Ігрові технології навчання читання та мови

1. Структура і зміст технології ігрової діяльності на уроках мови та читання.

2. Види дидактичних ігор мовного спрямування.

3. Педагогічне керівництво ігровою діяльністю молодших школярів на уроках та в позаурочний час.

Література

1. Аванесова В.Н. Дидактическая игра как форма организации обучения в детском саду. – В кн. Умственное воспитание дошкольника/ Под ред. Н.Н.Поддьякова. – М., 1972. – С.56-61.
2. Богуславская З. М. Психологические особенности познавательной деятельности детей-дошкольников в условиях дидактической игры // Психология и педагогика игры дошкольника. – М., 1966. – С.254-340.
3. Організація дитячої ігрової діяльності в контексті настцпності дошкільної та початкової освіти: Навчально-методичний посібник/ За ред. Г.С. Тарасенко. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2010. – 320 с.
4. Поніманська Т.І. Основи дошкільної педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Абрис, 1998. – 448 с.
5. Усова А.П. Обучение в детском саду// Под ред. А.В.Запорожца. – М.: Просвещение, 1981. – 176 с.

1. Структура і зміст технології ігрової діяльності на уроках мови та читання

Гуманістична спрямованість освіти потребує уваги до тих видів діяльності, які природно забезпечують саморозвиток особистості. Необхідність задовольнити пізнавальні, соціальні потреби кожного учня спонукає до використання дидактичної гри. Особливо продуктивна – у навчання і вихованні першокласників.

Проблеми: недостатній рівень розробки психологічного обгрунтування і теоретичної бази дидактичної гри, відсутність системи роботи у розробці гри та впровадженні на практиці.

Гра.

Поняття «гра» в педагогічній літературі трактується досить по-різному. За Г.Селевком, гра — «це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямова­них на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, в якому складаєть­ся та вдосконалюється самоуправління поведінкою». І. Підласий трактує пізнавальну (дидактичну) гру як «спеціально створені ситуації, що моде­люють реальність, із яких учням пропонується знайти вихід». У педаго­гічній енциклопедії читаємо: «Гра - засіб фізичного, розумового та мо­рального виховання дітей». Гра є відкритою, образною, виразною, творчою, різно­манітною.

Термінологічне словосполученняі грова діяльність є родовим до поняття «гра». Гра – це конкретний прояв індивідуальної і колективної ігрової діяльності дитини, яка носить поліфункціональний характер.

Ігрова діяльність – це динамічна система взаємодії дитини з навколишнім світом, у процесі якої відбувається його пізнання, засвоєння культурно-історичного досвіду і формування дитячої особистості.

Ігрова технологія навчання – це системний спосіб організації навчання, спрямований на оптимальну побудову навчально-виховного процесу та реалізацію його завдань. Він заснований на діяльнісному підході, що забезпечує учню позицію суб’єкта власного учіння. ІТН пропонує проект навч.-вих процесу, що визначає зміст діяльності самого учня і веде до стабільно високих успіхів у поч. освіті.

Педагогічне керівництво ігровою діяльністю – це спосіб досягнення мети н.-в. процесу шляхом застосування системи педагогічних прийомів, адекватних завданням конкретної гри та спрямований на задоволення актуальних дитячих потреб, реалізацію особистісного потенціалу учнів. За таких умов ігрова діяльність реалізується як педагогічний метод.

Завдання гри корелюються із тими функціями, які вона виконує:

- Дидактична, мотиваційна, розвивальна, виховна, коригуюча, діагностична, креативна, адаптаційна, збагачення емоційно-чуттєвої сфери.

Отже, формування базових засад особистості (самооцінка, довільна поведінка, нац.-культурна самоусвідомленість, творче ставлення до світу, формування комунікативних умінь).

Психологісні дослідження засвідчують, що гра є структурно складною діяльністю, яка містить мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально-операційний, контрольно-оцінний, результативний компоненти.

Мотиваційно-цільовий аспект гри спрямований на формування прагнення досягти кінцевого результату у грі. Ігрове завдання, яке ставиться перед дитиною у дидактичній грі, має бути цікавим, доступним, дидактично виправданим, але інколи може носити й прихований зміст. Якщо ж ігровий задум повністю співпадає з дидактичним завданням, то це сприяє свідомому формуванню лінгвістичних знань.

Щоб виконати цікаве ігрове завдання, дитина вдається до інтелектуальних чи фізичних дій із закладеним і грі пізнавальним змістом, а відтак опановує його.

Змістовий компонент дидактичної гри визначає те коло дидактичних завдань, які потребують свого розв’язання. Дидактичне завдання (мета) гри визначається відповідно до вимог програми освітньої галузі «Мова і література» і спрямоване на формування мовних та мовленнєвих знань, умінь і навичок школярів.

Процесуально-операційний компонент гри сприяє успішній реалізації процесу гри. Правила гри організовують діяльність учнів, обмежують дії учасників гри, спрямовують їх увагу на виконання конкретного навчального завдання. Правила гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум. Їх невиконання руйнує гру, робить її нецікавою. Тому правила гри визначаються вчителем до її початку. Дітям пропонуються ігрові завдання, а вже потім – правила його виконання. Пояснення вчителя мають бути лаконічними і зрозумілими, пробуджувати інтерес. Правила гри ставлять всіх гравців в однакові умови та спонукають до певних стосунків одне з одним. Динаміка дотримання дітьми правил гри: І рівень – забувають правила, ІІ – порушують правила, ІІІ – дотримуються, ІУ – вимагають дотримання.

На створення ігрової атмосфери значно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли учитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на виконання завдань, або інтригуючим, захоплюючим, таємничим, казковим. Атмосфера гри виникає за умови використання своєрідних засобів поділу на команди, вибору ведучого або визначення права першого ходу. Ігрові дії є засобом реалізації ігрового задуму і спрямовані на виконання поставленого педагогом дидактичного завдання. Захоплюючись ігровими діями, учні легко засвоюють закладений у грі навчальний зміст. Моделі взаємин гравців у процесі виконання ігрових дій: «Кожен сам за себе» (складання кубиків, мозаїки); «мій успіх – твій успіх» (шахи, шашки, пінг-понг); «спільний успіх» (консолідація зусиль усіх для виконання ігрового завдання); «чия гра успішніша?» (зміцнення кооперативних стосунків в одній команді та конкурентні стосунки із різних команд).

Контрольно-оцінний компонент спрямований на формування контрольно-оцінних умінь школярів. Підбиття підсумків гри проводиться одразу після її закінчення. Фінал гри проходить у з’ясуванні міри труднощів, цінності виконаного завдання, визначається зростанням емоційного та пізнавального досвіду школярів