Розкриваючи перше питання семінарського заняття, треба пригадати умови виникнення позитивізму у XIX ст. та суттєві риси його перших двох різновидів. Це тенденції, які були закладені цим напрямом розвитку філософії. Насамперед це абсолютизація позитивного, наукового знання, яке було розвинуто у XX ст. Головні різновиди позитивістської філософії XX ст. - неопозитивізм і постпозитивізм.
У філософії XX ст. триває боротьба матеріалізму й ідеалізму. При цьому слід брати до уваги те, що на цей час склалось багато філософських шкіл і різних вчень некласичного напрямку, які, продовжуючи вивчення світу в цілому, все більше звертають увагу на важливі проблеми науки, людини, релігії, суспільного життя. У цьому зв’язку набули поширення неопозитивізм, екзистенціалізм, неотомізм, технократизм, емпірична соціологія, фрейдизм та ін.
Головним питанням неопозитивізму став аналіз мови науки. Мова - це та реальність, яка безпосередньо надана людині у процесі пізнавальної діяльності. На відміну від філософських категорій, істинність яких людина спроможна перевірити, об'єктом дослідження може бути мова як носій знання, елементи якої піддаються перевірці. Це може бути і природна мова, але передусім це штучна мова, мова науки. Звідси випливає головний принцип неопозитивізму - принцип верифікації /сформульований Л.Вітгенштейном і М.Шліком/. Зміст його: осмислення є висловлюванням, зміст якого може бути емпірично, тобто чуттєво, перевіреним. При цьому осмисленнями можуть бути як істинні, так і хибні висловлювання. У своєму розвитку неопозитивізм призводить до так званого логічного позитивізму, який робить наголос насамперед на формальному дослідженні висловлювань.
|
|
Іншим напрямом розвитку позитивістського знання є постпозитивізм, який намагається подолати недоліки логічного позитивізму і насамперед абсолютизацію принципу верифікації та формального аналізу мови. Головний наголос постпозитивізм робить на дослідженні методології та історії науки. Об'єктом постпозитивізму є принципи побудови наукового знання та його історії. Тому і питання, яким приділяє переважну увагу постпозитивізм - це принципи виникнення наукової теорії та проблем взаємодії альтернативних теорій. З іншого боку, постпозитивізм - на відміну від неопозитивізму - визнає не лише емпіричне, а й теоретичне знання. Слід показати, що розвиток позитивізму у постпозитивістських концепціях
призвів до включення соціологічних питань до сфери інтересів цього напряму сучасної філософії.
У другому питанні семінарського заняття здійснюється перехід від проблем філософії науки до проблем людини. Психоаналіз - це дуже впливова течія сучасної філософії. Можна сказати, що ця теорія займає проміжне положення між суто філософською теорією та психологією.
|
|
Розглядаючи природу людини, засновник цього напрямку Зігмунд Фрейд вважав, що незважаючи на те, що людина зобов'язана тим, що вона існує?як людина саме в культурі, вона має природну, біологічну сутність. Для з'ясування концепції Фрейда слід показати відмінність людського "Я" від її особистості, проаналізувати структуру особистості, структуру психічного. Необхідно виділити і головні інстинкти, що містяться у несвідомому та керують людською поведінкою, йдеться про вплив сексуальності й агресивності на життєдіяльність людини.
Але психоаналіз не обмежується концепцією його засновника. Для того, щоб мати більш-менш повне уявлення про це вчення, треба розглянути також концепції найближчих колег та учнів Фрейда.
Так звані неофрейдисти відмовились від абсолютизації класичного психоаналізу. В цьому можна пересвідчитися через праці молодшого сучасника Фрейда - К.Г.Юнга. Головна категорія його конструкцій - категорія колективного несвідомого, в якому він виділяє певні глибинні образи - архетипи, які забезпечують апріорну готовність до сприймання.,й осмислення світу. Засновник неофрейдизму А.Адлер, повертається до індивіда, але потяги, що зумовлюють поведінку людини, Адлер пояснює їхньою суспільною спрямованістю.
З точки зору власне філософії, а не психології, найбільш цікавим з послідовників Фрейда є Е.Фромм. На відміну від Фрейда він переходить до "соціопсихологізму", намагається зрозуміти взаємозв’язок психологічних і соціальних факторів у суспільному розвитку. Фромм досліджує насамперед
конфліктні ситуації, у які потрапляє людина у суспільстві, а також внутрішні конфлікти особистості. '
Третє питання стосується також проблем людини. Вельми цікавим напрямом антропології є концепція П.Тейяра де Шардена, яка засвідчує характерну для XX ст. рису розвитку і філософського, і наукового знання, а саме використання методів, притаманних богослов’ю. Зважаючи на це, слід спробувати з’ясувати несподіване тлумачення космогенезу як христогенезу.
Опріч цього слід звернути увагу на праці німецьких філософських антропологів XX ст. - таких, як Гелен, Плеснер, Шелер, які наводять цікаву картину природи та сутності людини, її місця у Космосі /Шелер/
Четверте питання стосується одного з найвпливовіших напрямів філософії XX ст. - філософії існування.
Приступаючи до вивчення цієї проблеми - проблеми екзистенціальної філософії, слід звернути увагу на те, що екзистенціалізм має різні форми власного існування. Це німецький, російський і французький різновиди цього напрямку філософії. Далі - релігійний та атеїстичний різновиди. До речі, у французькому нерелігійному варіанті є власне екзистенціалізм /Сартр/ і філософія абсурду /Камю/.
Проте, незважаючи на усю цю різноманітність, екзистенціальна філософія розглядає усі проблеми з точки зору людського існування.
У Сартра навіть існування людини є первинним відносно її власної сутності.
Отже, сучасна філософія має різні напрями власного розвитку, але у половині XX ст. намічається тенденція до антропологізації філософського знання - навіть у філософії науки. Ця тенденція свідчить про те, що людина все більше і більше усвідомлюється як головна цінність Всесвіту.
План семінарського заняття №6
Тема: «Проблема буття у філософії».
І. Навчальні питання.
1.1 Науково – філософське поняття буття та матерії.
1.2 Рух – спосіб існування об’єктивної та суб’єктивної реальності. Простір і час як форми буття сущого.
1.3 Людська практика – специфічний спосіб саморуху реальності.
|
|
ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення).
2.1 Реферат: «Етапи історичного розвитку філософського розуміння матерії».
ІІІ. Література.
3.1. Обов’язкова:
-Філософія. Навчальний посібник. (За ред. І.Ф. Надольного) К.: «Вікар», 2008.
- Щерба С.П., Тофтул М.Г. та ін. Філософія: короткий виклад. – Навч. посібник. – «Кондор». – 2003.
- Петрушенко В.Л. Основи філософських знань: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти I – II рівнів акредитації, 4-те видання. – Львів: «Магнолія 2006», 2008.
- Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник (За ред. І.В. Бичка) К.: 1993.
3.2. Додаткова:
- Введение в философию: учебник для вузов в 2 ч. – М.: 1991.
- Мир философии. Книга для чтения. В 2 ч. – М.:1991.
- Спиркин А.Г. Основы философии. Учебное пособие. – М.: 1988.
- Токарев С.А. Ранние формы религии. – М.:1990.
- Джанатова Л.С., Шпеко М.К. Навчально – методичний посібник з філософії. – Васильків:1996.