2015-05-30
1197
В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором — загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників.[ Джерело? ] Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama»,[ Джерело? ] «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.
Твори Забужко здобули також міжнародне визнання, особливо широке — в Центральній та Східній Європі. Її вірші перекладалися 16 мовами світу і 1997 удостоєні Поетичної Премії Global Commitment Foundation (Фонду Всесвітнього Зобов'язання, США). Серед інших її літературних нагород — премії Фонду ім. Гелен Щербань-Лапіка (США, 1996), Фундації Ковалевих (1997), Фонду Рокфеллера (1998), Департаменту культури м. Мюнхена(1999), Фундації Ледіґ-Ровольт (2001), Департаменту культури м. Ґрац (2002) та ін.
Оксана Забужко живе на письменницькі гонорари. Значна частка її доходу — надходить від книг, виданих за кордоном.[ Джерело? ] Твори Забужко змогли завоювати європейські країни,[ Джерело? ] та мають своїх прихильників у США. У 1985 році вийшов перший збірник віршів Забужко «Травневий іній». Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Найкраща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.
Нагороди[ред. • ред. код]
16 січня 2009 року Президент України В.Ющенко нагородив Оксану Забужко орденом княгині Ольги III ст. за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України. [2]
· 2009 — Премія Міжнародної Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів - за "Notre Dame d’Ukraine".[3]
· 2010 — Книга Року-2010 журналу "Корреспондент" за «Музей покинутих секретів»
· 2012 — відзнака «Золотий письменник України»[4].
· 2013 — лауреат восьмої літературної премії Angelus-2013 за «Музей покинутих секретів» (перекладач Катажина Котинська).[5]
Твори[ред. • ред. код]
Поезія[ред. • ред. код]
· Травневий іній (1985)
· Диригент останньої свічки (1990)
· Автостоп (1994)
· Kingdom of Fallen Statues (1996)
· Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980–1998 (2000)
· Друга спроба: Вибране (2005)
· Вірші: 1980-2013 (2013)
Проза[ред. • ред. код]
· Інопланетянка (1992)
· Польові дослідження з українського сексу (1996)
· Казка про калинову сопілку (2000)
· Сестро, сестро (повісті й оповідання, 2003)
· Музей Покинутих Секретів (2009)
Філософсько-літературознавчі праці[ред. • ред. код]
· Дві культури (1990)
· Шевченків міф України (1997)
· Філософія Української ідеї та європейський контекст: франківський період (1992)
· Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій (2007)
· Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002 (2011)
