2020-08-05
105
Першою політичною партією в Наддніпрянській Україні стала революційна Українська партія (1900р. РУП). В цю партію входили: Антонович Руссов та інші. Партія виникла у Харкові, першочерговою метою партії було соціальне та національне звільнення України; відстоювання інтересів селянства. Перший програмний документ – брошура «Самостійна Україна» (автор Міхновський)
З часом замість лозунгу «боремось і поборемо», партія переходить на більш соціально-демократичну, а пізніше на марксистську позицію ідеології.
РУП:
1901р.- УНП(Міхновський, 10 заповідей) національно-радикальні позиції
1903р.-Українська-соціалістична партія (Ярошевський)
1904р.-Українська демократична партія(Чераленко, Лотоцький) конституційна монархія автономної України
У 1904р. частина рухівців вийшла з РУП і утворила Українську соціал-демократичну спілку, віддаючи перевагу соціал-демократичним ідеям. В результаті вона автономно ввійшла до РСДРП
У грудні 1905р. частина рухівців на чолі з Винниченком, Петлюрою утворила Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП).
|
|
|
Україна і революція 1905-07рр.
У 1905р. в Російській імперії почалася революція. Революція 1905-1907рр. за своїм характером була буржуазно-демократичною, бо її завданням було повалення царизму, встановлення демократичної республіки, вирішення аграрного питання, покращення становища робітників. Початком революції стали події 5 січня 1905р. в Петербурзі, коли була розстріляна за наказом уряду 150-тис. мирна робітнича демонстрація (загинуло 1200; 5тис. поранено). Революція 1905-1907рр. пройшла кілька фаз:
І – «піднесення» (січ.-жов.1905р.): наростання масової боротьби, посилення політичного характеру; політизація народних мас; активізація процесу самоорганізація суспільства; поширення хвилі заворушень серед селян та армії.
ІІ – «кульмінація» (жов.-груд.1905): коротка стабілізація в країні; формування багатопартійної системи; посилення пропаганди та агітації крайньо лівих партій (більшовиків та есерів).Організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні
ІІІ – «Спад» (січ.1906-чер.1907) посилення репресій помірне зменшення масштабів та інтенсивності робочих страйків та селянських виступів, перехід партій у підпілля; поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби.
Головні події революції в Україні:
Січ-бер.1905р. страйки робітників – 177 страйків, 170тис. учасників;
Повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 чер.1905);
Загальний політичний страйк (жов.1905р.-120тис. учасників);
Створення профспілок (3лис.1905р.; у 1907р.-280 організацій);
Селянські виступи (за 1905р.-4тис.у 7тис. сіл)
Повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків» та ін.. на чолі з лейтенантом Шмідтом-лист.1905р.)
|
|
|
Повстання саперів у Києві на чолі з поручником Б. Жданівським – лис.1905р.
Грудневе збройне повстання 1905р. (у Донбасі)
У ці роки значно посилився національний рух. Громадськість України виступала за рівноправність усіх народів, проти великодержавної шовіністичної політики царизму, за право вільно користуватися рідною мовою. У цей час більшого поширення набуває українська преса. У 1905-1907рр. виходило вже 24 україномовних газет і журналів.
.
Діяльність українських парламентських громад в І-ї та ІІ-ї Державних думах Росії.
Українське питання обговорювалося і в Державних думах. Вибори у І Думу відбулися весною 1906р. Від України було обрано 102 депутати, найбільше було кадетів – 36 чол. У Думі сформувалася «Українська думська громада», яка об’єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання автономії Україні.
Вибори до ІІ Думи відбулися у січ.1907р. Знову від України вибиралося 102 депутати, і знову була створена «Українська думська громада». ІІ Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада» дещо розширила свої вимоги, пропонуючи запровадити українську мову в систему освіти і державного управління. Для цього вони вважали за необхідне утворити кафедри української мови та історії університетах, ввести українську мову в учительських семінарах.
Діяльності «Думської громади» активно допомагав видатний український історик М. Грушевський, який спеціально для цього переїхав до Петербурга. За його участю почали видавати журнал «Украинский весник», а потім газети «Рідна справа» («Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим, неоднорідним, і, крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.
Українські депутати у Віденському парламенті, Галицькому сеймі та Буковинському ландтазі. Виборча реформа 1907 р.
Рада Австро-Угорщини була двопалатною: члени палати панів призначалися пожиттєво або стимулювали цю посаду в спадок; до палати послів обиралося 78 депутатів з 5 курій. Виборче право мали повнолітні чоловіки які сплачували податки встановленого розміру і постійно проживали на території краю.
Віденський парламент:
Іван Наумович – священик письменник (москвофіл)
Войнаровський – віце - маршал Коломийської повітової ради, священик
Лев Бачинський – адвокат член УРСП, один з лідерів ЗУНР
Граф Войцех Дідушицький – філософ, літератор, професор Львівського університету
Кирило Грильовський – адвокат, заснував товариство «Січ»
Павло Лаврун – член радикальної партії
Галицький сейм
Теодор Білоус письменник, домігся відкрити майже 30 промислових шкіл
Теофіл Окупевський – адвокат, член президії ЗУНР
У 1907р. в Галичині було скасовано систему пурій і впроваджено загальне голосування. Хоч уряд провінції постійно фальсифікував результати виборів, число українських делегатів як у віденському парламенті, так і в Галицькому сеймі постійно зростала. У 1879р. українці мали трьох своїх представників у Відні, а після виборів 1907р. – 27, у Галицькому сеймі 1907р. – 13; в 1913 – 32.
