Факт і його природа у журналістиці

Перед тим. як розглянути природу факту і його ролі у журналістському творі, з'ясуємо широке поняття - спілкування. Це слово увійшло у щоденну журналістську і соціальну практику. Дехто з дослідників поряд із поняттям 'інформація" вживає поняття "спілкування", відносячи його до філософських категорій¹.

Спілкування - це живий процес обміну інформацією. У процесі спілку­вання з іншими людьми, оточуючим світом, світом різних предметів і речей особистість черпає необхідну їй інформацію. Для журналіста спілкування -чи не найголовніша сфера професійної діяльності. Журналіст постійно спілкується з іншими людьми, із зафіксованою інформацією у вигляді книг, досліджень, публікацій у періодиці, офіційних документів тощо.

Іншими словами, спілкування - це насамперед феномен, який має інформаційний характер. Інформаційні процеси у масштабах суспільства -це постійна циркуляція повідомлень, знань. "Інформаційні процеси охоп­люють увесь суспільний організм, пронизують всі соціальні підсистеми, вони наявні у будь-якому, навіть найменшому фрагменті суспільного життя. Не завжди інформаційний процес втілюється у форму слова, мови, писемності. Навпаки, є підстави стверджувати, що повідомлення у вербальному (словесному) виді є лише відносно незначною і особливою частиною інформаційного обміну у суспільстві. В інших випадках воно від­бувається у немовленнєвих формах (це стосується, наприклад, "мате­ріального спілкування" з допомогою речей, предметів, а також економічної, заліково-статистичної, почасти - наукової інформації, спілкування людини з машиною, таких сфер невербальної комунікації, як, скажімо, міміка, семантика поведінки, жести тощо)"².

Мають також рацію автори "Социологии общения", коли твердять, що журналістика є лише незначною частиною соціальної інформації. Водночас вона професійно займається інформаційними процесами і навіть якоюсь мірою керує спілкуванням у суспільстві³.

Саме слово "інформація", як відомо, не однозначне. Різні автори трактують його по-різному. Тривалий час під інформацією прийнято було

вважати повідомлення про події та факти. У журналістській практиці й понині інформацією називають елементарні повідомлення, здебільшого не-коментовані. про те, що відбувається у світі. Із виникненням кібернетики з'явилось наукове, універсальне визначення інформації.

На думку Н. Вінера, інформація - це "міра організованості будь-якої системи"¹, або. точніше, "інформація - це позначення змісту, отримуваного із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього і присто­сування до нього наших почуттів"². Мати правдиву, об'єктивну інформацію -означає здійснювати свідому, цілеспрямовану діяльність.

Інформація, теорія інформації органічно входять у кібернетику - науку, яка вивчає системи будь-якої природи, що здатні сприймати, зберігати і переробляти інформацію та використовувати її для керування та регулю­вання. Звідси досить поширена і використовувана мало не на кожному кроці, часто не зовсім коректно і доречно, формула: "Хто володіє інфор­мацією, той володіє світом".

Відомий український учений М. Амосов вважав, що інформація - "це зміна фізичного впливу (або параметра системи) в просторі і часі, взята окремо від її фізичного носія. Вона властива будь-якому предметові, тілу, системі, починаючи від елементарних частинок і закінчуючи космічними системами'⁰. Йдеться, отже, про заміну реальних фізичних явищ їх знакови­ми еквівалентами, які виражаються хоч і фізичними знаками, однак у багатьох випадках простішими і зручнішими для дій з ними. З цього погляду наука, література, мистецтво, не кажучи вже про журналістику, є інформацією. Ми вестимемо мову про інформаційне суспільство, про інформаційні процеси, про інформаційний простір та інформаційну безпеку тощо. В науці дедалі більше уваги приділяється внутрішній інформаційній мобільності нації⁴.

Наявні, звичайно, й інші, часткові, пристосовані до тих чи інших практичних завдань визначення і тлумачення інформації. У першому, прий­нятому в незалежній Україні, Законі "Про інформацію", всупереч існу­ванню інших думок, подане таке визначення інформації: "Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі"⁵. Таке службове визначення має законну силу, хоч ніяк не вичерпує багатоманітності й універсальності самого поняття.

Журналістська інформація як певна частина соціальної інформації є доку­ментованими, публічно оголошеними відомостями про все, що відбувається

¹ Бурлацкий Г., Прилюк Ю. Социология общения. - Минск, 1987. - С. 13-27 ^: Там само. - С. 14. Там само. - С. 15.

¹ Винер Н. Кибернетика или управление и связь в животном мире и машине. - М. 1958. - С.23.

Винер И. Кибернетика и общество. - М.. 1958. - С.31.

Амосов Н. Моделирование мышления и психики. - К.. 1965. - С. 15. ⁴ Див.: Вовканич С. Інформація. Інтелект. Нація. - Львів. 1999.

Україна: інформація і свобода слова... С.59.

довкола нас і незалежно від нас. Вона грунтується насамперед на реальних фактах. Тому для будь-якого працівника ЗМІ важливо розуміти природу н особливості факту, закономірності використання його в журналістиці.

Факт (від лат. іасіит - зроблене) означає, як відомо, дійсну подію, те. що реально відбулося. Під словом "факт" прийнято також розуміти суджен­ня або в інший спосіб зафіксовану реальність. У першому випадку доцільно вести мову про реальний факт, в іншому - про факт відображений. Така двозначність слова призводить до плутанини, непорозумінь, судових розборів, оскільки під тим самим словом розуміють різні речі. Численні варіації на теми "факти підтвердилися", "факти не підтвердилися", "факти спростовані" є нічим іншим, як елементарною плутаниною. Якщо це реальний факт, тобто те, що відбулося в житті, то він не може бути ні спростований, ні підтверджений. Очевидно, у таких випадках йдеться про відображений кимось факт. Зафіксований вербально чи в інший спосіб реальний чи об'єктивний факт завжди має елемент суб'єктивності й може бути помилковим, неправдивим. Причини можуть бути різні: від суто технічних (недочув, не розібрався, сплутав, неточно зафіксував тощо) до свідомих перекручень, зумовлених певними інтересами. Неточність відображення може пояснюватись і складністю самих явищ, у яких журналістові нелегко орієнтуватись.

Точнішою методикою вивчення фактів володіє наука, теорія пізнання. Відомий англійський вчений Б. Рассел у дослідженні людського пізнання виходив із визнання фактами всього, що є у Всесвіті: "Факти є те, що робить твердження істинним або хибним"¹. Іншими словами, він визнавав факт як об'єктивну реальність і як частину наших суджень, які можуть бути слушними або помилковими.

Факти можуть нічого не означати, коли вони подаються безсистемно, без зв'язку з іншими фактами. Вони можуть означати дуже багато, мати вирішальне значення, коли розглядаються у зв'язку з іншими фактами, з певними логічними законами, теоретичними положеннями, наявною системою знань.

Не заглиблюючись у складні наукові проблеми пізнання, звернемо ува­гу на практичні аспекти використання факту і системи фактів у відносно елементарному журналістському пізнанні. Як уже зазначалось, жур­налістика поряд із соціологією - ті сфери людської діяльності, які насам­перед грунтуються на фактах. Журналістика, образно кажучи, на фактах сидить, фактами запрягає і ними ж поганяє.

Так повелось із самого зародження газети. XX і особливо XXI століття - це. крім усього іншого, шалена динаміка поширення й обміну інформації, збору, нагромадження та аналізу фактів. Журналістика, система масової

комунікації сповна, здавалось би. просякнута фактологічною інформацією. Пояснюється ця закономірність багатьма причинами. Насамперед поглибленим пізнанням світу, необхідністю задовольняти природну цікавість і потребу людини у знаннях, загальним зростанням освіченості суспільства, незважаючи на низку парадоксів, пов'язаних із цим процесом. Цьому відповідають технічні можливості передачі, зберігання, переробки інформації, тенденції трансформації медіа-індустрії, її концентрації, транснаціоналізації та глобалізації¹.

Однак є низка специфічних, властивих саме для журналістики причин особливої, часто навіть надмірної уваги і поваги до факту. Сучасна людина, зважаючи на зростання її освітнього рівня, також унаслідує розчарування від довголітніх проповідей, "наукових" передбачень, які, звичайно, не збу­ваються, прагне самостійно розібратись у процесах, зрозуміти, що робиться довкола неї. Вона каже: "Не годуйте мене манною кашею. Я не маленький (маленька). Дайте мені факти, я сам (сама) здатний розібратись у всьому". Не будемо стверджувати, наскільки слушна і обґрунтована така позиція, але про живучість цієї тенденції переконливо свідчить надзвичайний свого часу успіх тижневика "Аргументы и факты", популярність і збільшення тиражів газет "Факты и комментарии", "Сегодня", успішна робота інформаційно-розважальних радіопрограм тощо.

І, нарешті, ще один аспект цієї проблеми, який пов'язаний із самою природою факту, його відмінністю від судження. Факт, як мікроскопічна частинка реальної дійсності, ніби вбирає в себе її певні ознаки, якусь мале­сеньку частку цієї реальності. Це насамперед предметність, багатопла­новість, невичерпність. Будь-який факт багатший від судження. Впи­суючись у систему суджень, у процес доказу, у той чи інший узагаль­нюючий журналістський виступ, факт втрачає властиву йому від природи багатогранність, висвітлюється однобоко.

Проілюструємо це на конкретному, дещо комічному прикладі. Газета "Факты и комментарии" у номері за 5 березня 1999 року надрукувала таку замітку: "Принцеса Діана" - таке ім'я отримала дівчинка, яка народилась у Харкові, від своїх батьків. За повідомленням агентства "Інтерфакс-Україна", молоде подружжя, харків'янка і громадянин Нігерії, зіткнулись із труднощами при реєстрації імені в загсі, оскільки, за українськими нормами, ім'я повинно виражатись одним словом. Для молодих батьків зробили виняток і зареєстрували "подвійне" ім'я дочки."

Факт і тільки факт, жодних пояснень, жодних коментарів. Голий, так би мовити, факт. Можна усміхнутись, можна задуматись, можна поспівчувати, навіть привітати оригінальну пару.

Рассел Б. Человеческое познание.- М., 1957.- С. 177.

Детальніше див.: Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжна­родні відносини. - К., 1999.

Повідомлений факт "багатомовний". Його можна використати, віднося­чи до відповідної системи логічних суджень, вписати в аргументацію різ­них тез. Ось декілька можливих сюжетів. Перший. Заради погоні за модою батьки калічать долю своїх дітей. Адже з часом над дівчинкою можуть боляче кепкувати (подумаєш, принцеса!), як сьогодні кепкують над всякими Октябринами, Ленінами. Сталінами. Мілорами, народженими епохою революційного романтизму. Другий. Які все-таки бюрократи і буквоїди сидять у цих загсах, затьмарюючи найблагородніші поривання патріотично налаштованих молодят. У всіх у пам'яті живою була трагічна смерть симпатичної принцеси. Третій. Що не кажіть, а ми все-таки змінились. Раніше такої поступки не було б. Зрештою, як би там не було за метрикою, людину називатимуть або Принцесою, або Діаною. Можна знайти десятки інших можливих трактувань повідомленого факту, але тоді він втратить свою багатогранність, багатозначність.

У сучасній науці утвердилась певна практика класифікації фактів на відповідні групи. Прийнято вирізняти одиничні факти і систему, тобто групу фактів, які стосуються певного питання.

Особливим різновидом фактів є статистика. Під нею прийнято розуміти типові зведені числові характеристики, які ґрунтуються на спеціально організованому масовому спостереженні певних фізичних, економічних, політичних, культурних та інших явищ. Статистика має справу із вели­чезним масивом відповідних фактів, групуючи й опрацьовуючи їх за склад­ною науковою методикою, з метою кількісної характеристики тих чи інших явищ відповідно до їхніх ознак. Статистика дає знання про загальні закономірності, тенденції соціальних процесів.

Закон України "Про інформацію" виділяє статистику як окремий самостійний вид інформації - статистичної. "Статистична інформація, -зазначається у ст. 19 - це офіційна документована інформація, що дає кількісну характеристику подій та явищ, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя України"¹.

Широко використовуються статистичні дані у соціологічній інформації, яка дає відомості про ставлення громадян до тих чи інших суспільних явищ, репрезентує не так самі явища, як узагальнену, виражену у цифрах та відсотках думку громадськості. Характерна щодо цього є замітка "Дзеркала тижня"² про результати маркетингових досліджень читацьких уподобань. Розмістивши у відповідній послідовності найбільш популярні, на думку фахівців, газети, вони повідомляють, що в межах столиці аудиторія одного номера газети "Сегодня" сягає 486 тис. читачів, "Факты и комментарии" -340 тис, "Вечерние вести" - 167 тис, "Киевские ведомости" - 159 тис. До

¹ Україна: інформація і свобода слова... - С.63.

² Дзеркало тижня. - 2003. - 7 черв.

трійки лідерів всеукраїнського рейтингу тижневих громадсько-політичних газет увійшли "Аргументи и факты - Украина" - 1.5 млн. "Московский комсомолец" в У краине" - 330 тис. "Дзеркало тижня"- 165 тис. читачів. Можна сперечатися, сумніватися у точності підрахунків. Адже цифри дуже невтішні, особливо для столиці України. Їх слід пояснювати й інтерпретувати, але не брати до уваги не можна.

Крім емпіричних, статистичних, деякі дослідники виділяють також науковий і художній факти. У першому випадку мають на увазі факти науково вивчені, осмислені за науковою методикою. В іншому — йдеться про художні узагальнення (картини, типові характери). Художній факт -результат вивчення митцем великої кількості одиничних фактів, втілених в узагальненому образі.

Зрозуміло, у текстах, які оприлюднюють ЗМІ, наводяться факти, що різняться тематикою, ступенем складності й мірою узагальнення.

За роллю фактів журналістські виступи можна умовно поділити на дві групи:

• подієва інформація, у якій факт відіграє самостійну роль і є до певної
міри самоціллю;

• узагальнюючі, а тим більше аналітичні, концептуальні твори, де факти
відіграють роль аргументів, служать для доведення певної думки, ідеї
твору.

Від свіжих, вагомих фактів залежить рівень інформаційної насиченості статті, огляду, есе, нарису.

Наявні факти можна використовувати самостійно, навіть для доказу інших думок, що різняться від тих, які хоче довести певний автор. На цьому, власне, й будується полеміка, коли опонент, використовуючи уже наведені факти, залучаючи нову інформацію, по-іншому тлумачить і пояснює їх. Та про це у наступних розділах.

У цьому випадку необхідно звернути увагу на подачу фактів, міру поєднання самого факту і його тлумачення, пояснення. Йдеться не про коментування, не про думку журналіста, не про його присуд з приводу того чи іншого явища, а про таке подання факту, яке робить його зрозумілим, легше засвоюваним.

Нагадаємо, що появі будь-якої, навіть найелементарнішої журналіст­ської інформації, передує напружена попередня робота думки. Передусім чергу репортера, а також цілого колективу редакції, відділу, інформ­агентства. Насамперед у пошуку, відборі і перевірці достовірності актуаль­ної й оперативної інформації. У цьому разі необхідно брати до уваги чинники соціального, політичного, психологічного, професійного харак­теру, зважаючи на інформаційну політику редакції, уподобання аудиторії, моральні й етичні норми. Значну роль тут відіграють національні традиції й уподобання. Адже журналістика японська відрізняється від. скажімо,

французької, а німецька від американської. До того ж треба мати на увазі жорстку конкурентну боротьбу як у глобальному, так і в національному, навіть регіональному масштабі.

Інша річ. що читач чи слухач не помічає і не повинен помічати цього у самому тексті. Своєрідним еталоном таких некоментованих газетних по­відомлень можуть бути новини, які друкуються протягом багатьох років у "Молоді України" під рубрикою "Факт". Ось декілька типових зразків: "З0 господарств Запорізької області завершили збирання ранніх зернових. Загалом туї скошено понад 400 тисяч гектарів, обмолочено з 350 тисяч. Середня врожайність - 21,8 центнера. Усього в області планують взяти близько 1 мільйона 350 тисяч тонн збіжжя" (27 липня 1999 року).

"Успішно закінчилася перша частина експедиції науково-дослідного судна "Горизонт" із Севастополя до берегів Антарктиди.

Полярники і моряки постаралися, щоб за рекордно короткий термін роз­вантажити судно, поповнюючи запаси української антарктичної станції "Академік Вернадськй", передати вахту новій зміні зимувальників. Після п'ятиденної стоянки на антарктичному рейді "Горизонт" взяв курс до рідних берегів" (11 квітня 2000 року).

Телеграфний стиль. Жодних емоцій, епітетів, оцінок. Тільки факт. У другому випадку одиничний, у першому - статистичний, якісна подія розкривається через кількісні показники. Нас цікавлять не жанрові ознаки матеріалу, а спосіб подання факту.

Зазначимо, що не без впливу значно оперативніших і всюдисущих електронних мас-медіа характер подання фактів у пресі суттєво змінюється. Газети орієнтуються не так на подієву, як на смислову інформацію, тобто на висловлену кимось думку. Із швидкістю блискавки інформаційні агентства світу облетіла думка першої леді США Гілларі Клінтон про причини зрад свого чоловіка, висловлена нею в інтерв'ю новоствореному журналу "Ток". Їх, за словами дружини президента, слід шукати у дитячих роках майбутнього чоловіка, який у чотирирічному віці страждав від жахливих сварок між мамою та бабусею. На думку психологів, такі ситуації зумовлюють бажання догодити, сподобатись кожній жінці.

Інший приклад. Типовий номер популярної, особливо у Києві, газети "Сегодня" за 16 серпня 2003 року. Друга і третя полоси - "Свіжі новини". Розворот відкривається рубрикою "Розбір польотів", під якою чотири стислі повідомлення - коментарі редакторів, оглядача і кореспондента газети про важливі події. А ось про побиття одразу трьох журналістів у Донецьку газета устами свого кореспондента розповідає у солідному як для інформаційної сторінки матеріалі. Не аналіз, а саме розповідь, опис. Удвоє більше площі виділяє редакція трьом інформаційним кореспонденціям про надзвичайну подію світового масштабу - енергокатастрофу в США і Канаді. Розповіді супроводжуються картою і фотознімками. Ще одна

інформація про арешт одного з великих терористів, а також добірки стислих повідомлень "Терміново в номер" та "Події" завершують інфор­маційну картину дня.

Газета, а тим більше тижневик, має більше можливостей детальніше, в подробицях поінформувати аудиторію, як це зробив кореспондент газети "День" у розширеній інформації "Іван Дем'янюк проти Сполучених Штатів Америки"¹. Видання повертається до відомої вже теми обвинувачення американського громадянина українського походження, який у роки Другої світової війни в одному з концтаборів нібито катував і вбивав євреїв. І хоч єврейський суд змушений був визнати вирок над немолодою людиною помилковим. Міністерство юстиції США знову звинуватило Дем'янюка у смертних гріхах. Тоді на захист стали син і зять оскарженого, і відповідати доведеться представникам американського уряду, оскільки висунуті старі, сфальсифіковані КДБ оскарження.

Нагадуємо цей сюжет, щоб проілюструвати приклад так званої поглиб­леної новини, як висловлюється дехто із дослідників. Йдеться саме про новину. Адже у цьому випадку, крім головного повідомлення (повторне звинувачення І. Дем'янюка), автор змушений був подати передісторію події, змалювати відповідне тло розвитку події та її підтекст. Адже американським та ізраїльським правоохоронцям не хочеться визнавати, що людина провела декілька років у камері смертників, будучи невинною. До того ж руйнувався міф про "українця - органічного антисеміта". Однак остання фраза - це вже коментар, оцінка, ставлення до якої неоднозначне у нашій та західній журналістиці.

Отже, мова про так званий прихований коментар, коли автор так розставляє акценти, що з самого тексту може напрошуватись відповідний висновок. Маємо справу з певною внутрішньою підказкою. Вона нерідко заохочується як у журналістській практиці, так і у теоретичних настановах. Редактор, наприклад, радить співробітникові: "Пиши так, щоб матеріал можна було розрізати - там, де кінчається новина і починається коментар". І додає: "Але щоб не хотілось його розрізувати". Деякі дослідники пояснюють ситуацію так: "Читачеві, знайомлячись з подією, буває цікаво припустити, яким чином його можна інтерпретувати, і "підказка" журналіста в цьому напрямку сприймається як додаткове, не менш цікаве повідомлення, запропонований ракурс погляду на факт - теж нова відомість і до того ж поштовх до власних роздумів"".

У практиці західної журналістики, як уже зазначалось, змішування но­вини і коментаря не тільки не заохочується, але й вважається небажаним, а то й недопустимим. Звичайно, всіх можливих варіантів, які трапляються у

¹ День. - 1999. - З серп.

² Шостак М. Оперативное комментирование // Журналист. - 1997. - № 12. - С. 58.

практиці, передбачити неможливо. З певністю можна лише сказати, що прихований коментар не може і не повинен деформувати, спотворювати факт, збіднювати його. Ні на етапи вивчення і збору, ні у процесі викладу.

Журналіст повинен розуміти головні иричини спотворення і деформації повідомлень на фактологічному рівні, коли автор вдасться до всіх трьох методів збору і вивчення інформації: спостереження, вивчення документів та інтерв'ю.

Спотворення, перекручення, замовчування, "продукування" фактів мо­же бути навмисним, коли журналіст, керуючись власними інтересами чи амбіціями або під тиском редакції чи засновника, влади чи партії, окремої особи чи угрупування, йде проти правди. Це великий гріх, протиправний, аморальний вчинок, на який журналіста штовхає влада, капітал, злочинний світ, чинити опір яким він не може або не бажає.

Однак журналістська практика знає немало випадків ненавмисного перекручення, спотворення фактів. Умовно причини таких помилок можна звести до декількох груп:

а) неуважність, незосередженість журналіста. У журналістику
йдуть, у більшості випадків, люди поетичного складу мислення, не завжди
точні у фіксації події, явища, навіть просто у передачі фрази. Такі, часто
дрібні, неточності спричиняють немало клопотів і неприємностей;

б) технічні неточності. Часто трапляються, коли інформація сприй­
мається на слух у багатолюдній аудиторії, фіксуються прізвища, назви,
особливо по телефону;

в) некомпетентність, невміння розібратись у складних речах, скажі­
мо, науковій термінології тощо;

г) ненадійність джерела інформації. Журналістові нерідко важко
оперативно визначити достовірність джерел, з яких доводиться черпати
факти. Золоте правило журналістики - бути учасником звершення події,
про яку доводиться писати, - може бути реалізоване далеко не завжди;

д) помилки "логічного мислення". Вони трапляються навіть із най-
досвідченішими журналістами. Суть їх у тому, що об 'єкт, про який пише
автор, йому добре знаний, логіка і послідовність розвитку подій теж перед­
бачувані. Тому журналіст вважав зайвим ще раз перевірити фабулу
розгортання події, керуючись самою логікою, а вона, як свідчить досвід,
може підвести;

є) надмір суб 'єктивізму, невміння і небажання відділити факт від коментаря, про що йшлося вище. Сюди слід віднести фривольний, пародій­ний виклад факту, певної події, чужих думок, які можуть спричинити образу. Це складне питання і потребує окремого розгляду в плані жанрових особливостей стилю.

Кожен журналіст у процесі практичної роботи застосовує індивідуальні засоби уникнення фактологічних помилок, та все ж якісь загальні методичні

принципи можна сформулювати. Насамперед це максимум уважності й акуратності як у сприйманні, так і у фіксації інформації. Також це вміння вникнути, розібратись, зрозуміти, про що йдеться. Тут важлива як відповідна довідкова інформація, так і поради старших колег, фахівців. Журналіст, особливо початкуючий, не повинен соромитись незнання. Значно гірше, коли така сором 'язливість призведе до фактичних помилок. Окремо слід звернути увагу на перевірку, особисту чи за допомогою інших людей, перебігу, перипетій подій, а не сподіватись на те, що саме так мало би бути.

Мати надійне джерело, а точніше джерела інформації- значить уникати прикрих помилок. Це випливає з досвіду абсолютної більшості журналістів-професіоналів. Окремі з них налагоджують знайомства, дружать з людьми, здатними бути своєрідними внутрішніми експертами.

І, нарешті, згадуване уже вміння користуватись інформацією з різних, особливо незалежних джерел. Цього мистецтва демократичної журналісти­ки нам треба наполегливо вчитись у наших західних колег.

Питання для контролю

1. Спілкування як взаємопізнання, обмін інформацією і діяльністю
між людьми.

2. Факт - основа журналістського твору. Визначення і характеристика
факту.

3. Факт і система фактів. Одиничний і статистичний факт. Науковий і
художній факт.

4. Методика перевірки достовірності фактів.