Методи осадження

Література

Висновки

Габітус виробляє у різних полях практики, що відтворюють закони цих полів, він може реалізовувати єдиний стиль у різних полях тим повніше, чим вичерпніше відтворюються у вироблених ним практиках принципи культурної свободи тієї чи іншої соціальної групи.

Теорія габітусу П’єра Бурдьйо. Поняття соціального типу

Прочитайте та виділіть основні положення.

У вченні П. Бурдьє соціальна дійсність структурована подвійно: з боку соціальних відносин, об’єктивованих у розподіленнях різноманітних ресурсів, а також з боку уявлень людей про дані відносини, – виникає необхідність уточнення міри співвідношення сторін. Соціолог стверджує, що суб’єктивне структурування соціальної дійсності виступає завжди підпорядкованим моментом. Об’єктивні структури є умовами і передумовами здійснення суб’єктивних практик (сприйняття, уявлення, мислення, комунікації, дії) і "системно детермінують" безпосередні соціальні взаємодії. Для того, щоб ці практики реалізовувалися, соціальні структури повинні бути інтеріоризовані, ефективно засвоєні, привласнені і навіть інкорпоровані агентами, які активно моделюють своє сприйняття, вираження й оцінювання соціальної реальності. Відносини інтеріоризуються у формі соціально структурованих ансамблів практичних схем (схем виробництва практик агентом) або інкорпорованих структур – габітус (лат. habitus – властивість, стан).

Визначаючи габітус як систему диспозицій сприйняття, оцінювання і дії, П. Бурдьє вживає термін "диспозиція" в смислі, наближеному до розуміння його у Г. Олпорта: схильність агента до дії, вчинку та їх послідовності, або усвідомлена готовність до оцінювання ситуації і до поведінки, зумовленої попереднім досвідом. Однак в основі формування габітусу лежать не тільки потреби, як у випадку диспозицій, але й "характерологічні структури певного класу умов існування, економічна і соціальна необхідність" [7, 63].

Запозичене у Л. Альтюсера поняття габітус є полісемантичним.

Запишіть.

Габітус – виражає принцип, який регулює дію, систему сприйняття, мислення, оцінки, спосіб реалізації мовлення у даній спільноті, засіб комунікації, "добрий смак", "засвоєний стиль"; габітус дозволяє людині спонтанно орієнтуватися у соціальному просторі й адекватно реагувати на події та ситуації; засвоюється в процесі освіти, соціалізації – не лише у вигляді експліцитних, але й імпліцитних принципів поведінки в певних життєвих моментах. Інтеріоризація такого життєвого досвіду, часто залишаючись неусвідомленою, веде до формування готовності і схильності агента реагувати, говорити, відчувати, думати певним, а не іншим способом.

Теорія габітусу Бурдьйо як і концепція подвійного конструювання соціальної реальності Бергера та Лукмана дозволяє подолати дихотомію між соціологічним реалізмом та соціологічним номіналізмом. Сам Бурдьйо пояснює евристичний потенціал запропонованої концепції у вигляді теореми конструктивістського структуралізму: <габітус х капітал> + поле = практики.

Розглянемо усі компоненти наведеної теореми. На думку Бурдьйо, об'єктивне соціальне середовище формує габітус _ «системи стійких та переносимих диспозицій», які у подальшому використовуються індивідами як активна здатність вносити зміни в існуючі структури, як початкові установки, які породжують та організують практики індивіда. Такі диспозиції схильності не передбачають свідомої націленості на досягненнях певних цілей, оскільки протягом тривалого часу вони формуються можливостями та не можливостями, свободами та необхідностями, дозволами та заборонами. Цілком природно, що в конкретних життєвих обставинах люди виключають найбільш неймовірні практики.

Запишіть.

Серед детермінантів габітусу можна назвати наступні:1) види та об'єми капіталу; 2) позиція у відносинах виробництва через професію, рід занять); 3) тип соціального зв'язку, в який включена людина;

1) історія групи, до якої належить людина;

2) індивідуальна історія.

Габітус у принципі відрізняється від наукових оцінок. Якщо наука після проведених досліджень передбачає постійну корекцію даних, то люди надають непропорційне велике значення ранньому досвіду. Ефект інертності, рутинності, схильності проявляється в тому, що люди, прекрасно адаптовані до минулих реалій, починають діяти неправильно в нових реаліях, не помічаючи, що попередніх умов уже немає.

Габітус дозволяє в соціальних практиках поєднувати минуле, сьогодення та майбутнє. Саме так і твориться історія: «Являючись продуктом історії, габітус виробляє практики, як індивідуальні, та і колективні, а отже - саму історію відповідно до схем, породжених історією»¹⁰. Концепція габітусу обгрунтовує методологічні принципи прогнозування майбутнього через подолання антиномії детермінізму та свободи, свідомого та несвідомого,!ндивіда та суспільства: «Оскільки габітус - це нескінченна здатність вільно (але під контролем) породжувати думки, сприйняття, висловлювання почуттів, дії, а продукти габітусу завжди лімітовані історичними та соціальними умовами його власного формування, то свобода, яка ним дасться, зумовлена та умовна, вона не допускає ані створення чогось небаченого нового, ані механічного відтворення споконвічно заданого». Цілком природно, що схильність людини до певних дій залежить ВІД засобів, якими вона володіє. Щоб позначити ці засоби, Бурдьйо вводить поняття капітал. Капітали виступають як структури панування, які дозволяють індивідам досягати своїх цілей. Чим більше об’єм капіталів, чим більше вони різноманітні, тим легше їхнім власникам досягати поставлених цілей.

Запишіть.

У роботі «Соціальний простір та генезис класів» Бурдьйо виділяє 4 групи капіталів:

• економічний капітал - економічні ресурси, які можуть бути задіяні людиною (іроші, товари, земля);

• культурний капітал - ресурси, які мають культурну природу: освіта, авторитет навчального закладу, попит на його дипломи на ринку праці. Складовою культурного капіталу являється власне культурний рівень самого індивіда;

• соціальний капітал — засоби, пов’язані з належністю індивіда до конкретної соціальної групи;

• символічний капітал - це те, шо як правило називається іменем, престижем, репутацією.

Майже всі види капіталу можуть взаємно конвертуватися. Тільки культурний капітал має відносну самостійність. Капітали дають агентам владу над тими, у кого їх менше або зовсім немає. Характер дій індивідів, які мають більший об’єм капіталу, буде іншим у порівнянні з тими, у кого капіталу менше. Об’єм та структуру капіталу можна обрахувати емпірично, що надає теорії Бурдьйо практичну спрямованість.

Запишіть.

Поле - це логічно мислима структура, середовище, у якому здійснюються соціальні відносини. Разом із тим соціальне поле - це реальні соціальні, економічні, політичні та інші інститути. Весь соціальний простір нерівномірно розподілений у часі та просторі і складається з кількох полів (поле політики, поле релігії, поле науки тощо). Жодне соціальне поле не може існувати без адекватної полю практики індивідів. Поле завжди являється для агентом уже існуючим, заданим, а конкретно індивідуальна практика може лише відтворювати та трансформувати поле. Концепція поля дозволяє соціальному антропологу враховувати в соціальній практиці індивіда свідоме та спонтанне, виокремити два принципово різних механізмів породження дій. З одного боку, правила поля передбачають хоча б мінімальну раціональність (постановка мети, вибір засобів для її досягнення), а з іншого - спонтанну орієнтацію.

Повертаючись до формули теореми конструктивістського структуралізму, наголосимо, що в разі наявності даних про габітус агента (індивіда), об’єми та структуру його капіталів, про поле, у якому він діє, то ми можемо отримати знання про характер його соціальних практик, спроможностях конструювати ті або інші структури.

Проведений вище аналіз категорії габітус дозволяє зробити висновок, що це - типологічне поняття. У будь-якій реакції людини на ситуацію, вчинок, несвідому дію можна побачити типове. Таке сприйняття співвідноситься з уявленнями про належність до групи, визначається історією групи. Позиція соціального агента в структурі соціальних груп змушує відтворювати групові соціальні уявлення. У спільній діяльності групи виникає спільна матриця, яка породжує практики людей - соціальних агентів, які живуть у схожих соціальних умовах. Ця спільність проявляється у схожості біографій.

Говорячи про певні габітуси (соціальні типи) людей минулого та сьогодення, ми будемо відносити їх до історичних (генетичних) ідеальнихтипів.

Дослідження інваріантних форм сприйняття і конструювання соціальної реальності дало змогу соціологу обґрунтувати наступне: конструювання агентом соціальної дійсності не відбувається у оціальному вакуумі, але піддається структурному тиску; когнітивні структури самі є соціально структурованими, оскільки мають соціальний генезис; нарешті, моделювання соціальної реальності є не тільки виявом індивідуальної свідомості, але і колективної. Відтак, синтез соціального і ментального у свідомості людини не дозволяє їй мислити недетерміновано, поза соціально-історичним контекстом.

Людське життя різноманітне у плані прожитого досвіду: це незвичні, разові події або повторювані і звичні, ледь цікаві і пріоритетні за значенням, «близькі» і «далекі». Розв’язання завдань чи ситуацій, що виникають на людському шляху, вимагає різних зусиль. При цьому людина не може жити в постійному напруженні, постійно проблематизувати і рефлексивно відстежувати свої вчинки. Люди зацікавлені в тому, щоб, впорядковуючи досвід, економити сили, іншими словами, має бути така сфера досвіду і такий режим життя, що не вимагатимуть регулярної рефлексії, де життя протікає плавно - у руслі зрозумілості, несуперечливості і звичності. Саме буденність складає підстави стабільності людського життя, повсякденне сприймається як норма реальності.

Завданням соціальної антропології є визначити яку соціальність та історію вони втілюють, які новації породжує їхні габітуси. Такий підхід передбачає широке використання методу типологізація. Типологізація - специфічний спосіб пізнання закономірностей соціокультурних реальностей. Він вносить якісний характер. Тип - об’єкт, який виділяється та розглядається як представник безлічі об’єктів. Тип­ового роду шаблон. Тип конструюється через тілесні та ментальні практики, через життєві стилі.

Тип являється найбільш вірогідним зразковим для даної системи зв'язків явищем. Проблеми ідеального типу як пізнавальної моделі в соціально-історичному дослідженні докладно розробив М. Вебер. Німецький вчений запропонував розрізняти соціологічний (логічний) та історичний (генетичний) ідеальні типи. Різниця між ними в тому, що перший пояснює правила протікання процесів, явищ, подій, які регулярно повторюються, він має надісторичну природу та не має чіткого зв'язку з певним локусом чи часовим відрізком. Історичний тип виявляє причинно-наслідкові зв’язки унікальних явищ, які були в минулому і ніколи не повторилися. Цей ідеальний тип тісно корелюється з певною історичною епохою та простором.

Питання для самоконтролю

1. Кого з західних соціологів можна назвати представниками реалізму та номіналізму при розв’язанні проблеми співвідношення людина -суспільство?

2. У чому полягає різниця між об'єктивованою та інкорпорованою історією? З яким станом історії має справу соціальна антропологія?

3. Що мається на увазі під експресивним порядком?

4. В чому полягає подвійна фактичність суспільства в теорії П. Бергера та Т. Лукмана?

5. Яким чином за допомогою об’єктивації, типізації та легітимації люди конструюють суспільство?

6. Охарактеризуйте основні постулати соціологічної теорії П. Бурдьйо

7. Як у понятті габітус розв’язується протиріччя детермінізму і волі? Чому це поняття можна використовувати в антропології?

8. Назвіть засоби соціального маркірування?

9. У якому сенсі тіло виступає як посередник між індивідуальним і соціальним?

3. Як співвідносяться фізичний і соціальний простори?

11.Що собою уявляє ідеальний соціальний тип?

1. Ле Гофф Ж. «Анналы» и «новая историческая наука» // Споры о главном: Дискусии о настоящем и будущем исторической науки вокруг французской школы «Анналов». – М., 1993. – С. 90 – 94;

2. Бауман 3.Мыслить социологически [Текст] / 3. Бауман; пер. с англ. под ред. А.Ф. Филиппова. - М.: Аспект-пресс, 1996. - 254 с..

3. Бергер П. Приглашение в социологию: Гуманистическая перспектива [Текст] / П.Л. Бергер; пер. с англ. под ред. Г.С. Батыгина. - М.: Аспект-пресс, 1996. - 166 с.

4. Бергер П., Лукиан Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии знания [Текст] / П. Бергер, Т. Лукман. - М.: Медиум, 1995. - 323 с.

5. Бурдье П. Практический смысл [Текст] /II. Бурдье; пер. с фр.; отв. ред. пер. и послесл. Н.А. Шматко. - СПб.: Алетейя. 2001. - 583 с.

6. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть [Текст] / П. Бурдье//THESIS. - 1993. - Т. 1. - Вып.2. - С. 137-150.

7. Бурдье П. Социология политики [Текст] / ГІ. Бурдье; пер. с фр.; сост., общ. ред и предисл. Н.А. Шматко. - М.: Socio-Logos, 1993. - 336 с.

8. Индивидуальность и личность в истории (дискуссия) [Текст] // ОДИССЕЙ. Человек в истории. Личность и общество. - М., 1990. - С. 102-119.

9. Качанов Ю.Л. Дихотомия «социологический конструктивизм - научный реализм» и ее преодоление [Текст] / Ю.Л. Качанов // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2004. - №1. - С.63-75.

10. Козлова H.H. Социально-историческая антропология [Текст]: Учебник /

H.Н. Козлова. - М.: Ключ-С, 1998. - 192 с.

11.Кравченко С.А. Социология: Парадигмы через призму социологического воображения [Текст]: Учеб. пос. для вузов / С.А. Кравченко. - М.: Экзамен, 2002.-511 с.

12.Мосс М. Общества. Обмен. Личность: Труды по социальной антропологии [Текст] / М. Мосс; [пер. с фр., послесл., А.Б. Гофмана; РАН, Ин-т этнологии и антропологии им. H.H. Миклухо-Маклая]. - М: Изд. фирма «Восточная лит­ра», 1996. - 359 с.

13.Ритцер Дж. Современные социологические теории [Текст] / Дж. Ритцер. - 5-е изд. - СПб.: Питер, 2002. - 688 с.

14.Современные социологические теории общества [Текст] / РАН. ИНИОН; отв.ред. Ю.А. Кимелев; Сост. и науч. ред. Н.Л. Полякова. - М.: ИНИОН, 1995,- 190 с.

15.Струченков О.В., Журавльов В.І. Соціальна антропологія [Текст]: навч. пос. / О. В. Струченков, В. І. Журавльов. – Макіївський економ.-гуманіт ін.-т – Донецьк: Дмитренко Л. Р. [Видавник], 2011. – 132с.

16. Тёрнер Б. Современные направления развития теории тела [Текст] / Б. Тернер // THESIS. - 1994. - Выи.6. - С. 137-168.

17. Шматко Н.А.Габитус в структуре социологической теории [Текст] / Н.А. Шматко // Журнал социологии и социальной антропологии. - 1998. - №2. - С.59-69.

У методі осаджувального титрування використовують реакції, в результаті яких утворюються малорозчинні сполуки сталого складу. Найважливішими вимогами, які висувають до цих реакцій, є такі:

1) осад повинен бути практично нерозчинним;

2) осад повинен випадати швидко;

3) не повинно протікати побічних реакцій, які впливають на результат титрування;

4) точка еквівалентності повинна легко фіксуватися;

Точка еквівалентності наступає в той момент, коли досліджувана речовина повністю переходить в осад. Кінець реакції визначається за допомогою індикаторів.

В залежності від осаджувача методи осадження поділяються на методи аргентометрії, меркуриметрії і комплексоутворення.

З осаджуючих реактивів, які застосовують в титриметрії, найчастіше використовують розчин аргентум нітрату (AgNO₃). Методи, які базуються на дії цього реактиву, називаються методами аргентометрії. Методи аргентометрії застосовують в основному для визначення хлоридів, бромідів, а також йодидів і роданідів.

Застосовується також визначення галогенів шляхом осадження їх у вигляді важкорозчинних солей ртуті. Це визначення називається меркуриметрією.

До методу осадження дуже близькі методи комплексоутворення, тобто визначення, які базуються на реакціях утворення комплексних сполук. Широке застосування отримали органічні реактиви, здатні утворювати комплекси з великим числом катіонів. Ці реактиви називають комплексонами. Найбільш важливим з них являється трилон Б (дигідрат динатрієвої солі етилендіамінтетраацетатної кислоти), який застосовують для визначення більшості катіонів.