.

У пізнанні нового, раніше не відомого мова є обов’язковим чинником. „Роль думки і мови в пізнанні світу нагадує прокладання тунелю: думка у мовній формі вгризається в породу невідомого і застигає у вигляді кріплень, без яких тунель обвалився б”.

Мова – енциклопедія людського досвіду усіх попередніх поколінь. Думки, виражені за допомогою мови, збереглися на камені і глиняній табличці, на пергаменті і папері. „Вся людська культура й цивілізація нерозривно зв’язані з цим величезним сховищем людських знань і досвіду, що їх нагромаджено за весь час існування людства як суму знань видатних людей усіх поколінь”. Вивчаючи інші мови, ми пізнаємо інший світ, іншу культуру і збагачуємо свій досвід і знання.