Позови про збитки

Попереднє рішення

Суди у всіх країнах ЄС несуть відповідальність за належне впровадження законодавства ЄС на території своєї країни. Але існує ризик того, що в різних країнах суди по-різному можуть тлумачити закони ЄС.

З метою запобігання цьому існує процедура «попереднього рішення». Це означає, що якщо національний суд має якісь сумніви щодо тлумачення чи юридичної сили закону ЄС, він може, а іноді і повинен, звернутися за порадою до Європейського Суду. Така порада надається у формі «попереднього рішення».

Позови у зв'язку з невиконанням зобов'язань

Комісія може ініціювати такий позов, якщо в неї є підстави вважати, що держава — член ЄС не виконує свої зобов'язання відповідно до законодавства ЄС. Такий позов може бути ініційований і іншою державою-членом ЄС.

У будь-якому разі Суд вивчає цю ситуацію і виносить своє рішення. Якщо виявиться, що країна ЄС, яку звинувачують у порушенні, справді припустилася помилки, вона відразу ж повинна виправити ситуацію. В разі, якщо Суд виявить невиконання свого рішення країною-членом ЄС він може накласти на країну штрафні санкції.

Позови про визнання рішень недійсними

Якщо якась країна ЄС, Рада, Комісія або, за певних умов, Парламент вважають, що конкретний правовий акт ЄС не є правомірним, вони можуть звернутися до Суду з проханням його скасувати. Позови про скасування можуть також ініціювати фізичні особи, які звертаються до Суду з проханням скасувати певний закон, оскільки він безпосередньо та негативно впливає на них.

Якщо Суд вважає, що закон про який йдеться, був прийнятий з порушенням відповідної процедури, або якщо він невірно базується на установчих договорах, він може оголосити його недійсним та таким, що не має юридичної сили.

Позови про бездіяльність

Установчі договори вимагають, щоб Європейський Парламент, Рада ЄС та Комісія виносили певні рішення за певних обставин. Якщо вони цього не роблять, держави, інші інституції ЄС та, в окремих випадках, фізичні особи і компанії можуть подати скаргу до Суду, щоб це порушення було офіційно зареєстроване.

Позови про збитки

Громадяни або компанії, які зазнали збитків в результаті дій або бездіяльності Співтовариства або його співробітників, можуть подати позов до Суду першої інстанції про одержання компенсації.

25. Статус та повноваження Рахункової Палати.

Счетная палата наделена статусом института в 1992 году с подписанием Маастрихтского договора о Европейском Союзе.

В Счетной палате представлены все государства — члены ЕС. Соответственно, по состоянию на 2009 год, Счетная палата состоит из 27 аудиторов. ….сейчас 28!!!

Работой Счетной палаты руководит ее Председатель. Он избирается самими аудиторами путем тайного голосования. Срок его полномочий — 3 года. Сохраняется полностью и право повторного избрания по истечении срока полномочий.

Главная функция Счетной палаты состоит в проверке счетов Европейского Союза. Проверяются счета в отношении всей совокупности доходов и расходов ЕС. Счетная палата также проверяет счета в отношении всей совокупности доходов и расходов любого органа или организации, учрежденной Союзом и использующей средства, предусмотренные бюджетом ЕС. На основе проводимых проверок Счетная палата представляет Европарламенту и Совету ЕС

Право Европейского Союза. Новый этап эволюции: 2009–2017 годы заверительную декларацию. Этим документом определяется и подтверждается (или не подтверждается) надежность счетов, а также законность и правильность лежащих в их основе операций. Соответствующие заверительные декларации публикуются в Официальном вестнике Европейского Союза. Счетная палата проверяет также законность всех расходов с точки зрения надлежащего финансового управления. Все выявленные Счетной палатой ошибки отмечаются и доводятся до сведения других институтов и иных заинтересованных органови организаций.

Счетная палата контролирует доходы Союза, проверяет счета и фактическое поступление средств в Казначейство. Контроль расходов производится, исходя из существующих обязательств и осуществленных ЕС платежей.

В заключение необходимо еще раз подчеркнуть, что Счетная палата — это максимально деполитизированный орган Европейского Союза. Это наднациональный институт специализированного характера, который осуществляет функции контроля за исполнением бюджета и ревизию счетов в соответствии с программами и планами финансового развития ЕС. Он не дает каких-либо иных рекомендаций, нежели те, которые непосредственно связаны с его полномочиями и сферой деятельности.

26. Комітет регіонів і ЕКОСОК.

Комітет регіонів (фр.Committee of the Regions (CoR)) — консультативний орган Європейського Союзу, що висловлює думку місцевих і регіональних органів влади.

Комітет регіонів (КР) створений згідно з Договором про Європейський Союз, розпочав свою діяльність 1994 року. Він складається з представників місцевих і регіональних органів управління, яких призначає Рада за пропозиціями країн-членів на чотирирічний термін. В процесі ухвалювання рішень з питань, що зачіпають місцеві й регіональні інтереси, як-от освіта, справи молоді, культура, охорона здоров'я, соціальне й економічне гуртування, консультації з Комітетом регіонів обов'язкові. Амстердамський договір (набув чинності в травні 1999 року) розширив коло цих питань, включивши до них охорону довкілля, розпоряджання коштами з Європейського соціального фонду, професійно-технічна освіта, транскордонна співпраця і транспорт. Крім того, Комітет регіонів може готувати висновки і з власної ініціативи.

Кількість і розподіл місць у Комітеті регіонів такі ж, як у Європейському соціально-економічному комітеті. Так само, як і у випадку останнього, Ніццький договір не змінив розподіл місць в Комітеті регіонів між державами-членами. Він лише обумовлює, з огляду на розширення Союзу, що в майбутньому кількість місць у Комітеті не повинна перевищувати 350. Крім того, Договір чітко визначає, що членом Комітету може бути лише представник виборних органів регіональної чи місцевої влади або особа, політично підзвітна виборному органові.

Функція Економічної і соціальної комітету полягає в тому, щоб виражати інтереси організованого громадянського суспільства за допомогою представлення своєї думки з різних питань, що стоять в Порядку денному Європейського співтовариства. Думки Комітету Можуть запитуватися Комісією, Радою н Парламентом.

'Консультація з Економічним і Соціальним комітетом є обов'язковою з питань сільського господарства, вільного руху трудящих, права на проживання м економічну діяльність, транспорту, зближення законодавств, соціальної політики, регіональних фондів, наукових досліджень, охорони навколишнього середовища, гармонізації оподаткування, а / також зайнятості, соціального законодавства, застосування принципу рівних можливостей та охорони здоров'я. Питання, що стосуються управління Економічним і валютним союзом, навпаки, не передбачають жодних консультацій з Економічним і соціальним комітетом.

Крім випадків, встановлених Договором, Комісія, Рада та Парламент можуть звертатися до Комітету з проханням висловити свою думку і з інших питань, якщо вони вважатимуть це за доцільне. В останні роки практика факультативних консультацій з Комітетом, особливо сосгорони Комісії, значно розширилася. Крім того, Економічний і соціальний комітет може направити свою думку в інші інститути спільнот і за своєю власною ініціативою.

До складу Економічної і соціальної комітету входять 222 людини. Відповідно до Ніццскнм договором.ето кількість може бути збільшена максимум до 350 осіб. Німеччина, Франція,. Великобританія і Італія мають у Комітеті з 24 представника, Іспанія - 21, Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія і Швеція - по 12 кожна, Данія, Ірландія і Фінляндія - по 9 і Люксембург - 6 представників.

Відповідно до статті 257 це «представники різних економічних і соціальних груп, у тому числі промисловців, фермерів, працівників транспорту, комерсантів, осіб вільних професій та представників громадськості». На. практиці він складається з представників трьох соціальних партнерів роботодавців, найманих робітників та інших економічних і соціальних категорій. Члени Комітету пропонуються урядами держав-членів та затверджуються Радою на основі принципу одноголосності (після набрання чинності Ніццького договору - н «основі принципу кваліфікованої більшості голосів). Термін їх повноважень - чотири роки З можливістю продовження. На зто час члени Комітету не звільняються від своєї основної роботи.

Відповідно до Маастрихтського договору ЕКОСОК сам стверджує свій внутрішній регламент. Він дозволяє представникам роботодавців, найманих, робітників та інших економічних і соціальних категорій на добровільній основі об'єднуватися у свої, особливі групи.

На чолі Комітету стоїть голова, який представляє Комітет у відносинах з інститутами Співтовариства та зовнішнім світом. На цю посаду завжди обирається керівник однієї з трьох професійних груп. Керівники двох інших груп автоматично стають його заступниками. Крім того, створюється Бюро ЕКОСОК у складі 24 членів, - по 8 від кожної з професійних груп. Бюро збирається раз на місяць. На нього покладено завдання підготовки, організації ікоордннаціі всієї діяльності Комітету. Члени Комітету розподілені по спеціалізованим секціям.

27. Європейський Омбудсмен.

Європейський омбудсмен (англ. European Ombudsman) — посада, запроваджена Маастрихтським договором. Уповноважений приймати скарги від громадян Союзу, фізичних чи юридичних осіб, резидентів держав-членів на незадовільну діяльності інституцій або установ Спільноти. У відповідь на скаргу, або за власною ініціативою, європейський омбудсмен проводить розслідування. Інституції ЄС зобов'язані надавати йому будь-яку інформацію і доступ до відповідних документів. Виявивши факти порушень, він сповіщає установу, про яку йдеться, і надсилає їй свої рекомендації. Установа-адресат має три місяці на те, щоб дати докладну відповідь; після чого омбудсмен направляє остаточний звіт Європейському Парламентові та відповідній установі. Крім того, він сповіщає скаржника про результати свого розслідування.

Європейського омбудсмена призначає Європейський Парламент на п'ять років, може бути переобраний. Щорічно омбудсмен звітує у Парламенті про результати усіх розслідувань, проведених впродовж року. Акти Омбудсмена носять рекомендаційний характер.

28. Процедури прийняття рішень інститутами ЄС.

Маастрихтським договором передбачено три основні процедури прийняття рішень: консультативна, процедура співробітництва та процедура спільного прийняття рішень. Особливості цих процедур були уточнені Амстердамським договором. До них також треба додати процедуру заключення, що співпадає (avis conforme), що зазначається в Договорі про Європейське співтовариство та описана в ст. 80 Регламенті Європарламенту.

Консультативна процедура. Проект рішення готується та вноситься на розгляд Ради Комісії. Одночасно здійснюється запит до Європарламенту, який може висловити свої побажання та зауваження щодо проекту. З метою урахування цих зауважень та пропозицій проводиться консультації між Радою та Парламентом. Проте рішення залишається повністю прерогативою Ради, і не залежить від заключення Парламенту, незважаючи на обов'язковість його здійснення. В залежності від його предмету, рішення приймається Радою кваліфікаційною більшістю або одноголосно. Якщо ж Рада вносить зміни в пропозиції Комісії, застосовується лише принцип одноголосності. Консультативна процедура на сьогоднішній день втратила свої першочергові позиції й застосовується, зазвичай, в рамках прийняття рішень другої та третьої опор ЄС.

Процедура співробітництва. Право законодавчої ініціативи при застосування цієї процедури належить, зазвичай, Комісії. Вона вносить проект нормативно-правового акту на розгляд Ради та Європарламенту. На основі заключення Парламенту і з урахуванням думки Комісії Рада виробляє спільну позицію. Вона доводиться до відома Парламенту, котрий повинен протягом трьох місяців в результаті розгляду проекту в другому читанні дати своє заключення. Якщо Європарламент не висуває жодних заперечень чи не розгляне спільну позицію у вказаний строк, Рада приймає кінцеве рішення згідно з порядком голосування, котрий передбачений для вирішення даного питання, і в формі, викладеній в спільній позиції. Якщо Парламент запропонував поправки при розгляді проекту в другому читанні, вони направляються в Комісію та Раду. Комісія повинна протягом місяця розглянути запропоновані Парламентом поправки та направити свої пропозиції в Раду. Останній приймає переглянуту Комісією пропозицію кваліфікованою більшістю голосів. При незгоді Ради з Комісією застосовується лише одноголосне голосування. Також воно необхідне, якщо Парламент відкинув спільну позицію в цілому. На кожному з етапів строк розгляду в Раді не повинен перевищувати 3 місяці.

При застосуванні цієї процедури кінцеве рішення завжди належить Раді. Проте подолання заперечної негативної думки Парламенту чи відхилення поправки Комісії можливі лише за умови одноголосності всіх членів Ради.

На практиці видно, що Рада по можливості враховує зауваження та пропозиції Європарламенту, але кінцеве рішення залишається лише за Радою.

Процедура спільного прийняття рішення. Ініціює її початок комісія, що вносить проект відповідного нормативного акту. Цей проект передається на розгляд Ради та Парламенту. У випадку схвалення проекту нормативного акту в ідентичній редакції Радою та Парламентом відповідний проект рішення набуває форми нормативно-правового акту, який скріплюється підписами Голови Ради та Голови Європарламенту та передається для публікації в "Журналь офісьєль". В даній процедурі нормативно-правовий акт є результатом спільного рішення двох інститутів - Ради і Парламенту.

Якщо Парламент відкине проект абсолютною більшістю голосів від складу, він вважається відхиленим, і процедура на цьому закінчується, але це трапляється надзвичайно рідко. Значно частіше Парламент пропонує в ході другого читання поправки, що формулюються після обговорення в парламентських комісіях та на пленарному засіданні. Вони направляються в Раду та Комісію.

Рада може погодитися з поправками Парламенту, і на цьому процедура буде завершена прийняттям акту. Рада з урахуванням зауважень Комісії може запропонувати спільну позицію. У випадку незгоди з нею Парламенту в ході другого читання, обов'язковою є погоджувальна процедура, в ході якої створюється спеціальний погоджувальний комітет, створюваний на паритетних началах. Він покликаний напрацювати компромісний варіант проекту законодавчого акту та передати його на новий розгляд в Парламент та Раду. Якщо погоджувальний комітет не досягнув згоди й не виробив єдиного компромісного тексту, процедура на цьому завершується й проект вважається відхиленим. Якщо компромісний варіант проект схвалено 2/3 представників Ради й більшістю представників Парламенту, він виноситься на третє читання. Рада може погодитися з запропонованим компромісом або відхилити його. У останньому випадку процедура вважається завершеною й проект відхиленим. Приблизно аналогічна ситуація в Європарламенті, який також може погодитися чи відхилити компромісний варіант рішення. У випадку відхилення проекту Європарламентом абсолютною більшістю голосів, він не може бути прийнятий Радою, не набуває характеру нормативно-правового акту, а процедура вважається завершеною відхиленням запропонованого проекту. У випадку підтримки проекту Радою і Парламентом компромісний варіант проекту законодавчого акту набуває статусу нормативно-правового акту.

Отже, при застосуванні процедури спільного прийняття рішень передбачається можливість використання трьох читань в процесі вироблення та прийняття законодавчого акту. Одночасно підтверджується рівноправна участь Парламенту та Ради при прийнятті кінцевого рішення. Запропонований проект нормативного акту набуває статусу кінцевого, якщо він схвалений в ідентичній редакції Радою та Європарламентом. Прийнятий акт публікується за підписом Голів Парламенту та Ради.

29. Правовий статус «установ» Європейського Союзу.

Інституції Європейського Союзу — органи Європейського союзу, які представляють і забезпечують загальні для всіх країн-членів інтереси. На даний момент по всім домовленостям, що пов'язують усі країни-члени на загальних положеннях, сформовані сім головних керівних органів ЄС: Європейський парламент, Європейська рада, Рада Європейського Союзу, Європейська комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк та Європейський суд аудиторів.

Перелік органів ЄС

На терені Європейського Союзу існує три інституції, що є відповідальними за виконавчу та законодавчу владу. Рада ЄС репрезентує уряд, Європарламент — народ, а Комісія відповідає за інтереси Європи. Рада і Парламент подають запит до Єврокомісії на створення законопроекту. Єврокомісія ознайомлюється і складає проект, який потім розглядається Парламентом і Радою.[5]

Європарламент

Докладніше: Європейський парламент (в тетради)

Європарламент разом з Радою Європейського Союзу є законодавчим органом ЄС, 750 членів якого вибирають кожні 5 років шляхом загального голосування. Вони представляють інтереси приблизно 500 мільйонів мешканців і створюють єдиний орган ЄС, який обирається безпосередньо громадянами. Не зважаючи на те, що Парламент є один з двох органів виконавчої влади в Союзі, він має менше влади ніж Європейська Рада. Але демократизм і постійне зростання влади призвело до того, що Європарламент є одним з найпотужніших органів законодавчої влади в світі.[6]

Мартін Шульц — президент і спікер Парламенту, був обраний членами Європарламенту 2012 р.[5]

Європейська Рада

Докладніше: Європейська рада (в тетради)

Європейською радою називають регулярні зібрання глав держав ЄС. Раду скликають 4 рази на рік з метою визначення порядку денного Союзу і спонукати подальшу інтеграцію. Президент Ради є відповідальним за розвиток вищого політичного органу ЄС.

З 2009 р. президентом Європейської Ради є Герман ван Ромпей.[5]

Рада Європейського Союзу

Докладніше: Рада Європейського Союзу (в тетради)

Рада Європейського Союзу (Рада Міністрів) — третя із семи інституцій ЄС, що є органом законодавчої влади з обмеженими повноваженнями виконавчої. Це робить її основним органом, що приймає рішення в питаннях Союзу. Посаду Президента Ради Європейського Союзу обіймають країни-члени по черзі кожні 6 місяців. Цей орган є окремий від Європейської Ради. Фактично він залишається таким самим, але складається з представників різних націй.[5]

Єврокомісія

Докладніше: Європейська комісія (в тетради)

Єврокомісія є виконавчим органом ЄС з обмеженими повноваженнями, але має винятково право на законодавчу ініціативу, які після прийняття отримують статус постанов та директив. Неформально, Комісія отримала назву «Охоронець Договорів» через свій обов'язок наглядача за виконанням прийнятих рішень і договорів ЄС. Єврокомісія несе відповідальність за фонди Співтовариства, які складають частину його бюджету.

Комісію очолює Президент, який обирається Радою (на практиці — Європейською Радою) і затверджується Парламентом. Решта 27 Комісарів обираються з країн-членів.[5]

Суд Європейського Союзу

Докладніше: Суд Європейського Союзу

Суд ЄС — орган судової влади Європейського Союзу і відповідає за розв'язання суперечок між державами-членами, між країнами ЄС та Союзом, може впливати на прийняття міжнародних умов. Через велику кількість роботи, Суд має додатковий органи — Суд першої інстанції, створений Єдиним європейським актом 1987 р. Разом Суд ЄС і Суд першої інстанції складають судову гілку влади Євросоюзу.[5]

Європейський центральний банк

Докладніше: Європейський центральний банк

Центральний банк Євросоюзу та зони євро, який контролює монетарну політику і підтримує цінову стабільність. Заснований 1 червня 1998 р. і є частиною Європейської системи центральних банків, що охоплює всі національні банки ЄС. Штаб-квартира Євробанку розташована в німецькому місті Франкфурт-на-Майні. До його штату входять представники усіх країн-членів ЄС. Центральний банк є повністю незалежним від решти органів ЄС.[7]

Європейський суд аудиторів

Докладніше: Європейський суд аудиторів

Основним завданням Європейського суду аудиторів (Рахункової палати ЄС) є забезпечення того, що кошти платників податків правильно використовуються. Парламент використовує аудиторські звіти, зібрані Палатою за кожний фінансовий рік, при ухвалені бюджетного плану, який надає Єврокомісія.[8] Суд аудитів також надає оцінки фінансовому законодавству та пропозиції щодо боротьби з шахрайством.

Європейський суд аудитів, заснований 1975 р. був створений незалежним інститутом ЄС. У свій склад включає по одному представнику з кожної країни-члена, яких призначає Рада ЄС на кожні шість років. Кожні три роки один з них вибирається на посаду Президента Палати.

Під час планування бюджету на наступний рік Рахункова Палата співпрацює з двома дорадчими органами: Європейським економічним і соціальним комітетом і Комітетом регіонів. Перший виражає позиції громадянського суспільства, тоді як другий відповідає за регіональні та місцеві органи влади. Комітет Регіонів надає Комісії та Раді свої висновки щодо ухвалення правових актів, коли консультації з ним є необхідною передумовою законності ухваленого правового акта, але не мають обов'язкової юридичної сили.[9][10]

30. Європейське право: основні принципи дії.

Принципи права ЄС – це основні засади цієї правової системи, які визначають зміст правотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності Союзу в цілому і його держав-членів

Принципи права ЄС розділяються на функціональні і загальні.

До функціональних принципів відносяться принцип верховенства права ЄС і принцип прямої дії права ЄС.

- Принцип верховенства права ЄС означає пріоритет норм права ЄС над нормами національного законодавства держав-членів, норми національного права держав-членів не повинні суперечити нормам права ЄС.

- Принцип прямої дії права ЄС означає безпосереднє застосування права ЄС на території держав-членів, дія норм права ЄС без якої-небудь трансформації в правопорядок держави-члена. Дані принципи були вироблені практикою Суду шляхом тлумачення установчих документів організації.

До загальних принципів права ЄС належать принцип охорони прав і свобод особистості, принцип правової визначеності, принцип пропорційності, принцип недискримінації, принцип субсидіарності, а також низка процесуальних принципів.

- принцип субсидіарності – Союз зобов’язаний діяти в межах своїх повноважень для досягнення цілей ЄС, а в сферах де він не наділений компетенцією мають діяти національні органи.

- принцип пропорційності – засоби, які використовуються органами ЄС не мають виходити за рамки дій, які необхідні для реалізації цілей договору.

Принципи міжнародного права:

- принцип невикористання сили

- принцип виконання міжнародних зобов’язань

- принцип мирного вирішення спорів

Відмінний від інших підхід до побудови системи принципів права обґрунтовує С. Погребняк. Залежно від значення принципів для системи права він розрізняє основоположні і похідні принципи права. Основоположні принципи права – це принципи, які лежать в основі права, утворюють його фундамент (справедливість, рівність, свобода, гуманізм). Усі інші принципи є похідними від основоположних, менш значущими і фундаментальними. Наприклад, похідним від загальних засад права визнається принцип верховенства права, гарантувати ефективну дію якого покликані принципи правової визначеності, пропорційності, добросовісності і розумності (останні за сферою дії автор відносить до загальних принципів права)

М. Аракелян, поділяючи принципи права ЄС на загальні і спеціальні, уточнює, що загальні принципи включають три групи: загальні принципи права (наприклад, принцип правової визначеності), загальні принципи європейського права (принципи субсидіарності і пропорційності), принципи міжнародного права (принцип незастосування сили, добросовісного виконання міжнародних зобов’язань).

Спеціальні принципи об’єднують два типи принципів: галузеві (принцип однакової оплати чоловіків і жінок за однакову працю – у трудовому праві) і функціональні (принцип прямої дії та верховенства права ЄС)

Принципи права виражають сутність, зміст права, тому мають значення керівних положень під час здійснення державою правотворчої, правозастосовчої діяльності.

Норми права формуються на основі принципів права, тому останні є "фундаментальними конструкціями" всієї системи права, всього масиву норм права.

Принципи не можуть мати приорітет перед чітко сформованою нормою установчого договору.