Логіка матеріалістично-філософських поглядів на релігію може бути розглянута тільки із з’ясуванням принципових матеріалістичних положень історико-філософського змісту. Філософське мислення як форма усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, але і як соціальної істоти формується поступово. Воно витікає, є наслідком процесу самоусвідомлення, самоаналізу, саморозкриття себе, насамперед, як соціальної істоти, процесу, що спирався на зростаючу предметно-практичну діяльність особи і суспільства, спрямовану на оволодіння і підкорення навколишньої природи, їх сил, які передбачали, насамперед їх споглядання і вивчення.
На основі подібних процесів самопізнання і оволодіння навколишніми контекстуальними факторами у які був необхідно включений індивід в межах спочатку міфологічного, а потім і, власне релігійного мислення, виникає особливий тип мислення – рефлексія, за допомогою якого і, стає можливим, власне, філософствування, яке передбачає певний рівень абстрагування і узагальнення. Філософія випливає з міфотворчості, базується на ній і на перших етапах і є за формою, власне, міфотворчостю, тотожна ній. Згодом філософські надбання починають руйнувати міфологічну і релігійну свідомість, заперечують одкровення, відокремлюють у самостійну галузь знань, маючу свій предмет світогляду, сферу особистості і власне людську особистість, жагучі проблеми її буття.
|
|
Філософія, будучи генетично пов’язаною із релігією, спирається втім на іншу за якістю рефлексію, що має раціоналізований характер.
Першою контроверзою, що розшарував духовні сферу суспільства на релігійні і нерелігійні сторони став наївний матеріалізм древніх греків. В епоху буржуазних революцій ХVII-XVIII століть філософи – матеріалісти Англії, Голландії, Франції своєю творчою спадщиною склали ідеологічну антитезу релігії. Згодом, на їх основі виник атеїзм, як заперечення релігійних поглядів.
Марксистська релігієзнавча концепція докладно висвітлюється у всіх приступних нам теоретичних джерелах, зокрема у рекомендованому вам підручнику. Тому ґрунтовно зупинятися на цій проблемі ми не будемо, але зазначимо, що релігія розглядається марксистами, як складний соціально-історичний феномен, виникнення якого пов’язано із комплексом специфічних суспільних, гносеологічних і психологічних факторів.
Об’єктивно і суб’єктивно-ідеалістичні концепції релігії. Панує об’єктивно ідеалістична концепція. Основним поняттям і вихідним принципом цих концепцій є визнання реальності над природного джерела: це Бог у різноманітних теологічних системах; «абсолют», «світовий дух», «абсолютна ідея» у різноманітних ідеалістично філософських концепціях, що знаходяться поза конфесійними межами. Тобто основною ознакою будь-якої релігії є звернення до ідеї Бога. Богословсько-філософський образ бога як духовної істоти, вільної від антропоморфних рис, немає нічного спільного ні з аутентичним змістом тих священних книг, на які опирається догматика тої чи іншої релігії, ні з реальними уявленнями більшості віруючих. Цей очищений образ характеризується як нескінченна і безмежна духовна особиста істота, зовнішня по відношенню до природи, що створила природу і править нею згідно власному розумінню, будучи в той же час трансцендентною ній, що втілює у собі найвищий рівень усіх умоглядних довершеностей: всемогутність, всезнання, незмінність, безмежність тощо. Обґрунтування релігії є фактично обґрунтуванням буття Бога. В цьому напрямі у християнській теології і ідеалістичній філософії існують дві тенденції: раціоналістична, до якої належить неотомізм і ірраціоналістична, яку репрезентує протестантська «неофтифсальна» школа, або «діалектична теологія», або «теологія кризу».
|
|
Неотомізм – офіційна філософська доктрина католицизму, що опирається на середньовічне релігійно схоластичне вчення Фоми Аквінського – Томізм. Єнциклікою Лева 13 (1879) томізм оголошений «вічною філософією», що адекватно відповідає змісту християнським догматам. Найвищою реальністю неотомізм признає чисте буття, що усвідомлюється як духовний, божественний першопочаток всього сущого. Матеріальний світ – вторинний і погідний в своїх схоластичних спекуляціях неотомісти використовують метафізично-модифіковані категорії – можливості і дійсності, сущності і існування, форми і матерії, що беруться для оправдання релігії. Матеріальний світ, це сукупність речей, що існують і перетворюються завдяки божій волі. Всі природні причини явищ і подій вони визначають як вторинні по відношенню до надприродних.
Ірраціоналістичне обґрунтування віри в Бога є істотною тенденцією сучасної теології і релігійної філософії. Найбільш яскраво воно представлене у «діалектичній теології». Засновником її вважають К. Барта, справу якого продовжували Пауль Тілліх у Германії, Нібур у США. Відомий протестантський теолог П. Тілліх у деяких своїх творах («Мужество бытия» 1952 р. та ін.) виступає як філософ, який пропонує загальну інтерпретацію походження релігії з позицій екзистенціалізму. Він наголошує, що людське існування з самого початку обтяжено страхом, джерело якого – небуття, здолати страх і ствердити «мужність буття» людина не може без віри в Бога, тобто без прилучення до «абсолютного буття». Тобто релігія, згідно ТІлліха, випливає із визнання Бога «абсолютного буття» і початково міститься в духовній природі людини.
Суб’єктивістська традиція у теології сягає праць німецького протестантського теолога і філософа Фрідріха Шлейермахера, який релігію, як і мораль, пов’язував і виводив із внутрішнього настрою суб’єкта, специфіки його суб’єктивно-психологічного життя. Основу нескінченного буття, з точки зору Шлейермахера, утворює світова єдність або Бог, у якому примирюються всі протиріччя і який відкривається безпосереднім знанням. Цю лінію послідовно проводив американський філософ прагматист Джемс. Який основу релігії і релігійності вбачав у почуттях і коріння релігії шукав і пов’язував в її корисності стосовно індивіда, яка полягає в спроможності релігії трансформувати негативні емоції, почуття, страх властиві людині у позитивні, знімати надмірне психологічне навантаження.
Гордон Олпорт сучасний американський психолог довів цей напрямок до критичності абсолютизуючи специфіку індивідуальних психологічних переживань особистості (кожен віруючий має свою власну релігію).
|
|
Натуралістичні концепції релігії пов’язані насамперед із фрейдизмом – течією в західній психології і психіатрії, що справила свій значний вплив на філософію, соціологію, етику, культурологію. У руслі фрейдизму запроваджувалися спроби вирішити і проблеми релігії. В своїх роботах «Навязчивые действия и религиозные обряды» (1907), «Будущее одной иллюзии». З. Фрейд спеціально зупинився на питанні виникнення і сущності релігії і пов’язував її розвиток із перетворенням («сублімацією») статевих потягів людей, об’являючи релігію «запальним неврозом» людства. Фрейд запроваджує думку, що тотем – це символічні об’єкти на які переносилися підсвідомі потяги, що витіснялися у результаті існуючих у первісному суспільстві заборон (табу). В цілому зводячи релігії із соціальної до біологічної основи Фрейд представляв її як явище не історичне а вічне загальнолюдське і нездоланне.
Один із послідовників Фрейда, К. Г. Юнг стверджував, що корені релігії, релігійного ритуалу криються у необхідності захисту за допомогою них від панування «колективного несвідомого». Фромм в своєму тлумаченні сутності релігії солідаризується з Фрейдом, проте більш уваги приділяє соціальній ролі релігії, яка згідно із їх тезами полягає у несвідомому, на яке впливає зовнішня реальність.
Соціологічна концепція релігії Дюркгейма (1858-1917) базується на визнанні соціальної природи релігії. Він вважав, що основу суспільного життя складають колективні уявлення, саме в їх розвитку він вбачав основну функцію релігії. За його думкою, релігійно-культові дійства постійно «збуджуючи, підтримуючи, підкріплюючи колективні ідеї і почуття» відіграють вирішальну роль в прилученні індивіда до соціального цілого. Дюркгейм наголошував, що релігія є засіб осягнення людством своїх соціальних зв’язків, а тому вона необхідна усякому суспільству, і буде існувати вічно.