Півн. Буковина

Буковина — історично-етнографічний регіон України, що формувався на стику різних земель, держав і народів, був тривалий час відірваним від українського материнського етнорегіону. З XII ст. вона входила до складу Галицького, згодом Галицько-Волинського князівств, у XIV ст. була підкорена Угорщиною, а з 1359 р. стала складовою Молдавського князівства, пізніше — Румунії.

Етнічна історія Буковини сягає Шипинської землі, що зберігала свою автономію і в складі Молдавського князівства. В грамоті короля Владислава 1433 p. вона визначається як земля, що лежить поза «землею Волоською» — «межи нашою землею Руською (Галичиною) й землею Волоською». У середині XV ст. автономію Шипинської землі було ліквідовано і поділено на цунати (волості). Хотинський та Чернівецький цунати стали відомі під назвою «Буковина». Нині вона включає Чернівецьку область.

Щодо назви «Буковина», то вперше вона з'являється в грамотах молдавських господарів у XIV ст. і пов'язана з природною особливістю краю — буковими лісами.

Етнічний склад населення Буковини формувався на слов'яно-українській основі протягом тривалого часу. Починаючи з XV ст. на її території з'явилися євреї. Це були в основному вихідці з Польщі, котрі концентрувалися в Чернівцях та невеличких містах Буковини згідно з прийнятою урядом Росії смугою осілості. Значний міграційний потік становили в XVI ст. і молдавани, шукаючи на Буковині та Наддністрянщині порятунку від репресій турецьких загарбників. Пізніше, у XVIII ст., на Буковину переселяються російські розкольники: потомки донських козаків, що зазнали поразки в Булавинському повстанні, — некрасівці, а також липовани. Останні переселялися здебільшого з-за Дунаю, згодом з Бессарабії, а частково із внутрішніх губерній Росії.

Территорию Черновицкой области начали заселять в эпоху палеолита. Об этом свидетельствует более ста остатков стоянок первобытных людей, возраст которых - от сорока до пятнадцати тысяч лет. Северная часть Буковины, которая составляет территорию современной области, в 10-12вв. входила в состав Киевской Руси, а в 12-13вв. была частью Галицко-Волынского княжества, которое со временем поработила Золотая Орда. В 1345г., когда венгерские войска победили татар и выгнали их с правобережья Днестра, Сверная Буковина отошла к Венгрии, в середине 14в.- Молдовского государства, а в 1514г.- Турции. После русско-турецкой войны (1768-74гг.) Буковина переходит к Австрии, в составе которой находится до 1918г. После распада Австро-Венгерской империи с ноября 1918г. была осуществлена попытка присоединения к Украине.

Но румынская армия воспрепятствовала этому, оккупировав территорию Южной Буковины на 22 года. В тяжелые времена иностранного господства, в частности в условиях тотальной русификации, украинское население края сохраняло свой язык, обычаи и традиции. Буковинская земля богата памятниками прошлого. Более чем в трехстах местах найдены остатки трипольской культуры. Материалы, обнаруженные возле сел Молдово и Комарово, а также в урочище Поливаный Яр Сокирянского р-на, дают основания утверждать, что здесь жили не кочевники, а оседлый народ. Во время археологических раскопок найдено свыше пятидесяти разных предметов, созданных скифами в эпоху раннего железа. Единство поднепровских и надднестрянских племен подтверждают многочисленные находки из сел Ленковцы Кельменецкого, Круглика Хотинского и Острицы Новоселицкого районов. Они подверждают наличие на Буковине раннеславянской черняховской культуры (6-2вв. до н.э.).

Наиболее привлекательны для туристов Хотинская крепость, архитектурные памятники - церкви: Николаевская, Вознесенская, Спиридоновская, Рождества Богородицы, Успения в Каличанце в Черновцах, Вознесенская в Лужанах, Ильинская, Здвиженская в Подвальном, Резиденция митрополитов Буковины в Черновцах, пещера Золушка возле села Подворного.