Релігійні течії в західній філософії ХХ ст.: неотомізм, тейярдизм, сучасний філософський протестантизм, персоналізм

Неотомизм — наиболее авторитетное течение католической философии, базирующееся на учении Фомы Аквинского, сохраняющее свои позиции и ныне. Ведущими представителями неотомизма являются Этьен Жилъсон, Жак Маритен, Эмерих Корет, Карл Ранер и др.

Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Руссерля, Хайдеггера, Ясперса.

Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об'єктом його управління.

Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття — Бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум пребувають у гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі (Бога). Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання — це форма віри, і в цьому плані філосо­фія мусить бути прислужницею релігії.

Сутність філософії неотомізму. Неотомізм - філософська школа в католіцизмі що виходить з вчення Фоми Аквинського і є сучасним етапом в розвитку томізма. З 1979 року неотомізм отримав офіційне визнання Ватикану.

Центральну для неотомізму антропологічну проблематику розробляли Е.Корет та К.Ранер. Людину неотомізм розуміє як складну духовно-матеріальну субстанцію (єдиність душі і тіла). Особа в неотомізмі універсальною метою і смислом свого існування має споглядання божественного блага. Прагнучи до блага, вона набуває інтелектуальних моральних та теологічних чеснот на становлення чких і має бути орієнтоване суспільне життя. Історичний процес за неотомізмом підкоряється божественому проведінню. Персонализм — направление, ориентированное на построение личностной философии (Э. Мунье, М. Г. Недонсель, Ж. М. Доменак и другие). Центральная проблема – человеческое существование.

Персонализм как фил. направление, для к-го человек является действующей личностью, а не просто абстракт. мыслящим S-том, возникает, формируется в ХХ веке.

Явление исчезновения ореола священного, своеобразная оставленность мира Богом не есть, на взгляд представителей этих течений, свидетельство конечного торжества атеизма. Напротив, Бог должен быть обретен вновь в опыте постижения мира человеком как надежный гарант осмысленности его существования.

В религиозной философии XX столетия отчетливо ощутим антропологический поворот — тенденция осмыслить традиционные для нее проблемы сквозь призму человеческого существования. Дело, разумеется, не в том, чтобы отказаться от принятого в религиозной мысли прошлого видения Бога в качестве творца и центра мироздания. Не отвергая такой установки, религиозная философия тяготеет к рассмотрению проблем взаимосвязи веры и разума (находятся в гармонии, в рамках к-рой философия и богословие призваны к сотрудничеству, но 1-временно несводимы всецело друг к другу), Бога и мира (классическое учение: противоположность божественного творца и его творения; пантеистич. концепция: тождество Бога и мира), человека и его творческой деятельности, гуманизма и религиозно-нравственных ценностей именно в свете личностного опыта, неотъемлемой частью которого, по мнению ее сторонников, является ощущение абсолютного божественного начала мироздания (личность изначально немыслима вне связи с Богом). Так переплетается сохранение традиционных проблем, почитание авторитетов религиозной философии и очевидное тяготение к обновленному видению мира в антропоцентрическом ключе.

Теярдизм Засновник тейардизму П'єр Тейар де Шарден (1881-1955) відомий франц. палеонтолог і антрополог був водночас досить впливовим католицьким теологом членом ордену єзуїтів. Вважаючи зусилля неотомістів "узгодити" "Святе письмо" з наукою не досить плідними Тейар став на шлях "виведення" основних принципів теології з наукових даних. Тейар переосмислює теологію в дусі теорії еволюції. Відмовившись від старозаповідного міфу про одноразовий акт творення богом людини він приймає натомість ідею тривалої еволюції людини з неорганічного світу хоча рушійною силою еволюції проголошується знову божественна духовна сила - "точка Омега" якою визначається зміст характер і напрям еволюції. Еволюція після виникнення людини набуває своєрідного характеру "христогенезу"; адже та точка якою визначається і до якої прямує еволюція є в Тейара не чим іншим як символічним зображенням Христа У "точці Омега" підсумовується і збираються у свій довершеності та цілісності велика кількість свідомості яка поступово перетворюється на Землі на ноогенез.

Для окончательного решения вопроса о "превосходстве" человека над животными я вижу только одно средство — решительно устранить из совокупности человеческих поступков все второстепенные и двусмысленные проявления внутренней активности и рассмотреть центральный феномен — рефлексию.

С точки зрения, которой мы придерживаемся, рефлексия — это приобретенная сознанием способность сосредоточиться на самом себе и овладеть самим собой как предметом, обладающим своей специфической устойчивостью и своим специфическим значением, — способность уже не просто познавать, а познавать самого себя; не просто знать, а знать, что знаешь. Путем этой индивидуализации самого себя внутри себя живой элемент, до того распыленный и разделенный в смутном кругу восприятии и действий, впервые превратился в точечный центр, в котором все представления и опыт связываются и скрепляются в единое целое, осознающее свою организацию.

Каковы же последствия подобного превращения? Они необъятны, и мы их так же ясно видим в природе, как любой из фактов, зарегистрированных физикой или астрономией. Рефлектирующее существо в силу самого сосредоточения на самом себе внезапно становится способным развиваться в новой сфере. В действительности это возникновение нового мира. Абстракция, логика, обдуманный выбор и изобретательность, математика, искусство, рассчитанное восприятие пространства и длительности, тревоги и мечтания любви... Вся эта деятельность внутренней жизни — не что иное, как возбуждение вновь образованного центра, воспламеняющегося в самом себе.

Установив это, я спрашиваю: если действительно "разумное" существо характеризуется "рефлектирующей способностью", то можно ли серьезно сомневаться, что разум — эволюционное достояние только Человека? И следовательно, можем ли мы из какой-то ложной скромности колебаться и не признавать, что обладание разумом дает человеку коренной перевес над всей предшествующей ему жизнью? Разумеется, животное знает. Но, безусловно, оно не знает о своем знании — иначе он бы давным-давно умножило изобретательность и развило бы систему внутренних построений, которая не ускользнула бы от наших наблюдений. Следовательно, перед животным закрыта одна область реальности, в которой мы развиваемся, но куда оно не может вступить. Нас разделяет ров или порог, непреодолимый для него. Будучи рефлектирующими, мы не только отличаемся от животного, но мы иные по сравнению с ним. Мы не просто изменение степени, а изменение природы, как результат изменения состояния.

Початок розвитку протестантської філ.теології поклала ліберальна теологія засновником якої був Ф Шлейермахер А Гарнак Е Трельч. Ця теологія позначена ідеєю єдності божественного та людського. В релігії суттєвим є лише одне - особисте ставлення душі людини до бога. Релігію слід розуміти як основну провідну частину культури. Прихильники ліберального протестантизму намагались замінити догматичний метод у теології історичним.

Основні орієнтації сучасної РФ: 1) поворот від теоцентризму до антропоцентризму; визнання абсолютної цінності людини; 2) спроба скоригувати РФ і науку; 3) визнання важливості збереження гуманістичної орієнтації культури; 4) увага до проблем суспільного розвитку.