Тема 10. Правочини: поняття, види, умови дійсності

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.  

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією чи кількома особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія – волевиявлення, двох або більше учасників правовідносин.

Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов. З моменту досягнення згоди правочин вважається укладеним.

Реальний правочин. Для укладення реального правочину однієї домовленості сторін недостатньо. Необхідною є також передача речі. Поки вона не відбудеться, правочин не вважається укладеним.

Казуальними є правочини, в яких визначено підстави їхнього укладення.

Абстрактними вважаються правочини, у яких не визначено підстави їхнього здійснення.

У безстрокових правочинах не визначається ні момент набрання чинності, ні момент припинення. Такий правочин, як правило, негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (наприклад, договір майнового найму, укладений на невизначений термін).

Строковими є правочини, у яких визначено момент виникнення у сторін прав і обов'язків, тривалість існування зобов'язання, момент припинення тощо.

Фідуціарні правочини (такі, що мають довірчий характер, внаслідок чого втрата довір'я сторін одна до одної може спричинити розірвання договору в односторонньому порядку — доручення, комісія тощо).

Умовні правочини – це правочини, у яких виникнення, зміна або припинення цивільних прав і обов'язків пов'язується з настанням відповідної обставини. Для того, щоб правочин був визнаним умовним, ця обставина мусить мати місце в майбутньому і, до того ж, не повинно бути відомо, настане вона чи ні.

Вікладальна умова - якщо настання умови тягне виникнення, зміну або інші видозміни цивільних прав і обов'язків.

Скасувальна умова - якщо настання умови тягне припинення цивільних прав і обов'язків.

Форма правочину — це спосіб вираження волі осіб, які беруть у ньому участь.

Воля і волевиявлення. Важливим елементом угоди є воля та її зовнішній вираз — волевиявлення. Наявність угоди свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для угоди, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, справжнє бажання укласти угоду відсутні.

Тлумачення змісту правочину — це з 'ясування автентичності волі і волевиявлення осіб, які вчинили правочин.

Тема 11. Недійсність правочинів

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У  цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Фіктивним  є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Двостороння реституція. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування. У свою чергу, опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за цим правочином.

Помилка — це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце.

Правочин, укладений під впливом насильства, є оспорюваним, оскільки воля учасника формувалася не вільно. Насильство — це психічний або фізичний тиск на особистість контрагента або його близьких з метою спонукання до здійснення правочину (побиття, катування, загроза вчинення таких дій у майбутньому). При цьому не обов'язково, щоб насильство здійснювалося іншою стороною правочину. Достатньо, щоб вона знала про насильство з боку інших осіб і використала цю обставину в своїх інтересах.

Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Крім того, обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їхнє існування. Отже, для визнання правочину недійсним байдуже, чи здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення неправдивих відомостей) або ж виражаються у бездіяльності (навмисне замовчування обставин, знання яких може перешкодити здійсненню правочину). Обман має місце і тоді, коли неправильні відомості про обставини, що мають значення для укладення правочину, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони правочину.