Висвітліть характерні особливості державного управління в галузі культури

Діюча система органів управління культурою перебуває в стадії

становлення. Складний процес перебудови, що триває в системі виконавчої

влади у сфері культури, охоплює як центральний так і місцевий рівні і

потребує нагального вирішення низки актуальних питань, серед яких: а)

раціоналізація структури апарату управління; б) забезпечення оптимального

співвідношення централізації й децентралізації в державному управлінні

культурою; в) організація взаємодії між центральними органами державної

виконавчої влади в галузі культури та в інших сферах суспільного життя; г)

чітке й оптимальне розмежування функцій і повноважень органів

управління культурою різних рівнів [4].

З прийняттям законів України «Про місцеве самоврядування» та «Про

місцеві державні адміністрації» підвищується роль регіонів у соціальнокультурній сфері. З чітким законодавчим розподілом повноважень,

відповідальності, фінансово-економічної бази між загальнодержавним,

територіальним і місцевими рівнями управління центр ваги управління

культурною сферою має бути перенесений на рівень регіонів. Соціальна

інфраструктура, освіта, охорона здоров’я тощо — все це має перейти

переважно до компетенції місцевих органів державної виконавчої влади і

органів місцевого самоврядування та складати головний зміст їх діяльності.

Це мусить супроводжуватися створенням адекватної незалежної фінансовоекономічної бази місцевого самоврядування [3].

Разом з тим, передаючи на місцевий рівень основну долю

відповідальності за соціальну інфраструктуру і соціально-культурний

розвиток, держава зберігає за собою здійснення загальнонаціональних

соціальних програм забезпечення й інших соціальних гарантій, які

встановлюються законом, фінансування загальнонаціональних об’єктів

культури, окремих учбових закладів, об’єктів і програм охорони здоров’я, а

також надання мотивованої конкретними умовами цілеспрямованої

фінансової допомоги регіонам

Які органи здійснюють управління соціальним захистом населення?

Що таке соціальне партнерство?

Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.

Соціальне партнерство одночасно є і результатом, і активним чинником формування громадянського суспільства, в якому різні соціальні групи, прошарки і класи зі своїми специфічними інтересами створюють свої організації, через які формують стійку соціальну спільноту, що забезпечує соціальну та політичну стабільність в суспільстві. Соціальне партнерство уособлює собою відмову від будь-яких насильницьких, революційних методів вирішення соціальних протиріч і орієнтацію на еволюційний шлях розвитку суспільства. Соціальне партнерство заперечує диктатуру будь-якої особи, групи, класу і утверджує суспільний договір, угоду між членами суспільства як основу оптимальної реалізації прав і інтересів різних соціальних груп, прошарків, класів.

Об'єктом (предметом) соціального партнерства є узгоджена соціально-трудова політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення.

Реалізується соціальне партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на підприємствах або у їхніх підрозділах, укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересів сторін.

Яким чином здійснюється соціальне партнерство в сфері соціального захисту населення?

Загалом поняття «соціальне партнерство» науковці розуміють як систему колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, державою, яка забезпечує реалізацію їх соціально-економічних прав та інтересів. Сутність соціального партнерства розкривається через його функції. По-перше, воно може виступати механізмом узгодження соціальних інтересів з урахуванням їх відмінностей і навіть суперечностей. По-друге, воно може бути засобом реалізації соціальної політики, що забезпечує участь усіх соціальних суб’єктів в організаційноуправлінській діяльності. При цьому соціальне партнерство може забезпечити взаємодію соціальних суб’єктів у будь-якій сфері – економічній, політичній, культурній та ін. [1]. Держава в соціальному партнерстві існує в декількох ролях: власника, законодавця, посередника, працедавця. Тому головні функції держави в системі соціального партнерства: законодавча, нормотворча, організаційна, прогностична, контрольна та судова. Соціальне партнерство вибудовується на основі так званого трипартизму (лат. tres – три і partis – частина, галузь, відділ), тобто трудові відносини регулюються умовами тристороннього співробітництва держави, працівників і працедавців. При цьому укладання кожного індивідуального трудового договору перебуває під впливом держави, організацій працедавців і організацій працівників (професійних спілок). Працівник, укладаючи індивідуальний трудовий договір, користується підтримкою держави і профспілки працедавець – держави та організації працедавців.