Зовнішня і внутрішня мотивація

У західній психології моти­вації впродовж тривалого часу пану­вали уявлення про жорстку зумовленість будь-якої поведінки двома факторами – біологічними потребами і стимулами середовища. Однак наприкінці 50‑х років XX ст. Г. Харлоу з колегами помітили кілька цікавих мотиваційних явищ, які не вдавалося пояснити традиційно. Зокрема, було встановлено, що активність тварин у разі задоволення всіх фізіологічних потреб зовсім не припиняється, а триває далі, ніби на новій мотиваційній основі: пошук їжі, води тощо змінюється пошуком нових вражень, «дослідницькою» поведінкою.

Чому людина здійснює якусь дію для реалізації мети, якої нелегко досягти, концентруючи на цьому всю свою увагу й докладаючи|додаючи,докладаючи| значної кількості зусиль? З одного боку, якщо мети|ціль| досягнуто, це може |призводити,наводити|зумовити відчуття|почуття| задоволеності. Це можуть бути фінансові винагороди, похвала або визнання|зізнання|, перспектива підвищення на посаді або кар’єрне зростання|зріст|. З іншого боку, ця мета|ціль| пов’язана не стільки із|із| закінченням дії, скільки із|із| задоволенням, яке наявне|відчувається| в результаті|унаслідок,внаслідок| цієї дії. Відчуття|почуття| задоволеності заохочує подальшу|дальшу| активність, тобто мотивує на досягнення кінцевого|скінченного| результату: створення|створіння| картини, музичного твору|добутку|, тексту тощо.

Нові факти спонукали психологів виокремити два класи мотивів: інтринсивні (процесуальні, внутрішні) та екстринсивні (зовнішні). Зовнішньою мотивацією стали називати детермінацію поведінки фізіологічними потребами і сти­муляцією середовища, внутрішньою (процесуальною) моти­вацією – зумовленість поведінки факторами, безпосередньо не пов’язаними з впливом середовища і фізіологічними потребами організму. Процесуально мотивовану поведінку здійснюють заради неї самої (процес і зміст діяльності становить інтерес, а не щось інше, що перебуває поза діяльністю). А зовнішній мотив актуалізується тоді, коли головною причиною діяльності є отримання чогось, що перебуває поза цією діяльністю (грошей, слави, влади тощо).

Звідси зовнішньою мотивацію називають тому, що самої діяльності вона безпосередньо не стосується. У разі дії зовнішньої мотивації спонукає не сама діяльність (не процес, не зміст діяльності), а щось зовнішнє щодо неї.

Якщо школярів чи студентів спонукають до учіння, наприклад, лише прагнення одержати атестат чи диплом, прагнення уникнути покарання або несхвалення старших, то можна стверджувати, що вони зовнішньо мотивовані. А коли людина отримує задоволення безпосередньо від процесу чи змісту діяльності, від самої поведінки, то мотив, який її спонукав, можна вважати внутрішнім (процесуальним).

Процесуальний мотив – це завжди стан радості, задоволення від своєї справи. А коли діяльність спону­кають матеріальні блага, соціальні фактори (статус, престиж, влада тощо), то вона є зовнішньо мотивованою.

Процесуально мотивованими є лише такі форми активності, що їх здійснюють тільки заради самої діяльності (тобто до діяльності спонукає процес або зміст цієї діяльності, а не фактори, безпосередньо з нею не пов’язані). При цьому, на думку Р. Байта, мотивуючим є почуття ефективності, а результатом активності – зростання компетентності.

Процесуально мотивовані форми активності створюють враження відсутності мети, спрямованості на процес, а не на результат діяльності (наприклад, дитячі ігри, естетичні переживання).

Зовнішньо ж мотивованим є все те, що спрямо­ване на досягнення кінцевого результату чи мети. Тому будь-яку діяльність, яку спонукають досягнення, влада, надання допомоги, агресія, цілі, потрібно розглядати як зовнішньо мотивовану. Наприклад, якщо до діяльності спонукає прагнення продемон­струвати або здобути владу, статус у суспільстві (тобто соціальні мотиви), то вона (діяльність) є зовнішньо мотивованою.

Іншими словами, поведінка може мати зовнішню мотивацію – «ззовні», або внутрішню – «зсередини». Поведінка, мотивована зсередини, формується на основі власних бажань|волінь| і цілей особи|особистості|. Але|та|, водночас|в той же час|, ця поведінка не є|з'являється,являється| засобом|коштом| для формування іншої мети|цілі|. Ззовні|зовнішньо| мотивована поведінка формується за допомогою реалізації мети|цілі| поведінки. Отже, мета|ціль| поведінки є бажаними в майбутньому результатами (Heckhausen, 1989). Зовнішня мотивація здійснюється за допомогою винагороди дій за принципом умовних рефлексів. Дії, що мають позитивні результати, з|із| більшою імовірністю|ймовірністю| повторюють (Deci, 1971). Деякі дії є|з'являються,являються| приємними самі по собі, і мотивацією в цьому разі є|з'являється,являється| дія. Внутрішня мотивація пов’язана з дією.

За Гекгаузеном (Heckhausen, 1989), внутрішня мотивація відрізняється від зовнішньої за такими|слідуючими| ознаками:

- Прагнення без послаблення|ослабіння| інтенсивності: внутрішня мотивація не служить для задоволення фізіологічних потреб|нужди|, таких як голод, спрага, й для уникнення болю. До внутрішньої мотивації, насамперед|передусім|, належать потреби в саморозвитку і особистісному зростанні|зрості|;

- Свобода мети|цілі|: поведінка формується на основі бажань|волінь| або на досягненні мети, яка еквівалентна поведінці. Результативна поведінка тоді мотивована зсередини, коли її кінцевою метою є|з'являється,являється| результат поведінки, а не його очікувані|сподівані| наслідки|результати|, або коли досвід|дослід| результативної поведінки зумовлює|спричиняє| відчуття|почуття| ділової успішності й прагнення до цього відчуття|почуття|. Прикладами|зразками| внутрішнього мотивування можуть бути спорт, гра, діяльність у сфері мистецтва й науки;

- Оптимальний рівень активації і розузгодження: внутрішня мотивація можлива, коли досягають «оптимального рівня активації», тобто коли забезпечується баланс між кількістю прийнятої інформації й адекватним рівнем адаптації або очікування|чекання|. Згідно із цим, активація і комплексність інформації, яку переробляють, приблизно однакові; незначні розбіжності|розходження| між ними є стимулом до дії, а значні мають негативний ефект;

- Самовизначення: внутрішня мотивація можлива тоді, коли люди мають змогу|спроможність| вибирати способи поведінки й виокремлювати в них етапи для ефективнішого контролю; отже, вони мають відчуття впевненості у власних силах;

- Готовність «розчинитися» (зануритися з|із| головою) в діяльність: це діяльність активних осіб|особистостей|, які не бояться надмірних вимог і не відчувають|відчувають| нудьги в разі занижених. Згідно з Гекгаузеном, це радісна «відданість своїй справі|речі|», повне|цілковите| «адсорбування» переживань|вболівань| від майбутніх|прийдешніх| дій.

Було проведено експериментальне дослідження (Csikszentmihalyi, 1975), під час якого вчений просив|прохав| різних фахівців|спеціалістів|: шахістів, спортсменів, хірургів і танцівників описати свою діяльність. Аналіз одержаних|отриманих| відомостей дав змогу сформулювати поняття «flow-ефект».

На його думку, «flow-ефект» – повне|цілковите| занурення|приєднання| людини в діяльність, коли увага цілковито сконцентрована на ній.

Приклад|зразком| діяльності з|із| частими «flow-ефектами» – «комп’ютерники|» (computerfreks), які лише|лише| відчувши біль у спині|спіні| помічають, що провели цілий день біля|в,біля| комп’ютера. «Flow-ефекти» наявні в осіб з|із| внутрішньою мотивацією або самостимулюванням|. Наприклад, художники|митці| можуть настільки зануритися в роботу, що навряд чи помічають навколишній світ. Якщо вони малюють картину, можуть працювати буквально день і ніч, фанатично віддаючись своїй роботі, не відчуваючи втоми. Тобто якщо вони перебувають|перебувають| «наодинці з|із| ситуацією», забувають про все, то перебувають|перебувають| у стані «flow-ефекту» і працюють самозабутньо. Згідно з автором дослідження, оптимальне переживання|вболівання| або «flow-ефект» виникає тоді, коли суб’єктивно значущу діяльність людина сприймає як виклик і так само оцінює власні виконавські навички|навички| й спонуки|спонукання|. Отже, йдеться про оптимальний рівень активації й розузгодження. «Flow-ефекти» можуть траплятися під час роботи, якщо вимоги до працівника оптимальні. Отже, для психології праці та організаційної психології важлива|поважна| адекватна організація праці.

Якщо внутрішня мотивація спонукає до виконання дій, то зовнішні винагороди можуть також спонукати до нього. Таким чином, для спонуки|спонукання| до дії можна використовувати і внутрішню, і зовнішню мотивації. Водночас зазначимо, що внутрішня мотивація може знижувати зовнішню.

Де| Шарм (DeCharms, 1968) наводить|призводить,наводить| два парадокси про дію зовнішньої винагороди на внутрішню мотивацію: по-перше, зовнішня винагорода існує насамперед|передусім| для того, щоб стимулювати внутрішню мотивацію; по-друге, внутрішня мотивація дає змогу легше виконувати нецікаву роботу, яка не матиме обіцяної нагороди ззовні|припускалася|.

Це свідчить про те, що приваблива діяльність втрачає|розгублює| свою спонукальну силу або коли людина одержує|отримує| винагороду ззовні, або під впливом якихось обставин. Це підтверджують також дослідження Дечі і його колег (Deci, Koestner і Ryan, 1999). Результати їхніх досліджень засвідчують, що матеріальна винагорода спонукає до дій сильніше, ніж вербальна або символічна. Матеріальна винагорода іноді|інколи| негативно|заперечна| впливає на внутрішню мотивацію персоналу. Наприклад, якщо хвалять чоловіків, це може призвести до підвищення внутрішньої мотивації. Однак для підвищення внутрішньої мотивації жінок похвала не є|з'являється,являється| настільки ж|мірі| значущою. Догана|вимова| знижує внутрішню мотивацію і в|в,біля| чоловіків, і в|в,біля| жінок. Крім того, внутрішню мотивацію можуть знижувати винагорода, критика й контроль. Між інформуючими і контролюючими способами винагороди є відмінності. Можливість|спроможність| самовизначення сприяє стимулюванню внутрішньої мотивації, одночасно дає змогу орієнтуватися в зовнішніх винагородах і підвищує ефективність зовнішньої мотивації.

Зазвичай, кожну діяльність завжди спонукає комплекс, поєднання зовнішніх і внутрішніх (проце­суальних) мотивів. Причому в одних ситуаціях здебільшого впливають зовнішні мотиви, а в інших – внутрішні (процесуальні).

Чи завжди зовнішнє під­кріплення (похвала, гроші тощо) позитивно впливає на процесуальну мотивацію? З’ясувалося, що аж ніяк не завжди зовнішня стимуляція і зовнішнє підкріплення (у вигляді матеріального заохочення та схвалення) підвищує інтерес до процесу та змісту діяльності. А за умови регу­лярного зовнішнього підкріплення процесуальна мотива­ція навіть знижується.

У ситуації регулярного зовнішнього підкріплення, звикаючи до грошей чи похвали, людина починає більше цінувати саме винагородження чи схвалення, поступово втрачаючи інтерес до процесу та змісту діяльності. Отже, якщо суб’єкт за цікаву для нього діяльність (яку він виконує за власним бажанням) отримує ще й винагородження або схвалення і якщо таке зовнішнє підкріплення є регулярним, то це послаблює процесуальну мотивацію.

Просоціальна поведінка (допомога, альтруїзм) – це будь-які дії, спрямовані на благополуччя інших людей. Діапазон цих дій досить широкий – від люб’язності до допомоги людині, яка потрапила в біду. Відповідно, можна виміряти витрати суб’єкта допомоги (людини, яка допомагає): увагу, працю, гроші.

Однак те, що в кінцевому підсумку йде на користь іншому й тому, на перший погляд, видається діяльністю допомоги, можуть спонукати аж ніяк не альтруїстичні мотиви.

Інколи виникають сумніви щодо того, що суб’єкт допомоги керується турботою про іншого (тобто наскільки він керується у своїх діях альтруїстич­ними міркуваннями). Д. Макоулі та Л. Берковітц визна­чають альтруїзм як поведінку, що здійснюється заради блага іншої людини без очікування зовнішньої винаго­роди.

На вигляд однакові акти допомоги можуть бути в одній ситуації альтруїстичними, а в іншій, навпаки, їх спонукає мотив влади і їхня мета – зробити іншу людину залежною і в майбутньому підкорити її собі.

Контрольні питання:

· Дайте загальну характеристику соціопсихічній підструктурі особистості.

· Яке місце у розвиткові особистості займає досвід?

· Яке значення має досвід для ефективної життєдіяльності людини?

· Розкрийте сутність характеру людини.

· Розкрийте структуру характеру особистості.

· Що становлять собою позиційні компоненти характеру?

· Що становлять собою загальні компоненти характеру?

· Що таке риса характеру?

· Яким чином виявляються особливості типового характеру?

· Що становить собою акцентуація характеру?

· У чому виявляються акцентуації характеру?

· Які найбільш характерні вияви акцентуацій?

· Які основні типи акцентуації характеру?

· Що становить собою спрямованість особистості?

· У чому виявляються потреби особистості?

· Яким чином класифікують потреби?

· У чому полягає концепція «ієрархії мотивів» А. Маслоу?

· Що становить собою потреба як психічне явище?

· Що таке мотив?

· Що становить собою мотивація?

· Яке значення мають різні мотиви для активності особистості?

· Від чого залежить рівень домагань особистості?

· Що становлять собою переконання?

· У чому виявляється установка особистості?

· У чому відмінність між зовнішньою і внутрішньою мотивацією?

· Як зовнішня мотивація впливає на внутрішню?

· Розкрийте сутність змістовних теорій мотивації.

· Розкрийте сутність процесуальних теорій мотивації.

· У чому різниця між змістовними і процесуальними теоріями мотивації?

· У чому полягає відмінність між мотивацією і мотивуванням?

· Яка залежність між актуальною мотивацією, мотивами і стійкими факторами?

· Охарактеризуйте процесуальні та результативні компоненти мотивації.

· Що розуміють під поняттям «полімотивованість мети»?

· Розкрийте сутність різних видів мотивів.

· Розкрийте інтереси як мотиви.

· Яким чином виявляється мотив прагнення?

· Як виявляються мотив самоствердження, мотив ідентифікації з іншою людиною і мотив влади?

· Розкрийте процесуально-змістовні мотиви.

· Як впливають на поведінку і діяльність людини мотив саморозвитку, мотив досягнення, просоціальні (суспільно значущі) мотиви та мотив афіліації?

· Як негативна мотивація впливає на поведінку і діяльність особистості?

· Що виражає поняття «ієрархія мотивів»?

· Чи змінюється ієрархія мотивів з віком?

· Як здійснюється зовнішня мотивація?

· У чому виявляється внутрішня мотивація?

· Яке співвідношення у впливові на діяльність має зовнішня і внутрішня мотивація?

Література:

Батаршев А.В. Диагностика черт личности и акцентуаций: Практическое руководство. – М.: Психотерапия, 2006.

Борозина Л.В. Психология характера: Исторический очерк. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. – Ч. 1.

Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – Львів: В-во „Край”, 2005.

Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / Для студ. психол. і педагог. спеціальностей. – К.: „Центр учбової літератури”, 2007.

Загальна психологія: Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000.

Загальна психологія: Навч. посібник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К.: А.Г.Н., 2002.

Занюк С.С. Психологія мотивації: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. Иванова С. В. Мотивация на 100%: А где же у него кнопка? / С. В. Иванова. – 2-е изд. – Альпина Бизнес Букс, 2006.

Кречмер Э.Строение тела и характер. – М.: Педагогика-Пресс, 1995.

Лазурский А.Ф. Очерк наук о характерах. – М.: Наука, 1995.

Левитов Н.Д. Психология характера. – 3-е изд. – М.: Просвещение, 1969.

Леонгард К. Акцентуированные личности / Пер. с нем. – К.: Вищ. шк., 1989.

Леонтьев А.Н. Эволюция психики. – М., 1999.

Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характеров у подростков. – 2-е изд., перераб. и доп. – Л.: Медицина, 1993.

Макклелланд Д. Мотивация человека. – СПб.: Питер, 2007.

Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. – К.: Форум, 2002.

М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.

Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.

Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

Психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.

Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. – 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001.

Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитывать волю и характер. – М.: Просвещение, 1986.

Симонов П.В. Темперамент, характер, личность. – М.: Наука, 1984.

Энкельман Николаус Б. Власть мотивации. Харизма, личность, успех: Пер. с нем. – М.: ЗАО «Интерэксперт», 2005.