Сравнительные характеристики двух типов общества у Вебера (традиционно-аграрное и капиталистическое)

- Характер собственности

1. Традиционное-аграрное -Привязан к наследственному социальному статусу (земельная аристократия)

2. Капиталстич. -Частная собственность на все средства производства и их концентрация под контролем предпринимателей (земля, строения, оборудование, сырье находятся под контролем одного агента и свободно обмениваются как частные средства рынка)

- Механизация работы:

1. Т.-а – Практически не существует

2. Капит. - доминирующая технология, позволяющая точно рассчитывать и учитывать капитал. Эффективность, производительность, рациональная организация как ведущие принципы производства

- Природа рабоч силы:

1. Т. – а – В основном подневольная (либо как личное рабство, либо по меньшей мере крепостничество, т.е. закрепление на земле)

2. Капитал. - Труд свободен в перемещении между отраслями и регионами, соответственно появляющейся потребности в нем. Непосредственные производители продают свой труд за заработную плату как товар на открытом рынке

- Рынок:

1. Т.-а. -Очень ограниченный (налоговыми барьерами, опасностью грабежей, слабо развитым денежным обращением, недостаточностью средств транспортировки). В результате возникают либо местные рынки, либо ограниченные дальние рынки предметов роскоши

2. Капиталист - Торговля на открытом рынке не ограничена традиционными рамками (классовыми монополиями, ограничениями

собственности, протекционизмом и т.д.). Рынок как организующий принцип распределения и потребления

После Второй мировой войны наиболее обстоятельную концептуальную схему под названием <Типовые переменные> для анализа традиционного и современного обществ предложил Талкотт Парсонс. Отталкиваясь от работ Тенниса, Дюркгейма и Вебера, он сконструировал нечто вроде многомерной шкалы, позволяющей сравнивать разные типы социальных систем. Парсонс не считал, что эти модели описывают реальные исторические общества; скорее он рассматривал их в качестве экстремальных аналитических точек на континууме, вдоль которого Могут располагаться такие общества. Схема Парсонса творчески использована М. Леви.

<Паттерн-переменные> Парсонса

- Уровень отчетливости социальной структуры:

1. традицион. общество -Диффузность, т.е. неотчетливый, незакрепленный, сам собою

разумеющийся характер ролей, групп, социальных отношений

2. современ. общество -Спецификация, т.е. сформировавшаяся специализация ролей и отношений, четкое разделение труда, обеспечивающее взаимодействие в группах.

- Основание статуса:

Традиц. - Предписание (т.е. отнесение к ролям, статусам, группам, отношениям), основанное на наследовании по рождению или родству

Современ. - Достижение, т.е. отнесение к статусам, ролям, группам, отношениям, основанное на личных усилиях и заслугах

- Критерий рекрутирования:

Традицион. - партикуляризм, т.е.выбор и отношение к партнерам по социальным отношениям, равно как и доступ к ролям и группам, основанный на уникальных, личных чертах потенциальных кандидатов, не относящиеся непосредственно к выполняемой работе, или по характеру групп и взаимоотношений.

Современ. - Универсализм, т.е. выбор и отношение к партнерам по социальным взаимосвязям, а также доступ к ролям и группам, базирующийся на общих, категориальных чертах, непосредственно относящихся к задачам и характеру групп или отношений

- Критерий оценки:

Традиц. -Коллективизм, т.е. оценка и восприятие людей, связанные с их членством в группах, коллективах, сообществах, племенах. Наиболее важно то, к каким группам принадлежат люди, а не то, кто они есть сами по себе.

Совремн. -Индивидуализм, т.е. оценка и восприятие людей, сосредоточивающиеся на их индивидуальных действиях. Наиболее важно то, что они делают

- Роль эмоций:

Традиц. - Эмоциональность, т.е. вторжение эмоций в социальную жизнь

Совремн. - Нейтральность, т.е. подавление эмоционального проявления, деловая, рациональная атмосфера в социальной жизни

43. Основні напрямки модернізації;

1.Досягнення однорідності кодів внутр нац спілкування (консолідаці теритот,етніч, та мовного простору, який створює сприятливі умови для формування нації держави і політ системи суч типу.

2.Здійснення індустріалізації що призводить до якісних змін в соц структцрі які в свою чергу виступають слугують стимулюючою причиною для оновлення політ сфери

3.Урбанізація,яка сприяє формуванню міської культури,як стилю життя і поведінки яка визнач спрямованість розвитку суспільства.

4Підвищення соц та територ мобільності населення в наслідок чого відбувається розмивання жорстких суспільних і інституц. звязків традиц типу

5Перетворення політ на одну з сфер самореаліз особистості,а індивіда в автономного субєкта політ процесу який самостійно думає і діє вільно від обєктів закритих груп.

6.затвердження нових політ інститут які поч функц в рамках представництва всієї багатонаціональності сусп інтересів.

44. Загальна характеристика концепцій політичного транзиту в політичній науці США;

Концепція політ транзиту поч розвив в Амер на поч 70 р –це перехід від авторитарно-тоталіт реж до демократич(Д.Растоу, С Хантінгтон,А Пшеворський Ф.Шиіттер, Х.Лінц,Г.О”Доннел,С-М Ліпсет)

Основні стад Демокр Транзиту

1.Лібералізація – процес закріплення деяких гром свобод без змін в апараті влади Може відбуватися зверху, (верхівка розкол)-реформатор і консерв.)і знизу(під тиском населення.)Укладеня Пакта.

2Демократизація..:укладення пакту про осно правила пол поведінки.

Легітимізація пакту(приєднання до нього груп і мовчазна опосередкована підтримка його шорокими сусп колами, зацікавленими як в просуванні реформ так і в збереженні порядку.Саме тут виникає поняття центризм(зазвичай середній клас)

Проведення установчих виборів, залучення до влади всіх головних учасників пакту незалежну від рез виборів,які визнач лише ступінь відносного домінування переможців.

Як встановити демократичність виборів.?За Тату Ванханеном це індекатор

ID =показник участі*змагальність / 100

Дані про учась це % громадян,які взяли участь у виборах і цей процент має бути більший за 10

Змагальність це сукупна частка в % голосів віддана за партії що перемогли на виборах,він не має бути меншим ніж 30 ID>5 –вибори мають демократичний характер

45. Основні етапи демократичного транзиту;

Концепція політ транзиту поч розвив в Амер на поч 70 р –це перехід від авторитарно-тоталіт реж до демократич(Д.Растоу, С Хантінгтон,А Пшеворський Ф.Шиіттер, Х.Лінц,Г.О”Доннел,С-М Ліпсет)

Основні стад Демокр Транзиту

1.Лібералізація – процес закріплення деяких гром свобод без змін в апараті влади Може відбуватися зверху, (верхівка розкол)-реформатор і консерв.)і знизу(під тиском населення.)Укладеня Пакта.

2Демократизація..:укладення пакту про осно правила пол поведінки.

Легітимізація пакту(приєднання до нього груп і мовчазна опосередкована підтримка його шорокими сусп колами, зацікавленими як в просуванні реформ так і в збереженні порядку.Саме тут виникає поняття центризм(зазвичай середній клас)

Проведення установчих виборів, залучення до влади всіх головних учасників пакту незалежну від рез виборів,які визнач лише ступінь відносного домінування переможців.

Як встановити демократичність виборів.?За Тату Ванханеном це індекатор

ID =показник участі*змагальність / 100

Дані про учась це % громадян,які взяли участь у виборах і цей процент має бути більший за 10

Змагальність це сукупна частка в % голосів віддана за партії що перемогли на виборах,він не має бути меншим ніж 30 ID>5 –вибори мають демократичний характер

46. Концепція демократичного транзиту Д.Растоу;

Концепція демократичного транзиту. Д.Растау

Переходи до демократії.Спроби динамічної моделі.

2 попередні умови

1.Нац ідентичність.,більшість громадян не має сумнівів щодо того до якого політичного співгромадянства вона належить

2.державна єдність або єдність кордонів

III основні етапи демократизації

1Підготовчий етап!В основі демократизації леж конфлікти і консенсуси) не можуть бути пердумовию.Тому основа демокр не мах консенсус а звичка до постійних спорів з різного кола питань.

Характерна риса, - поляризація, тобто розкол держави на 2 полюси,але розкол як такий держави не відбувається,через 2 попередню умову.

Боротьба за Д завжди ведеться на 2 конкуруючих фронтах.

2 Етапи прийняття рішень

Попередній етап закінчується тоді коли значна частина населення визнає плюралізм думок і різноманітність організацій

А.Пшеворський „перехід до Д”

5 можливих варіантів вирішення конфліктів.(в залежності від структури конфлікту)

-структура конф така, що жоден політ інститут не може затвердитись і політ сили почин борот за нову диктатуру.(іран як реліг)

- структура конф така що жоден дем інститут не може не може затердитись і всеж таки політ сили погоджуються на Д як на тимсчасове рішення

-стуктуа конфл так, що якби були введені деякі дем інституту вони могли б зберегтися, проте протилежні політичні сили ведуть боротьбу за встанов диктатури.

- структура конф така, що у випадку введення деяких дем інститутів вони моглиб затвердитися,однак політ сили погоджуються на нежиттєздатну інституційну структуру(дем гарант)

-стуктура кон така що деякі дем інститути моглиб затвердитись і коли їх вводять вони дійсно виявляються міцними.Тут ключова роль належить вузькому колу осіб(еліті)що сідають за стіл переговорів.

3.етапи звикання – поч працювати механізми для врегулювання конфлікт в сусп.Ключова роль переходит до різного роду організацій (політ парт,гром орг, і т д.)

47. "Хвилі демократизації" (СХантінгтон, Л.Даймонд);

Три хвилі демократизації в історії сучасного світу називає

американський політолог С. П. Хантінгтон у книзі "Третя хвиля:

демократизація наприкінці XX сторіччя" (1991 р.). Витоки першої хвилі (1826-

1926 рр.) йдуть від Великої американської та Великої французької революцій.

Становлення демократичних інституцій відбувалося у XIX ст. в таких країнах,

як США, Франція, Англія, Швейцарія, в деяких країнах Північної Європи, у

британських домініонах. Головними чинниками, що сприяли цьому, були

індустріалізація, урбанізація, поява буржуазії та "середнього класу";

формування робітничого класу та його організацій; поступове зменшення

економічної нерівності. Друга хвиля демократизації (1943-1962 рр.)

спричинена підсумками другої світової війни. В одних країнах (Австрія,

Федеративна Республіка Німеччини, Італія, Південна Корея, Японія)

демократія була забезпечена окупаційною військовою адміністрацією.

Аргентина, Бразилія, Венесуела, Греція, Колумбія, Перу, Туреччина, Еквадор

обрали шлях до демократії під впливом підсумків другої світової війни,

зокрема розгрому тоталітарних режимів. Ще одна численна група країн здобула

незалежність у результаті деколонізації, яка також була ініційована

підсумками війни, і стала на шлях демократії.

Дві перші хвилі демократизації були у значній мірі перекреслені,

"змиті" зворотними хвилями, які принесли утвердження різних форм

авторитарного, тоталітарного правління. Перша зворотна хвиля (1922-1942

рр.) відбулася з приходом до влади в Італії фашистського режиму Муссоліні.

Причому навіть у країнах, де зберігалися демократичні інституції (Франція,

Англія), під впливом економічної кризи, депресій ширився антидемократичний

рух. Друга зворотна хвиля (1958-1975 рр.) була масштабнішою, охопила

переважно країни "третього світу", де утвердилися - здебільшого через

військові перевороти - авторитарні режими.

Третя хвиля демократизації почалася в середині 70-х років XX ст., чому

сприяли, на думку Хантінгтона, п'ять головних чинників.

Перший чинник зумовлений підривом легітимносгі авторитарних систем,

оскільки: в суспільстві наростає незадоволення через невиконання владою її

обіцянок; відсутній механізм самооновлення політичного керівництва; крах

комуністичних режимів у Східній Європі та СРСР підірвав можливості

марксизму-ленінізму як альтернативи розвитку демократії.

Другий чинник зумовлений економічним зростанням. Хоча, згідно з

твердженням автора, рівень економічного розвитку сам по собі не є ні

необхідною, ні достатньою умовою для затвердження демократії (режими деяких

багатих країн, особливо експортерів нафти, не є демократичними), економічні

чинники у цьому процесі є вагомими. Перехід до демократії має відбуватися

насамперед в країнах із середнім рівнем економічного розвитку (згідно з

наведеними даними Світового банку за 1989 р., це середній річний доход на

душу населення від 520 до 5810 доларів США). Економічне зростання після

другої світової війни дозволило багатьом державам увійти до групи країн із

середніми доходами, що розширило потенційну базу демократії, економічно

спряло переходові до неї.

Третій чинник пов'язаний з коригуванням своїх позицій католицькою

церквою. Річ у тім, що сучасні демократії формувалися передусім у

християнських країнах, а католицизм до недавнього часу співіснував з

авторитарними режимами. Зміна позиції римсько-католицької церкви, яка

почала виступати за необхідність соціальних змін, допомогу бідним, захист

прав громадян стимулювала хвилю демократизації.

Четвертий чинник продиктований зміною на початку 70-х років зовнішньої

політики провідних світових політичних сил - США, колишнього СРСР,

Європейського співтовариства, яка полягала у підтримці ідей демократії й

захисті прав людини.

П'ятий чинник викликаний розвитком глобальних інформаційних систем.

Характерною особливістю третьої хвилі демократизації є переважне

використання для її розвитку й затвердження ненасилля, компромісів, угод,

виборів. Використання саме цих засобів є дедалі важливішим, враховуючи той

обсяг проблем, з якими стикаються країни, що вступають у цю третю хвилю.

Згідно з Хантінгтоном, це такі проблеми становлення демократії: а) розробка

нової конституції й нового виборчого закону; б) чистка державного апарату,

заміна чиновників проавторитарної орієнтації на прихильників демократії; в)

скасування або модифікація законів, які не відповідають демократії; г)

скасування або докорінне реформування таких авторитарних інституцій, як

таємна поліція; д) в однопартійних державах розподіл прав власності,

функцій, кадрів між державою та партією; е) формування головних політичних

еліт, здатних працювати спільно для розв'язання посталих перед суспільством

проблем і утримуватися від спокуси експлуатувати їх у своїх групових

економічних та політичних інтересах.

48. Сутність та характерні риси консолідованої демократії (Х.Лінц, А.Степан);

Консолідація це сукуп соц екон, політ та інш проц які призводять до встановлення в країні консолідованої демократії тобто таких політ умов в яких демократичні принципи визнані основними в сфері політики і демократичні зміни є незворотніми Х.Лінц,А.Стефан:основні закони консолідації демократії

- не існує надмірного впливових акторів предст етнічними, соц економ, політ та інш групами,що володіють значними ресурами і досягають своїх цілей шляхом встановлення недемократичних режимів,застос насильства,або відокремлення від держави.

- Стійка кількість громадян впевнена що демократичні інститути та процедури є найбільш оптимальними засобами організації політ життя суспільства.

Державні та недерж актори згодні вирішувати будь які конфлікти в межах закону та існуючих демократичних інститутів і відповідно до встановлених процедур.

49. Загальна характеристика становлення та розвитку політичної науки у Франції;

Політична наука склалась на базі конституційного права. Робота А. Есмена (1895 р.), в якій не тільки викладалися норми конституційного права, а й була спроба дати більш повну картину політичного життя. Цю роботу продовжили Л. Дюгі та особливо М. Оріу, який сформулював поняття інституту, яке стало одним з основних в сучасній політичній науці. Між двома світовими війнами вийшли роботи А. Зігфрида, Ж. Шевальє, М. Прело, А. Су льє (в них використовуються дані та методи соціології, досліджуються зміни в голосуванні за окремі партії, аналізуються функції уряду і парламенту, роль бюрократії тощо). Але все ж таки політичної науки, як самостійної дисципліни все ж не існувало.

1948 р. в Парижі пройшов скликаний за ініціативою ЮНЕСКО міжнародний колоквіум з питань політичної науки, на якому був окреслений зміст політичної науки:

1) політична теорія (політична теорія та історія ідей);

2) політичні інститути (конституція, регіональне та місцеве управління, публічна адміністрація, економічні і соціальні функції управління, порівняльне вивчення політичних інститутів);

3) партії, групи та громадська думка (політичні партії, групи та асоціації, участь громадян в управління і адміністрації, суспільна думка);

4) міжнародні відносини (міжнародна політика, політика та міжнародні організації, міжнародне право).

В перші післявоєнні роки відбулося офіційне визнання політичної науки. 9 жовтня 1945 р. був виданий ордонанс (нормативний акт глави держави чи уряду, що має силу закону), яким було створено Вільну школу політичних наук. Була створена Національна адміністративна школа та Інститут політичних досліджень при Паризькому університеті. Аналогічні інститути були створені в Бордо, Греноблі, Ліоні, Тулузі. Навесні 1949 року була заснована Французька асоціація політичних наук, котра починаючи з 1951 року спільно з Національним фондом політичних наук видає “Французький журнал політичної науки”. З 1956 року вводиться науковий ступеня доктора політичної науки.

З розвитком політичної науки велася дискусія з приводу об’єкта її дослідження. 1) об’єкт вивчення – держава (ставився знак рівняння між політичною наукою та наукою про державу). Прихильників небагато, з крупних тільки М. Прело. 2) об’єкт вивчення – феномен влади (Прихильники М. Дюверже, Р. Арон, Ж. Бюрдо, Ж. Ведель).

50. Етапи становлення сучасної політології Франції;

1. Кінець ХІХ ст.. – початок становлення політичної науки (помітна політизація конституційного права);
2. Період між двома світовими війнами (статичний період);
3. 1945 р. – офіційне визнання політичної науки та бурхливий розвиток (створено Вільну школу політичних наук; 1949 р. – заснована Французька асоціація політичних наук; 1956 р. – введений ступінь доктора політичних наук.