Театр у другій половині XIX століття

У 1881 р. уряд зняв заборону на постановку україномовних п'єс, і відразу ж почалася доба небувалого розквіту національного театру. Він став єдиною масовою українською установою, в якій на повну силу лунала рідна мова, яку не лише слухали, а якої й училися. Театр нагадував про славне історичне минуле, вільну козаччину, гетьманську державу, будив національну свідомість і тим самим чинив опір тотальній русифікації.

Зародком нового, реалістичного побутового театру стала аматорська трупа драматурга І.К. Тобілевича (Карпенка-Карого), що діяла у 1874-1876 pp. в Єлисаветграді. Остаточно український театр оформився у 1882 p., коли до названої трупи ввійшли люди великої акторської і драматичної сили - Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Марія Заньковецька. Тому цей професійний національний театр називають ще театром корифеїв. Царські чиновники на місцях усіляко переслідували українських акторів - забороняли їм ставити п'єси рідною мовою (українські пісні дозволялося співати у перекладі на французьку мову), гастролювати по Україні, писати драми на українську тематику. Проте, попри переслідування, театрові вдалося поставити декілька постанов, таких як: «Хазяїна», «Сто тисяч», «Мартина Борулю»  та ін. У цих творах драматурги підіймали глибокі проблеми соціального розшарування і соціальної боротьби, що відбувались у пореформеному українському селі, складність людських стосунків. У 1864 p. y Львові на народні гроші товариство «Руська бесіда» організувало національний професійний театр з такою ж назвою. Але, не маючи достатньої підтримки від українських організацій - ні грошей, ні акторів, ні популярного репертуару, життя театру ледве жевріло, аж поки його не закрили під час першої світової війни російські окупаційні органи влади. Розвиток національного театру покликав до життя цілу плеяду чудових українських письменників-драматургів, яким вдалося створити неперевершені взірці шедеврів цього літературного жанру.

Провідною зіркою національного театру стала Марія Заньковецька (Адасовська), яка народилася під Ніжином у родині збіднілого поміщика. Актриса великої драматичної сили, вона зіграла головні жіночі ролі майже у всіх тогочасних п'єсах, створивши багато прекрасних і різноманітних образів українських жінок.

Із часом театр корифеїв настільки зріс, що поділився на кілька труп, які поклали початок існуванню нових театральних колективів. У цілому в кінці XIX ст. в Україні існувало більше 20 труп - як національних українських, так і російських і так званих «російсько-малоросійських», що діяли у провінції. Одній з таких труп вдалося навіть побувати на гастролях у Парижі й показати французам «Наталку Полтавку» та «Назара Стодолю».

Соломія Крушельницька

Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях на Тернопільщині в сім'ї священика Амвросія Крушельницького. Дитинство її пройшло у селі Біла під Тернополем. Маленькою навчилася грати на фортепіано, а в десятирічному віці співала в хорі "Руської бесіди" у Тернополі.

У 1891-1893 роках навчалася у Львівській консерваторії, яку закінчила зі срібною медаллю та дипломом з відзнакою. 15 квітня 1893 року дебютує у Львівській опері в партії Леонори ("Фаворитка" Г.Доніцетті) та Сантуцци в опері "Сільська честь" П.Масканьї. Після знайомства з італійською співачкою Джеммою Беллінчоні, що перебувала у Львові на гастролях, Крушельницька їде у Мілан, де навчається з травня 1893 року в студії професорів Конті та Фаусти Креспі.

1894 року підписує контракт із Львівською оперою, співає в операх "Фауст", "Трубадур", "Бал-маскарад", "Африканка", "Галька". Листується з письменниками Михайлом Павликом, Іваном Франком. З січня 1895 року співає у Львівській опері в "Манон Леско", згодом студіює у Відні у професора Генсбахера. Того ж року співає у Краківській опері. 1896 року здійснює гастролі в Кремоні, Зарі, Кракові, Трієсті.

З листопада 1896 року по березень 1897 року Крушельницька у складі італійської трупи брала участь у тридцяти п'яти виступах в Одеському оперному театрі. 1897 року гастролює у Південній Америці, Бергамо, Пармі. 1898 року запрошена до Варшавського оперного театру, співає у Петербурзі, Коломиї, Бережанах. 1902 року - гастролі у Парижі. 1906 року - успішні гастролі в Буенос-Айресі та дебют у "Ла Скала" в Мілані в опері Р.Штрауса "Саломея" під диригуванням Артуро Тосканіні. 1908 року Соломія Крушельницька приїхала на гастролі в Єгипет з театральною трупою і з композитором Дж.Пуччіні, виступала в його опері "Мадам Баттерфляй". 1910 року Крушельницька одружується з італійським адвокатом, мером міста Віареджо Чезаре Річчоні.

1920 року востаннє виступила у театрі "Сан Карло" (м.Неаполь) в операх "Лорелея" та "Лоенгрін", відтоді займається концертною діяльністю. 1925 року бере участь у концерті на запрошення королеви Італії. У січні-травні 1928 року здійснює велике турне по США та Канаді. 1929 року відбувся прощальний концерт співачки в Академії Санта Цецілія у Римі. 28 вересня 1936 року помер Чезаре Річчоні.

1939 року співачка приїжджає на батьківщину, провідати рідних, але у зв'язку з початком другої світової війни залишається у Львові. Після вступу радянських військ терпить злигодні, байдужість влади. У той час починає хворіти, просить дозволу виїхати в Італію, де залишився її будинок, але їй не дозволяють. 1944 року нарешті дістає місце професора у Львівській консерваторії, а в 1946 її понизили до в.о. пофесора. 26 грудня 1949 року у Львові відбувся прощальний концерт 77-річної співачки для земляків. 1951 року їй присвоєно звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. До кінця життя Соломія Крушельницька викладала у консерваторії.

Померла від раку горла 16 листопада 1952 року. Похована у Львові, на Личаківському кладовищі.