Росія (Російська Федерація)

III рівень

5. Велика Британія

Географічне положення та основні відомості про країну. Офіційна назва — Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії. Вона є острівною країною, що знаходиться на північному заході Європи. Під її контролем залишаються 13 залежних територій з населенням менше 800 тис. осіб. За адміністративно-територіальним поділом до складу Великої Британії входять 4 історичні провінції: Англія (45 графств і особлива адміністративна одиниця — Великий Лондон); Уельс (8 графств). Північна Ірландія (26 округів), Шотландія (9 районів і 3 островні території), острів Мен і Нормандські острови—самостійні адміністративні одиниці. її терени — найбільший у Європі острів Велика Британія та північно-східна частина острова Ірландія, а також багато невеликих островів, що оточують острів Велика Британія з півночі, північного заходу, заходу і півдня. Великій Британії належить також значний сектор Північного моря, де вона видобуває нафту і природний газ. На суходолі межує лише з Ірландською Республікою (Ірландією). Найближчими сусідами Великої Британії на материковій частині Європи є Франція та Бельгія. Загалом географічне положення Великої Британії нині можна оцінити як сприятливе для її соціально-економічного розвитку і встановлення контактів з іншими країнами. Особливо покращилося воно після спорудження транспортного тунелю з материкової частини Європи.

Територія — 244,1 тис. км². Столиця—Лондон (з передмістями — 7, 1 млн.жителів). Офіційна мова — англійська. Релігія — англіканство, поширені також пресвітеріанство й католицизм. Грошова одиниця — євро.

Велика Британія — парламентська монархія. Глава держави — королева. Державний законодавчий орган — парламент, що складається з палати лордів і палати громад. Уряд формується лідером партії, яка отримала на виборах більшість або найбільшу кількість місць у палаті громад.

Найвпливовіші політичні партії: Консервативна, Лейбористська і Ліберально-демократична. Найбільші профспілкові об'єднання: Британський конгрес тред-юніонів. Шотландський конгрес тред-юніонів, Уельський конгрес тред-юніонів.

Природні умови та ресурси. На природні умови країни значною мірою впливає її острівне положення. У Великій Британії немає точки, віддаленої на більш як 120 км від вод Атлантичного океану, що не замерзають.

Рельєф південно-східної частини Великої Британії являє собою плоскі низовини з окремими підняттями. У Шотландії, Північній Ірландії, Уельсі й на півночі Англії переважають середньовисотні гори й височини. Найбільш розчленований рельєф у Шотландії.

Клімат Великої Британії морський з відсутністю різких коливань температури і значними опадами. Погода характеризується нестійкістю, частими циклонами й сильними вітрами. Значна хмарність, тумани. Влітку середні температури коливаються від +17 °С на півдні до +13 °С на півночі. Взимку на південному заході в січні +7, на сході — до +3,5 °С.

Велика Британія має густу мережу багатоводних річок. Найбільші з них — Северн і Темза. Річки не замерзають. Вони з'єднані багатьма судоходними каналами. У горах багато озер. Найбільші з них — у Північній Ірландії та Шотландії: Лох-Ней, Лох-Ломонд, Лох-Несе.

Досить різноманітні ґрунтові ресурси. У центральній та південній частинах Англії переважають лісові бурі грунти. На півночі Англії та Уельсу — дерново-підзолисті, на півночі Шотландії — гірські підзолисті грунти.

Під лісами — близько 6 % території країни. На півночі переважають сосна, дуб та береза, на півдні — дуб, граб, ясен, бук.

Тваринний світ дуже збіднений через високий рівень господарського освоєння території. Щоправда, поширена лисиця, яка є об'єктом національного виду полювання (кінного, з хортами).

Серед природоохоронних територій переважають національні парки.

Велика Британія добре забезпечена водними ресурсами. Ґрунтові ресурси небагаті, а тому потребують значних затрат на поліпшення. Вкрай недостатні лісові ресурси. Старовинні міста приваблюють туристів. Мінерально-сировинна база значно виснажена, особливо кам'яне вугілля й залізна руда. Є запаси олова, свинцево-цинкових і мідних руд. Особливо велике значення мають запаси нафти і природного газу, що видобуваються в британському секторі на шельфі Північного моря та доправляються трубопроводами в Англію й Шотландію.

Населення. У Великій Британії проживають 59,3 млн.осіб (2003 p.). Англійці становлять 80 % від усього населення, шотландці, ірландці, уельсці — 15%, вихідці з країн Співдружності — 5 %. Біля 90 % населення живе в містах, що охоплюють 11 % території. У Кардіффі (столиця Уельсу)—279тис. жителів, в Единбурзі (столиця Шотландії) — 438 тис, у Белфасті (столиця Північної Ірландії) — 284 тис. Найбільші міста: Бірмінгем (1,2 млн.), Ліде (800 тис), Глазго (700тис).

У сільській місцевості мешкають не тільки зайняті в сільському господарстві, а й мігранти, які щоденно виїжджають на роботу до міст. Фермери зазвичай живуть окремо від поселень, їхні будинки розташовані серед земельних угідь. Осібно стоять і житла (зазвичай замки) великих землевласників (лендлордів).

Як і в інших країнах регіону, у Великій Британії низька народжуваність на тлі значної тривалості життя, тому для країни є характерним так зване старіння нації. Зайнятість населення свідчить про високий рівень ринкових відносин у країні. Найманою працею охоплено 93 % працюючих, з-поміж яких дрібна буржуазія становить близько 17 %.

У Великій Британії висока густота населення — більше 240 осіб на 1 км², при цьому в Англії — більше 350, Уельсі — 130, Шотландії і Північній Ірландії — близько 100 осіб на 1 км². На території країни сформувалось вісім міських агломерацій з чисельністю населення більше і млн. осіб: Великий Лондон, Західно-Мідлендська (центр — Бірмінгем), Мерсейсайд (Ліверпуль), Великий Манчестер, Західно-Йоркширська (два центри — Лідс і Брадфорд), Південно-Йоркширська (Шеффілд і Ротерем), Клайдсайд (Глазго), Ньюкаслепон-Тайн. Майже 1/2 населення проживає у великих містах (з числом жителів більше 100 тис).

Господарство. Велика Британія — високо-розвинута індустріальна держава, яка посідає одне з провідних місць у світі за обсягом промислового виробництва й затрат на наукові дослідження та розробки. Обсяг ВВП у 1998 р. перевищив 1,4трлн дол. США. Частка промисловості в структурі ВВП (1997 p.) — 20 %, послуг—60%.

Промисловість дає майже 90 % експорту. Відповідно до загальної для світового господарства тенденції зменшилася питома вага інвестицій у старі, традиційні галузі, такі як видобування вугілля, металообробка, текстильна і харчова промисловість. Рівночасно зріс обсяг інвестицій у передові та наукомісткі галузі — верстатобудівну, електротехнічну, авіаційну, електронну. Бурхливо розвиваються видобуток нафти і газу на шельфі Північного моря. Рівень видобування нафти 1998 р. склав 124 млн. т, газу — 96 млрд. м³, виробництво електроенергії — 359 млрд. кВт (діють 14 АЕС).

Основні центри чорної металургії зосереджені у прибережних районах, де споруджено спеціалізовані причали великотоннажних рудовозів: у Сканторпі (поблизу естуарію Хамбер), Південному Уельсі, Шотландії. У центральній частині країни зберіг своє значення район Шеффілда з його виробництвом високоякісних сталей. Виплавка кольорових металів тяжіє до портів, куди довозиться сировина. Алюміній виробляється на заводах поблизу ГЕС Шотландії, але основну продукцію дають нові великі заводи в Лінмуті на північному сході та в Холіхеді на острові Англсі. Вторинний метал виробляють поблизу споживачів у великих машинобудівних районах: Західному Мідленді, Великому Лондоні й Ланкаширі. Машинобудування розосереджене по країні й типове для міст різної величини, але кожна його галузь прив'язана до певних районів і центрів. Так, верстатобудуванням вирізняються Ковентрі, Лестер, Бірмінгем; приладобудуванням — Великий Лондон з його потужною науковою базою і кваліфікованими кадрами, а також Бірмінгем. Текстильне машинобудування — в текстильних районах: Ланкаширі, Йоркширі та Східному Мідленді. Важке машинобудування тяжіє до металургійних баз на північному сході Англії та у Клайдсайді. Найбільший центр електротехнічної та електронної промисловості — Великий Лондон. У виробництві автомобілів перед ведуть Бірмінгем, Ковентрі, Великий Лондон, Літон і Оксфорд. Авіаракетна промисловість характерна для півдня і центру країни—у Бристолі, навколо Великого Лондона, у Східному Мідленді (Дербі — виробництво авіадвигунів) і Західному Мідленді. Найбільші центри суднобудування — Клайдсайд і північний схід Англії, а також Біркенхед, Барроуін-Фернесс, Белфаст. Головні райони хімічної промисловості: південний схід, де у Великому Лондоні чимало підприємств тонкої хімії, особливо фармацевтичної, а у Фолі — велика нафтохімія; Ланкашир із Чеширом, де зосереджено значну частину хімії країни, і нафтохімічний вузол Стенлоу — Каррінгтона: північний схід Англії з комплексом виробництв органічної та неорганічної хімії Біллінгема — Уїлтона — Тіспорта; Середня Шотландія з нафтохімією Грейнджмута; Південний Уельс із Севернсайдом. вузол нафтохімічних та інших виробництв у Хамберсайді біля Іммінгема. Загалом нафтохімія тяжіє до портових міст, куди надходить нафта; мінеральні добрива виробляють на південному сході та в Йоркширі. Основна частина бавовняної промисловості сконцентрована в Ланкаширі, вовняної — в Йоркширі, трикотажної—у Східному Мідленді, лляної — в Північній Ірландії.

Сільське господарство Великої Британії — одне із найпродуктивніших і наймеханізованіших у світі. У ньому зайнято близько 2,1 % самодіяльного населення. У країні 241 тис. фермерських господарств. Загальна оброблювана площа — 11,9 млн. га. Обсяги виробництва таких продуктів, як зерно, яловичина, свинина, м'ясо птиці, яйця, молоко тощо, відповідають потребам або перевищують їх. У 1998 р. вироблено (млн.т): зерна — 23,3, м'яса — 3,7, молока — 13,9. Поголів'я (млн, 1997 p.): великої рогатої худоби — 11,8, овець—29, свиней — 8, птиці — 94,6. Загальний рівень самозабезпеченості сільськогосподарськими продуктами помірного клімату зріс із 62 % в 1974— 1976 pp. до 82% 1997 р.

У структурі сільськогосподарського виробництва переважає тваринництво завдяки м'якому вологому клімату, що дозволяє використовувати пасовища і сінокоси на більшій частині території цілий рік. У тваринництві основна галузь — розведення великої рогатої худоби. Істотне значення мають свинарство і птахівництво.

У рослинництві 1/3ріллі зайнято зерновими культурами (в т. ч. 18 % — пшеницею, 11 % — ячменем). По 3—4 % ріллі під цукровим буряком, картоплею, ягідними, кормовими культурами, більше 50% — під посівами багатолітніх трав. Основні землеробські райони — Східна Англія і Південний Схід, окремі ареали по східному узбережжю, навколо затоки Уош, поблизу курортних міст південного узбережжя і великих конурбацій — інтенсивне плодівництво.

Транспорт. У 1997 р. вантажообіг склав: залізничний транспорт — 16,4 млрд, автомобільний — 430 млрд т/км. У морських портах Великої Британії було оброблено біля 500 млн.т вантажів. У Великої Британії 9/10 вантажообігу припадає на морський флот. Цивільна авіація перевезла 55,7 млн. пасажирів і 20,1 млрд. т/ км вантажів. Торговий флот має 785 суден (загальний тоннаж — 14,8 млн. бр.-рег. т), автопарк — 24,5 млн. машин (у тому числі 20,3 млн. легкових автомобілів). Лондон і Ліверпуль — головні експортні порти країни. Великі спеціалізовані порти: нафтоналивні — Мілфорд — Гейвен (близько 45 млн. т), Саутгемптон (30млн.т), Іммінгем (понад 20 млн. т), а з приймання великотоннажних рудовозів — Порт-Толботі Редкар.

Частка автомобільного транспорту на внутрішньому вантажо- і пасажирообігу складає 4/5. Найбільш інтенсивний рух по осьовій магістралі Лондон — Бірмінгем — Манчестер — Глазго. На залізничний транспорт припадає І/10 внутрішнього вантажо- і пасажирообігу. Загальна довжина ліній 16,7 тис. км, 1/3 ліній нерентабельна, але збережена за соціальними причинами. З 1993 р. діє залізничний тунель під Ла-Маншем.

Внутрішні водні шляхи (ріки, з'єднані каналами), використовуються головним чином для рекреаційних цілей. Перевезення вантажів здійснюється в основному в межах глибоководних естуаріїв Мерсея, Темзи, Северна, Хашбера.

Значення трубопровідного транспорту (5 % вантажообігу) зростає з початку видобування нафти і газу в Північному морі. 75 % нафти поступає на сушу по нафтопроводах.

Роль повітряного транспорту збільшується яку перевезеннях пасажирів, так і наукомісткої продукції. Лондон — найкрупніший порт міжнародного значення.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Частка Великої Британії у світовій торгівлі близько 6 %. Вона експортує біля 1/4 вироблюваної продукції Доля готових виробів у експорті — 80 %. Найбільші торгові партнери Великої Британії – ФРН, США, Франція, Нідерланди. На країни ЄС припадає до 54 % британського експорту та імпорту. Країна експортує автомобілі, літаки, судна, хімічні продукти, текстильні вироби, імпортує продовольство, корми, метали, ліс.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. ВН П з розрахунку надушу населення становить 20,9 тис. дол. США (1997 p.). Безробіття — 1,6 млн.осіб (7,4 % працездатного населення, 1997 p.). Середня тривалість життя чоловіків — 73, жінок — 78 років. Близько 60% сімей володіють окремими будинками, 67 % мають автомобілі, 98 % — телевізор, 68 % – відеомагнітофон, 87 % — телефон, 21 % — персональний комп'ютер. Робочий тиждень триває 35—40 год. Освіта й медичне обслуговування безплатні (хоч є і приватний сектор). Понад 20 млн.осіб щорічно проводять відпустку за кордоном.

Серед найбільших університетів Великої Британії — найстаріші Оксфордський (заснований 1167 р.) і Кембриджський (заснований 1209 p.), а також Лондонський, Единбурзький та ін.

Великої Британії належить одне з провідних місць у світі за насиченістю пресою. Близько 65 % англійців читають центральні газети, 90 % — місцеві. Найбільші видання (за тиражем) — "Ньюс оф зе уолд" (4,4 млн. примірників) і "Сан" (3693 тис), "Дейлі міррор" (щоденна газета — 2,2 млн. екз.), "Дейлі мейл" (щоденна газета — 2,1 млн. екз.).

Провідна радіокомпанія — Британська радіомовна корпорація (БІ-БІ-СІ). Телепередачі ведуть БІ-БІ-СІ та Ай-Ті-Ес. Найбільші агентства — Пресс Ассошіейшн (спеціалізуються на збиранні і поширенні внутрішньої інформації), Рейтер (спеціалізується на поширенні іноземної інформації) і Юнайтед пресс Інтернешнл.

 Франція

Географічне положення та основні відомості про країну. Франція знаходиться в західній частині Європи. На півночі має вихід протоками Па-де-Кале і Ла-Манш до Північного моря, на заході омивається водами Біскайської затоки, на півдні — Середземним морем. На півночі межує з Бельгією, на північному сході та сході — з ФРН, на сході — зі Швейцарією, на південному сході — з Італією, на півдні й південному заході — з Іспанією та Андоррою. У Середземному морі Франції належить великий острів Корсика.

Адміністративно-територіальний поділ. Має 95 департаментів та особливу територіально-адміністративну одиницю Корсика. До її складу входять також 4 заморські департаменти (Гваделупа, Гвіана, Мартиніка, Реюньйон) і 4 заморські території (Нова Каледонія, Французька Полінезія, Французькі південно-антарктичні території, Уолліс і Футуна) і спеціальні територіальні одиниці — о-ва Майотта та о-ва Сент-П'єр і Мікелон. Загалом географічне положення Франції є сприятливим для її політичного та соціально-економічного розвитку.

Територія — 551 тис. км². Столиця — Париж (2,2 млн.жителів; Великий Париж, включно з передмістями, — майже 10 млн). Державна мова — французька. Грошова одиниця — евро.

Франція — республіка. Глава держави — президент. Він призначає прем'єр-міністра і членів уряду. Вищий законодавчий орган — парламент, що складається з двох палат — Національних зборів і Сенату. Уряд відповідальний перед парламентом.

Політичні партії: Французька соціалістична партія, Демократична сила, Радикальна соціалістична партія. Національний фронт, Об'єднання на підтримку Республіки, Союз за французьку демократію, Ліберальна демократія та ін. Найбільш масовою профспілковою організацією є Загальна конфедерація праці. Найбільші профспілки: Французька демократична конфедерація праці, Загальна конфедерація кадрів, Французька конфедерація християнських трудящих та ін.

Природні умови та ресурси. Більша частина країни рівнинна. На півночі — Північнофранцузька низовина, на заході — Луарська і Гароннська (Аквітанська) низовини. У центрі Франції знаходиться Центральний Французький масив (до 1500 м). На сході здіймаються невисокі Вогези та Юра, а також Альпи з найвищою вершиною — горою Монблан (4807 м). На півдні й південному заході — високі Піренеї.

Клімат Франції сприятливий для життя й господарської діяльності населення. Середня температура найхолоднішого місяця — січня від +1 °С до +5 °С. На півдні вона підвищується до +8 °С. У липні середні температури змінюються віл +17 °С на півночі до +24 °С на півдні. На рівнинній частині за рік випадає 600—700 мм. У горах кількість їх зростає до 2000—2500 мм.

Країна має вельми розгалужену річкову мережу. Найбільші річки: Сена, Рона, Луара, Гаронна. Великих озер, окрім південної частини Женевського озера, у Франції немає.

Серед грунтів найпоширеніші — бурі лісові. Значні площі — під еродованими грунтами.

Під лісами — близько 20 % площі країни. Переважають вторинні ліси і штучні насадження. На рівнинній частині ростуть бук, дуб і граб; в Альпах і Піренеях вище 700 м — бук, ялиця, смерека, модрина та сосна.

Тваринний світ найбагатший у лісових районах, переважно в горах. У Франції значну площу відведено природоохоронним територіям. Їх у країні близько 3000.

Загалом Франція має багаті й різноманітні природні ресурси. Вона добре забезпечена прісними водами. На численних гірських річках збудовано гідравлічні електростанції. Використовується енергія морських припливів.

Ґрунтові ресурси не дуже багаті, але вкупі зі сприятливими кліматичними умовами можуть давати високі врожаї сільськогосподарських культур. Лісові ресурси недостатні, але використовуються дуже раціонально.

Надзвичайно багаті рекреаційні ресурси, особливо на узбережжі Середземного моря.

Мінеральними ресурсами Франція небагата: скромні запаси кам'яного вугілля (основна частина в Лотарингії), нафти і природного газу. Більш важливі енергетичні ресурси — запаси урану в центральному масиві й енергія гірських річок, особливо Рони та її альпійських притоків. У перспективі можна буде використовувати великі запаси енергії морських припливів, досягаючи біля берегів країни висоти 12— 16 м. У Лотарингії багато залізної руди, але вона бідна на вміст заліза. На півдні — в Провансі й Лангедоці — видобуваються боксити, в Ельзасі і Лотарингії — калійні й кам'яні солі. Країна багата природними будівельними матеріалами.

Населення. У Франції проживає 60,1 мли осіб (2003 p.), більше 90 % — французи, утому числі до 3,5 млн. іноземців (алжирці, португальці, італійці, іспанці та ін.). Національні меншини населяють окраїни держави. Це бретонці, баски, фламандці, корсиканці, ельзасці. Природний приріст населення низький. Державна політика заохочування народжуваності населення дещо поліпшила показники приросту. 3/4 населення країни живе в містах. Для сільської місцевості типовими є хутори й невеликі села. Найбільшими містами, крім Парижа, є Ліон із передмістями (більше 1263 тис. жителів), Марсель (1231 тис), Лілль (1,2 млн.), Тулуза, Ніцца (у кожному більше 300 тис). Переважна більшість віруючих — католики, майже 2 млн.осіб — протестанти, близько 2 млн.— мусульмани (в основному вихідці з країн Північної та Центральної Африки, Середнього Сходу). Більшість населення становлять робітники і службовці, 15 % — дрібні буржуа, 5 % — підприємці. У промисловості зайнято близько 20 % економічно активного населення, в сільському господарстві — 10 %, у сфері послуг — понад 50 %.

При середній густоті 105 осіб на 1 км², у горах (Піренеї, південна частина Альп і Центрального масиву) та інших малородючих місцевостях (Ланди, Солонь) густота не досягає і 20 осіб, а, з іншого боку, в районах Парижу, Півночі, Ліону з високою концентрацією промисловості і міст густота перевищує 300 осіб на 1 км². Висока густота населення і в родючих сільських районах, особливо по долинах рік, а також на узбережжі Нормандії, Бретанії, Середземного моря, де сільське господарство поєднується з рибальством і зонами рекреації.

Головна форма міського розселення — агломерації, яких нараховується 50 з числом жителів більше 100 тис. осіб. У столичній агломерації проживає 16 % населення країни. Уряд проводить політику стримування росту Парижу (тут обмежується будівництво нових заводів та інших об'єктів) і стимулювання розвитку відсталих економічних районів і центрів.

Господарство. Франція — високорозвинуга індустріально-аграрна країна, що посідає 4-те місце у світі за обсягом ВВП (після США, Японії та ФРН). Вона має широку мережу зовнішньоекономічних зв'язків, інвестує значні капітали в економіку інших країн.

Промисловість. За рівнем промислового розвитку Франції належить 5-те місце (після США, Японії, ФРН і Великобританії). Промисловість створює основну частину ВВП (близько 25 %), забезпечує до 33 % робочих місць. 40 % інвестицій, 80 % експорту. Основні галузі індустрії: машинобудування (зайнято понад 570 тис. осіб; дає 2,6 % світового виробництва, майже 40 % продукції експортується), хімічна (276 тис. працівників, 4-те місце у світовому експорті), хімічна (250 тис. осіб, 4-тс місце в світовому експорті), авіакосмічна (100 тис. осіб, 2-ге місце за експортом серед країн Заходу), автомобілебудування (3-тє місце у світі за випуском автомобілів — близько 3 млн. на рік, із яких майже 1,5 млн. експортуються), харчова (400 тис. працівників, за обсягом експорту поступається лише США), радіоелектронна, інформатика, суднобудування, електротехнічна, металургійна (одна з провідних країн світу за рівнем розвитку кольорової металургії; 3-тє місце в Західній Європі за виробництвом сталі); атомна енергетика (АЕС виробляють близько 75 % електроенергії); гірничодобувна. Уран імпортується з Африки (Нігерія, Південно-Африканська Республіка тощо), частково видобувається в Центральному масиві (Лодев, Ла-Круазьєр).

Потужні нафтопереробні й нафтохімічні комбінати знаходяться в портах. У Великому Парижі сконцентровано підприємства парфумерії, фармацевтики, тонкої хімії. Авіаційне машинобудування зосереджено в Парижі, Тулузі, Бордо, Бурже, Мариньяні. Найбільші судноверфі — в Нанті, Дюнкерку. Військові кораблі споруджують у Бресті, Тулоні, Шербурі. Розвинене й виробництво побутової техніки. Провідна галузь легкої промисловості — текстильна певною мірою втратила своє значення, але в Європі за виробництвом тканин Франція поступається тільки Італії та Німеччині. Вовняні тканини виробляють на півночі – Лілль, Армантьєр, Кабре; там же випускають бавовняні та лляні тканини. Ліон, відомий центр шовкопрядіння в минулому, нині виробляє синтетичні тканини. Трикотажну промисловість зосереджено в Парижі, Труа, Рубе. Промисловість розмішена нерівномірно: на 17 % території країни (Париж із приміською зоною, Ліонський та Північний райони) — майже половину промислових об'єктів. Північ і схід країни більш індустріалізовані, ніж захід, центр і південь.

Сільське господарство. За обсягом сільськогосподарської продукції Франція посідає 3-тє місце серед країн Заходу (після США і Канади) 1-ше в Західній Європі, повністю забезпечуючи себе основними видами сільськогосподарської продукції. Вона є найбільшим на континенті виробником зерна (понад 50 млн.т на рік за врожайності 60 ц/га), масла, яловичини, сиру, а також значним експортером продукції харчування. Провідна галузь сільського господарства — тваринництво дає більш як 50 % всієї продукції. Основна продукція рослинництва — зерно, овочі, цукрові буряки, картопля, в окремих районах—хміль, льон, тютюн, ріпак; біля Ніцци — плантації квітів для парфумерної промисловості. Значну роль відіграє рибальство. Рибу виловлюють у північних районах Атлантики та в Північному морі. Головні рибні порти — Булонь, Лор'ян, Ла-Рошель. Харчова промисловість представлена молочною, м'ясною, консервною, виноробною галузями.

Туризм. Франція — країна розвинутої туристичної індустрії: з дорогими курортами та шикарними готелями на Лазурному березі (Ніцца, Канн, Сен-Тролез), куди активно проникає іноземний капітал, часто сусідять скромні туристичні зони. Крім Середземномор'я, туризм широко розвинений на південному заході Атлантичного побережжя, на березі Північного моря. Цілорічно притягують туристів Французькі Альпи. За кількістю туристів Франція посідає перше місце у світі (56 млн. на рік).

Транспорт. У Франції — найдовша серед європейських країн мережа залізниць (близько 40 тис. км, із них 35 % — електрифіковані). Протяжність шосейних шляхів із твердим покриттям — майже 400 тис. км (у тому числі автострад—більш як7тис. км). Автопарк налічує до 30 млн. машин, із них 25 млн. — легкові автомобілі. Загальний тоннаж морського торгового флоту — 4,3 млн. бр. -рег. т. Понад 90 % вантажообігу морських портів випадає на Марсель, Гавр, Дюнкерк, Нант, Бордо, Руан. Довжина повітряних ліній французьких авіакомпаній — близько 650 тис. км. Авіаційні перевезення здійснюються в основному трьома найбільшими авіакомпаніями: "Ер-Франс", "ЮТА", "Ер-Інтер".

У внутрішніх перевезеннях переважає автомобільний транспорт. Він перевозить40 % вантажів і 50 % пасажирів країни. Довжина трубопроводів становить 5,5 тис. км. Суходільна транспортна мережа має радіальну будову з центром у Парижі. Річкові шляхи разом з каналами забезпечують 6 % вантажоперевезень.

Зовнішньоторговельні перевезення здійснює переважно морський транспорт. Понад 2/3 імпорту становить нафта. Повітряний транспорт використовується здебільшого для зовнішніх пасажирських перевезень.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Головну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє зовнішня торгівля. За обсягом зовнішньої торгівлі та експорту Франція посідає 4-те місце серед економічно розвинутих країн (після США, ФРН, Японії). Частка експорту у ВВП перевищує 25 %. Переважає торгівля з розвинутими країнами, головно Європейського Союзу (майже 60 % усього обороту), Японією і США. Франція імпортує нафту, машини, продовольство (каву, какао, чай, субтропічні продукти), хімічну продукцію; експортує машини та обладнання, напівфабрикати і продовольство. За вартістю експорту сільськогосподарської продукції (вина, зерно, молочні продукти, цукор) Франція поступається тільки США. На світовий ринок країна постачає автомобілі, літаки, судна та обладнання для АЕС, сталь, алюміній, зброю, продукцію електротехніки, хімікати, тканини, одяг. Франція вкладає капітали в економіку багатьох країн, насамперед європейських та північноамериканських, а також країн Латинської Америки, Близького Сходу.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Близько 30% ВВП Франції витрачається на соціальні потреби. Із 23,5 млн. самодіяльного населення 13,5 млн. осіб — наймані працівники. У Франції — близько 2 млн. іноземних робітників (португальці, алжирці, італійці, марокканці, іспанці та ін.). Іноземні робітники становлять 17,5 % усіх робітників і 25 % чорноробів Франції. Безробіття 1997 р. сягало 12 % самодіяльного населення.

У Франції встановлено мінімальну заробітну платню — 6663,6 франків на місяць (1997 р.); її отримує до 800 тис. осіб. Робочий тиждень триває 39 год.

У Франції налічується майже 400 вищих навчальних закладів. У Великому Парижі — 13 університетів, зокрема знаменита Сорбонна. Великі університети є в Марселі, Греноблі, Страсбурзі, Тулузі, Ліллі, Ніцці. На освіту витрачається 7 % ВВП.

Найбільші щоденні газети, що видаються в Парижі: "Монд" — вечірня газета (близько 400 тис примірників), "Фігаро" — ранкова газета (до 400 тис), "Франссуар" — вечірня газета (майже 200 тис.) та ін. Найважливіші журнали: "Експрес" — тижневик (400 тис), "Пуен" – суспільно-політичний часопис (300тис), "Парі-матч" — ілюстрований тижневик (580 тис.) та ін.

Телевізія представлена каналами державних телекомпаній "Франс-2" і "Франс-3". Найбільша приватна телекомпанія — ТФ-І.

Найзначніші радіостанції—державна компанія "Радіо-Франс"; комерційні компанії із змішаним капіталом ("Радіо-теле-Люксембург" (РТЛ), "Європа-J"). У країні також налічується до 1,5 тис. місцевих радіостанцій.

Провідне агентство новин — Франс Прес входить до числа світових інформаційних агентств.

 Італія

Географічне положення та основні відомості про країну. Італія знаходиться в центральній частині Середземномор'я. її терени — Апеннінський півострів, великі острови Сардинія і Сицилія, деякі дрібні острови Середземного моря. На заході береги Італії омивають Л і гурійське й Тірренське моря, на півдні — Іонічне, на сході — Адріатичне. Лише близько 20 % її кордонів пролягає суходолом, переважно в гірських районах Альп. Тут вона межує з Францією, Швейцарією, Австрією та Словенією. Географічне положення країни сприяє її економічним зв'язкам не лише з країнами Європи, а й Африки, басейну Індійського океану, через Суецький канал.

Територія — 301,2 тис. км². Столиця — Рим (2,8 млн.жителів). В адміністративно-територіальному аспекті поділяється на 20 областей. У межах Італії знаходяться дві держави — Ватикан і Сан-Марино, оточені зусібіч її територією. Релігія — католицизм. Грошова одиниця — євро.

Італія — парламентська республіка. Глава держави — президент, обирається строком на 7 років. Законодавча влада належить парламентові, котрий обирається на 5 років загальним і прямим голосуванням. Парламент складається з двох палат: сенату республіки (322 сенатори) і палати депутатів (630депутаті в). Виконавча влада належить урядові — Раді міністрів — на чолі з головою.

Політичні партії: Італійська народна партія, Демократична партія лівих сил, Національний альянс, Ліга Півночі — Федеративна Італія та ін.

Основні профспілкові об'єднання: Загальна італійська конфедерація праці, Італійська конфедерація профспілок трудящих, Італійський союз праці.

Природні умови та ресурси. Північ Італії знаходиться в лісовій зоні помірного поясу, південь—у субтропічному поясі. Рельєф країни переважно гірський і височинний. Ці його форми охоплюють близько 80 % території. На півночі Італії підносяться Альпи. Через усю материкову частину країни простяглися Апеннінські гори з висотами до 3000 м. Острови Сардинія і Сицилія мають переважно гористий рельєф. На острівній частині країни — декілька вулканів: Етна, Стромболі та ін. В Італії досить часто бувають сильні землетруси. На півночі лежить велика Паданська рівнина.

Клімат на більшій частині території країни субтропічний середземноморський. На півночі він перехідний від субтропічного до помірного. У горах проявляється висотна поясність. Особливості клімату визначаються географічною широтою країни, впливом теплого Середземного моря і захищеністю території країни з півночі високими Альпами. Літо жарке й сухе, з середніми температурами липня від +20 °С на півночі до +28 °С на крайньому півдні. Взимку середні температури січня від 0 °С на півночі до +12 °С на півдні. За рік випадає від 500до 800 мм опадів.

Найгустіша мережа річок — на півночі Італії. Тут тече найбільша річка країни По. Разом із протоками й каналами вона утворює важливу судноплавну систему. На Апеннінському півострові річки маловодні, деякі з них улітку пересихають. На півночі в Альпах знаходяться великі й судноплавні озера Гарда, Комо, Лаго-Маджоре та ін. На Апеннінському півострові озера виникли у кратерах згаслих вулканів.

На Паданській низовині переважають алювіальні та бурі лісові ґрунти. На Апеннінському півострові поширені коричневі й вулканічні грунти.

У минулому майже вся територія сучасної Італії була вкрита лісами. Нині вони поширені переважно в горах, а надто на півночі, в Альпах. Близько 20 % площі країни вкривають природні та насаджені людьми ліси.

Дикі тварини водяться переважно в горах (серна, дика кішка, лісова куниця тощо). У Центральних Апеннінах зберігся бурий ведмідь.

Загальна площа національних парків – близько 200 тис. га.

Серед природних ресурсів вирізняються водні для зрошення, створення транспортних магістралей, а в Альпах — для будівництва ГЕС.

Недостатніми є ґрунтові й лісові ресурси. До найбагатших у світі належать рекреаційні, представлені як чудовим морським узбережжям, гірськими системами, так і унікальними пам'ятками історії та архітектури. Вони щорічно приваблюють багато мільйонів туристів. Мінерально-сировинні ресурси загалом незначні й недостатні. Є запаси поліметалевих руд. ртутної руди. Поширені поклади різних будівельних матеріалів, серед яких — знаменитий каррарський мармур. Дуже обмежені поклади енергоносіїв (нафти, природного газу, кам'яного вугілля).

Населення. В Італії — 57,4 млн.осіб (2003 p.); 94 % з них — італійці. Італійська діаспора нараховує більше 20 млі і осіб. Офіційна мова — італійська. У деяких північних місцевостях говорять французькою, німецькою та словенською мовами. Сардинський діалект дуже схожий на латинську мову давніх римлян. Фріули зосереджені на північному сході країни, тірольці — в провінції Больцано, франко-провансальці — в області Валле-д'Аоста, словенці — в районі Трієста, албанці та греки — в Апулії й Калабрії.

Більше 66 % населення проживає в містах. Майже І/3 їх лежить на узбережжі, решта — на Паданській рівнині, в передгір'ях. Найбільші міста після Рима — Мілан (1,6 млн. жителів), Неаполь (1,2 млн.), Турін (1,1 млн.), Генуя (0,7 млн.).

Територія густонаселена (191 особа на 1 км²), проте густота населення сильно коливається між урбанізованими промисловими районами Ломбардії, Лігурії, районом Великого Неаполя (400—1000 осіб на 1 км² та більше), розвинутими сільськогосподарськими районами Малайської рівнини й Кампанії, з одного боку, та гірськими районами, а також островом Сардинія, — з іншого, де вона становить лише 40— 70 осіб на 1 км².

Господарство. Італія — високо розвинута індустріально-аграрна країна. У 1997 р. обсяг ВНП становив 1160,4 млрд доларів США. У 1997 р. склалася така структура італійської економіки (частка у ВНП): промисловості — 35,6 %, сільського господарства — 3,9, послуг — 60,5%.

Промисловість. Найбільше розвинені галузі промисловості: машинобудування (особливо автомобілебудування), харчова, хімічна, текстильна, металургійна. Значного розвитку набуло виробництво обчислювальної техніки, роботів та електронного обладнання.

Власні енергоресурси забезпечують 17—20% потреб країни. В енергобалансі провідне місце належить нафті й газу. Нафтопереробні заводи діють у портових містах. Близько 70 % електроенергії дають ТЕС, що працюють в основному на мазуті, 26 % — ГЕС. Чорна металургія використовує імпортну сировину. Металургійні комбінати повного циклу розміщені в портових містах — Генуї, Пйомбіно, Неаполі й Таранто. Електрометалургія склалася поблизу джерел дешевої електроенергії в Альпах — До-молоссолі, Больиано, Бреши. У кольоровій металургії найбільше розвинуті алюмінієва, свинцево-цинкова, магнієва і ртутна галузі. Великий алюмінієвий завод діє в Порто-Весмі (південний захід Сардини). Виплавлення цинку прив'язане до значних ТЕС і джерел сировини (Монтелоні, Порто-Вссме в Сардинії) або до великих ГЕС (Кротоне). Свинець виробляється головно на Сардинії, ртуть—у Тоскані. Для машинобудування Італії характерна значна частка у виробництві та експорті транспортного машинобудування. В автомобільній промисловості домінує концерн ФІ AT, який випускає також вагони, трактори, двигуни для суден і літаків, металургійне обладнання та ін. Автомобілебудування розміщено в Турі ні. Неаполі, Мілані, Больцано, Модені. Міжнародна спеціалізація Італії — виробництво мотоциклів, мопедів, моторолерів і велосипедів.

Електротехнічну промисловість зосереджено в Мілані, його приміській зоні та в сусідніх провінціях Варезс, Комо й Бсргамо. Заводи електронної промисловості сконцентровано в Міланській агломерації, в Павії. Флоренції, Римі. Італія посідає 4—5-те місця у світі за експортом танків. Заводи сільськогосподарського машинобудування розміщено на Паданській рівнині. Спеціалізація італійської хімії — виробництво полімерів і синтетичних волокон. Хімічна промисловість північного заходу спеціалізується з тонкої хімії (найбільші центри — Мілан і його передмістя, Турін, Мантуя, Савона, Новара, Генуя). На північному сході виробляють нафтохімічну продукцію, напівпродукти органічного синтезу. Профіль центру Італії — неорганічна хімія (Розіньяно, Фоллоніка, Пйомбіно, Терні та ін.); півдня — продукти органічного синтезу, мінеральні добрива (великі приморські комбінати у Бріндізі, Пріоло, Авіусті, Джелі, Кальярі та ін.). Текстильна промисловість концентрується на південному заході — в Ломбардії (Мілан, Комо, Варезе, Бер-гамо, Павія та ін.), П'ємонті (Турін, Б'єлла, Новара). У центрі Італії — осередки текстильної промисловості: Лукка, Пістоя, Флоренція і Прато. За вивозом швейних виробів і взуття країна посідає відповідно 2-ге і 1-ше місця у світі. Ріст виробництва взуття забезпечувався не стільки великими підприємствами, розміщеними головно на північному заході (м. Ві-лжевано на південь від Мілана — один із найбільших у світі центрів взуттєвої промисловості), скільки малими й середніми, розсіяними в невеликих містечках Венето, Емілії-Романьї, Тоскани, Умбрії, Маркс

Сільське господарство. Аграрний сектор має в основному землеробський напрям. Його основу складає рослинництво — 58 %, на тваринництво припадає 42 %. Більше половини ріллі — під зерновими культурами, головна з яких — пшениця. За збиранням зернових (16— 18 млн. т) Італія в три рази поступається Франції, головні культури — пшениця (45 % збору), кукурудза (35 %) і рис (більше 1 млн. т в рік, перше місце в Європі). Більше половини врожаїв трьох названих культур збирається на Па-данській низовині та в Емілії — Романії, на півдні вирощуються цінні сорти твердої пшениці, які йдуть на виготовлення макаронів. Важлива технічна культура — цукровий буряк (виробляється в основному на сході Паданської низовини). Країна майже забезпечена своїм цукром. Італія збирає до 6 млн. т різноманітних фруктів, майже 60 % їх вирощується на півночі країни у спеціалізованих фермерських господарствах. У південних областях вирощують в основному мигдаль, грецькі горіхи, фундук. Збирання винограду — біля10 млн. т у рік (більше 90 % переробляється у вино), цитрусових — більше 3,3 млн. т, томатів — більше 5,5 млн. т. Тваринництво відіграє другорядну роль, насамперед через нестачу кормів. Молочне і м'ясне тваринництво переважає на півночі, де зосереджено до половини всіх пасовищ Італії. У країні 7,5 млн.голів великої рогатої худоби, 9 млн.свиней, 12 млн.овець і кіз, потреба в м'ясі задовольняється на 70—75 %. Головний район вівчарства — Сардинія.

Транспорт. Італія має розвинуту мережу залізничних та автомобільних доріг. Більш як 90 % пасажирів, понад 80 % вантажів перевозяться автомобілями. Італійський автопарк налічує понад 25 млн. автомобілів, у тому числі більш як 23 млн. легкових. У зовнішніх перевезеннях вантажів переважає морський транспорт (80—90 % імпортованих і 60—65 % експортованих вантажів). Флот Італії нараховує 1500 суден (10-те місце у світі за обсягом тоннажу). Найбільші порти Італії — Генуя (вантажообіг перевищує 50 млн. т) і Трієст (37 млн. т). Головний центр каботажних зв'язків — Неаполь.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Досить активно розвивається зовнішня торгівля. Італія посідає 6-те місце у світі за обсягом торгівлі, її частка наближається до 6 %. Головні торгові партнери — країни ЄС (60 % її товарообігу).

Італія експортує транспортні засоби, апаратуру, лічильні машини, оргтехніку, сільськогосподарську продукцію, продукцію легкої промисловості, хімічні продукти; імпортує нафту, вугілля, природний газ, лісоматеріали.

Туризм. Важливою галуззю італійської економіки є обслуговування іноземних туристів (50 млн.), в якій зайнято більш як 1 млн. італійців і яка приносить щорічно 6—8 млрд. дол. США. Головний район іноземного туризму-північний схід, особливо області Трентіио-Альто-Адідже й Венето, а також Центральна Італія (Рим, Флоренція, Венеція). Майже всі туристи, що прибувають до Рима, відвідують унікальну державу Ватикан. Мільйони туристів знайомляться з найдавнішою із нині існуючих республік світу Сан-Марино.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. ВНП на душу населення — 20 170 дол. США. Тривалість життя чоловіків — 74, жінок — 80 років. Італія посідає 1-ше місце в Європі за кількістю готельних місць.

В Італії знаходяться найстаріші в Європі університети — Болонський та університету Пармі (заснований в XI ст.). Серед найбільших університетів — Римський, Неаполітанський.

Найвпливовіші газети — "Републіка" (800 тис. примірників), "Стампа" (556 тис), "Корр'єре делла сера" (851 тис), "Мессаджеро" (390тис.) та ін. Радіомовлення й телебачення підпорядковані Італійській радіо- й телевізійній службі (РАЇ-ТВ).

Інформаційне агентство, що діє на кооперативних засадах, — АНСА, друге за значенням інформаційне агентство — АДЖІ.

 Польща

Географічне положення та основні відомості про країну. Польща знаходиться в Центральній Європі в басейні річок Віспи та Одри (Одеру). На півночі природним кордоном країни є Балтійське море, на півдні—гірські системи Карпат і Судетів. На півночі межує з Росією, на північному сході з Литвою. Польща має східні кордони з Білоруссю та південно-східні — з Україною. На півдні й південному заході Польща межує зі Словаччиною та Чехією, на заході — з Німеччиною. Географічне положення країни дуже вигідне. Вона має вихід до Балтійського моря і знаходиться на надзвичайно важливих транзитних шляхах, що ведуть з Росії та країн Балтії до Центральної та Західної Європи.

Територія — 312,7 тис. км². Столиця — Варшава (1,6 млн.жителів, 1993 p.). Адміністративно-територіальний поділ характеризується триступінчастою системою: воєводства (всього 16) — пов'яти (308 земських і 65 міських) — 2489 гмінів. Офіційна мова — польська. Грошова одиниця — польський злотий (1 злотий = 100 грошам).

Польща — демократична правова держава. Глава держави — президент, обираний на 5 років на загальних, рівних і прямих виборах за таємного голосування. Виконавча влада належить президенту і Раді Міністрів (уряду) на чолі з головою Ради Міністрів, який назначається президентом. Законодавча влада здійснюється двопалатним парламентом, що складається з сейму та сенату. Депутати й сенатори обираються на 4 роки на основі загального, рівного і прямого права виборців за таємного голосування. Сейм складається з 460 депутатів, а сенат — із 100 сенаторів.

Політичні партії: Союз свободи, Союз праці, Християнсько-національне об'єднання, Конфедерація незалежної Польщі, Польська селянська партія, Соціал-демократія Республіки Польщі та ін.

Профспілкові об'єднання: Всепольська згода професійних союзів, Незалежний самоуправний профсоюз "Солідарність" та ін.

Природні умови та ресурси. Рельєф Польщі переважно рівнинний (понад 90 % території). Лише на півдні здіймаються Західні Карпати і Судети. Найвища точка країни — 2499 м над рівнем моря — знаходиться в Карпатах. На півночі Польщі вздовж узбережжя Балтійського моря простерлися акумулятивні рівнини з висотами нижче 200 м. На півдні, обабіч річки Вісли, знаходяться височини. Найвища їх точка досягає висоти 611м.

Клімат Польщі помірний, перехідний від морського до континентального. Континентальність клімату відчутно зростає з заходу на схід. Протягом року панує західний перенос вологого й теплого повітря з Атлантичного океану. Середня температура січня змінюється від —1 °С на заході та узбережжі Балтійського моря до -3 °С в центральних районах. На півночі середня температура липня +16, +17 °С, в центрі країни +18, +19 °С. Річна кількість опадів на рівнинах — 500—600 мм, на височинах — 600—700 мм, у горах — до 1800 мм.

Майже всі річки належать до басейну Балтійського моря. Найбільші з них — Вісла та Одра перетинають країну з півдня на північ. Живлення цих рік та їхніх приток переважно снігово-дощове. У країні понад 900 озер. Більшість із них знаходиться на півночі.

На більшій частині території Польщі переважають дерново-підзолисті ґрунти. На сході та північному сході поширені дерново-болотні та болотні, в передгір'ях — бурі лісові ґрунти. У долинах річок основними типами ґрунтів є алювіальні.

У минулому майже вся нинішня територія Польщі була вкрита густими лісами. Нині під ними — близько 27 % площі країни. Переважають хвойні породи: сосна, ялина, в горах — ялиця. На заході й півдні переважають мішані ліси. Тут, окрім хвойних порід, ростуть дуб і бук. На півночі та сході Польщі збереглися значні масиви незайманих лісів, що їх називають пущами — Біловезька, Августовська та ін.

Тваринний світ Польщі представлений лісовою фауною. Водяться олені, козулі, лосі, кабани, зубри. Знову з'явилися винищені колись бобри. Серед хижаків — вовк, лисиця, рись. Найтиповіші промислові птахи — глухарі,тетеруки, куріпки. В Балтійському морі — тріска й салака.

На території Польщі — понад десять національних парків.

Клімат і рельєф Польщі сприятливі для ведення господарства. Країна має значні рекреаційні ресурси: численні джерела мінеральних вод у передгір'ях, велику кількість пам'яток культури і архітектури. Є також багаті й різноманітні корисні копалини. З-поміж них особливо вирізняються кам'яне та буре вугілля, запаси сірки, мідної та цинкової руд, кухонної солі тощо. Через переважну рівнинність території гідроенергоресурси незначні.

Населення. У Польщі проживає 38,6 млн.осіб (2003 р.). В етнічному відношенні населення майже однорідне — поляки (німці — більше 350 тис, білоруси — близько 300 тис, українці — 250 тис, литовці — 30 тис).

У містах проживає більш як 64 % населення. Крім Варшави, найбільші міста: Лодзь (823тис), Краків (745 тис), Вроцлав (640 тис).

Познань (581 тис), Гданськ (463 тис), Щецин (418 тис).

Господарство. Польша — індустріально-аграрна країна. Значна частина економічного потенціалу Польщі базується на переробці запасів мінеральної сировини: країна посідає одне з провідних місць у Європі за видобуванням кам'яного вугілля, сірки, срібла, виплавкою сталі. Обсяг ВНП 1997 р. становив 138,9 млрд. дол. США.

Промисловість. Польща вирізняється розвитком машинобудування (втому числі транспортного), хімічної, фармацевтичної, легкої промисловості, виробництвом міді, цинку, кам'яного вугілля, сірки.

Основою паливно-енергетичного комплексу є ком'яне вугілля Верхньосілезького басейну. За видобуванням кам'яного вугілля (більше 140 млн.т) Польша стоїть на першому місці в Європі. Вона також є першим експортером у Європі вугілля (більше ЗО млн.т). Видобуток нафти — незначний. У Передкарпатті видобувається природний газ. Майже всю електроенергію виробляють теплові електростанції, що працюють на кам'яному та бурому вугіллі. ТЕС розмішені переважно у Верхній Сілезії та в центральній частині країни. Великі електростанції є в Помор'ї. Основний центр чорної металургії — Сілезько-Домбровська агломерація (Краків і Ченстохова). Сталь високої якості виплавляється у Варшаві, Заверці та ін. Кольорова металургія представлена в основному трьома галузями — свинцево-цинковою, мідеплавильною та алюмінієвою. Цинкову промисловість розміщено у Верхній Сілезії, де є родовища свинцево-цинкових руд. Там же сконцентровано мідеплавильнута алюмінієву промисловість, а також важке машинобудування. У центральній частині та на сході країни вирізняються такі машинобудівні центри як Варшава, Лодзь, Бидгош, Люблін, Стараховіце. Варшавські заводи виробляють електротехнічну продукцію, верстати, прилади, електронні машини. Автомобільні заводи побудовано в Любліні, Стараховіце, Вроилаві та Бельсько-Бяла. Лодзь вирізняється виробництвом машин та обладнання для текстильної промисловості. Розвивається сільськогосподарське машинобудування. На півночі країни машинобудування спеціалізується на виробництві морських суден, а також машин та обладнання для них. Хімічна промисловість представлена всіма найважливішими галузями основної та органічної хімії. На південному сході країни, в Пулавах і Тарнуві, розмішено хімкомбінати, що виробляють природний газ і випускають азотні добрива. На крайньому північному заході виробляють добрива й сірчану кислоту (Поліис). У центрі країни (Варшава, Лодзь, Бидгош, Іноврошіав) розвивається виробництво різних продуктів органічної та неорганічної хімії. У Плоцьку діє нафтопереробний завод. У структурі промисловості висока питома вага легко?та харчової галузей. Текстильну промисловість сконцентровано в Лодзі та містах поблизу неї. Вона розвинена і в Нижній Сілезії, на півдні країни, а також на сході, де значним центром цього виробництва є Білосток. Харчова промисловість країни представлена виробництвом плодоовочевих і м'ясних консервів, яловичини, бекону, переробкою картоплі, борошномельною та цукровою промисловістю і т. ін. Більшу частину цукрових заводів зосереджено на південному сході та в центральній частині країни.

Сільське господарство. Під сільськогосподарськими вгіддями — 61 % площі країни. У структурі рослинництва зерновим і зернобобовим культурам відведено приблизно 55 % всієї посівної площі, картоплі — 17, кормовим культурам — 18, технічним, овочам та ін. — 10 %. З-поміж зернових вирізняється жито (поширене повсюдно) і пшениця (в південних районах). Картоплю вирощують скрізь. Із технічних культур важливе значення має цукровий буряк, вирощування якого зосереджено на півдні країни. На північному сході вирощують льон. Провідні галузі тваринництва — велика рогата худоба і свинарство. Поширена переважно молочно-м'ясна рогата худоба, а на півдні та в гірській місцевості розводять і м'ясо-молочну. Свинарство розвинуте в середній частині країни. На північному сході та в Карпатах розводять овець м'ясо-вовняних порід.

Транспорт. Довжина залізниць — близько 30 тис. км, автомобільних шляхів — понад 150тис. км. Найгустіша мережа залізниць—на південному заході та заході. Найважливіші річкові шляхи — Одра і Вісла, а також система каналів, що зв'язують басейни цих рік. Основні морські порти — Гданськ, Гдиня і Щецин.

Зовнішньоекономічні зв'язки. У1997 р. польський експорт та імпорт становили відповідно близько 25,7 млрд. і 42,3 млрд. дол. США Основні статті експорту: мідь, кам'яне вугілля, продукція машинобудування, автомобілі, взуття. Вивозять також машини, промислове устаткування, судна, продукцію хімічної промисловості, товари широкого вжитку, вугілля, кокс, мідь, сірку, цинк. Імпортують нафту, газ, зерно.

Основні торгові партнери: Європейський Союз і країни Центрально-Східної Європи.

Туризм. Зростає число туристів, які приїжджають до Польщі, особливо в гірські райони (Татри, Судети), на побережжя Балтійського моря.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Країна має розвинену мережу навчальних закладів для загальноосвітньої підготовки молоді. Освіта обов'язкова до 15-річного віку. Вишу освіту можна здобути в 92 навчальних закладах, у тому числі Варшавському, Познанському університетах, а також в одному з найстаріших у світі — Ягеллонському університеті в Кракові, заснованому 1364 р. Особи з вищою освітою становлять майже 10 % зайнятих в економіці Польщі, з них більше половини — жінки.

Серед основних періодичних видань — щоденні газети "Жеч Посполита", "Газета виборча", "Жиче Варшави" і "Трибуна". Діють десятки приватних і державних телецентрів і радіостанцій. Основні національні інформаційні агентства: Польське агентство преси (ПАП), Польське інформаційне агентство (ПІА).

 Білорусь

Географічне положення та основні відомості про країну. Білорусь — країна Східної Європи. Основна адміністративно-територіальна одиниця — область (їх шість). Виходу до морів та океанів не має, але знаходиться на перехресті важливих шляхів, що з'єднують Центральну Європу зі Східною, Скандинавію та Прибалтику з Південною Європою. На півночі межує з Латвією, на північному заході —з Литвою. Західним сусідом Білорусіє Польща. Всі південні кордони — з Україною, а північно-східні та східні — з Росією. Загалом географічне положення країни сприятливе для розвитку економіки.

Територія — 207,6 тис. км². Столиця — Мінськ (1,7 млн.жителів, 2003 p.). Грошова одиниця — білоруський рубль. Державна мова — білоруська, російській мові наданий статус рівної з білоруською.

Білорусь — республіка. Глава республіки — президент.

Політичні партії: Об'єднана громадянська партія, Аграрна партія, Білоруська соціал-демократична партія, Партія комуністів Білорусі, Партія білоруського народного фронту, Християнсько-демократичний вибір, Білоруська патріотична партія та ін.

Природні умови та ресурси. Рельєф Білорусі рівнинний. Гірських систем немає. В центральній, західній та північно-східній її частинах трапляються окремі височини. Найвища точка Білорусі — 345 м над рівнем моря. Вона знаходиться поблизу Мінська.

Клімат Білорусі помірно континентальний. На його формування значний вплив справляють часті циклони з Атлантичного океану, що приносять вологе повітря. Воно пом'якшує спеку влітку і морози взимку. Меншою мірою на територію країни проникає континентальне та арктичне повітря. Середні температури січня від -4,4 °С на південному заході до -8 °С на північному сході. На півночі середня температура найтеплішого місяця—липня +17 °С, на півдні + 18 °С. Середньорічна кількість опадів коливається від 550 мм на півдні до 700 мм на височинах центру країни.

Білорусь має густу річкову мережу. Річки належать до басейнів Чорного та Балтійського морів. Найбільшими річками є Дніпро з притоками Прип'ять, Сож, Березина, а також Західна Двіна і Німан. У країні — понад 10 700 озер. Особливо багато їх у її північній частині. Вони мають льодовикове походження.

У Білорусі переважають дерново-підзолисті грунти. Вони складають близько 60 % всіх земельних угідь. У низовинній частині Полісся на півдні країни поширені дерново-болотні та болотні грунти і піщані дерново-підзолисті. Більше 1 /3 площі Білорусі—болота й перезволожені землі. Проводяться значні роботи з їх осушування.

Рослинність країни не дуже різноманітна. Мішані ліси вкривають понад 1/3 ЇЇ території. Близько 20 % припадає на луки й пасовища. Майже 2/3 всіх деревних порід країни — хвойні породи. Серед них (близько 60 %) переважає сосна. На півночі ростуть широколистяно-ялинові та ялинові ліси, в середній частині переважають бори. Тут же ростуть грабово-дубово-ялинові ліси. На Поліссі основними видами лісів є широколистяно-соснові.

Тваринний світ поєднує в собі мешканців широколистяних лісів, тайги й лісостепу. Це козуля, білка, крапчастий ховрах, степовий жайворонок. У численних водоймах трапляються бобри, видри, норки. Багато риби. В Білорусі акліматизовано нові види тварин: єнотоподібного собаку, американського єнота, ондатру тощо.

У країні для охорони природи створено декілька заповідників. Світову славу має Біловезька пуща, де зберігся знаменитий зубр.

Природно-ресурсний потенціал Білорусі значний, але йому величезної шкоди завдала Чорнобильська катастрофа. Значними є водні ресурси. Річки використовуються як транспортні шляхи, наявні багатьох озер є запаси сапропелю. Деякі озера багаті на рибу. Мають вони і рекреаційні ресурси. В лісах водяться заєць, лисиця, лось, кабан тощо. В надрах Білорусі є родовища різноманітних корисних копалин. Серед них вирізняються поклади калійної та кухонної солей і нафти. Є родовища торфу, бурого й кам'яного вугілля, різноманітних будівельних матеріалів, мінеральні води, поклади карналітів, які містять хлористий магній.

Населення. У Білорусі проживає 10,4 млн.осіб (2003 p.); білоруси (80 %), росіяни (12%), поляки (4 %), українці (2,4 %). 70 % віруючих — православні християни. Близько 20 % — прихильники римсько-католицької церкви, решта — греко-католики, іудаїсти.

Густота населення — 49 осіб на 1 км². У розміщенні населення немає різких контрастів. Щільніше заселена центральна частина — околиці Мінська, Барановичів, Слуцька і західна — околиці Вовковиська, Пінська, Бреста, а також басейн Дніпра. Менш щільно заселена північ республіки та південні рівнини Полісся. Частка міського населення складає 66 %. Найбільші міста: Мінськ, Брест, Вітебськ, Гомель, Гродно, Могильов.

Господарство. Білорусь має розвинутий комплекс обробних галузей промисловості (машинобудування, хімічна, деревообробна, легка і харчова), продуктивне сільське господарство. Економічна політика країни орієнтована на створення ринкової економіки, структурну перебудову господарства, розвиток наукомістких галузей, конверсію оборонної промисловості, модернізацію обробних галузей та аграрного сектору.

Промисловість. В індустрії Білорусі провідна роль належить машинобудуванню, легкій, харчовій, хімічній та деревообробній промисловості. У машинобудуванні зайнято майже 45 % чисельності промислово-виробничого персоналу, на його частку припадає більш як 1 /3 загального обсягу промислового виробництва. Провідні галузі машинобудування: автомобілебудування, тракторне й сільськогосподарське машинобудування, верстатобудування, електро- і радіотехнічна промисловість, приладобудування, виробництво електронно-обчислювальної техніки. Випускаються дизельні вантажні автомобілі в Мінську, Могильові та Жодіно. Тракторне машинобудування представлене Мінським тракторним заводом, Вітебським заводом тракторних запасних частин, Бобруйським заводом тракторних деталей і агрегатів. У країні створено групу заводів, які випускають різну сільськогосподарську техніку: самохідні та причепні кормозбиральні комбайни (Гомель), картоплезбиральні машини (Ліда), сінажні башти та обладнання для сільськогосподарських ферм (Барановичі). Основні центри верстатобудування: Мінськ, Вітебськ, Молодечно, Гомель, Пінськ, Барановичі, Орша. Електротехнічна, електронна і приладобудівна промисловість випускає електродвигуни, трансформатори, низьковольтну апаратуру, різні прилади, телевізори, ЕОМ тощо. Основні центри розміщення цих галузей – Мінськ, Гомель, Вітебськ, Могильов, Брест, Мозир. Хімічна промисловість представлена виробництвом калійних добрив у районі Со-л і горська, азотних добрив у Гродно, фосфорних — у Гомелі. Новополоцький і Мозирський нафтопереробні заводи виробляють паливо, а також сировину для розвитку хімічних виробництв органічного синтезу. Хімічні штучні волокна виробляються в Могильові (лавсан), пластмаси — у Борисові й Полоцьку, капролактам — у Гродно, лаки й фарби — в Ліді, штучна шкіра — в Пінську. Найбільші центри лісохімічного комплексу розміщено в Бобруйськ); Гомелі, Мозирі, Гродно, Борисові (деревообробка), Речиці, Мостах, Пінську (виготовлення фанери, сірників), Шклові (папір), Слонімі (картон), Вітебську (меблі).

У структурі паливного балансу основні види палива — нафта, газ, торф. Масштаби власного видобування нафти й газу незначні, тому вони надходять в основному з Росії. Електроенергетика представлена пере важно тепловими електростанціями. ГЕС великого значення не мають.

Сільське господарство. Білорусь спеціалізується на молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, виробництві льону й картоплі. Сільськогосподарські угіддя складають 9,5 млн.га; з них на ріллю при падає 6,2 млн, на сінокоси -1,4 млн, на пасовища — 1,8 млн.га. У структурі посівних площ переважають зернові культури (майже 50 %): жито, пшениця, яровий ячмінь. Під картоплею — понад 700 тис. га, і розміщено цю культуру повсюдно. Провідна технічна культура — льон-довгунець; більшість його посівів зосереджено у Вітебській області, а також у північних районах Могильовської, Мінській, Гродненській областях. Посіви цукрових буряків зосереджено у Брестській, Мінській та Гродненській областях.

Тваринництво молочно-м'ясної спеціалізації розвинуте повсюдно. Частка свинарства у виробництві м'яса — близько 40 %. Питома вага продукції тваринництва у вартості всієї продукції сільського господарства становить більше 70 %. Поблизу великих міст побудовано птахофабрики.

Транспорт. Білорусь має добре розвинуту транспортну мережу, представлену залізничним, автомобільним, річковим, авіаційним і трубопроводним транспортом. Загальна протяжність залізниць — 5,5 тис. км. Провідні позиції в перевезенні вантажів і пасажирів належать залізничному й автомобільному транспорту. Загальна довжина автошляхів з твердим покриттям перевищує 40тис. км. Для судохідства використовуються ріки Березань, Дніпро, Прип'ять, Сож. Найбільше вантажів, в основному будівельних і лісових, перевозиться річками Дніпровського басейну. Через територію країни проходять експортні трубопроводи: нафтопровід "Дружба" і газопроводи "Сяйво Півночі" і "Ямал — Європа".

Зовнішньоекономічні зв'язки. Білорусь відчуває велику потребу в паливно-енергетичних ресурсах, прокаті, трубах, яка задовольняється за рахунок імпорту з інших країн, в основному з Росії (більше 60 %). Приблизно стільки ж продукції Білорусь ви возить до Росії. Із Росії до Білорусі надходять нафта, природний газ, кам'яне вугілля, прокат чорних металів, кольорові метали, ділова деревина й пиломатеріали, цемент, машини та обладнання, риба й рибопродукти, овочі, товари народного попиту. Своєю чергою, Білорусь вивозить до Росії вантажні автомобілі, трактори, металорізальні верстати, обчислювальну техніку, хімічну продукцію, шини, льоноволокно, картоплю, м'ясо-молочну продукцію, товари народного вжитку.

Основні статті експорту — продукція машинобудування, транспортне обладнання, нафтопродукти, хімікати, харчові продукти.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. З трансформацією економіки та переходом її на ринкові відносини життєвий рівень населення знизився і значно відстає від розвинутих країн.

У Білорусі 59 вищих навчальних закладів. В Мінську — державний університет, політехнічний інститут, сільськогосподарська академія; У Вітебську — педагогічний інститут, технологічний інститут легкої промисловості; в Гомелі — університет; у Гродно — педагогічний і медичний інститути та ін.

Найкращими білоруськими офіційними періодичними виданнями є газети: "Советская Белоруссия", "Звязда", "Республика", "Народная газета". У Білорусії діє Національна державна телерадіокомпанія. Тільки один телевізійний канал державний, п'ять каналів комерційних. Телебачення представлене одним державним телеканалом. Працюють дві програми радіомовлення. Інформаційні агентства "Бел тал" (державне) і "Белапан" (комерційне).

Німеччина(ФРН)

Географічне положення та основні відомості про країну. Німеччина знаходиться в Західній Європі і межує з дев'ятьма країнами. На півночі вона має широкий вихід до Північного та Балтійського морів, а з них—у Світовий океан; на сході межує з Польщею, на південному сході — з Чехією, на півдні — з Австрією та Швейцарією, на південному заході — з Францією, на заході — з Люксембургом, Бельгією та Нідерландами, на півночі — з Данією. Центральне розміщення Німеччини в сучасній Європі дуже вигідне для її розвитку і міжнародного співробітництва.

Територія — 356,96 тис. км². Столиця — Берлін (3,5 млн.жителів). Адміністративно-територіальний поділ — 16 земель. Населення — 82,5 млн.осіб (2003 p.). Державна мова — німецька. Релігія — християнство. 30 млн.жителів — протестанти, 28 млн.— католики. Грошова одиниця — євро.

ФРН — федеративна держава, кожна земля якої має власні конституцію, парламент і уряд. Глава держави — федеральний президент. Виконавча влада належить федеральному уряду, на чолі якого стоїть федеральний канцлер, який обирається бундестагом більшістю голосів за пропозицією президента. Верховний законодавчий орган ФРН на рівні федерації — парламент, який складається із двох палат — бундестага (палати депутатів), який обирається загальним таємним голосуванням населення, і бундесрата (палати земель), члени якого призначаються земельними урядами. Кожна земля має свою конституцію, парламент і уряд.

Політичні партії: Християнсько-демократичний союз, Християнсько-соціальний союз, Вільна демократична партія, Республіканська партія, Партія "зелених", Партія демократичного соціалізму, Націонал-демократична партія, Республіканська партія та ін.

У ФРН налічується до 700 молодіжних організацій, союзів і груп. Найчисленніша і найвпливовіша профспілкова організація — Об'єднання німецьких профспілок.

Природні умови та ресурси. За рельєфом Німеччину можна поділити на дві частини: північну — низовинну та центральну й південну, що зайняті височинами і горами. Н