Єгиптяни розробили вчення про безсмертя душі. Вони вважали, що смерть — це лише тимчасове розлучення душі з тілом, а тому намагалися якнайдовше зберегти його через бальзамування

Фараон для єгиптян як предмет поклоніння був живим божеством. Саме слово «фараон» у перекладі означало «великий дім». Фараон міг брати у потойбічне життя усіх, хто був йому там потрібен, (речі, предмети побуту, навіть слуг) решта відходила у небуття.

Віра у загробне життя пов'язувалась єгиптянами з умираючим і воскресаючим богом Осірісом (бог відродження, цар загробного світу в давньоєгипетській міфології. Іноді Осіріс зображувався з головою бика); його воскресіння вважалось у єгиптян запорукою їх особистого воскресіння та безсмертя у потойбічному світі.

Теологічне (божественне) обґрунтування отримав і культ фараона, який вважався сином головного бога єгиптян – Ра (бог сонця), божественною, надприродною істотою, що править не тільки своєю країною, але й усім світом. Фараон своєю власною персоною підтримував рівновагу світу, гармонію і справедливість відповідно до принципів справедливості Маат.

Маат (Аммаат) — древнеегипетская богиня, персонифицирующая истину, справедливость, вселенскую гармонию, божественное установление и этическую норму. Маат изображалась в виде сидящей женщины со страусиным пером на голове, иногда крылатой; также могла изображаться лишь посредством своего атрибута — пера или плоского песчаного предвечного холма со скошенной одной стороной, на котором она часто восседает, и который может изображаться под стопами и престолами многих других богов. Она была супругой бога мудрости Тота, так как народ Египта считал, что правда и мудрость — это хорошая пара.

В епоху Старого царства (2755—2255 рр. до н. е.) розпочинається будівництво знаменитих єгипетських пірамід. Перша грандіозна царська усипальниця у формі ступінчатої піраміди, яка отримала назву мастаба, що означає лавка, була побудована для фараона Джосера його верховним сановником, а також архітектором і лікарем славнозвісним мудрецем Імхотепом. За фараонів Хеопса, Хефрена й Мікерина було здійснено будівництво найвеличніших пірамід Єгипту. Так, висота піраміди Хеопса становила 146,5 м, а довжина сторони платформи — 230 м, вона складалася з 2 млн 300 тис. кам’яних блоків середньою масою 2,5 тонни. Точність припасування блоків була такою, що між ними й зараз не можна просунути лезо ножа. З часом будівництво пірамід поступово занепадає, але у Фаюмській оазі, за античними джерелами, було побудовано грандіозну споруду — лабіринт з тисячею приміщень, галерей і коридорів.(столиця – Фіви).

Художне мислення в образотворчому мистецтві розвивалася у ритуально-релігійному контексті, наприклад, статуя сидячого фараона втілювала, передусім, священну силу і могутність, зображення простої людини виконувалося схематично — голова та кінцівки зображувалися у профіль, тулуб і очі — в анфас, фігури чоловіків замальовувалися теракотовим кольором, жінок — білим або жовтим.

Епоха Нового царства (1570—1070 рр. до н. е.) була найвищим піднесенням Єгипту. Самобутнім явищем цього періоду стала так звана «давньоєгипетська Реформація», пов’язана з ім’ям фараона Аменхотепа IV. Прагнучи обмежити владу жерців, він звів складну релігійну систему до культу єдиного бога Атона (єдиний бог сонця ) й узяв собі офіційне ім’я Ехнатон («бажаний Атону»), переніс столицю держави з Фів у збудоване за власним планом місто Ахетатон.

Змінився і характер мистецтва: посилилася увага до окремої людини, зазвучали мотиви милування природою й насолоди життям. Образи людей стали більш живими й динамічними. Це скульптурні зображення самого Ехнатона та його родини й цариці Нефертіті. Але вже за життя наступника Ехнатона — Тутанхамона жерці повернули свій статус, відновили культ Амона, (спочатку бог небесного простору, повітря. При Новому царстві — бог солнця (Амон-Ра). столицею держави знову стали Фіви.

Египетська культура дуже традиційна, тому це незмінний характер цієї цивілізації протягом трьох тисячоліть її існування.

Основні домінанти світогляду древніх єгиптян знайшли своє матеріальне втілення в її блискучих художніх досягненнях.

Мистецтво Давнього Єгипту було нерозривно пов'язане з культом і виражало основні ідеї релігії:

- безмежної могутності богів, включаючи бога-фараона,

- тему смерті, підготовки до неї і подальшого загробного існування.

Воно було покликане служити цілям забезпечення блаженства в потойбічному житті і виступало засобом прославляння фараона.

Для увічнення душі і тіла служило мистецтво бальзамування і будівництво гробниць - будинків вічності. Увічнення фараона було гарантом благополуччя всього народу.

Мистецтву, як і письму, приписувалася величезна магічна сила в плані збереження життя.

З релігійним характером мистецтва була пов'язана його канонічність, монументальність, симетричність, які виражали уявлення про непорушність існуючих порядків і віру в надприродну сутність фараона.

Індивідуальна воля художника була обмежена - завдання його було не творити, а оберігати священні канони.

Найбільш вражаючих результатів єгиптяни досягли в архітектурі, яка була тісно пов'язана з їхніми релігійними уявленнями та політичним ладом. Були вироблені чіткі архітектурні форми і типи монументальних споруд:

- піраміда,

- обеліск,

- колона.

Канон в образотворчому мистецтві припускав одночасне сполучення при зображенні фігури на площині елементів у фас (очі, плечі) і профіль (обличчя, груди, ноги), різномасштабність фігур як вираження градації значимості зображуваних осіб.

Великого розвитку набуло створення скульптурних портретів. (За уявленнями єгиптян портретні статуї відігравали роль двійників померлих і служили вмістилищем їхніх душ). Давньоєгипетські статуї завжди строго пропорційні, фронтальні та статичні.

Серед єгипетських скульптур найбільш відомою є великий сфінкс. На думку видатного німецького філософа Г. Гегеля, " сфинкса можно считать символом египетского духа: (человеческая голова, выглядывающая из тела животного, изображает дух, который начинает возвышаться над природой, вырываться из нее и уже может свободнее смотреть вокруг себя, однако не вполне освобождаясь от оков") (Г.Гегель. Соч. М.-Л., 1935. Т.8. Философия истории. С.186).

Багата і різноманітна література Стародавнього Єгипту. Найважливіші літературні тексти - записи міфів, історії про богів. Важливе місце тут посідає "Книга мертвих " (збірник єгипетських гімнів і релігійних текстів, який вміщували до гробниці з метою допомогти померлому здолати всі небезпеки потойбічного світу й отримати умиротворення і благополуччя вічного життя. Цей релігійно-містичний твір складається зі 160–190 (в різних варіаціях) не пов'язаних між собою розділів різного обсягу, від довгих поетичних гімнів до коротеньких магічних формул. Книга мертвих є твором, який вважали давнім ще за часів^{[ Джерело? ]} правління Сеті I, фараона XXIX династії. Вже тоді вона була такою великою, що потребувала скорочення й неодноразово переписувалась протягом майже 5000 років. Будь-який благочестивий єгиптянин, чи то фараон, чи бідний селянин;жрець, чи слуга другорядного начальника — жили, постійно звертаючись до вчення Книги мертвих. Єгиптян ховали згідно з вказівками цих священних текстів, їхня надія на вічне життя після смерті ґрунтувалась на дієвості її гімнів, молитов і заклинань), яка носила сакральний (священний) характер.

Єгиптяни були одним з перших народів, який винайшов писемність. Найдавніше письмо з'явилося тут уже наприкінці IV тисячоліття до н.е. Це ієрогліфічне письмо.

Для обробки землі чи будівництва пірамід потрібні були точні знання, отож практичні потреби стимулюють розвиток науки, у першу чергу - математики та астрономії. Найбільшими є досягнення єгиптян у галузі медицини, що було зумовлено, насамперед, бальзамуванням, завдяки якому єгиптяни добре знали анатомію; їм належить геніальне відкриття, що керівним центром організму є мозок.

Досягнення давніх єгиптян, зокрема їх релігійно-міфологічні уявлення, вироблені тут монументальні архітектурні форми, досягнення у сфері математики, медицини, релігійно-міфологічні сюжети мали великий вплив на розвиток інших культур, у тому числі й античної.