Поняття та сутність адміністративно-процесуального права

Виконавчо-розпорядницька діяльність адміністративних органів грає досить велику роль у житті суспільства, опосередкує порядок рішення великої кількості індивідуально-конкретних справ органами державної влади, адміністрацією підприємств, установ, організацій. Значною мірою ці справи зачіпають інтереси громадян, нерідко незалежно від їхнього бажання. Оформляючи придбаний автомобіль, одержуючи необхідну довідку, зробивши адміністративне правопорушення, громадяни вступають в адміністративно-процесуальні відносини, урегульовані нормами адміністративно-процесуального права, які спрямовані на правильне й оптимальне рішення конкретної адміністративної справи. Ці норми дозволяють реалізувати на практиці вимоги матеріально-правових норм.

Термін «процес» (від латинського processus) — проходження, просування вперед. Повертаючись до історично-правового витоку даного терміну слід зазначити, що більша частина території України донедавна перебувала під російською владою, українське право зазнавало домінуючого впливу російської юриспруденції. В цій частині історія права для нас є спільною. Так от, у російській юриспруденції термін «процес», використовувався, в сенсі, як судовий порядок вирішення справ. Приміром, в одному зі словників кінця XVIII століття процес визначається – «як записувати та здійснювати суд» («как записывать и производить суд»)[1].

Як синонім до поняття «адміністративний процес» вживали також термін «адміністративна юстиція». Скажімо, у словнику юридичних і державних наук 1902 року видання «адміністративний процес (юстиція)» визначається як «вирішення спорів щодо законності розпоряджень органів управління та самоврядування, що починаються особливим адміністративним позовом та здійснюються особливими установами, що називаються судами адміністративними. Мета адміністративного позову - досягнути скасування незаконного розпорядження»[2].

Незважаючи на дискусії в теорії адміністративного процесу, про які йтиметься далі, у багатьох радянських словниках зберігся традиційний підхід до визначення поняття «процес». Наприклад, у Радянському енциклопедичному словнику 1985 року видання процес, з юридичної точки зору, визначається як «порядок розгляду справ у суді, судочинство; судова справа»[3], хоча власне «адміністративний процес» визначається як «діяльність державних органів щодо вирішення конкретних адміністративних справ у сфері державного управління»[4].

На цьому прикладі видно суперечливість у розумінні та визначеннях загального поняття «процес» і окремого – «адміністративний процес». Показово також, що в українському «Словнику іншомовних слів» процедура тлумачиться як «офіційно встановлений чи прийнятий за звичаєм порядок, послідовність дій для здійснення або оформлення якихось справ»[5], а «процес» як «визначений законом порядок діяльності слідчих і судових органів при розслідуванні і розгляді кримінальних, а також інших справ; сам розгляд справи судом»[6]. Таким чином, навіть незважаючи на специфіку адміністративного права за часів СРСР, в нашій юридичній мові термін «процес» насамперед застосовувався для позначення судового розгляду справ.[7]

З огляду на теоретико-правові основи, процес є сукупністю взаємопов'язаних дій, спрямованих для досяг­нення певного результату. У свою чергу, юридичний процес - це сукупність взаємопов'язаних дій, урегульованих процесуальними нормами права. Якщо норми матеріального права, скажімо, визна­чають наявність певних прав у особи, то саме завдяки нормам процесуального права зазначені права втілюються у реальне життя. Іншими словами, юридичний процес закріплює порядок прова­дження певних дій.

Адміністративний процес правомірно посідає місце серед ін­ших видів юридичного процесу - кримінального, цивільного, госпо­дарського. Щоправда певні схожі риси межують із відмінностями, про які буде сказано нижче. Палкі дискусії з приводу визначен­ня та ролі адміністративного процесу ведуться ще від 60-х років XX ст. Початок було покладено двома монографіями відомих російських вчених: Н. Г. Салищевої «Административный процесс в СССР» (1964 р.) та В. Д. Сорокіна «Проблемы административного процесса» (1968 р.).

Перший автор сприймала адміністративний процес суто в полі вирішення (розв'язання) конфліктних (юрисдикційних) справ. В свою чергу, другий дослідник доводив необхід­ність розуміння адміністративного процесу більш широко, з ура­хуванням як юрисдикційної складової, так і діяльності органів виконавчої влади із забезпечення реалізації норм матеріального права у справах позитивного (неконфліктного) характеру.

Проте і на сьогодні провідні науковці у галузі дослідження процесуальних відносин — Ю. П. Битяк, I. П. Голосніченко, В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко, М. М. Тищенко та інші — під адміністративним процесом розуміють: порядок, правила, за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного права; діяльність виконавчих органів щодо реалізації адміністративного та інших галузей права; щодо адміністративних проваджень належать нормотворчі, установчі, дисциплінарні, виконавчі, контрольні провадження та провадження з діловодства тощо; що провадження у справах про адміністративні правопорушення є різновидом виконавчо-розпорядчої діяльності[8].

На підставі наукових здобутків названих вище вчених було сформовано дві концепції адміністративного процесу, так звані юрисдикційну та управлінську концепції адміністративного процесу.

Юрисдикційна концепція адміністративного процесу полягає в розумінні його, як урегульованої нормативно-правовими актами діяльності органів адміністративної юрисдикції щодо розгляду та вирішення адміністративних справ, переважно справ про адміністративні правопорушення та справ щодо застосування заходів адміністративного примусу.

В свою чергу, управлінська концепція адміністративного процесу, визначає його, як урегульовану нормативно-правовими актами діяльність органів державного управління щодо розгляду індивідуально-конкретних справ, що виникають в сфері державного управління.