Заробітна плата

Заробітна плата - основна форма оплати праці на підприємстві. Організація і планування заробітної плати залежить від категорії робітника. Для робітників організація заробітної плати здійснюється відповідно до тарифної системи, для ІТП і службовців - у відповідності зі штатно-окладної.

Тарифна система містить у собі 3 елемента:

1) тарифні ставки - визначають розмір оплати праці робітника визначеної професії, кваліфікації за відпрацьовані одиниці часу (час, день місяць).

2) тарифні сітки - характеризують різницю в оплаті праці робочих різноманітних розрядів. Це набір (сукупність) коефіцієнтів, що визначають, наскільки заробітна плата робітників даного розряду вище, чим у першого. Відношення оплати праці найвищого розряду до першого називається діапазоном тарифної сітки.

3) тарифно-кваліфікаційні довідники - містять перелік робіт, їхньої характеристики по складності і точності, а також характеристики робітників, необхідні для виконання даних робіт. Ці довідники дозволяють тарифікувати роботи, тобто оцінювати їх у грошах, і кваліфікувати працю робітників.

Штатно-окладна - заснована на штатному розкладі, у якому зазначені посади і максимальний і мінімальний межі заробітної плати в залежності від кваліфікації і досвіду.

І перша і друга системи оплати праці передбачають крім основної частини зарплати дотації, премії, надбавки, що дозволяють гнучко регулювати рівень сплати праці.

Форми оплати праці робітників:

1) відрядна;

2) преміальна.

- Відрядна форма оплати є більш ефективної, тому що дозволяє стимулювати ріст продуктивності праці, але може використовуватися тільки при налагодженій системі обліку, контролю і нормування. Відрядна оплата може бути: індивідуальної; бригадної;

- простий відрядної;

- відрядної преміальної;

- відрядної прогресивної.

3.4 Ринок праці

Ринок праці являє собою економічну категорію, що виражає суспільні відносини між попитом і пропозицією робочої сили. По своїй структурі ринок праці включає:

- ринок зайнятості;

- вільні робочі місця;

- незайняте населення, що шукає роботу.

P

Ціна

Інвестиції + Межа робочої сили

Зарпла- та

_

Попит робочої сили

Q - кількість

Зайнятість

Ринок праці розглядається як ефективний механізм зайнятості, заробітної плати й інших умов праці.

Якщо на ринку робочої сили подані робітники, професії і кваліфікації які користуються надлишковим (підвищеним) попитом і недостатньою пропозицією, то такі робітники займають найкращі вакантні місця. Це нижня частина графіка.

Наймані робітники, професії і кваліфікації яких неконкурентноспроможні, тобто мають надлишкову пропозицію і недостатній попит, залишаються на «дні» ринку праці.

Шлях до подальшого регулювання попиту і пропозиції на ринку праці складається в здійсненні програми фахового підготування і реабілітації робітників, що виявилися на економічному «дні». Для цього потребуваються інвестиції, що дозволяє розглядати робочу силу як людський капітал.

Головна перевага ринку робочої сили - конкуренція між робітниками призводить до того, що підвищується підготування робітників. Хиба - безробіття існує завжди.

Модель зробленої конкуренції на ринку праці є ідеальної. У реальному житті недосконалість конкуренції виявляється як наявність одного продавця робочої сили (монополія) або наявність одного покупця (монопсонія).

Олигопсонія існує тоді, коли на ринку праці є декілька значних роботодавців, один з яких займає значну частку ринку, що дозволяє прийняти на рівноважну ставку заробітної плати.

Монопольна ситуація на ринку праці виникає під впливом профспілок, що встановлюють: правила прийома на роботу й організацію виробництва; переміщення, просування і скорочення робітників; контролює заробітну плату й умови праці.

Недосконалість конкуренції на ринку праці компенсується різноманітними засобами регулювання трудових відношень.

Трудові відношення - це відношення між найманими робітниками і підприємцем (роботодавцем, менеджером) із приводу наймання на роботу, заробітної плати, умов праці.

У умовах ринкової економіки існує 5 засобів регулювання трудових відношень: односторонні - одна зі сторін (робітник або роботодавець) одноосібно встановлює правила регулювання тих або інших питань трудових відношень; двосторонні (спільне) - означає, що дві сторони встановлюють правила трудових відношень спільно, починаючи від колективних консультацій по поточних питаннях, закінчуючи переговорами і прийняттям колективного договору. Колективний договір у більшості країн із ринковою економікою, у т.ч. і в Україні, є основним засобом установлення заробітної плати й інших умов наймання робочої сили; засноване на звичаї - означає, що менеджмент і робітники керуються не формальними правилами, а сталими традиціями трудових відношень. Наприклад, таким чином регулюється тривалість перерв і відпочинків протягом робочого дня; законодавче регулювання означає встановлення державою правових рамок трудових відношень і здійснення заходів у так називаній політика прибутків; тристороннє регулювання означає, що здійснення трудових відношень між підприємцями і робітниками за участю третьої сторони - держави. Держава є

посередником, примирителем, арбітром при проведенні колективних договорів, висновку генеральних і галузевих тарифних повідомлень.

З метою урахування ринку праці все населення підрозділяється на

3 взаємовиключні категорії:

1. зайняті,

2. безробітні,

3. поза робочою силою.

Особи поза робочою силою містять у собі непрацездатне населення, а також населення старше 70 років і молодше 15 років (по світовим стандартам).

Зайняті і безробітні разом складають робочу силу або економічно активне населення.

До зайнятих відносяться:

1. зайняті по найманню;

2. самостійно зайняті:

а) підприємець,

б) члени виробничих кооперативів,

в) особи, зайняті в домогосподарстві, тобто матеріальні

блага, що створюють, і послуги для особистого і сімейного споживання

Міжнародне визначення безробіття засновано на трьох критеріях, що повинні задовольнятися одночасно:

без роботи + готовий приступити до роботи + шукає работу

Рівень безробіття є відношенням чисельності безробітных до чисельності робочої сили.

Рівень зайнятості -відношення чисельності зайнятих до чисельності економічно активного населення.

Існує декілька видів безробіття:

1. фрикційне: пов'язана з пошуком і чеканням підхожого місця роботи, по кваліфікації й індивідуальних превагах робітника,

2. структурне пов'язане зі зміною структури попиту на споживчі товари і зміною технології виробництва, у результаті чого змінюється структура попиту на робочу силу.

Дане безробіття виникає завдяки тому, що робоча сила повільно реагує на зміну попиту і повільно пристосовуються до нових робочих місць.

Ці два безробіття формує природний рівень безробіття або безробіття при повній зайнятості, повному завантаженню виробництва і потенційному ВНП.

Існує також недостатня зайнятість робітника з урахуванням нормальної тривалості робочого часу, альтернативних форм зайнятості і його кваліфікації. Підрозділяється на 2 види:

- видиму - неповні зайнятості за часом,

- невидиму - подає собою зниження прибутків, недовикористання кваліфікації, зниження продуктивності праці.

Видима неповна зайнятість - це підвид зайнятості.

Існують три критерії віднесення до цього підкласу:

1. робота менше робочого часу нормальної тривалості,

2. змушений характер неповної зайнятості,

3. пошук нормальної роботи і готовність приступити до неї.