Австралійський Союз (Австралія)

Географічне положення та основні відомості про країну. Австралійський Союз охоплює весь материк Австралію, а також великий острів Тасманію та декілька дрібних островів. Австралія знаходиться між Азією та Антарктидою, відокремлюючи Індійський океан від Тихого. Суходільних кордонів з іншими країнами не має. Найближчими сусідами є Папуа-Нова Гвінея, Індонезія та Нова Зеландія. У минулому Австралія знаходилась осторонь найголовніших світових транспортних магістралей. Нині, з розвитком судноплавства та авіаційного сполучення, її географічне положення покращилось.

Територія — близько 7,7 млн.км². Під управлінням Австралії — Кокосові (Кілінг) острови, острови Норфолк, Різдва, Макдональд та ін. Столиця — Канберра (31 тис. жителів).

В адміністративному відношенні поділяється на шість штатів і дві території (Північна та Австралійська столична), які мають свої парламенти, уряди та користуються значною самостійністю. Федеральний парламент у складі королеви, представленої генерал-губернатором, сенату з 76 членів і палати представників у складі 148 депутатів. Виконавча влада належить королеві в особі генерал-губернатора і уряду на чолі з прем'єр-міністром. Міністри повинні бути членами парламенту. Кожний штат, який входить в Австралію на федеративній основі, має свою конституцію, парламент і уряд. Населення —19,7 млн.осіб (2003 p.). Офіційна мова — англійська. Релігія: 73 % населення сповідують християнство (католики, англіканці). Грошова одиниця — австралійський долар (1 долар = 100 центам).

Австралія — федеральна держава у складі Співдружності, очолюваної Великобританією. Главою держави є королева Великобританії, представлена генерал-губернатором, якого вона призначає за рекомендацією австралійського уряду. Вищий законодавчий орган — федеральний парламент, який складається з сенату і палати представників. Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з прем'єр-міністром.

Основні політичні партії: Австралійська лейбористська партія. Ліберальна партія Австралії, Національна партія Австралії, Партія австралійських демократі в. Найбільше профспілкове об'єднання — Австралійська рада профспілок. Громадські організації: Австралійська асоціація сприяння ООН, Ліга ветеранів війни, Національний союз студентів. Союз австралійських жінок.

Природні умови та ресурси. Переважною формою рельєфу Австралії є рівнини. Рівнини й височини становлять близько 95 % території країни. На сході й південному сході вздовж узбережжя Тихого океану простягається Великий Вододільний хребет із найвишою точкою 2230 м (гора Косцюшко). Ця гірська система має круті східні схили до океану та пологі в бік центральної частини материка. У центрі та на заході Австралії здіймаються плато з окремими хребтами висотою 1200—1500 м. Центральна низовина довкола озера Ейр має висоти близько 100 м над рівнем моря, а біля його берегів вони становлять 12 м нижче від рівня моря.

Більша частина Австралійського Союзу лежить у тропічному поясі. На півночі переважає субекваторіальний клімат, на півдні — субтропічний. Лише центральна й південна частини острова Тасманія знаходяться в помірному кліматичному поясі. Австралія майже повністю лежить у межах літніх ізотерм (грудень — лютий) +20, +28 °С і зимових (червень — серпень) +12, +20 °С. У внутрішніх районах взимку температури можуть опускатися до —4, -6 °С, а на вершинах південно-східної частини Великого Вододільного хребта — Австрійських Альп до -22 °С. На більшій частині Австралії переважає субтропічний клімат з кількістю опадів менше 250 мм. На північному та східному узбережжях за рік випадає до 2000 мм опадів.

Більшість річок Австралії в сухий період пересихають. Близько 60 % території материка — області внутрішнього стоку, 33 % поверхневих вод стікає до Індійського океану і 7 % — до Тихого. У центральній частині Австралії — декілька солоних озер. Найбільше з них озеро Ейр. У них впадають тимчасові водотоки ("крики"). Найповноводнішою рікою є Муррей (Маррі), найдовшою — її права притока Дарлінг.

Ґрунтовий покрив материка доволі різноманітний. У центрі та на заході переважають червонувато-бурі грунти напівпустель, на півночі — червоно-жовті й червоні латеритні грунти. На найбільш освоєних південному заході та південному сході — жовто- й червоноземи.

Рослинний і твари н ни Й с віт Австралії вельми своєрідний. Це пов'язано з довгою її ізоляцією від інших материків. Найбільше значення серед рослинних ресурсів мають природні пасовища і деревина евкаліптів, яка не гниє.

Тваринний світ характеризується відсутністю копитних, приматів і хижаків, крім дикої собаки динго, завезеної сюди людиною. Поширені сумчасті та найдавніші з ссавців яйцекладні єхидна і качкодзьоб. Люди завезли сюди кролів, овець, коней, корів, верблюдів тощо.

Австралія бідна на водні ресурси. Цей дефіцит якоюсь мірою компенсується артезіанськими волами. Великої шкоди господарству завдають посухи, пилові бурі, лісові пожежі та інші несприятливі природні явища. Країна багата на мінеральні ресурси. Австралія на першому місці у світі за запасами бокситів (1/3 світових), рутилу, ільменіту, цирконію, монациту (використовується для виробництва спеціальних сортів кераміки, лазерів і волоконної оптики), на одному з перших місць за запасами залізної руди, нікелю. золота, олова. На шельфі і в штаті Квінсленд відкриті поклади нафти, а в штаті Західна Австралія — поклади газу. На Австралію також припадає на менше 1/3 світових запасів урану (Північна територія. Південна Австралія, Західна Австралія). Є значні поклади кам'яного вугілля, руд кольорових металів.

Населення. Нинішні жителі Австралії — це переважно нащадки переселенців з Великобританії та Ірландії, а також емігранти з інших країн (97 %). Корінних жителів (аборигенів) залишилося близько 228 тис. Більшість із них проживає в найбільш посушливих штатах (Квінсленд, Західна Австралія та ін.).

Австралія залишається найменше заселеним материком (понад 2 особи на 1 км²). При цьому 85 % населення країни проживає на відстані не більш як 80 км від моря. Понад 60 % населення сконцентровано вдвох найбільш економічно розвинутих штатах—Новому Південному Уельсі та Вікторії.

Австралія — одна з найурбанізованіших країн світу: в містах проживає близько 86 % населення. При цьому кожні два з п'яти австралійців мешкають або в Сіднеї, або в Мельбурні Найбільші міста: Сідней (близько 4 млн.), Мельбурн (3,04 мли), Брісбен (1,27 млн.), Перт (1, 16 млн.), Аделаїда (більше 1 млн.).

Господарство. Австралія — високо розвинута індустріально-аграрна країна. Ключова роль в економіці належить гірничодобувній і сільськогосподарській галузям господарства, які орієнтуються значною мірою на зовнішні ринки.

Промисловість. В ній зайнято 1/3 економічно активного населення. Видобувна промисловість дає біля третини промислової продукції країни і визначає її головну спеціалізацію.

Основну масу мінеральних ресурсів—залізної руди, руд кольорових і рідкісних металів, кам'яного та бурого вугілля тощо — видобувають у великих рудниках і шахтах. Видобуток будівельних матеріалів і корисних копалин, що містять метали, здійснюється невеликими розробками. За видобутком ряду мінеральних ресурсів (залізної руди, вугілля, бокситів, рутилу, цирконію та ін.) країна належить до провідних країн світу. Своєрідною столицею всієї гірничозаводської промисловості є місто Брокен-Гілл, розміщене на сході країни. Місто вирізняється поліметалевою та залізорудною промисловістю. Вугілля видобувають у штатах Новий Південний Уельс і Квінсленд.

На відміну від гірничодобувної промисловості, обробна промисловість (за винятком металургії та харчової промисловості) працює в основному на внутрішній ринок і дає приблизно 16% ВВП.

В Австралії розвинені всі стадії виробництва чорних металів—доменне, сталеливарне, прокатне, а також виготовлення спеціальних сталей і сплавів, різні види металообробки. У кольоровій металургії ведуть перед виплавлення міді, олова, цинку та ін. Основні центри чорної та кольорової металургії — міста Ньюкасл, Порт-Пірі, Вуллонгонг. Вони використовують місцеве вугілля й девізну залізну руду. У цих містах зосереджені також заводи важкого машинобудування і хімічні підприємства, що виробляють різноманітну продукцію (добрива для сільського господарства).

Машинобудування почало в широких масштабах розвиватися після Другої світової війни. Воно представлене автомобілебудуванням, виробництвом сільськогосподарських машин, електроприладів, виробів радіотехніки та ін. Підприємства цієї галузі розміщені переважно в передмістях великих промислових центрів — Сіднеї, Мельбурні, Аделаїді, Брісбсні.

Хімічна промисловість особливо швидко почала розвиватися в післявоєнні роки. У багатьох портових містах побудовано потужні нафтопереробні заводи, які працюють як на місцевій, так і на привізній нафті. Заводи з виробництва добрив розміщуються в тих районах, де є запаси кам'яного вугілля, виготовляється кокс, виплавляються чавун і сталь, кольорові метали.

Специфікою Австралії є добре розвинута харчова промисловість. Вона представлена масло- і сироробним, молочноконсервним виробництвом. Розвинуті пивоваріння, м'ясо-холодильне, м'ясоконсервне, борошномельне виробництва, виготовлення бекону, обробка тютюнового листу. Для харчової промисловості характерна експортна орієнтація.

Підприємства з консервування овочів і фруктів розміщуються в ареалах овочівництва і садівництва. Австралійська легка промисловість в основному забезпечена сировиною місцевого виробництва і своїми товарами значною мірою задовольняє потреби населення, а частина високоякісних виробів і напівфабрикатів ввозяться. Підприємства легкої промисловості зосереджені переважно у великих промислових містах на південному сході країни.

Сільське господарство — високотоварне, багатогалузеве, технічно добре оснащене. Воно має яскраво виражений експортний характер. Так, за загальною вартістю сільськогосподарського експорту Австралія поступається лише США.

Провідне місце в сільському господарстві належить пасовищному тваринництву, де вирізняється вівчарство (більше 20 млн.голів великої рогатої худоби і більше 170 млн.голів овець). Основну групу овець становлять мериноси (до 70 %), вовна яких найбільш високоякісна й дорога. Інша група — вівці напівтонкорунних м'ясо-вовняних порід. Тонкорунні мериносові вівці погано переносять вологий клімат, тому їх розводять переважно в степових і напівпустельних районах. У посушливих частинах Австралії для вівчарства характерний екстенсивний пасовищний випас, за якого овець протягом року утримують на природному підніжному кормі. Значна частина овець зосереджена в цих районах на спеціальних вівчарських станціях (по 5—6 тис. голів). У тих районах країни, де опадів випадає більше (350—500 мм), переважно в нижній частині східних схилів Східноавстралійських гір, вівчарство поєднується зі скотарством, а також вирощується пшениця.

У прибережних зонах, де опадів понад 500 мм, переважають вілголівельні господарства. Тут війні та ягнята відгодовуються на м'ясо протягом двох-трьох місяців. Вівчарство поєднують із розведенням молочної худоби. М'ясне скотарство розвинуте в основному в тропічних і субтропічних зонах на півночі країни. Тут худобу випасають переважно на природних кормах. Молочні ферми розмішують головним чийому прибережних районах із відносно значною кількістю опалів. Із молочним скотарством тісно пов'язане свинарство. Розвинуте в Австралії і птахівництво. Розводять курей, менше — індиків і дуже мало — гусей і качок. З інших видів тваринництва можна назвати розведення коней і верблюдів. Розвивається бджільництво.

Австралія є найбільшим у світі виробником і постачальником високоякісної вовни (виробляється щорічно більше 700 тис. т), а також одним з провідних експортерів м'яса (виробництво щорічно 3 мли т) і молочних продуктів, пшениці (більше 14 млн. т).

З-поміж посівних площ вирізняються зернові культури. Пшеницю, як і інші зернові культури (овес, ячмінь, кукурудзу), крім рису, в основному вирощують на богарних землях. Досіви пшениці зосереджені в основному в смузі з опадами віл 250 до 500 мм на рівнинах або слабогорбистих територіях. Головний район посівів пшениці — "пшеничний пояс" — пролягає смугою від міста Брісбена до Південної Австралії.

Велике значення в рослинництві відіграє впрошування кормових культур. Важливими галузями рослинництва є садівництво та овочівництво. На прибережних рівнинах у тропічній частині штату Квінсленд впрошують ананаси, банани, манго. У південній та південно-східній частинах узбережжя недалеко від великих міст на зрошуваних землях закладено сади, де культивують цитрусові, абрикоси, персики, сливи, черешню. Різноманітні овочі вирощують на зрошуваних землях у межиріччі Мур-рея (Маррі) та Маррамбіджі. В Австралії успішно розвивається виноградарство (столові сорти й сорти, з яких виробляють вино та родзинки). Значна частина виноградників розміщена в районах з розвинутим штучним зрошенням, головним чином в штатах Південна Австралія, Вікторія та Новий Південний Уельс.

Із технічних культур провідне місце належить цукровій тростині (штат Квінсленд). Виробництво цукру перевищує 4 млн. т. Вирощують бавовник, тютюн.

Транспорт. Особливо важливе значення для Австралії, величезної та рідко населеної країни з її "розсіяною" економікою, має транспорт. На мережу доріг місцевого значення припадає 680 тис. км, сумарна протяжність магістральних доріг штатів становить 97 тис. км, а на систему магістралей національного значення припадає 16тис. км, остання з'єднує між собою основні міста країни і столиці штатів. У Австралії зареєстровано більше 10 млн.автомобілів. Довжина залізниць — 40 тис. км. Най густіша мережа залізниць — у прибережних промислово розвинутих районах, особливо на південно-східній, східній і частково південно-західній окраїнах материка. Тільки одна трансконтинентальна магістраль перетинає континент зі сходу на захід — від Сіднея до Перта. Шосейні дороги, як і залізниці, зазвичай розходяться радіусами від головних столичних міст. Найбільшими портами Австралії є Мельбурн, Сідней, Ньюкасл. Важливу роль у внутрішніх і зовнішніх зв'язках Австралії відіграє повітряний транспорт. Майже всі поселення пов'язані авіалініями з близькими міськими центрами. Широко розвинутий трубопровідний транспорт.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Австралія експортує сільськогосподарську продукцію, мінеральну сировину. Близько 40 % обсягу експорту Австралії приходиться на сировину енергоносії, 30 % - товари сільського господарського походження, близько 20 % – на продукцію обробної промисловості. Імпортує машини й обладнання (більше 20 % загального обсягу), послуги (22 %), товари широкого вжитку (15 %), хімічні товари (10 %). Головні торгові партнери: Японія, США, ЄС, Нова Зеландія, Тайвань, Південна Корея.

Важливу роль в економіці країни відіграє туризм (2,9 млн. туристів щорічно). Дохід _Вц нього перевищує 4 млрд. дол. США.

Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Австралія посідає 13-те місце за життєвим рівнем серед країн Організації економічного співробітництва і розвитку (24 найрозвинутіші країни світу).

Діють 26 університетів, 33 коледжі, 2 університетські коледжі. Австралії належить одне з провідних місць у світі за кількістю періодичних видань на душу населення. Найбільші газети: "Дейлі телеграф-міррор", "Кур'єр мейл", "Сідней монінггералд", "Ейдж", "Сснді мейл" та ін. Телебачення й радіомовлення представлені більш як 100 радіостанціями і 85 телецентрами. Є дві загальнонаціональні телерадіомовні компанії — Ей-Бі-Сі та Ей-Бі-Ес. Кооперативне об'єднання щоденних газет – "Остреліан Ассошіейтед Прес" (ААП).

Алжир («ПАР» Південно-Африканська Республіка — країна. )

Географічне положення та основні відомості про країну. Алжир знаходиться в Північній Африці. Географічне положення різних частин країни доволі відмінне. Північна її частина розміщена в південно-західному районі Середземного моря, південь — у самому серці Сахари. З давніх-давен Алжиром пролягали важливі шляхи, що сполучали Європу з Африкою та Близьким Сходом. На заході країна межує з Марокко, Західною Сахарою і Мавританією, на південному заході — з Малі, на південному сході — з Нігером, на сході — з Лівією і Тунісом. Узбережна північна частина країни мас дуже сприятливе для господарського розвитку географічне положення.

Територія — 2382тис. км². Столиця — Алжир (більше 3 млн.жителів). Адміністративно-територіальний поділ: 47 віл ай і столичний округ Великий Алжир. Населення — 31,8 млн.осіб (2003 p.). Офіційна мова — арабська, поширені також французька і берберська. Державна релігія — іслам, більшість населення — мусульмани-суніти. Грошова одиниця — динар (І динар = 100 сантимам).

Алжир — республіка. Глава держави — президент, який обирається загальним прямим і таємним голосуванням строком на 5 років. Законодавча влада належить парламенту, який складається із Національних народних зборів і Ради нації. Виконавча влада здійснюється Радою Міністрів на чолі з президентом. Президент назначає прем'єр-міністра і затверджує членів уряду, представлених прем'єр-міністром.

Політичні партії: Фронт національного визволення, Національно-демократичне об'єднання, Фронт соціалістичних сил, Об'єднання за культуру і демократію, Рух за громадський мир, "Нахда" та ін.

Основні громадські організації: Загальний союз алжирських трудящих, Національний союз алжирських селян, Національний союз алжирських жінок та ін.

Природні умови та ресурси. У північній частині Алжиру підносяться Атлаські гори (найвища точка — 2390 м), сильно розчленовані на окремі масиви долинами рік. В алжирській Сахарі переважають плато з висотами близько 500 м. На сході простерлася низовина з висотами до 200 м. У північній її частині поверхня опускається нижче рівня моря. На півдні країни — нагір'я Ахаггар (до 3003 м). У багатьох місцях поверхня Сахари вкрита високими дюнними пасмами.

Клімат Північного Алжиру субтропічний, середземноморського типу. Йому притаманні тепла й дощова зима та жарке й сухе літо. Середня температура січня на узбережжі Середземного моря становить близько +12 °С, липня — понад +25 °С. За рік випадає від 500 до 1000 мм опадів. У Сахарі клімат надзвичайно посушливий. За рік випадає менше 50 мм опадів. В окремі роки опадів узагалі немає. Добові коливання температури сягають 30 °С. Влітку температура піднімається вище +40 "С, вночі опускається до +20 °С. Взимку вдень близько +20 "С, вночі температура опускається до 0 °С і нижче.

Алжир багатий на внутрішні води. Постійний водотік мають річки, які беруть початок в Атлаських горах. Лише незначна частина річок впадає в Середземне море. Більшість із тимчасових водотоків на території Алжиру, що знаходяться на південь від Атлаських гір, належать до замкнутих басейнів внутрішнього стоку. В центральній та північній частинах країни є досить значні за площею солоні озера.

У Сахарі — там, де відсутні піски, — поширені сіроземи напівпустель, пустельні субтропічні й тропічні грунти. У гірській частині країни переважають коричневі грунти сухих лісів.

На узбережжі Середземного моря — жорстколисті ліси й чагарники. У горах яскраво виражена висотна поясність. Але природна рослинність гір майже повсюдно знищена. Збереглися лише окремі масиви лісів із коркового й кам'яного дуба, алеппської сосни тощо. У Сахарі ростуть солянки, різні ефемерні рослини, злаки, чагарники з акацій тощо.

Тваринний світ у минулому був доволі багатий (леви, леопарди, газелі, страуси). Нині вони майже повсюдно винищені. На півночі країни збереглися берберська макака, кролик, заєць. У Сахарі все ще багато різних гризунів, плазунів, скорпіонів, фаланг, сколопендр. Трапляються гієни, шакали, лисиці, ренек, газелі та антилопи.

Алжир бідний на водні, грунтові, лісові ресурси. Є значні рекреаційні ресурси на узбережжі Середземного моря. У геологічному відношенні країна досліджена поки що недостатньо. У гірській північній частині розвідано поклади залізних, свинцевих і цинкових руд, фосфоритів, ртуті. У Сахарі відкрито родовища нафти і природного газу, вугілля, уранових руд.

Населення. За етнічною ознакою населення порівняно однорідне — араби (80 %) та бербери (близько 20 %, в основному кабіли, шауйя, туареги та ін.). Майже 90 % алжирців проживають у приморській частині країни. У деяких районах густота населення перевищує 700 осіб на 1 км² (за середньої по країні II). Більша частина алжирської Сахари майже не заселена (менш як 1 особа на 1 км²). Проте в оазисах людність інколи досягає 100 осіб на 1 км². У країні налічується від 300 до 600 тис. напівкочівників і кочівників-скотарів. Понад 60 % населення проживає в містах. Найбільші міста, крім Алжира, Оран (700 тис. жителів), Константина (600 тис), Аннаба (400 тис).

Господарство В Алжирі, після здобуття незалежності в 1962 p., було націоналізовано природні ресурси, промисловість, транспорт, банки, в порівняно короткий строк створено основи сучасної індустрії. ВВП складає 45,4 млрд. дол. США (1997 p.). Визначальні позиції в економіці посідає державний сектор — майже 80 % ВВП. Приватний сектор має найсильніші позиції в легкій і харчовій промисловості (70—90 %), сільськогосподарському виробництві (80 %), будівництві (60 %), сфері послуг і торгівлі.

Від кінця 80-х років керівництво Алжиру розпочало переведення господарства на рейки ринкової економіки. У рамках реформ розширяється самостійність державних підприємств, передбачається передача частини їх в акціонерну і приватну власність. Знято обмеження на закордонні інвестиції, зокрема й на вивіз прибутку. Прийнято рішення про допущення іноземного капіталу в нафтогазову промисловість. З 1991 р. перетворення в економіці здійснюються з урахуванням рекомендацій міжнародних фінансових організацій, насамперед М ВФ.

Промисловість. Провідною галуззю промисловості є видобування нафти (39,1 млн. т 1997 р.) і природного газу (143,8 млн. т у нафтовому еквіваленті), а також залізної руди, фосфатів, кольорових металів. Найзначніші нафторозробки — в районах Хассі-Месауд та Ен-джелі. Видобута нафта транспортується потужними нафтопроводами до алжирських портів Скікда, Беджаїя, Арзев та Алжир, а також до туніського порту Бехіра. Значна частина нафти поки що експортується сирою, але в Арзеві, Алжирі та Скікді вже побудовано великі нафтопереробні заводи.

Центри видобування природного газу — Хассі-Рмель і Берга. Газ (метан) трубопроводами надходить до Арзева і Скікди. де працюють потужні заводи з його хімічної переробки і зрідження. Експортується зріджений газ головним чином до країн ЄС, а також до США.

Близько 80 % електроенергії виробляють ТЕС, розміщені в найбільших містах.

Обробна промисловість представлена підприємствами металургійної, машинобудівної, нафтопереробної, хімічної, електротехнічної галузей, підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини. В Аннабі (Ель-Хаджар) діє потужний металургійний комбінат. У країні виробляється значна кількість вина, що здебільшого експортується, — майже 1,7 млн. гкл.

Зберігають своє значення традиційні ремесла, особливо виробництво килимів і виготовлення вишивок для експорту; значний центр старовинного ремесла — Тлемсен.

Сільське господарство. В Алжирі сільське господарство (7—10 % ВВП), попри сприятливі природні умови, лише на 1/3 забезпечує потреби країни у продовольстві. На рослинництво припадає 2/3 валової продукції сільського господарства, хоч обробляється лише 7,5 мли га. Пасовища і вигони складають 80 % земельного фонду. Зернові вирощуються в основному в північно-західній частині країни. Це тверді та м'які сорти пшениці, овес, кукурудза і т. ін.

Важливі галузі — виноградарство та овочівництво. Традиційні культури алжирського рослинництва — оливки, тютюн, фінікові пальми (в оазисах). З дикоростучої трави альфа виготовляють високоякісний папір.

Поголів'я великої рогатої худоби —1,5 млн., овець — 15 млн. Основні райони тваринництва – Телль-Атласька гірська територія (відгінно-пасовищне скотарство) і Високе плато (кочове іі напівкочове скотарство). У країні розводять кіз (більш як 2 млн.голів). В алжирській Сахарі поширено розведення верблюдів і коней.

Зі здійсненням у країні аграрної реформи державні господарства соціалістичного типу було розпушено, а на їх основі створено близько 22 тис. малих кооперативів. Частину земель передано селянам-одноосібникам.

Транспорт. Протяжність автомобільних доріг із твердим покриттям — 52 тис. км, залізничних колій — 3,8 тис. км. Діє ЗІ аеродром. Майже вся дорожня мережа сконцентрована в приморських районах країни, але вже прокладено шосе від північних до південних кордонів країни. Зовнішні економічні зв'язки обслуговуються морським транспортом. Використовуються повітряні шляхи сполучення. Довжина трубопровідного транспорту сягає 4тис. км.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Основними зовнішньоторговими партнерами є розвинуті країни (частка ЄС - 60 %, США – 7 %). Зовнішньоторговий оборот — 22,6 млрд. дол. США (1997 p.). Експортують нафту, нафтопродукти, зріджений газ, вино, цитрусові, корок. Введений у 1996 р. газопровід Магріб — Іспанія постачає газ в Іспанію і Португалію. Імпортують машини й устаткування, продовольство, споживчі товари. Основні зовнішньоторговельні порти — Алжир, Оран, Аннаба.

Соціальний розвиток 1 соціальна інфраструктура. Загальний національний продукт на душу населення становить 2,2 тис. дол. США. Неписьменність серед дорослих сягає 50 % населення. 1,5 млн.алжирців—безробітні, до 1 млн.працює в Західній Європі.

В Алжирі — 7 університетів (у тому числі в містах Алжир, Аннаба, Оран, Константина), 170 інших вищих навчальних закладів, 700 центрів професійно-технічної оевгти. У вищих навчається понад 200 тис. студентів. Кількість друкованих видань сягає 150. Щоденні газети арабською мовою — "Ан-Наєр", "Єль-Джум-хурія", "Аш-Шааб" та ін., французькою мовою — "Єль-Муджахід". Національна телевізійна й радіомовна компанії забезпечують передачу програм на всю територію країни. Державне інформаційне агентство — "Альжері прес сервіс" (А П С).