2015-02-27
518
1. Назвіть і розкрийте зміст основних принципів планування виховної роботи.
2. Розкрийте зміст основних напрямків діяльності заступника командира роти з виховної роботи щодо роботи з активом підрозділу.
3. Назвіть актив роти.
4. Назвіть основні завдання громадських організацій.
5. Яку документацію веде рада прапорщиків?
6. Назвіть основні вихідні дані для складання плану виховної роботи з особовим складом роти на місяць.
7. Які громадські організації створюють у військових частинах?
8. Назвіть приблизну періодичність проведення основних форм виховної роботи в роті.
9. Які плануючі документи з виховної роботи складають в роті?
10. Які громадські організації створюють у підрозділах?
11. Назвіть загальні вимоги до оформлення плану виховної роботи з особовим складом роти на місяць.
12. Засідання ради військового колективу проводять:
а) у разі необхідності;
б) не менше, ніж тричі на місяць;
в) у разі необхідності, але не менше, ніж двічі на місяць.
13. План виховної роботи роти складають:
а) на місяць;
б) на квартал;
в) на два тижні.
14. Рада військового колективу звітує:
а) тільки перед командиром роти;
б) за необхідністю;
в) на загальних зборах військового колективу.
15. Раду військового колективу обирають:
а) на півроку;
б) на два роки;
в) на один рік.
16. У ротах, які укомплектовані прапорщиками та військовослужбовцями військової служби за контрактом, ради прапорщиків створюють при наявності у них не менше:
а) 25 осіб;
б) 15 осіб;
в) 10 осіб.
Правильні відповіді: 12в, 13а, 14в, 15в, 16б.
Р о з д і л 5. ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ. ФОРМУВАННЯ ТРАДИЦІЙ. ІНДИВІДУАЛЬНА
ВИХОВНА РОБОТА З ОСОБОВИМ СКЛАДОМ
5.1. Впровадження державної мови – важливий напрямок
патріотичного виховання особового складу
З проголошенням Україною незалежності, її виходом на шляхи демократичного державотворення, особливої актуальності набувають питання національно-культурного і, зокрема, мовного відродження. За останні роки ми почали гостріше відчувати свою належність до великої нації, сильніше перейматися відповідальністю за долю її духовного генофонду.
Українська мова походить від праслов’янської, а та, в свою чергу, від праіндоєвропейської. На підтвердження цієї думки слушно навести такий цікавий доказ. Етимологічний аналіз лексики перших трьох строф “Причинної” Тараса Шевченка, яка стала народною піснею, показав, що третина її словникових одиниць праслов’янського походження, половина – праіндоєвропейського, а корені слів “гора”, “місяць”, “той” та деякі інші – давніші за праіндоєвропейську мову.
Становлення української мови припадає на час розпаду Київської Русі. Після занепаду Київського князівства за часів Великого князівства Литовського вона залишалася державною мовою. Нею написано “Судебник” великого князя Казимира Ягайловича, “Литовський статут” та документ про привілеї польської шляхти – “Вислицький статут”. Польські королі аж до Сигізмунда Августа, за свідченням польських істориків, розмовляли по-руськи, тобто українською, часом краще, ніж польською. У бібліотеках багатьох королів українсько-руських книжок було більше, ніж польських.
Після Флорентійського собору (1439 р.) починається наступ католицизму. Спочатку українську мову відтісняють польською на периферію, а потім і зовсім забороняють. Так польсько-литовська держава “віддячила” за той духовний спадок, який залишила наша культура у західних сусідів.
Не краще склалося для Українського народу та його мови і після підписання у 1654 р. Переяславської угоди. Ще за життя Богдана Хмельницького за його спиною Польща та Москва домовилися про поділ України між собою. З того часу доля української мови залежала від двох “старших сестер”, які міцно тримали її у своїх обіймах.
Ось лише окремі приклади.
1720 р. – указом Петра І заборонено друкувати у Малоросії будь-які книги, крім церковних.
1764 р. – викладання у Києво-Могилянській академії переведено на російську мову.
1863 р. – міністр внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєв видав циркуляр про заборону видавати підручники, літературу та книги релігійного змісту українською мовою, якої “не было, нет и быть не может”.
1864 р. – прийнято статут про початкову школу, згідно з яким навчання повинно було проводитися лише російською мовою.
1884 р. – Олександр ІІ видав Ємський указ про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур, написаних “малоросийським наречием”, друкування оригінальних творів і перекладів, сценічних вистав, читання і друкування текстів українською мовою.
1892 р. – заборонено українські театральні вистави у всіх губерніях Малоросії.
1903 р. – Головне управління у справах друку заборонило видавати українською мовою дитячу літературу.
Великодержавницьку політику стосовно української мови продовжувало керівництво колишнього Радянського Союзу. Протягом радянського періоду було прийнято: сталінську постанову про обов’язкове вивчення російської мови (1938 р.), постанову ЦК КПРС про посилення вивчення та викладання російської мови та літератури (“брежнєвський циркуляр”), постанову ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) СРСР (1989 р.).
Наведені вище приклади – не докір нашим сусідам. Але з історії фактів не викинеш. Навіть за страшних умов утиску і гонінь Український народ зробив великий внесок у розвиток російської і польської культур. Не було жодного аспекту культурного життя Росії, де представники України не справили б помітного впливу. Російська літературна та ділова мови також запозичили багато українських термінів.
З проголошенням незалежності у серпні 1991 р. Український народ дістав можливість відновити історичну справедливість у сфері поширення і утвердження української мови як державної на всій території України.
Сьогодні питання розвитку нашої культури, зокрема мови, все більше стають у центрі уваги суспільства. Держава забезпечує її всебічний розвиток і функціонування. Водночас Конституція гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин.
Ще одним свідченням того, що українська мова сьогодні має реальний конституційний захист є прийняття Верховною Радою Закону України “Про розвиток і застосування мов в Україні”, який базується на положеннях Конституції. Закон визначає загальні принципи мовної політики в Україні, правові та організаційні засади розвитку державної мови та мов національних меншин, права громадян щодо користування мовою. У ньому зафіксовано, що державною мовою є українська. Вона є основним засобом спілкування в усіх сферах суспільного життя на всій території України і є обов’язковою для застосування в діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, а також підприємств усіх форм власності. У Автономній Республіці Крим поряд з державною мовою можуть використовуватись мови національних меншин.
Посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування, працівники державних установ зобов’язані володіти державною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов’язків. Заборонено публічне приниження, зневажання, навмисне спотворення державної мови, мов національних меншин в офіційних документах, засобах масової інформації, пропагування дискримінації й ворожнечі.
В основу роботи з впровадження державної мови у військових колективах внутрішніх військ покладено вимоги наказу Міністра внутрішніх справ. У якому визначено завдання і шляхи вивчення та впровадження державної мови у органах внутрішніх справ та внутрішніх військах. Зупинимось на деяких з них.
По-перше, необхідно проаналізувати зроблене та організувати інформаційно-пропагандистське забезпечення виконання ст. 10 Конституції України.
По-друге, – треба докорінно змінити підхід до організації пропаганди, популяризації і вивчення державної мови. Реальність є такою, що значна частина військовослужбовців з тих чи інших причин не вивчала української мови, інша – її “забула”, вважаючи недосконалою і неперспективною, або не вбачає необхідності у її вивченні.
По-третє, у справі використання і пропагування рідної мови повинні змістовніше працювати клуби, бібліотеки, народознавчі світлиці. Лекції і бесіди, зустрічі з вченими-мовознавцями, письменниками, уроки рідної мови, літературні конкурси мають бути нормою в роботі цих культурних осередків.
По-четверте, слід пропагувати досвід, набутий при проведенні годин відродження. Необхідно охоплювати заходами якомога більшу кількість особового складу, збагачувати україномовний репертуар, використовувати цікаві форми та методи впливу на військовослужбовців.
Головна проблема практичної реалізації вимог щодо впровадження державної мови полягає в необхідності зміни соціально-психологічних стереотипів, пов’язаних з мовно-культурними орієнтаціями, підвищенні соціального престижу української мови.
Головне у вивченні та запровадженні мови – бажання це зробити. Не треба соромитись розмовляти тільки тому, що не досить добре знаєш мову. Слід зрозуміти – поки не почнеш спілкуватися рідною мовою, ніколи нею не оволодієш. Для цього потрібно створити навколо себе україномовне середовище.
Воїнам-правоохоронцям, які при виконанні службово-бойових завдань постійно контактують з громадянами, потрібно знати вироблені віками кращі форми повсякденного спілкування. Наприклад, словесні вітання: “доброго ранку”, “доброго здоров’я”, “добривечір”, “бувайте здорові”, “доброго вечора у вашій хаті” тощо.
Хоча у повсякдення увійшло багато словесних вітань, люди для кожного випадку використовували не всі з них. Скажімо, коли одинак вітався з групою людей, неодмінно вживав множинну форму: “здоровенькі будьте” чи “доброго Вам здоров’я”.
Заслуговують на увагу і родинні звертання. Традиційно в Україні діти зверталися до своїх батьків на “Ви”. Така форма диктується великою повагою до найближчих людей.
Неабиякого значення має тон спілкування, вміння вислухати співрозмовника, вчасно й доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність – основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненав’язливої розмови виграш обопільний. Лихослів’я, лицемірність, невміння вислухати лише нервує та псує настрій.
Є в нашій мові коротке, але напрочуд тепле слово “дякую”. Чи часто користуємось ми ним?
Вироблені та закріплені віками кращі форми вітань-звертань, повсякденного спілкування – не звичайна людська забаганка, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, культура, взаємини, зрештою, наше здоров’я не тільки в буквальному, а й у переносному значенні. Це наш спосіб життя.
Не сказати людині “здрастуйте” – значить виявити своє моральне невігластво. Це слово має чудодійну властивість. Воно пробуджує почуття взаємної довіри, зближує людей.
Звертаючись один до одного з проханням, ми говоримо: “будь ласка”. У цьому простому вислові прихована повага до гідності людини, шанування її самостійності, незалежності, доброї волі.
Мова – це не лише засіб спілкування, а й важливий інструмент накопичення та передавання набутих знань і навичок.
Вміти правильно скласти документ особистого характеру (заяву, автобіографію, довідку) або службовий документ (пояснювальну записку, доповідь, договір, угоду) повинен кожен, хто обіймає керівну посаду.
Написання наказів, розпоряджень потребує вміння стисло і точно формулювати думки, характеризувати ситуацію, що неможливо без знання мови, уміння майже автоматично використовувати мовні кліше, загальновживані стандарти.
Проте у житті не буває однакових ситуацій і не варто сподіватися на те, що завжди допоможе знання певної кількості мовних шаблонів і схем. Повинен бути творчий підхід, постійне вдосконалення і збагачення своїх знань та умінь, а разом із тим і мовної культури. Вона є основною ознакою загальної культури людини. Чим вище рівень мовної культури, тим вище творчий потенціал, професійний рівень. Це особливо стосується офіцерів, які обіймають командні посади.
Низький рівень мовної культури є ознакою обмеженості людини і виявляється у невмінні виражати власні думки і сприймати чужі. Така людина не здатна до творчого, нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем.
Ознакою високого професійного рівня воїна-правоохоронця є рівень володіння мовним етикетом. Залежно від типових ситуацій спілкування мовний етикет можна поділити на групи, різновиди.
Одиниці вітання: вітаю вас, добридень, здоров був.
Одиниці звертання та привертання уваги: будьте добрі, скажіть; будь ласка; будьте ласкаві; чоловіче добрий; вельможний пане; вельмишановний добродію.
Одиниці відрекомендування під час знайомства: дозвольте відрекомендуватися, знайомтеся.
Запрошення: приходьте, ласкаво просимо, зайдіть.
Побажання, поздоровлення: дай Боже, хай щастить, на добраніч, хай Бог милує.
Згода і незгода: так, я не заперечую, ви маєте рацію, авжеж.
Прохання: дозвольте, просимо, якщо вам не важко, будь ласка не відмовте, благаю.
Подяка: спасибі, дякую, дуже вдячний, вік не забуду.
Вибачення: пробачте, перепрошую, даруйте, вибачте.
Необхідно цілеспрямовано і наполегливо впроваджувати у всі сфери життєдіяльності підрозділів державну мову, виховувати у військовослужбовців внутрішню потребу спілкування нею, повсякденно формувати у військовослужбовців її культуру.
У світі існує понад 3 тис. мов, але для кожного народу найближчою і найдорожчою є його рідна. Для нашого народу – це українська. Поняття рідної мови невіддільне від думки про рідний край, батьківську хату, материнське тепло. Вона є одним із важливих засобів виховання патріотизму, гордості за свій народ, виявом його загальної культури. Мова єднає між собою різні покоління людей, вона передається як заповіт, як найдорожча спадщина.
Отже, піклування про рідну мову, любов і повага до неї повинні бути у центрі уваги кожного військовослужбовця внутрішніх військ.
