Географічний науково-дослідний інститут

Науково-дослідний інститут географії – це науково-дослідна установа, що вивчала і вивчає проблеми географії в Україні. Він був створений у 1926 році у м. Харкові, як Український методичний інститут географії і картографії і підпорядковувався Народному комісаріату освіти УРСР. Праці інституту друкувалися у “Записках Українського науково-дослідного інституту географії і картографії”.

Зазначимо, що у 30-х роках минулого століття співробітники Географічного науково-дослідного інституту брали участь у дослідженні гір Тянь-Шаню. У 1934 році інститут було перевезено до Києва, де він продовжував свою наукову роботу до 1937 року. У 1940 році він відновив свою діяльність у складі наукових установ при Київському Державному університеті, проводячи дослідження з фізичної географії, геоморфології та економічної географії України та території СРСР.

У 1944 році інститут відновлено як самостійну одиницю з підпорядкуванням його в науковій роботі Київському державному університету. У повоєнні роки за час свого існування до 1952 року інститут опублікував у окремих випусках загально університетського періодичного видання “Научные записки” - п’ять томів, праці 1948 року (два томи), 1949,1950,1952рр. Під назвою «Труды научно-исследовательского университета географии». Значна увага приділялась вивченню балансу вологи в ґрунті, агрокліматичним умовам України, методиці дослідження водно-фізичних властивостей ґрунтів різних природних зон УРСР, Низка праць присвячена економічній географії, географії сільського господарства, питанням історії картографії та морфометрії.

У інституті під керівництвом професора В.П.Попова було підготовлено агрокліматичний атлас України. У зв’язку з реорганізацією у 1952 році інститут припинив свою діяльність.