Розділ 4. Предмети, що входять до складу музейних фондів, розрізняються своїми фізичними властивостями, а також способом фіксації інформації

Предмети, що входять до складу музейних фондів, розрізняються своїми фізичними властивостями, а також способом фіксації інформації, що приймається за основу при організації їхнього вивчення і збереження.

Визначені особливості мають фонди ряду природно-наукових музеїв. У силу індивідуальності і неповторності об'єкти природи не підлягають виділенню в обмінний або дублетний фонди. У музеях системи Російської академії наук і Міністерства утворення основний фонд, як правило, поділяється на науковий фонд і експозиційний фонд. В основі цього розподілу лежать різні способи фіксації і форми консервації матеріалу, що мають нерівноцінну значимість для дослідження й експонування.

У меморіальних музеях пропонується поділяти колекційний фонд на фонд меморіальних предметів і фонд предметів, що не мають меморіального значення.

Справа в тім, що вологі препарати, зафіксовані за допомогою спиртових сумішей, швидко знебарвлюються і втрачають експозиційний вид. Однак анатомічні і морфологічні особливості організму зберігаються повною мірою, що дуже важливо для проведення досліджень. Препарати, при фіксації яких використовувалася суміш з формаліном, знебарвлюються дуже незначно, але структура тканин порушується. Тому, зберігаючи експозиційну привабливість, вони стають практично непридатними для повноцінного наукового дослідження.

Далі, класичними об'єктами наукових досліджень є тушки, однак аттрактивними властивостями вони майже не володіють. Навпроти, аттрактивність опудал досить велика, але вони не можуть бути об'єктом дослідження в прямому розумінні слова, оскільки являють собою вже не оригінали, а реконструкцію, особливості якої в більшому ступені визначаються майстерністю таксидерміста, ніж характером самого природного об'єкта.

Таким чином, необхідність виділення наукового фонду в ряді природно-наукових музеїв обумовлена тим, що саме він повинний являти собою документальний і речовинний зафіксований підсумок роботи музею по дослідженню природи регіону.

Приналежність предметів до основного і науково-допоміжного фондів оформляється різними документами. Музейні предмети всіх музеїв країни утворять Музейний фонд держави.

Його склад, організацію і порядок використання уперше визначило «Положення про Музейний фонд Союзу РСР» (1965 р.). З червня 1996 р. особливості правового положення Музейного фонду регламентує Федеральний закон «Про Музейний фонд Російської Федерації і музеї в Російській Федерації».

Поряд з музейними предметами до складу Музейного фонду входять усі виявлені предмети музейного значення, що знаходяться у власності приватних осіб, суспільних і релігійних об'єднань і організацій. Таким чином, за своїм складом Музейний фонд підрозділяється на державну і недержавну частини, але незалежно від форм власності всі пам'ятники історії і культури, включені в його склад, і є невід'ємною частиною культурної спадщини народів держави. Вони не підлягають вивозу за межі країни, а їхній тимчасовий вивіз регулюється Законом «Про вивіз і ввіз культурних цінностей». Пам'ятники, включені до складу державної частини Музейного фонду, не підлягають відчуженню, за винятком випадків утрати, руйнування або обміну на інші музейні предмети і колекції. Музейна колекція є неподільною.

Включення пам'ятників історії і культури до складу Музейного фонду і виключення з нього здійснює федеральний орган виконавчої влади, на який покладене державне регулювання в області культури. Це виробляється шляхом реєстрації відповідного факту в Державному каталозі Музейного фонду.

В даний час виділяють шість типів музейних предметів, або джерел: речовинні, образотворчі, письмові, фонічні джерела, а також фото- і кіно-джерела.

Речовинні (речові) джерела - музейні предмети, що представляють собою речі, зроблені людьми й обладающие визначеною утилітарністю. Це знаряддя праці, побутове предмети, засоби пересування, зброя й інші предмети різноманітного призначення, що містять інформацію про господарську діяльність, побутовий уклад, соціальну організацію, эстетических і релігійних представленнях. Інформація, що утримується в речовинному джерелі, передається безпосередньо через матеріальну сторону предмета - його форму, пристрій, матеріал, розмір, вагу, колір.

Образотворчі джерела - це музейні предмети, що містять інформацію, зафіксовану за допомогою зорового образа. Одні образи передають зорове представлення, нехай і умовне, про загальний вид, форму, матеріали, кольори предметів. Ці образи створюють твір образотворчого мистецтва - живопис, графіка, скульптура. Інші образи мають віддалені риси подібності з зображуваним об'єктом і містять елемент геометричної подоби. Це схематичні зображення - креслення, плани, карти.

Письмові джерела - музейні предмети, що містять інформацію, зафіксовану за допомогою знаків листа - букв, цифр і інших символів. Письмові джерела дуже різноманітні; до них відносяться, наприклад, хроніки, літопису, документи політичних партій, статистичні матеріали, літературні і публіцистичні добутки, приватна переписка, рідкі книги.

Фонічні джерела - музейні предмети, на яких за допомогою спеціальних технічних пристосувань зафіксована інформація у виді звуків людської мови, шумів, музики й ін. Вони можуть передавати голос видатної особистості, особливості інтонації читця, виконавська майстерність музикантів, силу зрительских оплесків. Це воскові валики або циліндри — первісні носії запису, патефонні і грамофонні пластинки, магнітні стрічки, компактні диски.

Фото-джерела - музейні предмети, що містять інформацію у вигляді зображення, отриманого за допомогою фотоапаратури. Це можуть бути не тільки фотографії, але і негативи на склі, плівці й інших матеріалах, фотовідбитки на папері, кераміку, металі, діапозитиви на склі або плівці.

Кіно-джерела - музейні предмети, що містять інформацію у вигляді динамічного зображення, що фіксується і відтворюється за допомогою технічних засобів.

Предмети, що відносяться до джерела певного типу, нерідко містять елементи джерел іншого типу. Портрети і жанрові зображення нерідко зустрічаються на вазах, чашах, блюдах, килимах. Однак це не змінює приналежності самих предметів до пам'ятників матеріальної культури, тобто до речовинних джерел. Елементи образотворчих джерел часто присутні в книгах у виді, наприклад, мініатюр.

Співвідношення у фондах тих або інших типів музейних предметів залежить від профілю музею і його конкретної специфіки. У музеях науки і техніки переважають, наприклад, речовинні джерела - машини, точні прилади, механізми, а в літературних музеях основу фондів складають письмові джерела. Але при цьому нітрохи не знижується роль образотворчих джерел, кіно-джерел, фонічних джерел.

Маленький монастир, побудований Андрієм (Антонієм) на ріці Ємцеві. Мініатюра з рукопису 1648 р. «Житійна повість про Антонія Сийском». Папір. Темпера. Москва, Державний Історичний музей. Письмове джерело з елементом образотворчого джерела

Наступною одиницею класифікації фондів є вид музейних предметів, що виділяється на основі спільності одного або декількох ознак. Ними можуть бути, наприклад, матеріал, функціональне призначення, техніка виготовлення предмета або ж сполучення окремих ознак. Наприклад, речові джерела підрозділяються по матеріалу - дерево, метал, камінь, кераміка, скло, тканини, кіста, перламутр, пластмаси. Поняття, що позначають матеріал, носять збірний характер. Наприклад, у поняття «метал», входить залізо, мідь, срібло, золото, а в поняття «кераміка» - груба кераміка, порцеляна, фаянс. Різновид матеріалу може служити підставою наступного розподілу речовинних джерел.

Далі речові колекції можуть поділятися по функціональному призначенню предметів (знаряддя праці, зброя, предмети побуту), територіальній ознаці, часові виробництва, авторської приналежності. У залежності від характеру колекції порядок розподіли може мінятися, а деякі з рубрик і зовсім випадають.

Колекцію образотворчих джерел часто поділяють на колекцію творів образотворчого мистецтва і на колекцію схематичних зображень. Твори мистецтва поділяються спочатку по видах - живопис, скульптура, графіка, потім за часом створення, школам, жанрам, авторській приналежності. Принципами розподілу схематичних зображень можуть виступати територіальна ознака, час створення, техніка виготовлення, зміст.

Колекції письмових джерел підрозділяються на наступні види музейних предметів рукописні і друковані, матеріали закладу й особисті матеріали, періодичні і неперіодичні видання, книги, листівки, газети, бланки. У музеях історичного профілю вони потім часто групуються по тематичному і галузевому принципах. В останньому випадку використовується така підстава розподілу, як відношення до сфери громадського життя - державне будівництво, внутрішня і зовнішня політика, народне господарство і т.д.

Фото-джерела класифікуються по техніці виготовлення - негативи, позитиви, дагерротипы, по тематичному принципі - фотопортрет, сюжетні (событийные) фотографії, видові фотографії. Але слід зазначити, що в музеєзнавстві немає єдиної думки про приналежність фотодокументів до визначеного типу музейних джерел. В одних музеях вони утворять самостійну групу, в інших музеях їх включають в образотворчий фонд, у третіх - у документальний фонд, поєднуючи при цьому з письмовими джерелами.

Поряд з колекціями, утвореними за розглянутими принципами, у музейні зібрання можуть входити в якості самостійних структурних одиниць колекції, складені експедиціями, отримані від колекціонерів на умовах неподільності або ж законсервовані як зразок колекціонування. У 1985 р. у складі ГМИИ ім. А.С. Пушкіна був створений на правах наукового відділу Музей особистих колекцій, спустя десять років, що розмістився в спеціально реконструйованому будинку. Його концепція ґрунтується на розумінні колекціонування як творчого самовираження. Тому музей, залучаючи у свої зібрання для постійного показу коштовні художні колекції, зберігає при цьому їхня цілісність і ім'я збирача. Основу музею склала колекція літературознавця й історика мистецтва И.С. Зильберштейна, що нараховувала 2235 добутків графіки і живопису російських і західноєвропейських майстрів XVI - початку XX в. Надалі в музей надійшли як дарунки ще 10 колекцій.

Будова музейних фондів залежить не тільки від профілю музею, але і від його конкретної специфіки. Здійснюючи класифікацію своїх фондів, музей повинний керуватися при цьому загальноприйнятими правилами. Те саме розподіл завжди виробляється на тій самій підставі. Тому не можна одночасно розділити предмети на дерев'яні (підстава розподілу - матеріал) і круглі {підстава розподілу - форма). Кожен окремий предмет повинний знаходитися в обсязі одного поняття. Наприклад, проводячи розподіл по типах джерел, не можна рукописну книгу з мініатюрами одночасно віднести до письмових і образотворчих джерел. Сукупності, що утворяться при розподілі поняття повинні в, складати весь обсяг діленого поняття. Наприклад, при розподілі творів образотворчого мистецтва по видах не можна пропускати який-небудь з них. Розподіл повинний бути безперервним, тобто поняття, що утворяться при цьому, повинні бути найближчими до діленого поняття. Наприклад, при розподілі поняття «дерево» найближчим до нього буде поняття «меблі», а не «стіл» або «крісло».

Таким чином, в основі наукової організації фондів лежить трохи системооутворюючих ознак - наукова і культурна значимість предметів, їхнє юридичне положення, спосіб фіксації ними інформації. Із системою наукової організації фондів зв'язані такі поняття, як склад музейних фондів і структура музейних фондів. У сучасній музеєзнавчій літературі немає єдиної точки зору на зміст і співвідношення цих понять.

Відповідно до визначення Н.П. Финягиной, склад музейних фондів - це «організація фондів, що розділяє їх у відповідності зі значенням предметів для науки, культури і діяльності самого музею, що визначає юридичне положення предметів». Структурою (будовою) фондів вона називає «таку систему організації фондів, що ґрунтується на взаємозв'язках предметів і спрямована на створення оптимальних умов для їхнього вивчення, збереження, поповнення і використання».

М.Е. Кучеренко і В.Н. Фомін розуміють під складом музейних фондів сукупність конкретних предметів і матеріалів, що утворять дані музейні збори. Структуру музейних фондів вони визначають як «систему організації музейних зборів, що володіє визначеною сукупністю стійких зв'язків, що забезпечують її цілісність і збереження основних властивостей і функцій при різних зовнішніх і внутрішніх змінах».

У підсумку такі поняття, як «основний фонд» і «науково-допоміжний фонд», Н.П. Финягина включає в обсяг поняття «склад музейних фондів», а М.Е. Кучеренко і В.Н. Фомін — в обсяг поняття «структура музейних фондів». Відповідно речові, письмові, образотворчі та інші джерела є по одному трактуванню елементами структури музейних фондів (Н.П. Финягина), по іншійій - елементами складу музейних фондів (М.Е. Кучеренко, В.Н. Фомін).

Отже, фонди музею являють собою сукупність усіх матеріалів, що відповідно до встановлених правил надійшли на постійне збереження в музей. Вони складають основу, на якій здійснюється вся музейна діяльність. Для того, щоб музеї успішно вирішували задачі, що коштують перед ними, зміст їхніх фондів повинний відповідати профілеві музею, фонди повинні бути науково організовані, а також повинні безупинно і цілеспрямовано поповнюватися відповідно до рівня розвитку профільної науки і музеєзнавства.