double arrow

Мовотворчість Івана Вишенського

1

Тематика полемічних творів потребувала розширення рамок риторичних засобів за рахунок введення живомовної експресії та вже значних на той час мовних надбань українського фольклору. Тому і такий великий захисник церковнослов'янської мови, як Іван Вишенський, який вважав її «плодоноснійший од всіх язьїков и богу любимший», широко використовував у своїй творчості просту мову. У творах, написаних простою мовою («Писание к утекшим от православное вЬрьї єпископам»; «Краткословньїй отвЬт... против безбожного... писания Петра Скарги», «Порада», «Зачапка мудрого латынника с глупым русином» та ін.), Вишенський, звертаючись до фактів реальної дійсності, конкретного життя, надає перевагу джерелам живої розмовної мови і тільки богословські питання висвітлює церковнослов'янською, припасовуючи, перекладаючи окремі слова й вирази простою мовою. Вислів П. Житецького про те, що, «незважаючи на свою релігійну повагу до слов'янської мови, не міг І. Вишенський упоратися з її важкою фразеологією, то переробляючи її в народному дусі, то мішаючи її з народними словами й виразами, сповненими міцного малоруського гумору», є правильним у тому розумінні, що Вишенський об'єктивно уже не міг знехтувати «просту» мову, вона владно пробивалася в літературу.

Стихія церковнослов'янської мови цілковито переважає у творах І.Вишенського, стихія ж живої мови дуже позначається на його творах, писаних «простою» мовою. Твори Івана Вишенського збагачені словами та виразами української народної мови: власний, горілка, жебрак, коляда, кривда, лічба, нікчемний, ошукати, порада, страва, хата, черево; як у маслі плаваєте, очі витріщити, як мати народила тощо.

У праці «І. Вишенський і його твори» Іван Франко писав, що мова Івана Вишенського ставить «безмірно інтересний образ того хаотичного стану, в якому находився наш язик в початку своєї літературної кар'єри, виломлюючись з обіймів церковщини». Проте, виходячи «з обіймів церковщини», українська книжна мова збагачувалася старослов'янизмами і передала їх як традиційні номінації, а частіше як стилістичний засіб сучасної української літературної мови.

Про те, що Іван Вишенський досконало володів риторикою, свідчить стиль його послань. На думку М. Возняка, він «дуже зручно користувався всіма викрутасами риторичного мистецтва».

Мовний стиль Івана Вишенського грунтувався на засадах античної риторики, хоч сам Вишенський писав, що «грамматицкого дробезку не изучих, риторичное игрушки не видах», та гомілетики (церковної риторики). Це видно з текстів послань, у яких є стилістичні засоби (фігури), відомі ще з часів античної риторики — риторичні звертання, запитання й оклики, анафори, нагнітання слів і речень, розгорнені антитези. Завдяки таким засобам, сильним, різким висловам послання Вишенського ставали вогненними полемічними памфлетами:




О чоловіче окаянний, як, честі своєї позбувшись, волів ти приєднатись і пристосуватись до несмисленності безсловесного скоту?

О так званий християнине, як ти осмородив таким світолюбством помазання хрещення в Божество Божого духу!

Прямі звинувачення, виражені фігурами багатоступеневих антитез, створюють іронічний колорит тексту. Кожна теза називається на початку абзацу. Далі йде розгорнутий виклад - заперечення і висновок-узагальнення.

Особливо досконало розробив Вишенський такий прийом (відомий, до речі, з античної риторики, який ввів Сократ), як діалогізація викладу, іронія і фігури її вираження, наповнивши їх українським матеріалом. Найкраще це видно на прикладах з твору «Викриття диявола-миродержця»:

Запитання. Що ж мені даєш, дияволе?..

Відповідь. Дам тобі нинішнього віку славу, розкіш і багатство. Коли хочеш кардиналом бути, впади, поклонися мені - я тобі дам...

Коли хочеш старостою бути, впади, поклонися мені - я тобі дам...

Коли хочеш королем бути, пообіцяй мені на офіру піти в гієну вічну - я тобі й королівство дам.

Відповідь мандрівця від імені всіх, котрі зваблюються дияволом. Знаю, дияволе, ти все те назване даси, якщо я тобі поклонюся, але … чи ж та твоя данина на пожиток, а чи на погибель вічну буде? Чи ж вона на славу, чи на безчестя вічне перетвориться? …Відійди, сатано!..



«Стиль Вишенського такий багатий, різнорідний і цвітистий, - писав М. Возняк, - що в усій українській літературі до Котляревського Вишенський уступає хіба одному «Слову про похід Ігоря» щодо пластичності й сили індивідуального вислову. Фраза Вишенського не довга й не коротка, послідовно розчленовується на частини, ллється плавно, поступово переходить від нижчого до щораз вищого ступеня і закінчується кількома сильними акордами».

Своєю полемічною творчістю Іван Вишенський підтвердив думки Арістотеля про стиль полемічного мовлення; «Існує два види полемічного стилю: перший етичний (зачіпає мораль), другий патетичний (збуджує пристрасті)».

Високо оцінюючи творчість Івана Вишенського, Дмитро Чижевський писав: «Головна його спільна риса з сучасниками - риторизм, не в якомусь негативному значенні цього слова, а в сенсі певної літературної форми, яка всі думки «вдягає» у форму промови, зворотів до читачів, закликів, закидів, запитань...». І далі продовжував: «Велике мовне мистецтво його приводить до того, що це нагромадження не вражає неприємно. Бо й іменники, і дієслова Вишенського завжди ваговиті, барвисті, соковиті. Мова дуже близька до «простої». Вже вказувано на те, що цей риторизм - традиція духовної літератури ренесансу».

Заказать ✍️ написание учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой
1

Сейчас читают про: