На суші військові дії велися досить повільно. Вестфальський мир2 1648 р. скоротив кількість союзників Португалії

Жуан IV, який уклав угоду в 1654 р. з Кромвелем3, знову уклав її в 1661 р. з Карпом її. За цією угодою Португалія за великі поступки одержувала повну підтримку з боку Англії. Того року, коли був укладений Піренейський мир, португальці нанесли біля Елваша поразку іспанським військам. У 1661 р. на чолі іспанських військ був дон Хуан Австрійський, який активізував дії іспанської армії, але за браком коштів змушений був обмежити широкі наступальні дії. Під Амежалем він був розбитий французьким маршалом Шомбергом.

Перемога під Вільявісьйоса (1665 р.) остаточно забезпечила Португалії незалежність і поклала кінець війні. Того ж року помер Пилип IV. Його спадкоємець протягом ще деякого часу вів війну і, навіть, не без успіху. Нарешті 13 лютого 1668 р. іспанський король при посередництві Англії визнав.незалежність Португалії і повернув їй всі колонії за винятком тих, які захопили голландці, і тих, які захопили со­юзники Португалії, Іспанія отримала від Португалії лише одну фортецю -- Сеуту.

7. Повстання в Італії та Іспанії.

У квітні 1647 р. в Неаполі був введений новий податок на продаж фруктів, що і стало причиною повстання. Але більш глибокою

Причиною була загальна ненависть до віце-короля герцога Аркоса. До повстанців- приєднувалися селяни. На чолі повстанців стояв рибак Мансаньєлло (Томасо Аньєлло). Дізнавшись про повстання, французький уряд відправив до Неаполя свої військові кораблі для підтримки повстанців.

Протягом трьох місяців повстанці почували себе повними хазяями міста, поки нарешті не прибув із сильним флотом дон Хуан Австрійський. Але його дії лише привели до посилення повстання та до того, що

Неаполь був проголошений республікою. Повстанці звернулися по допомогу до Франції і 14 листопада 1647 р. для керівництва повстанням прибув герцог Гіз. У грудні в Неаполь прибула сильна Французька ес­кадра, але все це не дало бажаних результатів через сварку між керів­никами повстання -- Гізом і адміралом, що командував ескадрою. Іспанський флот успішно атакував французькі морські кораблі, які змушені були повернутися до Франції. У березні 1648 р. до Неаполя прибув новий віце-король -- герцог де Оньяте і його військам вдалося придушити повстання.

На самому Піренейському півострові зростали сепаратистські нас­трої. За прикладом Каталонії почалися повстання в Арагоні, Андалузії і Біскайї. В Арагоні мала місце змова, яку очолював дон Карлос де Падилья, офіцер королівської армії. Він хотів оголосити королем Арагону герцога де Їхар і убити Пилипа IV. Та змова була розкрита і Падилья був жорстоко покараний, а герцог -- засуджений на довічне ув'язнення.

Змова мала місце і в Андалузії. Керівниками повстання були гер­цог Медінасидонія І маркіз де Айямонте. Герцог хотів оголосити себе королем Андалузії; а маркіз де Айямонте прагнув установити в Андалузії республіку. У 1641 р. змова була розкрита і головних учасників суворо покарали.

Повстання у БІскайї мало зовсім інший характер. Хвилювання почалися через наміри центрального уряду встановити у цій провінції соляну монополію. Відкрито незадоволення проявилося вперше у вересні 1631 р. на засіданні хунти, яка була зібрана в Герніці, але серйозних наслідків це засідання хунти не мало. Хвилювання знову з'явилися лише через рік, коли встановили ціки на сіль. Провінційне управління заявило, протест і почало вимагати, щоб муніципалітети теж виступили з протестом. Але уряд Більбао не підтримав провінційне управління. Тоді жителі цього міста підняли бунт і безпорядки продовжувалися протягом багатьох днів, Повстання почало набувати політичного соціального відтінку.

До Біскайї прибули королівський прокурор Лопе де Моралес і гер­цог де Сьюдад Реаль спеціально для встановлення миру. На прохання хунти було відмінено соляну монополію, а всі учасники повстання, крім 10 біскайцїв та тих іноземців, що брали участь у безпорядках, були помилувані. За короткий час порядок у Біскайї був наведений

Поряд з цими соціальними і політичними подіями мав місце замах на життя короля. Маркіз Еліче вирішив убити короля з особистих мір­кувань. Але замах закінчився поразкою,

8. Правління Карла ІІ.

Коли Пилип IV помер (1665 р.), його спадкоємцю було лише 4 роки. Він був хворобливою дитиною і не подавав надій перетворитися з часом на сильну людину. Регентшею нового короля була вдова Пилипа IV королева Маріана Австрійська. При ній була рада, яка складалась із архієпископа Толедського, великого інквізитора, голови королівської ради, віце-канцлера арагонського, маркіза Айтона і графа Пеньяранди. На посаду інквізитора був призначений німецький єзуїт Нітард, який завдяки своєму впливові на королеву перетворився на фактичного керівника іспанської внутрішньої політики. Оскільки Нітард за іспанськими законами не мав права брати участі в роботі ради, то королева знайшла йому заміну в особі андалузького дворянина дона Фернандо де Валенсуела.

Листопада 1675 р., коли Карл став повнолітнім, дон Хуан Хосе Австрійський, позашлюбний син Пилипа IV, підготував державний переворот, який повинен був передати владу в його руки. Але змова була розкрита Маріаною, і дон Хуан змушений був повернутися до свого віце-королІвства. Через рік королева призначила Валенсуелу першим міністром. Поведінка нового фаворита викликала загальне незадоволення, що укріпило партію Хуана Австрійського, його сили були настільки великі, що наляканий Валенсуела залишив двір. Іспанське панство змогло звільнити короля від впливу матері, а дон Хуан повернувся до Мадрида і очолив уряд. Регентшу відправили в Толедо. Іспанське суспільство вірило в дона Хуана, а деякі навіть вважали його природним спадкоємцем престолу, у разі якщо король не матиме дітей.

9. Політичні плани Людовика XIV Французького

Зі смертю Пилипа IV політика французького уряду змінилась. Ос­кільки Карл П був хворою людиною, Людовик XIV, як і австрійські Габсбурги, мав надію, що іспанські володіння будуть розділені між можливими спадкоємцями. Спочатку здавалось, що Людовик XIV не дуже прагне отримати у спадок іспанський престол. Його більше приваблювали можливості відторгнення деяких іспанських володінь на користь Франції. Політичні інтереси Франції змушували Людовика XIV розглядати іспанську Фландрію як найбільш привабливий шматок.

Перші кроки Людовик XIV почав на дипломатичному грунті, заявивши права дружини Марії Терези на Фландрію. Але Іспанія відхилила французькі вимоги. Тоді в травні 1667 р. французькі війська увійшли у Фландрію і повністю окупували її територію. Ця швидка і легка перемога викликала незадоволення Голландії та Англії. У січні 1668 р. Голландія, Англія і Швеція уклали троїстий союз, головною метою якого було примусити Людовика XIV укласти мир з Іспанією. Іспанія, розбита і майже злиденна, зібрала свої сили і в Серед-земному морі була сформована велика ескадра, а інша висадила іепан-ські війська у Фландрії. Члени троїстого союзу разом із представниками Людовика XIV і Карла П 2 травня 1668 р. в Екс-ла-Шапелі підписали мирну угоду. За цією угодою Франція отримала Франш-Конте і декілька фортець у Фландрії.

Людовик XIV продовжував претендувати на Іспанські Нідерланди і навіть на Голландію. Тому він зробив усе можливе, щоб троїстий союз розпався, але посварити Іспанію з Голландією не зміг. Та коли Франція в 1672 р. напала на Голландію, Іспанія не підтримала останню -- і фран­цузькі війська захопили всю Голландію. ЗО серпня голландці звернулися по допомогу до Германської імперії та Іспанії. Іспанські і австрійські війська разом з голландськими зупинили французів. Тоді французи окупували Франш-Конте і напали на каталонський кордон. Каталонці мужньо воювали із загарбниками, та їх не підтримали належним чином регулярні війська, яких відкликали для придушення повстання в Сицилії, яке почалось не без участі Франції.

Січня 1678 р. був укладений договір між Англією та Голландією, який передбачав рішучі ДІЇ проти Франції у випадку, якщо Людовик XIV не погодиться на мир. Ця обставина змусила французького короля серйозно подумати про мирну угоду. За мирним трактатом між Францією та Іспанією, підписаним 17 вересня 1678 р., Франція отримала Франш-Конте, Артуа і ряд фламандських населених пунктів на додаток до тих, що вона отримала в 1668 р. Каталонські кордони залишились без змін.

Хуан Австрійський після укладання мирної угоди з Францією по­чав думати про шлюб короля, упевнившись у тому, що чутки про швидку смерть короля не підтверджуються. З цього питання в Іспаніїутворились дві партії: австрійська, на чолі з колишньою регентшею, яка стояла за кандидатуру дочки германського імператора; і французька партія, яку очолював Хуан Австрійський і яка стояла за шлюб з французькою принцесою Марією Луїзою Орлеанською. Переміг дон Хуан -- І 31 серпня 1679 р. у Фонтенбло король одружився з Марією Луїзою, а 17 вересня помер від пропасниці дон Хуан. Дізнавшись про його смерть в Толедо прибула регентша Маріана Австрійська, яка взяла у свої руки правління в країні. І в Іспанії знову почалась боротьба за вплив на короля; між старою королевою і Марією Луїзою Орлеанською.

Безмежне честолюбство Людовика XIV зробило мир 1678 р. дуже ненадійним. У Ї681 р. Людовик XIV зайняв вільне місто Страсбург, стверджуючи, що в останню війну воно порушило нейтралітет. Крім того, він хотів окупувати графство Алост (Фландрія), погрожував Люксембургу і захопив фортецю Казале (на італійському кордоні).

Війна почалася у листопаді 1683 р., коли Людовик XIV захопив фламандські міста Куртре та Діксмюнде. Війна одночасно відбувалась у Наваррі, Каталонії, Люксембурзі та Італії. Цей акт французького уряду викликав велике незадоволення в Європі. Але французи не змогли захопити Геную і змушені були зняти осаду Херони в Каталонії (травень 1684 р). У червні 1684 р. у Регенсбурзі була підписана мирна угода, за якою Іспанія передавала Франції на 20 років Люксембург та інші землі, захоплені французами за межами Піренейського півострова. Але і цей мир був не тривалим, бо Людовик XIV знову порушив угоду.

Нова війна розпочалася у 1689 р. і тривала до 1697 р. Така важка війна виснажила ресурси всіх ворогуючих сторін. Навіть Людовик XIV не мав коштів на те, щоб продовжувати війну. У 1697 р. був укладений мир у Рейсвіку біля Гааги. Було підписано 4 трактати. Іспанія отримала назад фортеці, захоплені французами в Каталонії, Люксембург і міста Монс, Ат і Куртре у Фландрії. Причини такої щедрості французького короля полягали в тому, що він прагнув одержати цілу Іспанію у спадок.

Крім війни з Францією, Іспанії доводилось постійно захищати свої береги, торгівлю і африканські володіння від піратів і нападів сусідів. Проти піратів Іспанський флот вів постійну боротьбу, але так і не зміг остаточно знищити цю загрозу. А від нападів на африканські володіння Іспанія не могла позбавитись і в подальшому.

10. Питання про іспанську спадщину.

Людовик XIV покладав великі надії на шлюб іспанського короля Карла II з французькою принцесою Марією Луїзою Орлеанською. Але нова королева не мала тих якостей, завдяки яким вона могла б сприятизадумам французького короля. Крім того, ситуація ускладнювалась тим, що не було ніяких ознак появи на світ спадкоємця. Королева-мати, в свою чергу докладала всіх зусиль, щоб схилити короля у бік австрійської партії.

Передчасна смерть Марії ЛуЇзи в лютому 1689 р. поклала кінець французьким підступам у цьому напрямку. Господарем ситуації стала австрійська партія. Її перемога була закріплена новим шлюбом Карла 11 з австрійською принцесою Марією Ганною Нейбурзькою у ї 689 р.

Але слід зауважити, що іспанська суспільна думка дотримувалась французької орієнтації, та І Людовик XIV не відмовився від своїх за­думів. У 1693 р. Король розділив Іспанію на три королівських наміс­ництва. Цей захід викликав велике незадоволення в країні. Цим неза­доволенням і скористалась французька партія. Після закінчення війни в 1697 р. знову виникло питання про іспанську спадщину, бо король за­лишався бездітним, а хвороба його прогресувала.

Основними претеадентами були Людовик XIV, який розраховував отримати іспанську корону для свого онука Пилипа Анжуйського; та ім­ператор Леопольд І, який хотів отримати її для свого сина -- ерцгерцога Карла. Та раптом ситуація ускладнилася: з'явився третій претендент на іспанський престол -- баварський принц Йосип Леопольд, онук Маргарити, сестри Карла II. Іспанські правознавці схилялися на бік саме цього кандидата. Тоді Людовик XIV, щоб внести розбрат в табір противників, запропонував розділити іспанську монархію на три части­ни: Іспанію, Фландрію і американські колонії віддати принцу Баварсь­кому; Неаполь, Сициліюь і порти Тоскани і Гіпускоа -- Пилипу Анжуйському; Мілан -- австрійському ерцгерцогу.

У лютому 1699 р. помер принц Леопольд, а Пилип Анжуйський, скориставшись тяжким економічним становищем Іспанії, підняв народне повстання. Прихильники австрійського імператора втратили панівне по­ложення при іспанському дворі і змушені були поступитися, місцем французькій партії.

Смерть Карла II була близькою. З цього моменту справа залишалась лише за формальним заповітом, іспанського короля на користь того чи іншого претендента. Французька партія заручилась підтримкою папи, і кардинал Портокарреро продовжував умовляти короля передати трон Пилипу Анжуйському. Врешті-решт Людовик XIV отримав цілковиту перемогу. З жовтня Карл II призначив спадкоємцем всіх іспанських володінь французького претендента. Декретом від 29 жовтня була створена регентська рада, яка повинна була управляти країною до прибуття Пилипа Анжуйського. Через три дні, 1 листопада