Список використаних джерел. 1. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети

1. Амонашвили Ш. А. Здравствуйте, дети! — М., 1983.

2. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н. П. Калениченко. — М., 1988.

3. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К.. 1999.

4. Буре Р. С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003.

5. Вплив педагогічної майстерності вихователя на формування особис­тості дитини. — К., 1988.

6. Детский сад в Японии: Опыт развития детей в группе. — М., 1987.

7. Декларація прав дитини. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

8. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Ос­віта. — 1993. — № 44—46.

9. Дитина в дошкільні роки: Керівництво для вихователів і батьків. — Запоріжжя, 1991.

10. Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих закладах. — К,. 1992.

11. Дольто Ф. На стороне ребенка. — М., 1997.

12. Конвенція ООН про права дитини.

13. Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.

14. Концепція дошкільного виховання в Україні. Проект. — К., 1993.

15. Концепция дошкольного воспитания. — М., 1989.

16. Кузьмина Н. В. Методы исследования педагогической деятельности. — М., 1970.

17. Левківський М. В, Історія педагогіки. — К., 2003,

18. Масару И. После трех уже поздно. — М, 1991.

19. Люблинская А. А., Кулачковская С. Е. Современный воспитатель. Какой он? — К., 1981.

20. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999.

21. Миндлина Т. Дошкольное воспитание во Франции. — М., 1984.

22. Неліна Т. Приватний садок в Австралії // Дошкільне виховання. — 1994. — № 4.

23. Організаційно-педагогічні аспекти діяльності нових типів дошкільних закладів. — К.. 1997

24. Про дошкільну освіту: Закон України. — К., 2001.

25. Парамонова Л. А., Протасова Е. Ю. Дошкольное и начальное образование за рубежом: история и современность. — М., 2001.

26. Педагогічний пошук. — К., 1988.

27. Педагогика и народное образование за рубежом. — М., 1990.

28. Проскура О. С. С. Русова й концепція українського дитячого садка // Дошкільне виховання. — 1991. — № 10.

29. Радуга. Программа воспитания и обучения детей от 3 до 6 лет в дет­ском саду. — М.. 1991.

30. Розвиток освіти і педагогічної думки на Україні / За ред., М. Д. Ярмаченка. — К., 1991.

31. Русова С. Ф. Дошкільне виховання. — Катеринослав, 1918.

32. Современные образовательные программы для дошкольных учреж­дений / Под ред. Т. И. Ерофеевой. — М., 2000.

33. Сорокова М. Г. Современное дошкольное образование: США. Герма­ния, Япония. — М.. 1998.

34. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 3. — К., 1980.

35. Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. — Львів, 1990.

36. Улюкаєва І. Початок відродження // Дошкільне виховання. — 1994. — № 1.

37. Финляндия: проблема сотрудничества детского сада и семьи //До­школьное воспитание. — 1987. — № 2.

38. Ушинський К. Д. Про народність у громадянському вихованні // Виб­рані твори: В 2 т. — Т. 1. — К., 1983.

Лекція 4. «Загальна середня освіта в Україні»

1. Структура освіти.

2. Органи освіти: їх функції та структура.

3. Управління освітою: принципи, методи та функції.

Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту,

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Повна загальна освіта в Україні є обов’язковою і надається у різних типах закладів освіти. Основним з-поміж них є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: І – початкова школа (1-4 класи), що забезпечує початкову загальну освіту, ІІ – основна школа (5-9 класи), що забезпечує базову загальну середню освіту, ІІІ – старша школа (10-11 класи), що забезпечує повну загальну середню освіту.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початковою допрофесійною підготовкою), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань.

Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації. Відповідними закладами освіти є: професійно-технічні училища, професійно-художні училища, професійні училища соціальної реабілітації, училища-агрофірми, училища-заводи, вищі професійні училища, навчально-виробничі центри, центри підвищення і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсові комбінати, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є: технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; ІІІ і ІY рівні (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Післядипломна освіта (спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією. До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.

2. Органи освіти: їх функції та структура.

Органами державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки; міністерства і відомства України, які мають навчально-виховні заклади; Вища атестаційна комісія (ВАК) України; відділи (управління) освіти місцевих державних адміністрацій.

Центральним органом державного управління освітою в Україні є Міністерство освіти і науки. Його повноваження визначено законом України “Про освіту” та “Положенням про Міністерство освіти України”. Міністерство бере участь у виробленні державної політики в галузі освіти та втіленні її в життя, визначенні основних напрямків розвитку освіти, здійснює координаційні, науково-методичні, контрольні функції та державне інспектування, забезпечує зв’язок з іншими державами, організовує впровадження в практику досягнень науки і передового педагогічного досвіду, проводить атестацію та акредитацію навчально-виховних закладів республіканського значення.

При Міністерстві освіти та науки функціонує Вища атестаційна комісія, яка здійснює атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів. Міністерству підпорядковані вищі навчальні заклади, Академія педагогічних наук та її науково-дослідні інститути.

Центральні органи державного управління освіти також беруть участь у виробленні та втіленні в життя державної політики в галузі освіти, професійної підготовки кадрів, у визначенні перспектив та напрямів розвитку освіти, вимог до її змісту, рівня й обсягу, нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховних закладів.

При обласних, районних (міських) державних адміністраціях створюються відповідні структурні підрозділи, які здійснюють управління освітою: при обласній державній адміністрації – управління освітою, при районній (міській) – відділ освіти, при сільських і селищних радах народних депутатів – комісії з питань освіти.

Управління освіти, з одного боку, підпорядковане Міністерству освіти в області, а з другого – обласній державній адміністрації. Воно здійснює керівництво освітою в області. Йому підпорядковані обласний інститут післядипломної освіти, обласні станції юних техніків, натуралістів, туристів, загальноосвітні навчально-виховні заклади інтернатного типу, інші освітні установи.

Управління освіти обласної державної адміністрації аналізує стан освіти в області, організовує розробку і виконання регіональних програм розвитку освіти національних меншин, забезпечує розвиток мережі навчально-виховних закладів області, проводить їх ліцензування та атестацію. До його функцій входить і впровадження затверджених Міністерством освіти і науки нових освітніх технологій, здійснення контролю за діяльністю відділів освіти в районах, містах, організаціях державного інспектування підпорядкованих установ та закладів освіти, в тому числі післядипломної.

Управління освіти укладає і припиняє контракти з керівниками закладів освіти, що знаходяться в його підпорядкуванні, аналізує виконання умов контракту керівниками вищих навчальних закладів ІІІ рівня акредитації, професійно-технічних закладів, формує замовлення на методичну, педагогічну літературу, навчальні програми, посібники, бланки суворої звітності та інше.

Відділ освіти підпорядкований, з одного боку, управлінню освіти обласної держадміністрації, а з другого – районній (міській) державній адміністрації. Він здійснює безпосереднє керівництво навчально-виховними закладами (загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, дошкільними закладами, позашкільними установами), а також районними (міським) методичним кабінетом, аналізує стан освіти в районі (місті), подає пропозиції місцевим органам влади щодо зміцнення навчально-матеріальної бази закладів освіти, сприяє створенню різних типів закладів освіти, організовує навчання обдарованих дітей, а також дітей, які мають вади у фізичному і розумовому розвитку, сприяє влаштуванню до інтернат них закладів дітей-сиріт і дітей, які залишилися без батьківського піклування, організовує роботу психологічної служби, соціально-педагогічного патронажу в закладах освіти, визначає потребу закладів освіти у педагогічних кадрах і задовольняє її, проводить атестацію педагогічних працівників району, аналізує використання бюджетних коштів на освіту та інше.

До органів громадського самоврядування в системі освіти належать загальні збори (конференція) колективу; рада навчально-виховного закладу; районна, міська, обласна конференції працівників освіти; районна, міська ради з питань народної освіти; всеукраїнський збір працівників освіти.

Змістом діяльності самоврядування є самостійне планування роботи, вирішення питань навчально-виховної, наукової, методичної, фінансово-господарської, виробничо-комерційної діяльності; участь у формуванні планів прийому учнів, студентів, слухачів з урахуванням державного замовлення та замовлень місцевого значення; визначення змісту шкільного комплексу освіти, форм і методів навчання; прийняття на роботу педагогічних та інших працівників; здійснення громадського контролю за організацією харчування в навчально-виховних закладах.

Важлива функція органів освіти – інспектування діяльності закладів освіти. Під інспектуванням розуміють систему державного контролю за станом виконання закладами й установами освіти постанов, директив і вказівок уряду в галузі освіти, навчальних планів та програм, інструкцій та указів і розпоряджень керівних органів з одночасною практичною допомогою тим, кого контролюють, вжиттям заходів щодо запобігання й усунення недоліків.

Щкільна інспекція складається з інспекторів Міністерства освіти і науки України, інспекторів управління освіти обласної держадміністрації, інспекторів відділів освіти районних держадміністрацій.

Інспектування шкіл може бути:

1. фронтальним – передбачає перевірку усіх сторін діяльності школи. Дає змогу оцінити роботу педагогічного колективу, зробити правильні висновки, встановити передумови успіхів і причини недоліків у діяльності вчителів;

2. вибірковим – передбачає перевірку лише окремих ділянок роботи школи. Таку перевірку проводять за потреби вивчення конкретних питань, що мають важливе значення або незадовільно вирішуються на практиці;

3. тематичним – спрямоване на поглиблене вивчення, вирішення важливої проблеми певною групою шкіл.

Основною формою державного контролю за діяльністю загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів і форм власності є державна атестація закладу, яку проводять не рідше одного разу на 10 р. у порядку, встановленому Міністерством освіти та науки України.

3. Управління освітою: принципи, методи та функції

Управління – діяльність, спрямована на розробку рішень, організацію контролю регулювання об’єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Науково обгрунтоване керівництво закладами освіти можливе за дотримання таких принципів управління:

Принцип державотворення. Суть його в тому, що діяльність усіх ланок закладів освіти спрямовується на утвердження і розвиток державності України, піднесення рівня їх діяльності до міжнародних стандартів.

Принцип науковості. Передбачає врахування під час організації навчально-виховного процесу в закладах освіти досягнень педагогіки, психології, методик викладання навчальних предметів, фізіології, гігієни, кібернетики та інших наук, які дають змогу здійснювати цей процес на наукових засадах.

Принцип демократизації. Полягає в тому, що при вирішенні проблем діяльностіі закладу освіти керівник має зважати на думку членів педагогічного колективу, батьківської громадськості та учнівського колективу, систематично звітувати про свою роботу перед колективом працівників школи.

Принцип гуманізації. Потребує налагодження гуманних стосунків у ланках взаємовідносин: дирекція – учителі, учні, батьки; учителі - учні, батьки; учителі - учителі; учні – учні; учнівське самоврядування – рядові вихованці; батьки діти; передбачає формування гуманної особистості гуманними засобами. Якщо керівник гуманна людина, уважний, доброзичливий, справедливий і тактовний, то педагогічний колектив йде за ним і вірить йому.

Принцип цілеспрямованості. Передбачає постановку перед педагогічним і учнівським колективами близької, середньої й далекої перспектив, розв’язання конкретних завдань для їх досягнення.

Принцип плановості. Потребує чіткого перспективного і щоденного планування усіх напрямів навчально-виховної, організаційно-господарської діяльності закладу освіти з урахуванням його умов та можливостей.

Принцип компетентності. Згідно з ним усі педагогічні та інші працівники закладу освіти повинні мати високий рівень професійної підготовки, сумлінно виконувати службові обов’язки. Широка загальна ерудиція, високий рівень професіоналізму, врахування реальних умов праці дають змогу керівникові творчо вирішувати складні педагогічні завдання.

Принцип оптимізації. Полягає у створенні в закладах освіти належних умов для забезпечення його працівникам можливостей для ефективної діяльності.

Принцип ініціативи й активності. Передбачає наявність цих якостей у керівництва закладу освіти та створення умов для творчих пошуків усіма педагогами.

Принцип об’єктивності в оцінці виконання працівниками закладу освіти своїх обов’язків. Мається на увазі систематичний контроль за діяльністю працівників закладу, об’єктивна оцінка її результатів, гласність і врахування думки педагогічного колективу.

Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. Його суть у тому, що директор школи несе повну відповідальність за навчально-виховну діяльність перед державними органами, але під час прийняття важливих рішень з питань діяльності школи зобов’язаний ураховувати думку членів колективу, якщо вона не суперечить законам України.

Методом управління називається спосіб врливу на учасників управлінського процесу. Існують різні підоди до класифікації методів управління. Розглянемл таку класифікацію методів управління: організаційні, педагогічні, соціально-психологічні, економічні.

Організаційні методи передбачають систему організаційних розпорядчих впливів, спрямованих на досягнення поставленої мети. Це інструктаж, нормування, різні розпорядчі акти.

Метод інструктування полягає в ознайомленні з умовами праці, в роз’ясненні змісту роботи і можливих труднощів, у попередженні характерних помилок. Інструктування може мати наочну форму (керівник навчально-виховного закладу сам проводить роз’яснення) чи існувати у формі спеціально розробленої документації (наприклад, інструкція про порядок звільнення від перевідних та випускних екзаменів учнів загальноосвітніх шкіл України).

Регламентування виявляється в штатному розкладі працівників для даного навчального заккладу або окремо виданим нормативним документом.

Метод нормування чітко визначає нормативи навчального навантаження, нормативи витрат (наприклад, сировини, заготовок), чисельності педагогічного і обслуговуючого персоналу та ін.

Розпорядчі акти (Закон України “Про освіту”, Типовий статут середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу, накази Міністерства освіти, обласного управління освіти, районного (міського) відділу освіти, накази і розпорядження директора навчально-виховного закладу) передбачають систему організаційних і розпорядчих впливів, що є обов’язковими для даного закладу освіти. Вони можуть бути одноосібними (наказ директора навчально-виховного закладу про організацію літнього відпочинку учнів), і ін. (рішення педагогічної ради, резолюція конференції закладу тощо).

До педагогічних методів управління відноосять проведення науково-практичних конференцій педагогічних працівників, серпневих нарад учителів, семінарів, диспутів, педагогічних читань і ін.

Соціально-психологічні методи управління. До цієї групи відносять методи формування суспільної свідомості, морального стимулювання (заохочення і покарання), методи впливу на педагогічних працівників на основі використання традицій педагогічного колективу (посвячення молодого педагога, звіти творчих учителів), створення нормального психологічного клімату в колективі тощо, а також методи соціологічних досліджень (анкетування, інтерв’ю, тестування, використання різноманітних соціометричних методик і ін), які дозволяють визначити сформованість громадської думки, рівень задоволення роботоою.

Економічні методи управління - це методи матеріального стимулювання (преміювання, підвищення зарплати за результатами атестації), економічного планування, бюджетного управління і ін.

Під функціями управління розуміють певний розподіл праці, спеціалізацію в сфері управління. Виділяють такі функції управління: за належністю до сфер діяльності - спеціальні, а за етапами управління – загальні. Загальні функції управління властиві будь-якому об’єкту управління, а спеціальні – це посадові функціональні обов’язки педагогічних працівників (директора, його заступників, класного керівника, педагога-організатора і ін.)

Виділяють такі загальні функції управління: планування, організація, координування, контроль, регулювання, облік, аналіз.

Державна політика. У напрямі формування мережі загальноосвітніх закладів держава гарантує конституційне право для кожного громадянина на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти.

Принципи. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується за такими принципами:

· доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

· рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

· відкритий характер освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

· інтеграція внутрішня і зовнішня;

· соціальний захист дітей.

Стратегія. Спрямована на забезпечення умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти, оптимізацію мережі загальноосвітніх навчальних закладів для забезпечення права громадян України на повну загальну середню освіту та максимального задоволення їх освітніх та культурних потреб. Стратегія розвитку мережі інтернатних навчальних закладів як складової мережі загальноосвітніх навчальних закладів полягає у подальшому розукрупненні діючих навчальних закладів через виведення певної частини дітей із спеціальних шкіл-інтернатів на навчання у загальноосвітні навчальні заклади із збереженням системи корекційної роботи та створення малокомплектних навчальних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що формуються за різновіковим принципом та за місцем проживання дітей.

Структура. Мережа загальноосвітніх навчальних закладів формується з урахуванням демографічної, етнічної та соціально-економічної ситуації за освітніми рівнями (початкова, базова, повна загальна середня освіта), які забезпечується закладом.

Відповідно до освітнього рівня функціонують загальноосвітні навчальні заклади І ступеня (початкова школа); II ступеня (основна школа); III ступеня (старша школа). Загальноосвітні навчальні заклади всіх трьох ступенів можуть функціонувати інтегровано або самостійно.

Складовими структури мережі є такі типи загальноосвітніх навчальних закладів:

· середня загальноосвітня школа (I, II, III ступенів або поєднання їх); спеціалізована школа (школа-інтернат);

· гімназія (II-III ступені);

· ліцей (III ступінь);

· колегіум (III ступінь);

· загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують соціальної допомоги;

· спеціальна загальноосвітня школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

· загальноосвітня санаторна школа-інтернат (I-III ступені);

· школа соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання;

· вечірня (змінна) школа (II-III ступені).

Складовими мережі також є позашкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади І - II рівнів акредитації, які забезпечують здобуття повної загальної середньої освіти.

Створено умови та механізм реалізації неперервності освіти. Загальноосвітні навчальні заклади інтегруються через навчально-виховні комплекси з вищою освітою (зовнішня інтеграція) та через навчально-виховні об'єднання з дошкільними й позашкільними навчальними закладами (внутрішня інтеграція).

Статистика. З роки незалежності мережа загальноосвітніх навчальних закладів під впливом складних соціально-економічних тенденції розвитку держави зазнавала змін у просторі, часі та структурі. Несприятлива демографічна ситуація та певні соціально-економічні чинниками призвели до скорочення контингенту учнів та зменшення кількості загальноосвітніх навчальних закладів, особливо шкіл І та І -II ступенів у сільській місцевості.

Завдяки відповідним діям Президента України та Уряду призупинено цей процес. У 1998 році вдалося стабілізувати конфігурацію й параметри мережі загальноосвітніх навчальних закладів, забезпечити позитивну динаміку її подальшого розвитку. Створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів приватної форми власності, навчально-виховні комплекси та об'єднання. Поступово зростає кількість шкіл І - II та І - III ступенів, в тому числі й за рахунок шкіл І ступеня. Досить активно розвивається мережа гімназій, ліцеїв, колегіумів. Створено умови для функціонування мережі загальноосвітніх навчальних закладів з вивчення або навчанням румунською, угорською, польською, кримськотатарською, словацькою та іншими мовами, а також з двома і більше мовами навчання.

Створена розгалужена мережа інтернатних закладів, в яких утримуються, навчаються, виховуються, отримують комплекс корекційно-реабілітаційних, лікувально-оздоровчих заходів діти, які потребують соціального захисту (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, хворі діти, діти з вадами фізичного або розумового розвитку, діти - інваліди, діти, які порушили закон).

До складу входить 689 інтернатних закладів різних типів, в яких навчається 154,5 тис. учнів, зокрема: 299 загальноосвітніх навчальних закладів-інтернатів (86,3 тис. учнів), у тому числі: 44 - для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (12,3 тис. учнів); 65 - санаторних для дітей, які потребують тривалого лікування (16,5 тис. учнів); 391 спеціальна школа-інтернат для дітей, які потребують корекції фізичного чи (або) розумового розвитку (61,2 тис. учнів), з яких 238 - для розумове відсталих (38,4 тис. учнів), ЗО - для дітей з вадами зору (5,1 тис. учнів), 59 - для дітей з вадами слуху (7,3 тис. учнів), 18 - для дітей з наслідками полімеліоліту та церебрального паралічу (2,3 тис. учнів), 14 - для дітей з важким порушенням мови (3,2 тис. учнів), 32 - для дітей із затримкою психічного розвитку (4,9 тис. учнів); 14 закладів соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання (0,9 тис. учнів); 83 дитячі будинки для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (4,8 тис. дітей).

Удосконалюється мережа навчальних закладів для дітей з особливостями психофізичного розвитку. Створюються заклади нового типу: гімназії інтернати, навчально-виховні комплекси, навчально-реабілітаційні центри, організовуються спеціалізовані класи для обдарованих дітей, вводяться спеціалізація та індивідуальні форми навчання. Започатковано досвід нових підходів і технологій вирішення проблем інтеграції у суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку через перебування їх перебування їх у середовищі однолітків.

Значна увага приділяється удосконаленню та реформуванню мережі інтернатних закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Для забезпечення конституційних прав дітей-сиріт за останні п'ять років відповідно до потреб відкрито 32 дитячі будинки, ЗО шкіл-інтернатів, розширюється мережа малокомплектних дитячих будинків змішаного типу. Набули поширення малокомплектні дитячі будинки змішаного типу (15-30 дітей), які формуються за різновіковим принципом та за місцем проживання родичів дітей і утримуються за рахунок місцевих бюджетів.

Контингент загальноосвітніх закладів

Державна політика. Спрямована на формування контингенту учнів загальноосвітніх навчальних закладів та забезпечення обов'язкової повної загальної середньої освіти для всіх громадян України, надання їм якісної початкової, базової та повної загальної середньої освіти через забезпечення відповідними фінансовими, матеріальними, людськими та організаційними ресурсами, соціальний захист учасників навчально-виховного процесу.

Принципи. Формування контингенту учнів загальноосвітніх закладів здійснюється за такими принципами:

· рівність всіх громадян України, а також іноземців, що перебувають в Україні на законних підставах, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

· доступність і безоплатність повної загальної середньої освіти в державних та комунальних навчальних закладах;

· вільний вибір загальноосвітнього навчального закладу відповідно до освітньо-культурних та соціальних потреб громадянина;

· відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за здобуття дитиною загальної середньої освіти.

Стратегія. Спрямована на максимальне охоплення загальною середньою освітою всіх громадян України шкільного віку, забезпечення їх рівного доступу до загальної середньої освіти, наступності та безперервності якісної освіти, підтримку галузі відповідними фінансовими, матеріальними, людськими та організаційними ресурсами.

Структура. Складові структури контингенту визначається кількома чинниками, зокрема - наявністю загальноосвітніх навчальних закладів відповідного типу та рівня, формами власності, національно-культурними запитами громадян, певними соціально-економічними чинниками.

Статистика. На формування контингенту учнів загальноосвітніх навчальних закладів суттєво впливають об'єктивні чинники, а саме: демографічна, етнічна та соціально-економічна ситуація в країні, рівень соціальної захищеності громадян.

Аналіз статистичних даних підтверджує певні тенденції у формуванні структури контингенту учнів загальноосвітніх навчальних закладів за формами навчання, освітніми рівнями, певними категоріями учнів, які потребують соціального захисту з боку держави. За віковим цензом контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів, як правило, формується із дітей віком від 6 до 18 років. Виключенням є контингент учнів вечірніх (змінних) загальноосвітніх навчальних закладів.

Контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів має стабільну структуру. Зміни станом на початок 2000/01 навчального року у порівняні з початком 1991/92 навчального року незначні.

Загальний контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів 2000/01 навчального року у порівнянні з 1991/92 навчальним роком зменшився на 4,8 відсотка і становить 6764 тис. осіб. Контингент учнів денних загальноосвітніх закладів скоротився на 4 відсотки і становить 6647 тис. осіб. Суттєво скоротився за цей період контингент учнів вечірніх (змінних) загальноосвітніх навчальних закладів. Темп скорочення - 36,4 відсотка. За цією формою навчається 117 тис. громадян.

На 44 відсотка зріс контингент денних загальноосвітніх навчальних закладів І ступеня. Майже не змінився контингент учнів денних загальноосвітніх навчальних закладів III ступеню. На 20 відсотків скоротився контингент учнів загальноосвітніх навчальних закладів II ступеня та на 16 відсотків денних загальноосвітніх навчальних закладів для дітей з розумовими та фізичними вадами. Поступово збільшується контингент учнів, які навчаються в гімназіях, ліцеях, колегіумах, навчально-виховних комплексах, що свідчить про зростання мотивації молоді до здобуття якісної освіти.

На початок 2000/2001 навчального року в 21260 денних загальноосвітніх навчальних закладах системи Міністерства освіти і науки України (без спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів) навчалося 65510 тис. учнів, що на 382 тис. менше, ніж на початок 1996/97 навчального року. У міських поселеннях чисельність учнів скоротилася на 7,7 відсотка, у сільських - на 0,9 відсотка. Однією з причин скорочення контингенту було зменшення впродовж 1995 - 1999 років контингенту учнів, зарахованих до першого класу, і лише у 2000 року зафіксовано значне зростання чисельності учнів-першокласників Це відбулося, насамперед, за рахунок прийому до першого класу дітей 6-річного віку. Позитивною є тенденція до продовження навчання в загальноосвітніх навчальних закладах: прийом до 10-х класів, в порівнянні з 1996 роком, збільшився на 5 відсотків. Більше ніж вдвічі, порівняно з 1996 роком, зменшився контингент учнів, що навчається в другу зміну.

З розвитком мережі загальноосвітніх навчальних закладів недержавної форми власності суттєво (більше як на 50%) збільшився, порівняно з 1996 роком, контингент учнів цих закладів.

Прийом до загальноосвітніх навчальних закладів

Державна політика. Відповідно до гарантованого Конституцією України права кожного громадянина на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти державна політика спрямована на охоплення всіх громадян шести-семирічного віку початковою освітою в загальноосвітніх навчальних закладах. Це забезпечується:

· широкою мережею загальноосвітніх навчальних закладів різних рівнів;

· створенням відповідних умов для здобуття якісної початкової освіти;

· Державними стандартами початкової загальної освіти;

· різними формами навчання: очною, індивідуальною, екстернатом.

Принципи. Прийом до першого класу громадян України здійснюється за такими принципами:

· доступність для кожного громадянина початкової освіти в загальноосвітніх навчальних закладах державної та комунальної форм власності;

· рівність всіх громадян щодо умов і форм здобуття початкової освіти; безоплатність здобуття початкової загальної освіти;

· вільний вибір загальноосвітнього навчального закладу відповідно до освітньо-культурних та соціальних потреб громадянина;

· дотримання вікового цензу;

· три- чотирирічний термін навчання;

· відповідальність батьків або осіб, які їх замінюють, за здобуття дитиною загальної середньої освіти.

Стратегія спрямована на забезпечення права громадян України на початкову загальну освіту, максимальне охоплення дітей шкільного віку початковою освітою, задоволення їх освітніх та культурних потреб.

Структура. Початкову освіту діти здобувають в загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня, які можуть існувати самостійно або входити складовою частиною до загальноосвітніх навчальних закладів І - II, І - III ступенів. З метою забезпечення наступності та неперервності дошкільної та початкової освіти в Україні з другої половини 90-х років функціонують навчально-виховні комплекси (об'єднання) "Школа - дитячий садок", "Початкова школа - дитячий садок".

Навчання учнів організовується в приміщеннях загальноосвітнього навчального закладу. Для навчання першокласників шестирічного віку, як правило, надаються приміщення дошкільних навчальних закладів, в яких витримуються відповідні санітарно-гігієнічні норми для організації навчально-виховного процесу і які обладнані відповідними приміщеннями (навчальними та ігровими кімнатами, кімнатами відпочинку, ігровими та спортивними майданчиками тощо), меблями, навчальним та ігровим обладнанням та іншими навчальними засобами.

Статистика. На формування контингенту першокласників значною мірою впливають демографічні та соціальні фактори, стан здоров'я дитини, а також визначений законодавством віковий ценз.

За останнє десятиліття в Україні динаміка контингенту першокласників набула стійкої тенденції до зменшення. Так, порівняно з 1992 роком, їх кількість зменшилась майже на 67 тис. В 2000 році цей показник збільшився майже на 76 тис., що пов'язано, в першу чергу, із впровадженням у дію положень Закону "Про загальну середню освіту" та нормативно-правових актів Міністерства освіти і науки України щодо прийому до першого класу дітей 6-річного віку. Разом з тим, контингент першокласників загальноосвітніх навчальних закладів міст зменшився, порівняно з 1996 роком на 4 тис. учнів, в той час як кількість учнів 1 класу в сільській місцевості зросла майже на 2 тис. учнів.

Відповідно до віку першокласника (6 або 7 років) учні здобувають початкову освіту за навчальними програмами чотирирічної або трирічної школи І ступеня. З 1997 року відбувається значне збільшення кількості першокласників 6-річного віку. А з 2001 року відбувся перехід початкової освіти на 4-річний термін навчання. Разом з тим, батьки дітей мають право самостійно вирішувати, з якого віку їх дитина розпочне навчання у першому класі, враховуючи стан здоров'я та рівень підготовки дитини до школи.

Щороку збільшується частка учнів, які продовжують навчання в 10-х класах загальноосвітніх навчальних закладів, прийом до яких у 2000 році склав 67,7 відсотка до випуску з 9 класу (в 1996 році цей показник складав 64,1 відсотка).

Випуск учнів навчальними закладами

Державна політика полягає у забезпеченні обов'язкової повної загальної середньої освіти для всіх громадян України, досягнення ними певного освітньо-культурного рівня, що забезпечується, зокрема, розвиненою мережею загальноосвітніх навчальних закладів різних типів та форм власності, а також існуванням альтернативних форм здобуття загальної середньої освіти.

Принципи. Випуск учнів загальноосвітніх навчальних закладів базується на таких принципах:

· обов'язковість повної загальної середньої освіти;

· доступність і безоплатність здобуття базової та повної загальної середньої освіти в загальноосвітніх навчальних закладах державної та комунальної форм власності;

· можливість здобуття повної загальної середньої освіти в навчальних закладах різних типів і форм власності;

· вільний вибір (в залежності від потреб особи) форм здобуття повної загальної середньої освіти: очне навчання, індивідуальна та дистанційна форми навчання, екстернат, а також прискорене навчання;

· складання учнями загальноосвітнього навчального закладу державної підсумкової атестації за курс базової (9 клас) та повної загальної середньої освіти (11 клас) за змістом, формами і термінами, які щорічно визначаються Міністерством освіти і науки України;

· заохочення учнів за досягнення у навчанні (нагородження золотою та срібною медалями, похвальною грамотою та похвальним листом).

Стратегія спрямована на максимальне охоплення загальною середньою освітою всіх громадян України, забезпечення їх рівного доступу до базової та повної загальної середньої освіти, опанування певним обсягом знань, умінь, навичок, необхідних для набуття фахової освіти та (або) працевлаштування, соціалізації в умовах ринкової економіки, самореалізації в суспільстві з високими науково-технічними та культурно-освітніми засадами розвитку.

Структура. Випуск учнів здійснюється по закінченні ними 9 та 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів та здобутті відповідно базової та повної загальної середньої освіти. Як правило, вік випускників складав 16-17 років. В умовах 12-річного терміну здобуття загальної середньої освіти молодь одержуватиме загальну середню освіту у 18-річному віці.

Базова середня освіта здобувається учнями, як правило, в загальноосвітніх середніх навчальних закладах. Повна загальна середня освіта може здобуватися також у професійно-технічних навчальних закладах разом із здобуттям початкової фахової освіти. Свідоцтво про базову загальну середню освіту та атестат про повну загальну середню освіту державного зразка видається незалежно від форм здобуття освіти, за умови складання державної підсумкової атестації. Випускникам загальноосвітніх навчальних закладів II і III ступенів, які мають високі досягнення у навчанні, видається документ про освіту особливого зразка.

Статистика. Динаміка випуску із загальноосвітніх навчальних закладів в основному обумовлюється демографічною ситуацією в Україні. Так, кількість випускників 9-х класів денних загальноосвітніх навчальних закладів у 2000 році збільшився, порівняно з 1992, майже на 34 тис. учнів, причому контингент випускників сільських шкіл має тенденцію до щорічного збільшення, в той час як чисельність випускників 9-х класів шкіл міста у 2000 році, у порівнянні з 1999, дещо зменшилась.

Динаміку контингенту випускників загальноосвітніми навчальними закладами за ступенями характеризують темпи приросту. Процес падіння виміру контингенту випускників загальноосвітніми навчальними закладами II ступені призупинено у 1995 році, у загальноосвітніх навчальних закладах III ступені у 1994 році. Починаючи з цих років, зафіксовано процес зростання контингентів випускників загальноосвітніх закладів II та III ступенів. Темпи приросту контингенту випускників шкіл II ступеня становлять 12,7 відсотка, III ступеня - 36,3 відсотка.

Темпи приросту контингенту випускників 2000 року по відношенню до 1991 року загальноосвітніх навчальних закладів II ступеню становить 3 відсотки, III ступеню - 18,3 відсотка. Стійкою до зростання є тенденція випуску учнів з 11 -х класів загальноосвітніх навчальних закладів, як у міській, так і в сільській місцевостях.

Певну частину випускників щороку складали учні, залишені на повторний курс навчання, і такі, що не одержували документа про освіту (видавалась довідка). Так, у 2000 році налічувалось 41 тисяча залишених на повторний курс, майже 5 тис. учнів 9-х класів та 13000 учнів 11-х класів не одержали документа про освіту. Як правило, переважну більшість цих учнів складали міські жителі. І хоча щороку кількість залишених на повторний курс зменшувалась, наслідком другорічництва були значні економічні витрати на повторне навчання, морально-психологічні травми дітей та їх батьків, разом з тим, таким методом боротьби за якість навчання практично ніколи не вдавалося суттєво підвищити рівень знань учнів. З 2001 року у зв'язку з переходом на 12-бальну систему оцінювання досягнень у навчанні учні загальноосвітніх навчальних закладів не залишаються на повторний курс з причин невстигання.

Випускники загальноосвітніх навчальних закладів є особливою групою ризику на ринку праці, які не маючи фахової підготовки, неспроможні зайняти певну нішу на ринку праці через свою неконкурентоспроможність. Для цієї категорії осіб продовження навчання в професійно-технічних та вищих навчальних закладах є поки що єдиним робочим місцем, яке сьогодні може надати держава.

Кадрові ресурси

Державна політика у сфері формування та зміцнення кадрового потенціалу загальноосвітніх навчальних закладів спрямована на всебічну фінансову, матеріальну підтримку педагогічних працівників, їх соціальний захист.

На початок 2000/01 навчального року в загальноосвітніх навчальних закладах працювало 546,6 тисяч педагогічних працівників (без сумісників), що на 17,1 тисячу або на 3,0 відсотка менше, ніж 1996/97 навчальному році. За цей період дещо підвищився їх якісний склад за освітньо-кваліфікаційними рівнями педагогічної освіти. Частка педагогічних працівників, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра зросла з 82,5 до 85,0 відсотків.

Спостерігаються певні тенденції у формуванні структури вчительських кадрів початкових класів загальноосвітніх навчальних закладів. Має місце скорочення чисельності вчителів початкових класів як в цілому по системі, так в міських та сільських поселеннях. У той же час частка вчителів початкових класів, які мають освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра в цілому зросла і становила у 2000/01 навчальному році 68,9 відсотка, в міських поселення - 77,7 відсотка, сільських поселеннях - 60,3 відсотка. Частка вихователів, які не викладають предмети зменшилася до 13,8 тисяч у 2000 році. У початкових класах сільських поселень відповідно до 2,8 тисяч.

Позитивні тенденції мають місце у формуванні структури педагогічних працівників 5-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів. Збільшилася їх чисельність по системі в цілому, а також в міських та сільських поселеннях. Поліпшилася структура вчительських кадрів денних загальноосвітніх навчальних закладів, які викладають основи наук у 5-11 класах, за рівнем освіти (кваліфікації). На 17,6 тисяч зросла чисельність вчителів цієї категорії з вищою освітою.

Певних змін зазнала структура вчительських кадрів за віковим цензом. Зменшилися частки чисельності вчителів, які викладають окремі предмети, віком до ЗО років і становить у структурі 22,7 відсотка, віком 31-40 років - 27,5 відсотка. Без змін залишилася частка чисельності вчителів віком 41-50 років і становить 26,5 відсотка. Дещо зросли частки вчителів віком 51-55 років та понад 55 років і становлять відповідно 11,3 та 12,0 відсотка.

Структура педагогічних кадрів за стажем педагогічної роботи включає 9,5 відсотка вчителів зі стажем до 3-х років, 20,0 відсотків - від 3 до 10 років, 32,8 відсотка - від 10 до 20 років, 37,7 відсотка - більше 20 років.

Матеріальні ресурси

За період з 1996 по 2000 рік відбулися певні зміни в технічному оснащенні загальноосвітніх навчальних закладів. Дещо скоротилася кількість загальноосвітніх закладів, що мають з фізики. У той же час збільшилася кількість навчальних закладів, які мають кабінети біології, української мови та літератури, іноземних мов. Спостерігається тенденція до збільшення навчальних закладів, оснащених кабінетами основ інформатики та обчислювальної техніки, але це збільшення відбулося лише в міських поселеннях. У сільській місцевості, навпаки, спостерігається зменшення кількості таких закладів. У міських поселеннях 60,9 відсотка загальноосвітніх навчальних закладів мають кабінети з основ інформатики і обчислювальної техніки, а сільських поселеннях - лише 23,0 відсотка. Одночасно з цим відбувається значне зменшення кількості робочих місць з ЕОМ (на 1842 місця, з них 1491 - у сільських поселеннях.

Збільшилася кількість навчальних закладів фізкультурний зал, центральне опалення. У той же час зменшилася кількість закладів, які мають підсобне господарство, медичні кабінети, пришкільні інтернати. Відбулося значне скорочення кількості навчальних закладів, які мають їдальню або буфет, скоротилася кількість в їдальнях і буфетах. При цьому кількість закладів, які мають їдальню або буфет, зменшилося лише у сільській місцевості.

Значно погіршився технічний стан навчальних закладів. Майже п'ята частина загальноосвітніх навчальних закладів потребує капітального ремонту і майже п'ять відсотків знаходяться в аварійному стані. При цьому, понад 70 відсотків навчальних закладів, які потребують капітального ремонту або перебувають в аварійному стані знаходяться у сільській місцевості. Слід зазначити, що спостерігається тенденція до скорочення кількості навчальних закладів, які знаходяться в аварійному стані.

Література:

1. Бегей В.М. Управління загальноосвітньою школою на демократичних засадах. – Львів, 1995.

2. Галузяк В. М., Сметанський М.І., Шахов В.І. Педагогіка. – Вінниця, 2001. – 200 с.

3. Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття). – К., 1994.

4. Закон України “Про освіту” //Освіта. – 25 червня 1991 р.

5. Онишків З.М. Основи школознавства. – Тернопіль, 1996. – 104 с.

6. Фіцула М.М. Педагогіка. – К., “Академія”, 2000. – 544 с.