Тема 9. Чергування голосних фонем

До найдавніших належать чергування, що виникли в період спільнослов'янської мовної єдності або сягають ще дослов'янської доби. Найпоширеніші з них такі:

1. Чергування / е/:/о/: нести — носити — ноша;

везти—возити—вози; брести— бродити — броди;

стерегти — сторожити — сторож; текти — потоки, повертати. — поворот, мелю — молоти, тебе — тобою, себе —собою. Це чергування найдавніше. Воно розвинулося ще в дослов'янський період з коротких голосних / ь/, /ъ/ і, як гадають, спочатку було пов'язане з наголосом: під наголосом виступала фонема / е/, а в ненаголошеній позиції —фонема / о/. Чергування / е/ з /о/ морфологізувалося й пов'язалося з розрізненням видових зна­чень: /е/ вживається в дієсловах, що означають протяжну неповторювану дію, а /о/ — в дієсловах, що означають тривалу й багатократну дію, та в іменниках, утворених від них.

2. Чергування /і/: /а/: сідати — садити, лізти — лазити. Воно розвинулося з індоєвропейських довгих голосних / е/, /о/. У спільнослов'янській мові фонема /е/ змінилася на / і/, яка в українській мові дала /і/, а /о/ — на /а/.

3. Чергування /о/: /а/: ломити — ламати, котити — катати, гонити — ганяти, скочити — скакати, допомогти — допомагати, стояти — стати. Це чергування є наслідком спільнослов'янського чергування коротких /о/ і / и/ з довгими / о/ й / а/. Короткі / о/ та / и/ дали в усіх слов'янських мовах /о/, а довгі /а/. Чергування /о/ з /а/, відбувається в коренях дієслів і пов'язане зі зміною їх значень: з голосною /о/ пов'язане переважно значення протяжної, неповторю­ваної дії, з голосною /а/ — повторюваної. Проте в бага­тьох дієслівних парах це співвідношення чітко не виявляється або й нівелюється. Пор.: зломити—зламати— без різниці в значенні.

4. Чергування / е/: /о/: мести — замітати, плести—заплітати, летіти—літати, пекти — випікати, гребти — загрібати, наректи — нарікати, текти — витікати. Це чергування є наслідком колишнього чер­гування короткого / е/ з довгим / е/. З короткої / е/ розвинулася нормально коротка фонема / е/, а з довгої— /і/, яка в українській мові дала /і/, ІеІ виступає на означення одноразової протяжної дії; /і/ — на означення повторюваної, багатократної дії.

5. Інші найдавніші чергування голосних:

/у/: /а/ — трусити: трясти, грузнути: грязь, вузол '.в'язати; /і/: /и/ — ліпити: липнути; /у/: /о/ — кузня: коваль; /и/: /і/ — сито: сіяти

Чергування /о/ та /е/ з фонемним нулем /о/

У сучасній українській мові поширене чергування голосних /о/ та /.е/, а фонемним нулем, наприклад: кілок — кілка, хлопець — хлопця, сон — сну, пень — пня.

Це чергування розвинулося ще в давньоруській мові приблизно в XI—XII ст. на місці колишніх зредукованих голосних /ъ/ та / ь/ і перейшло в усі східнослов'янські мови.

Зредуковані голосні /ъ/ та / ь/ нагадували звучанням відповідно голосні / о/ та /е/. Вони могли стояти в слабкій (у кінці слова, перед складом з голосним повного творення, перед складом із зредукованим голосним у сильній позиції) або в сильній позиції (під наголосом, перед складом із зредукованим голосним у слабкій позиції), у сполученнях ъ р, ьр, ъл, ьл між приголосними, що помітно впливало на їх якість і на дальшу долю.

З XII ст. зредуковані /ъ/, / ь/, що стояли в слабкій позиції, занепали, а ті, що стояли в сильній позиції, розвинулися в голосні повного творення / о/ та /е/. Занепад зредукованих або їх перетворення в / о/ та / е/ в тій самій морфемі (в різних формах того самого слова або в споріднених словах) і поклали початок чергуванню голосних фонем/о/ та / е/ з фонемним нулем. Пор.: сънь (сон) — съна (сну), дьнь (день) — дьню (дня).

Голосні /о/ та /е/, що утворилися з колишніх зредукованих /ъ/ та / ь/, називаються новими, на відміну від споконвічних, давніх, етимологічних / о/, /е/ (коня, печі).

Чергування / о/ та / е/ з фонемним нулем (випадання голосних) тепер відбувається:

1. У суфіксах -ок, -к (із ьк, ьк): сучок—сучка, садок — садка, порошок — порошку, огірок — огірка, дзвіночок — дзвіночка.

2. У суфіксі -ець: борець — борця, хлопець — хлопця, палець — пальця, гребінець — гребінця.

3. У префіксі: відозва—відзиватися.

4. У ряді коренів: сон — сну, пень — пня, пес — пса, весь — все, швець — шевця, жнець — женця.

Голосні /о/ та /е/, що розвинулися із зредукованих у сильній позиції й чергуються в сучасній українській мові з фонемним нулем на місці колишніх зредукованих, називаються випадними.

Іноді чергування /о/ та /е/, з фонемним нулем порушується під впливом аналогії. Наприклад, у ряді іменників у непрямих відмінках під впливом називного відмінка з'являється /о/ на місці /ъ/, що стояв у слабкій позиції: лоб — лоба (із лъба), мох — моху (із мъ ха), рот — рота (із ртьта), рів — рову (із ръва) (пор. рос. лба, мха, рта, рва).

Чергуються з нулем звука (випадають) і так звані вставні /о/ та / е/, що розвинулися після шумних перед сонорними / р/, /л/, /м/, /н/, якщо після сонорного в давньоруській мові занепадав /ъ/ або / ь/. Наприклад: сосна — сосон (із соснъ), капля — капель (із капль). Коли кінцеві голосні /ъ/ та / ь/, будучи в слабкій позиції, занепали, на кінці слова утворився збіг двох приголосних. Згодом між ними почали вставлятися / о/ або /е/, які тепер при відмінюванні слова й чергуються з фонемним нулем у тих формах, де сполучення шумного і сонорного знаходилось перед голосним. Пор.: сосон — сосна, капель — капля, вузол — вузла, свекор — свекра, вітер — вітру, травень — травня, вогонь — вогню, сестер — сестра, журавель — журавля.

Чергування /о/ та /е/ з /і/

В українській мові голосні / о/, та / е/, що стоять у відкритому складі, чергуються з /і/ в закритому складі: коня — кінь, вола — віл, печі — піч, осені — осінь, мого — мій, синього — синій, Києва — Київ, бою — бій.

Чергування /о/ та / е/ з /і/ становить характерну фонетичну особливість української мови, оскільки в жодній іншій слов'янській мові це явище не має місця.

Чергування /о/ та / е/ з /і/. належить до історичних. Воно пов'язане з занепадом зредукованих /ъ/, /ь/. Щоб чергування /о/ та / е/ з /і/ відбулося, необхідні дві умови: по-перше, з /і/ в закритому складі чергуються лише / о/ та /е/ давні, етимологічні, тобто ті, які не походять з /ъ/ або / ь/; по-друге, / о/ та / е/ чергуються з /і/ не в кожному закритому складі, а тільки в так званому новозакритому, який утворився після занепаду /ъ/, /ь/. Пор.: слово сто-лъ було двоскладове з обома відкритими складами. Після занепаду /ъ/ утворився новий закритий склад стол — і слово стало односкладовим. У цьому закрито­му складі давне / о/ почергувалося з /і/. Але нові закриті склади утворювалися не тільки в результаті занепаду /ъ/, /ь, а й у тих випадках, коли ненаголошений давній /и/ редукувався, скорочувався й переходив в /й/, тим самим закриваючи попередній склад. Пор.: мои > мой > мій; спокои > спокой > спокій.

Зміна /о/ та /е/ на /і/ проходила протягом довгого часу через різні стадії. Спочатку /о/ та /е/ після занепаду наступних /ъ/ та / ь/ подовжилися (так зване замінне подовження), потім вони дифтонгізувалися і, нарешті, після монофтонгізації цих дифтонгів на місці /о/ та / е/

розвинулася фонема /і/: столъ > стол > стуол, стуел, стуил, стуіл > стіл; печь > печ > піеч> піч.

Давні /о/ та /е/, якщо після них не було зредукова­них /ъ/ та / ь/, з /і/ не почергувалися: вола, радості, печі, нести, несла; у прийменнику без та в префіксах роз- і без-: розлад, безкрилий, безсилий, розмах, без коня.

Таким чином, у сучасній українській мові з /і/ чергуються давні / о/ та / е/ у новозакритому складі.

На початку слова перед /і/, що виник з початкового / о/, в сучасній українській мові вживається приставний (епентетичний) приголосний / е/: він (з онъ), овес — вівса (з овьса), осі — вісь (з ось), овечка — вівця (з овьця) тощо.

Чергування /о/ та /е/ з /і/ властиве всім частинам. мови. Найпоширеніші ці чергування в таких випадках:

таких слів, як ріг, рід, у яких воно закономірне; у словах борода — борід, череда — 1) В різних формах того самого слова:

а) іменників: стола — стіл, вола — віл, сокола — сокіл, вечора — вечір, радості — радість, осі — вісь, речі — річ, кореня — корінь, боєць — бійця;

б) прикметників і займенників: синів — синового, Андріїв — Андрійового, Львів — Львова, ковалів — ко­валевого, Київ — Києва; у великому — у великім, малої — малій, на моєму — на моїм, на тому — на тім;

в) кількісних числівників: шести — шість, семи — сім;

г) дієслів: могла — міг, везла — віз, пекла — пік.

2) У словах одного кореня чи спільної основи:

а) в іменниках жіночого й середнього роду з суфік­сом -к (а); гірка, нічка, говірка, ліжко;

б) в іменниках із суфіксом -івк(а), що утворився а суфіксів -ор- і -к (а): Комарівка, долівка, вишнівка;

в) в іменниках із суфіксами -ник, -ниця, -ц (е): са­дівник, робітник, трудівник, робітниця, річниця, гір­чиця, сільце;

г) у прикметниках із суфіксом -н(ий); рівний (пор.і рів—рову), самохідний (пор.: хід — ходу), вільний (пор.і воля), суміжний (пор.: межа), спокійний (пор.: спокій— спокою) тощо.

Є ряд випадків, коли / о/ та / е/ не чергуються з /і/ в закритих складах:

1. Коли / о/ та / е/ випадні: сон—сну, дубок— дубка, шматок — шматка, річок — річка, ставок — ставки, день — дня, травень — травня, земель — земля. В усіх цих випадках ІоІ та ІеІ новоутворені, а не давні.

2. У фонемосполученнях /ор/, /ер/, /ов/, /ър/, /ьр/, /ъв/ між приголосними: торг, горло, горб, верх, зерно, довго, вовк, жовтий, шов. І в цих словах /о/ та ІеІ не давні, а нові, походять із зредукованих /ъ/, /ь/.

3. У повноголосних формах -оро-, -оло-, -ере-, -еле- із сталим наголосом між приголосними: город, мороз, порох, сторож, холод, берег, перед, через, очерет, шелест. У повноголосних фонемосполученнях другий голосний нового утворення.

Винятки: поріг, сморід, моріг, оборіг, де чергування відбулося за аналогією до черід, борона — борін, сторона — сторін — з рухомим наголосом.

4. У новотворах із словотворчими частинами -вод,-воз, -нос, -роб, -ход, у яких звук [о] наголошений: діловод, водовоз, медонос, хлібороб, скороход. Проте в багатьох подібних словах чергування /о/ з /і/ відбувається: газопровід, всюдихід, перехід, перевіз. У ненаголошеній позиції / о/ чергується з /і/ закономірно: привід, провід, провідник, виріб, вихід.

5. У абревіатурах: колгосп.

6. У ряді префіксальних безсуфіксних іменників:

типу: затон, затор, потоп.

7. У ряді слів книжного походження і вивідних від них: закон, народ, словник, прапор, верховний, вирок, завод, основний.

8. У родовому відмінку множини іменників середнього роду на -ення: значення—значень, твердження — тверджень, звернення — звернень.

9. У родовому відмінку множини іменників жіночого роду: основ, установ, істот, вод, будов, тополь, меж, потреб, стель, веретен, імен, чудес.

10. У суфіксах -очк, -ечк, -оньк, -еньк, -енк, -есенькг гілочка, сонечко, голубонька, доленька, Дорошенко, буйнесенько.

11. У суфіксі -тель і префіксі воз-: учитель, мислитель, зачинатель, возз'єднання, возвеличення.

12. У деяких загальних назвах російського походження, а також російських прізвищах і географічних назвах: формовка, стиковка, маршировка, спиртовка;

Тамбов — тамбовський, Орел — орловський, Малишев, Зуєв.

13. У словах іншомовного походження: азот, балон, порт, поет, шофер, диригент, актор, диплом, студент, білет, кабінет. Проте в ряді давно запозичених слів — загальних назв і власних імен — чергування відбувається: гніт — гнота, табір — табора, дріт — дрота, якір -— якоря, колір — кольору, курінь — куреня, папір — паперу; Федір — Федора, Сидір — Сидора, Тиміш — Тимоша. Але: Мирон, Харитон, Фрол. У власних іменах /е/ ніколи не чергується з /і/: Євген, Артем, Семен.

14. У дієслівних формах 2-ї особи однини (кладеш, несеш, стережеш), у 2-й особі наказового способу (виходь, винось, дозволь) і 3-й особі на -еться (йдеться, здається, можеться).

15. У ряді прізвищ: Петровський, Садовський, Боровиковський, Березовський, Котляревський, Каневський, але: Крижанівський, Голованівський, Миньківський, Вериківський.

У всіх відзначених вище випадках / о/ та / е/ не чергуються з різних причин: або вони не давні, а нові, або перебувають не в новому, а в старому закритому складі, або під впливом аналогії.

Фонема / і/, що утворилася з давніх /о/ та / е/, іноді може з'являтися не тільки в закритому складі, а й у відкритому. Це пояснюється аналогією до інших форм цього слова, де чергування закономірне. Наприклад: в іменниках візок, кілок, кінець, рівень, ніготь, ніженька, гіронька, стілець, камінець, дзвіночок, кілочок, стіжечок. Фонема /і/ з'явилася за аналогією до форм- візка. кілка, кінця, рівня, нігтя, ніжка, гірка, стільця, камінця, дзвінка, стіжка.

Чергування / о/ та / е/ з /і/ іноді виконує в мові семантичну функцію, розрізняючи слова: голівка (дитини) — головка (сиру); схід—сход (збори); привід—привод (технічний термін).

Чергування фонем /е/ з /о/ після шиплячих та /й/

В українській мові після шиплячих /ж/, / ч/, /ш/, /дж/ та після /й/ може виступати як фонема / е/, так і фонема /о/.

В сучасній українській мові після шиплячих та /й/ виступає / е/, якщо в давньоруській мові далі йшла м'яка приголосна, а також перед складом з будь-якою голосною переднього ряду: ніженька, учень, вишень, вечеря, шелестіти, пшениця, шести, щетина, джерело, книжечка, стрічечка.

У сучасній українській мові після шиплячих та /й/:виступає / о/, якщо в давньоруській мові далі йшла тверда приголосна або склад а будь-якою голосною непереднього ряду на цій основі в багатьох споріднених словах відбувається чергування / е/ з / о/: чернетка — чорний (пор.: чьрныи), четвертий — чотири (пор.: чьтвьртъи — чьтыри), шести — шостий (пор.шести—шестыи), вечеря — вечора (пор.: вечеря—вечера) тощо.

Закономірність цього чергування досить часто порушується, внаслідок чого виникають відхилення від чергування, зумовлені різними причинами, переважно аналогією. Найголовніші з них такі:

1. В іменниках у давальному й місцевому відмінках однини після шиплячих виступає /о/ перед складом з /і/, тобто перед м'яким приголосним (щоці, бджолі, на чолі, у пшоні) під впливом більшості форм цих слів, де / о/ після шиплячих вживається перед твердим приголосним (щока, щоки, щоку, щокою і т. д., бджола, бджолу, бджолою і т. д.).

2. В іменниках жіночого роду на -ість після шиплячих виступає -ості, хоч далі йдуть м'які приголосні (більшості, меншості, пекучості, свіжості), за анало­гією до тих іменників, де -ості йде після інших приголосних (радості, молодості, певності й под.).

3. У прикметниках типу свіжої, гарячої, більшої, безкрайої; свіжою, гарячою, більшою, безкрайою й под., числівнику першої, першою, займенниках нашої, нашою, вашої, вашою після шиплячих виступає /о/, хоч далі йде м'яка приголосна /й/, за аналогією до тих форм, де /о/ виступає після інших приголосних (доброї, великої, молодої; доброю, великою, молодою; другої, другою; тої, тою), а також за аналогією до тих форм цих слів, де / е/ почергувалася з /о / закономірно перед твердими приголосними (свіжого, гарячого, більшого, безкрайого, першого, нашого, вашого).

4. У прикметниках на - ев (ий) (рожевий, смушевий, грушевий, краєвий) /е/ після шиплячих та /й/ вживається за аналогією до тих прикметників, у яких / е/ виступає після інших приголосних (жовтневий, меблевий, коре­невий).

5. У похідних утвореннях (чорніти, чорніє, чорнило, чорнити; вечоріти, вечоріє) за аналогією до чорний, вечора і под.

6. У 1-й особі множини дієслів І дієвідміни зберігається фонема / е/ після /ж/, /ч/, /ш/, /й/ перед твердою / м/ (кажемо, хочемо, дишемо, знаємо) за аналогією до 2-ї особи однини й множини цих самих дієслів (кажеш, хочеш, дишеш, знаєш; кажете, хочете, дишете, знаєте), де /е/ після шиплячої або /й/ закономірно не перейшла в /о/ перед стверділою / ш/ або / т/.

7. У формах жену, шепчу, чешу, шептати, чесати фонема /е/ не змінилася на /о/ перед твердою приголосною під впливом таких форм, як жене, женеш, шепче, чеше, чешете і под.

8. У пасивних дієприкметниках з суфіксом -ен (ий): знижений, зріджений, печений, ношений, озброєний і под. / е/ після шиплячих та /й/ вживається перед етимологічно твердою фонемою / н/ та перед голосною / и/, що походить з давньої /ы/, за аналогією до тих дієприкметників, де ІеІ. виступає після інших приголосних (зроблений, варений, загублений).

9. У суфіксах - енк (о), -ечок, -еиьк (о), - енн (ий), -езн (ий) (Ткаченко, Гущенко, Наенко, вершечок, кружечок, краєчок, козаченько, широченний, величезний). Не чергується / е/ з /о/ з різних причин, найчастіше за аналогією. Проте в окремих іменниках — гайочок, райочок, кийочок — після /й/ виступає /о/ за аналогією до іменників, де в такій само позиції закономірно вимовляється /о/ після інших приголосних: садочок, дубочок, ставочок, синочок тощо.

10. У книжних та запозичених словах / е/ з /о/ не чергується: жертва, жест, жетон, чертог, жебрати, ковчег, печера, шеф, чемодан, чемпіон тощо.

11. В окремих словах ІеІ, після шиплячих зберігається за усталеною традицією: червоний, чекати, черпати, шепотіти, щедрий, щезати та деяких інших.

Чергування фонем /и/ з /о/ у фонемосполученнях /ри/, /ли/ - /ро/, /ло/

У сучасній українській мові фонема / и/ у фонемосполученнях / р/ї, /ли/ (з давніх ръ, лъ) у порівняно невеликій групі слів може чергуватися з /о/ у фонемосполученнях / ро/, / ло/. Пор.: кривавий — кров, глитати—глотка, чорнобривий (і чорнобровий) — брова.