Концепція психоенергетичної цілісності особистості

Людина стає носієм такої нової якості, як єдність вияву|вияву| природних, соціальних та історичних властивостей. Саме ця якість людини забезпечує розвиток природи, суспільства|товариства| і людства через утворення нових цілісностей|.

Відповідно до вчення В.І. Вернадського, людство створило ноосферу – сферу, яка виникає в біосфері через залучення|приєднанням| в неї людини й реалізацію там біохімічної енергії наукової творчості. Це духовна творча праця людини і упредметнені|матеріалізовані| результати її творчої діяльності, що визначають духовність|подобу| людства.

За П. Тейяром де| Шарденом, ноосфера – це реалізація особливої психічної (духовної) енергії, яка не є|з'являється,являється| ні зміною форми, ні безпосереднім перетворенням фізичної енергії. Завдяки цій енергії створюється такий мислячий пласт, розгорнений поза|зовні| біосферою над світом рослин і тварин, як ноосфера.

За визначенням В.М. Сагатовського, ноосфера – це «...така взаємодія природи, суспільства|товариства| і людських індивідуальностей|, у якій на основі духовного життя людини і космосу досягається оптимальна реалізація внутрішніх аспектів їх взаємодії, їх коеволюційний| розвиток, який спрямований|спрямований| на становлення цілісності космосу, і гармонії цієї цілісності, яка розвивається».

З|із| людиною як носієм єдності виявів|виявів| природи, суспільства|товариства| і людства пов’язане формування системи, у якій якнайповніше представлено|уявлені| взаємодію природи і людства. За Л.М. Гумільовим, це — етносфера. Поза|зовні| етносом не живе жодна людина на Землі|грунті|. Кожен етнос є|з'являється,являється|, фактично, живою|жвавою| біологічною системою і проходить|минає,спливає| свій життєвий шлях|колію,дорогу| – етногенез – від народження до загибелі. Пусковий механізм етногенезу – пасіонарний поштовх, який виникає в результаті|унаслідок,внаслідок| космічних дій, які зумовлюють|спричиняють| мікромутації в генній системі багатьох людей. Утворення етносфери| пов’язане з реалізацією в біосфері енергії живої|жвавої| речовини. Біохімічна енергія живої|жвавої| речовини реалізується в етногенезі, заломлюючись у психіці людини на індивідуальному й популяційному рівнях, у формі пасіонарної енергії. Весь процес етногенезу загалом визначають внутрішні закономірності, пов’язані з пасіонарністю|. В етносфері| домінуючу роль відіграють несвідомі стосунки між людьми. Коливальні процеси в етносфері| зумовлюють|спричиняють| принципово однакові за своїм характером|вдачі| для всіх етносів неминучі типи поведінки людей. Вони впливають не лише|не лише| на характеристики організму, а й на особистісні характеристики окремої людини. Це зумовлює підвищення політичної, військової|воєнної|, адміністративної, культурної, релігійної активності в соціумах певної етнічної системи. Кумуляція змін у популяції етнічної системи зумовлює зміни в її стані.

Таким чином, основні положення|становища| розглянутих|розгледіти| вище теоретичних побудов|шикувань| дають змогу зробити висновок|укладення,ув'язнення|, що людина має зв’язок з|із| біосферою не лише|не лише| як результат філогенезу, як ланка в обмінних|змінних| процесах біосфери, а й як елемент, що активно впливає на розвиток біосфери своєю поведінкою й діяльністю, своїм станом, свідомістю і несвідомим. Водночас усі вияви|вияви| психіки людини, а також соціальні природні умови|опиняються| зумовлені процесами ноосфери та етносфери|. Щобільше|більше того|, зазначає А.Л. Чижевський, усі люди, як і всі живі|жваві| істоти на Землі|грунті|, постійно пов’язані всіма молекулами, всіма частинками|частками,часточками| своїх тіл з|із| космосом, з|із| його променями, потоками й полями. Випромінювання космосу, зокрема пов’язані з сонячною активністю, діють і на мікроорганізми, підсилюючи|посилюючи| патогенність, і на найглибші життєві функції людини. Ця дія згубна для ослаблених людей. Є тенденція до збільшення кількості вбивств і самогубств. У|в,біля| здорової людини ці впливи можуть зумовити|спричинити| зміну стереотипу поведінки, активізацію соціальної діяльності й придушення інстинкту самозбереження.

Отже, особистість концентрує в собі водночас великий потенціал соціального і духовного, свідомого, несвідомого, підсвідомого і надсвідомого, інтелекту й можливостей. Вона пізнає й перетворює світ, посідає відповідне місце серед інших людей у суспільстві, прогнозує майбутнє, спираючись на історичне минуле, удосконалює і змінює себе тощо. Проте не було й не буде на землі людини-особистості, яка б у всьому була схожою на когось іншого. І така закономірність розвитку особистості засвідчує її неповторність, своєрідність та унікальність.

Підкреслюючи це, ми стверджуємо, що кожна людина є індивідуумом (у перекладі з латині – «неподільне»). Тому не дивно, що особистість – одне з найбільш багатозначних понять у психології.

Розглядаючи особистість, завжди під цим поняттям розуміємо змістовний аспект її психіки. Як не можна зрозуміти дня без ночі, так само не можна зрозуміти особистість без її психіки. Саме у психіці виражено весь зміст особистості. Але людську психіку не слід прирівнювати лише до свідомості особистості, оскільки свідомість невіддільна від інших рівнів її психіки – несвідомого, підсвідомого і над свідомого. Людська психіка функціонує як одна система. Тому, не вивчивши всіх рівнів психіки, їхньої взаємодії, неможливо зрозуміти природу особистості, її поведінку й діяльність, процес соціалізації, розвитку, устремлінь, криз, деградації тощо.

У цьому навчальному посібнику ми дотримуємося власної психоенергетичної концепції психіки і психічного та побудованої на її основі психологічної структури особистості.

Ідеться про концепцію психоенергетичної цілісності особистості. Її сутність полягає в тому, що особистість виявляється через зміст своєї психіки, яка функціонує на психоенергетичному рівні як цілісна система, котра охоплює психічне минулого (людства, етносу, нації, роду), психічне теперішнього (соціокультурного середовища) і психічне майбутнього (Космічного). Названі компоненти психічного, які існують у вигляді психоенергії та які взаємодіють посередництвом її взаємообміну і взаємовпливу, утворюють цілісну особистість.

Під час свого становлення як особистості індивід є об’єктом соціального впливу і суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної дійсності й самого себе. У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. У неї виникає здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання, вона вступає у «суб’єкт-суб’єктні» стосунки з іншими людьми.

Отже, під особистістю розуміємо конкретну людину, яка:

• належить до певного суспільства й соціальної групи;

• усвідомлює своє ставлення до навколишнього середовища, народу і до самої себе;

• займається певною діяльністю;

• вирізняється своєрідними особливостями поведінки й діяльності;

• володіє тільки їй притаманною системою психічних і соціопсихічних властивостей та якостей.

Природу особистості, її структуру та розвиток розглядають у межах різних психологічних підходів. Визначаючи психологічну структуру особистості, слід враховувати сутність і розвиток людської психіки, її багаторівневий і багатосистемний характер, поєднання біологічного, соціального та власне психічного, одиничного, своєрідного й загального, типового та особливого тощо.

Особистість кожної людини наділена тільки їй властивим поєднанням рис та особливостей. Саме вони створюють її індивідуальність – поєднання психологічних особливостей людини, котрі утворюють її своєрідність і неповторність, відмінність від інших людей.

Індивідуальність виявляється в рисах характеру, темпераменті, звичках, переважаючих інтересах як пізнавальних процесів, у здібностях, індивідуальному стилі діяльності. Так само, як поняття індивід і особистість не є тотожними, особистість та індивідуальність також не тотожні, хоча й утворюють єдність. Індивідуальність забезпечує властивий тільки конкретній особистості стиль взаємозв’язків із навколишньою дійсністю. Індивідуальною є кожна людина, але індивідуальність одних виявляється яскраво, інших – малопомітно.

Індивідуальність особистості окремо виявляється в неповторному вияві утворень її інтелектуальної, емоційної та вольової сфери чи одразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту, наприклад, розкривається у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях засвоєння інформації, тобто в умінні ставити і розв’язувати проблеми. Своєрідність почуттів полягає в надмірному розвитку одного з них (інтелектуального чи морального), у силі волі, надзвичайній мужності або витримці під час виконання різних завдань.

Проте цього ще недостатньо, щоб адекватно відобразити структуру особистості, оскільки залишається не з’ясованим співвідношення біологічного й соціального в психічному розвиткові індивіда. Щодо зв’язків біологічного й психічного, то важко сформулювати універсальний принцип, який би був правильним для всіх випадків. Ці зв’язки багатопланові й багатогранні.

Ще більш різноманітне та багатопланове відношення психічного й соціального. Психічні властивості особистості відчувають на собі вплив соціальних чинників, які постають як зовнішнє психічне. Однак тріада біологічне-психічне-соціальне по-різному діє в структурі особистості та співвідноситься на різних ступенях її розвитку, у різній діяльності і за різних обставин.

Психічна структура особистості складається з таких підструктур:

• біопсихічної;

• ментально-психічної;

• інтраіндивідуальної;

• соціопсихічної;

• свідомість-самосвідомість (рис. 2.3).

Відмінні ознаки особистості:

• свідомість;

• самосвідомість;

• саморегулювання, тобто процес управління своєю поведінкою й діяльністю;

• активність, що виявляється в конкретній діяльності,

Рис. 2.3. Психічна структура особистості.

але діяльність може мати й антигромадський характер, тоді таку людину називають асоціальною особистістю;

• особливості перебігу психічних процесів (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, уява, увага);

• індивідуальність;

• соціальний статус, тобто становище особистості в системі міжособистісних відносин, яке визначає її права, обов’язки, привілеї. Статус особистості задається наявною системою суспільних відносин і об’єктивно визначається місцем особистості в соціальній структурі. Він є її об’єктивною характеристикою, але може усвідомлюватись адекватно чи неадекватно, активно чи пасивно, цілковито, частково або зовсім не усвідомлюватись. Позиція особистості характеризує суб’єктивний – активний, діяльний бік становища особистості у структурі суспільства. У складних за своєю природою суспільних відносинах кожна особистість може займати кілька позицій, що відрізняються одна від одної своїм значенням, визначеністю та іншими ознаками;

• соціальна роль – спосіб поведінки особистості залежно від її статусу або позиції у суспільстві, конкретному колективі чи соціальній групі. За визначенням І.С. Кона, роль особистості – це соціальна функція, нормативно схвалений спосіб поведінки, якої очікують від кожного, хто займає дану позицію. Ці очікування визначають загальні контури соціальної ролі й не залежать від свідомості та поведінки конкретного індивіда. Вони подані йому як те, що є зовнішнім, більш або менш обов’язковим;

• ранг – це престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.

• самовизначення, тобто усвідомлення власних інтересів, свого місця в житті та суспільстві, а також своїх можливостей, потреб, цілей і цінностей тощо;

• самовираження – вияв здібностей, сутнісних сил, особистісних властивостей, якостей та особливостей;

• самоствердження – закріплення у свідомості навколишніх своєї значущості, вагомості; реалізація власних цілей через подолання перепон.

Контрольні питання:

· Як розуміють особистість у психоаналізі?

· Що становить собою особистість у біхевіоризмі?

· Як розуміють особистість у трансперсональній психології?

· Які погляди на особистість у когнітивній психології?

· Що являє собою особистість у гуманістичній психології?

· У чому відмінність поглядів на особистість З. Фройда і К. Юнга?

· Яка структура особистості згідно поглядів Р. Ассаджіолі?

· Яку структуру особистості пропонує А. Адлер?

· Що становить основу суті особистості згідно Карен Хорні?

· У чому виявляється єдність і відмінність поглядів неофройдистів на особистість?

· Розкрийте сутність епігенетичної теорії розвитку особистості Е. Еріксона?

· Які погляди на особистість та її психіку С. Гроффа? Розкрийте їх.

· Розкрийте сутність жіночих теорій особистості.

· Які особливості факторних теорій особистості?

· Яка відмінність між теоріями особистості В. Райха і Дж. Келлі?

· Яка сутність міжособистісної теорії Г.С. Саллівана?

· У чому полягає соціально-когнітивна теорія А. Бандури?

· Охарактеризуйте психологічну теорію поля К. Левіна.

· Як розглядають особистість у французькій соціологічній школі?

· Яка концепція особистості у логотерапії В. Франкла?

· Яке розуміння особистості в «описовій психології» В. Дільтея та Е.Шпрангера?

· Як розкриває особистість В. Джемс?

· Як розглядає особистість Г. Том?

· Яка відмінність між теоріями Д. Роттера і Р. Мея?

· Як розглядається особистість у психології Сходу?

· Які особливості у поглядах на особистість в ісламі та буддизмі?

· Яка типологія особистості О.Ф. Лазурського?

· Які погляди на особистість мали місце в радянській психології?

· Як розглядають особистість С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв і Б.Г. Ананьєв?

· Якою є концепція особистості Г.С. Костюка?

· Якими є основні положення теорії психічної контрольності Я.І. Цурковського?

· Що розуміють під поняттям «людина»?

· Що становить собою особистість?

· У чому полягає концепція психоенергетичної цілісності особистості?

· Яка психічна структура особистості в концепції психоенер-гетичної цілісності особистості?

Література:

Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. – М.: Наука, 1980.

Асмолов А.Г. Личность как предмет психологического исследования. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

Асмолов А.Г. Психология личности. Принципы общепсихологического анализа. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984.

Бойко В.В., Ковалев А.Г., Парфенов В.Н. Социально-психологический климат коллектива и личность. – М.: Мысль, 1983.

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.

Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – К.: „Центр учбової літератури”, 2007.

Вейнингер О. Пол и характер. – М.: ТЕРРА, 1992.

Грофф С. За пределами мозга. – М.: Изд-во Московского Трансперсонального центра, 1993.

Загальна психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.

Загальна психологія: Навч. посіб. / О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., Политиздат, 1975.

Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. – К.: Форум, 2002.

Обухова Л.Ф. Концепция Жана Пиаже: за и против. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981.

Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности. – Ростов на Дону: Феникс, 1996.

Райгородский Д.Я. Психология личности. Т. 1. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ-М», 2006.

. Райгородский Д.Я. Психология личности. Т. 2. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «Бахрах-М», 2006..

Реан А. А. Психология и психодиагностика личности. Теория, методы исследования, практикум / Артур Реан. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2006.

Рибалка В.В. Теорії особистості у вітчизняній психології: Навчальний посібник. – К.: ІППО АПН України, 2006.

Фрейджер Р., Фейдимен Д. Личность. Теории, упражнения, эксперименты / Пер. с англ. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2004.

Ярошевский М.Г. История психологии. – 3-е изд., дораб. – М.: Мысль, 1985.

Ярослав Іванович Цурковський (1905 – 1995). До 100-річчя від дня народження / Упор. О.М.Лозинського, З.С.Багнюк та ін. – 2-ге вид., доп. – Львів: Вид-во Університету «Львівський Ставропігіон», 2005.