Клініка раку прямої кишки

 

Рак прямої кишки протягом тривалого часу не має клінічних проявів. Тривалість прихованого періоду перебігу раку прямої кишки дорівнює в середньому 15 місяців.

В зв’язку з поділом прямої кишки на три відділи і анатомічними особливостями виділяють клініку раку аноректального, ампулярного і супраампулярного відділів. Цілком зрозуміло, що при будь-якій із цих форм можуть спостерігатися одні й ті ж прояви, але в той же час кожна з них має особливості, тому подібний поділ раку прямої кишки слід визнати доцільним.

Аноректальний рак швидко розповсюджується за межі слизової оболонки анального каналу або вихідного відділу відхідникового отвору. Укривання виразками пухлини і втягування в процес м’язового жому веде до порушення акту дефекації, а при втягуванні в пухлину цибулинної частини уретри - і сечовипускання. Виділення гною, слизу і крові з ракової виразки або нориць, що утворюються навколо відхідника, погіршують важкий стан хворих. При розвитку гнійно-запальних ускладнень, порушеннях функції сечовивідної системи і метастатичному ураженні печінки спостерігаються субфебрилітет або, рідше, гіпертермія.

Ампулярний рак має інший перебіг. Пухлина може довго не проявлятися, якщо врахувати ємність ампули і можливість вільного росту пухлини в просвіт кишки без порушення її прохідності. Пізніше, коли пухлина досягає значних розмірів, укривається виразками і калові маси травмують її, акт дефекації супроводжується виділенням слизу і крові.

При значній кровотечі кров може накопичитись в ампулі і виділиться зовні, випереджаючи виділення калу в момент дефекації або ж після неї. Кровотеча, поява калу з домішкою крові, слизу і гною звичайно звертають увагу хворих на ці прояви хвороби навіть якщо вони не спричиняють болю. Наведені ознаки часто супроводжуються частими і болісними тенезмами. На жаль, початкові ознаки раку прямої кишки часто пов’язуються хворими з гемороєм.

  Супраампулярний рак тривалий час нічим не проявляється. Спочатку ускладнюєтьсявипорожнення кишечнику. Хворі, які страждають на хронічні закріпи, коліти, розцінюють це як посилення старогозахворювання. Іноді спостерігається чергування закрепів проносами.

 З прогресуванням процесу приєднується біль у крижах, куприку, промежині або попереку. При проростанні пухлини в бік передміхурової залози, сім’яних міхурців, уретри з’являються дизурічні прояви.

 

Діагностика раку прямої кишки

 

Заходи щодо ранньої діагностики РПК суттєво не відрізняються від таких при раку ободової кишки.

Достатньо ефективною мірою може бути регулярне щорічне пальцьове ректальне дослідження всіх пацієнтів старше 45-50-річного віку, що звертаються за медичною допомогою з приводу будь-яких інших захворювань.

Для хворих з супутньою передпухлинною патологією обов'язковими мають бути регулярні ендоскопічні (ректороманоскопія) дослідження не рідше 2-х разів на рік.

При підозрі на генетично детерміновану передпухлинну патологію показано генетичне тестування з подальшим активним диспансерним спостереженням.

Останніми роками привертає увагу методика генетичного скринінгу пухлин товстої кишки, що розробляється, заснована на виявленні генів мутантів Тр53, ВАТИ 26, R – RAS в ДНК клітин колоректального раку, що виділяються з калом. Методика знаходиться у стадії розробки, але представляється вельми перспективною.

 Отже, діагностика РПК не представляє труднощів, оскільки він відноситься до візуальних пухлин і в 50–75% випадків достатньо ректального пальцьового дослідження для встановлення діагнозу. Дослідження проводиться в положеннях на спині, на животі і при натуженні, оцінюються рівень і поширеність пухлини по стінці кишки, глибина інвазії, наявність виразкування, рухливість. Жінкам одночасно виконується вагінальне дослідження. Пальцьове дослідження передує ректороманоскопії.

Ендоскопічне дослідження - ректороманоскопія з біопсією пухлини обов'язкове для верифікації діагнозу. З метою вивчення розміщених вище відділів товстої кишки показана колоноскопія.

 Ендоректальне УЗД дозволяє визначити проростання пухлини в суміжні органи (піхву, передміхурову залозу). КТ і УЗД органів черевної порожнини, сцинтиграфію печінки - виконують для виключення метастазів.

Іригоскопія (контрастне дослідження товстої кишки в умовах тугого заповнення барієвою суспензією) дозволяє встановити локалізацію і протяжність пухлини, її розміри, оцінити стан всієї товстої кишки. При підозрі на гостру кишкову непрохідність необхідна оглядова рентгенографія органів черевної порожнини.

Лапароскопія показана для виключення генералізації злоякісного процесу.

 

Диференціальна діагностика РПК

 

       За наявності скарг, що вказують на патологію прямої кишки (неприємні відчуття, порушення дефекації, патологічні виділення), необхідне повне обстеження до встановлення діагнозу, яке обов'язково включає пальцьове ректальне дослідження і ректороманоскопію. При виявленні органічних змін слизової оболонки необхідне морфологічне дослідження.

Певну складність представляє диференціальна діагностика РПК і геморою, що кровоточить, з приводу якого «лікуються» до встановлення правильного діагнозу близько 80% хворих на РПК. Слід виходити з того, що геморой не виключає раку прямої кишки і часто супроводжує його. Тому в тих випадках, коли при обстеженні хворого з приводу наявності крові у випорожненнях виявлений геморой, доцільне виконання тотальної колоноскопії (в крайньому випадку - іригоскопії) для виключення наявності розташованої проксимальніше ракової пухлини, або неспецифічного виразкового коліту чи доброякісних пухлин.