Тестові завдання. 1. Коли відбулося заселення території України давніми людьми ?

1. Коли відбулося заселення території України давніми людьми?

а) 2 млн. років тому;

б) 1 млн. років тому;

в) 500 тис. років тому;

г) 250 тис. років тому.

2. Який тип давніх людей вирізнявся меншою фізичною силою, але більшим обсягом мозку?

а) пітекантропи;

б) неандертальці;

в) кроманьйонці;

г) сінантропи.

3. Який сюжет найчастіше зустрічається у перших живописних творах давніх людей?

а) людина;

б) тварини;

в) природа.

4. Коли на українських територіях відбулося потепління клімату?

а) 40 тис. років тому;

б) 30 тис. років тому;

в) 20 тис. років тому;

г) 10 тис. років тому.

5. З чого виготовлені найчисленніші археологічні знахідки з орнаментом?

а) з кременю;

б) з дерева;

в) з глини;

г) з кістки.

6. Яка інша назва трипільської культури?

а) культура “мальованої” кераміки;

б) культура шнурової кераміки;

в) культура гребінцевої кераміки;

г) катакомбна культура.

7. Який вид господарства був домінуючим у трипільській культурі?

а) землеробство;

б) кочове скотарство;

в) відгінне скотарство;

г) мисливство.

8. Який характер мало скіфське мистецтво?

а) антропоморфний;

б) зооморфний;

в) зооантропоморфний.

9. У чиїх віруваннях домінував культ коня?

а) у скіфів;

б) у кіммерійців;

в) у сармат;

г) у слов’ян.

10. Із усіх природних сил слов’яни найбільше вшановували:

а) воду;

б) повітря;

в) вогонь;

г) землю.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура: Навч.посібн. – Львів: Світ, 2004. – 344с.

2.Грушко Е.А., Медведев Ю.М. Энциклопедия славянской мифологии. – «Астрель», 1996.- 206с.

3. Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн. / Толочко П.П. та інш.– К.: Либідь, 1994. - Кн. 1.- 240 с.

4. Дьоміна Л.М., Повзло О.М. Історія і теорія світової і вітчизняної культури: Навч.посібник. - К.: ІЗМН, 1996. - Ч.1. - 168с.

5. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1999. - 263 с.

6. Історія світової культури: Навч. посібник / Під ред. Л.Т. Левчук. - К.: Либідь, 1999. - С.5-59.

7. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. /За загальн. ред. А.В. Яртися та ін. - Львів: Світ,1994.-С.270-275.

8. Михайлов Б.Д. Підземний "ермітаж" Приазов’я. - Запоріжжя: Дике Поле,1998. - 96 с.

9. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси.- М.: Наука, 1987.- 782 с.

10. Теорія та історія світової й вітчизняної культури: Курс лекцій/ Під ред. А.К. Бичко та інш. –К.:Либідь,1992.-С.163-170.

11. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник/ За ред. Л.О. Черепанової.- Львів: Світ, 1994. –С.5-18.

12. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / Під ред. М.М. Заковича. - К.: Т-во "Знання", 2000. - С.13- 109.

13. Чмихов М.О. Давня культура. Навч. посібник.-К.: Либідь,1994.

Лекція 16. Культура Київської Русі

1. Київська Русь – якісно новий етап у розвитку слов’янської культури.

2. Християнізація – рушій нового культурного процесу.

3. Архітектура, живопис, музика.

4. Освіта, література, наука.

І. Держава Київська Русь була створена в 982 році та існувала до середини ХІІІ ст. За цей період вона стала могутнім об’єднанням східних слов’ян в епоху Середньовіччя, державою з високим рівнем самобутньої культури. За своїм багатством та високим художніми якостями культура Русі не поступалась, а в деяких сферах навіть перевищувала досягнення народів Європи.

Цьому сприяли зусилля кожного з правителів держави. Князь Олег створив об’єднання слов’янських народів. То були поляни, древляни, сіверяни, словени, кривичі, радимичі, уличі та інші. Князі Ігор та Святослав пильнували та захищали кордони держави. Княгиня Ольга уже змогла з успіхом презентувати міць та велич Київської Русі у Царгороді. Князі Володимир Великий та Ярослав Мудрий стали упорядниками своєї країни. Саме в цей період культура Київської Русі досягла найвищого рівня.

Складовими частинами в процесі формування культури Київської Русі стали спадщина східнослов’янських племен, що тепер об’єднались в одну державу, досягнення самої давньоруської народності (ІХ – ХІІІ ст.) та культурний вплив сусідніх народів.

Сучасна історична наука стверджує, що в розвитку культури Київської держави існувало дві, дуже тісно між собою пов’язані, культурні епохи: до хрещення Русі та після нього. Основу культури дохристиянської пори склали ті тисячолітні традиції, що були дуже відчутні у виробництві, побудові житла, зведенні захисних споруд, у побуті, віруваннях, фольклорі та інших сферах. В молодій державі все це було використано для розвитку та зміцнення.

Досягненнями у виробництві стало використання двопільної та трипільної системи сівозмін; різноманітні та досконалі для свого часу знаряддя праці (рала з вузькими та широкими лезами, однозубі та багатозубі сохи, плуги, різні борони, серпи, коси, ціпи для обмолоту зерна); підібрані згідно до кліматичних умов культури (жито, пшениця, просо, овес, ячмінь); підживлення ґрунтів попелом від спалених дерев.

Подальшого розвитку в князівську добу набуло ремісництво. В першу черги то були вироби із заліза, необхідні для господарства, військової справи, торгівлі та побуту. Вміння досконало володіти сокирою при обробці дерева давало можливість русичам споруджувати укріплення, мости, житло, робити човні. Відзначимо, що то були великі човни, човни, спроможні утримувати 20 – 40 чоловік. Рухались вони з допомогою весел чи вітрил. Саме на таких човнах князі Олег та Ігор водили свої дружини в Чорне море, а княгиня Ольга відвідала Константинополь.

З дерева були побудовані культові споруди русичів – язичників. Всі храми цієї пори були обернені головним входом на Захід, а святилище знаходилось на схід від входу. Схід вважався стороною, до якої повинна звертатися людина, посилаючи молитву до Бога. В святилищі стояв головний ідол в оточенні інших ідолів та священних речей. Всі ідоли були одягнені і при зброї.

В таких храмах язичники вшановували небесних богів, творців Всесвіту, богів – покровителів. Головними богами були Перун – бог грому та блискавки, війни та зброї; Хорс – бог сонця; Сварог – бог вогню; Дажбог – бог добра; Волос – бог худоби; Стрибог – бог вітрів. Земним богам люди поклонялись там, де, за народними повір’ями, вони жили: біля річки, на пагорбі, під покровом священних дубів.

Язичницькі божества були виготовлені з дерева чи каменю. Кілька з них виявлено в Подніпров’ї. Найвідоміший серед них є так званий Збруцький ідол – Род. Зображення божества являє собою високий чотиригранний стовп, на кожній із сторін якого в три яруси нанесені зображення. Очевидно, вони символізують поширений у давнину поділ всесвіту на небо – світ богів, землю, населену людьми, та підземний світ, де перебувають ті, хто тримає на собі землю. Крім таких божеств русичі вшановували звірів, дерева, каміння тощо.

Показником високої культури дохристиянської Русі слід вважати мистецтво будувати міста, будувати так, щоб кожне з них було великою чи не великою фортецею. Вже в ІХ ст. Русь називали за її межами “Гардарікою”, тобто країною міст. Під егідою держави мистецтво містобудування розвинулось ще більше. Формується певний тип забудови міст, що мав тричастинну систему: “дитинець”, де містились князівські та боярські двори; “окольний град”, в якому жила переважна частина міського населення; та посад; заселений ремісниками і торговцями.

За часів князя Ярослава Мудрого Київ вражає сучасників своїми розмірами, багатолюдністю величинами спорудами: князівські та боярські двори – ансамблі із золотоверхими теремами, церкви, собори, монастирі. Будівнича діяльність Ярослава привела до розширення території міста. Її обнесли величезним земляним валом довжиною 3,5 км, висотою 14 м, товщиною в основі близько 30 м. На валу знаходились міцні дубові стіни. В багатьох місцях перед валами були виконані глибокі рови, що заповнялися водою. З південного боку вал прорізав головний парадний в’їзд до Києва – урочисті Золоті ворота. Над проїздом височила церква Благовіщення. Вона мала позолочений купол. Вірогідю, звідси назва – золоті ворота. За своєю досконалістю і могутністю фортифікації “місто Ярослава” не мало собі рівних на Русі. В кінці ХІ ст. літописець поставив Київ в один ряд з такими світовими центрами як Рим, Антіохія, Александрія.

Однією з особливостей формування культури Київської держави було те, що вона спиралась на писемність суспільства. Спочатку тут використовували піктографічне письмо (письмо з допомогою малюнків). В 60-х роках ІХ ст. слов’янські просвітителі Кирило та Мефодій склали абетку, яку назвали глаголицею, а на початку Х ст. послідовники Кирила – просвітителя винайшли нову абетку (до грецького алфавіту з 24 літер додали 19 своїх) і назвали її кирилицею. Вона була більш зручна ніж глаголиця. Кирилицею були написані договори князів Олега та Ігоря з греками. Тексти, писані кирилицею археологи знайшли в гротах Кам’яної Могили та на берестяних грамотах.

Київська Русь в своєму історико–культурному розвитку входила в загальноєвропейський простір. На це були причини географічного та історичного характеру. Зокрема, вона займала серединне положення між центральною Європою та Азією. Через її територію з давніх часів проходили визначні водні та сухопутні шляхи. Це зближувало далекі одна від одної культури породжувало їхній взаємовплив. На розвиток культури русичів впливали і міграційні процеси.

ІІ. Кінець Х та початок ХІ ст. – особливо важливий період в історії Київської Русі. Саме в цей час активно проходила процеси консолідації давньоруської народності та зміцнення держави. В зв’язку з цим виникла потреба запровадити загальновизнану ідеологію, а в той час нею могла бути лише релігія. Тому в системі заходів, спрямованих на прискорення цих процесів, велике значення мали релігійні реформи князя Володимира.

Суть першої реформи полягала в тому, що князь Володимир хотів зробити Київ релігійним центрам Київської держави, а багатобожне язичництво перетворити в єдинобожне з культом одного верховного бога, яким мав стати Перун. Для цього за наказом князя в місті Києві було побудовано пантеон головних язичницьких богів. Там було виставлено статуї Перуна, Хорса, Дажбога, Стрибога, Самаргала та Макоші (жіночого божества). Перун мав срібну голову та золоті вуса.

Але спроба князя поставити язичництво на службу ранньофеодальній державі не дала бажаних результатів. Це вірування не відповідало рівню соціального, політичного та культурного розвитку суспільства і не мало об’єднавчої сили. До того ж в інших слов’янських державах Європи в цей час язичницьку релігію замінило християнство.

Неофіційно християнство було відоме і на Русі. Перші проповіді його в переказах пов’язані з іменем Андрія Первозванного (І ст. н.е.). Апостол, поставивши нібито хреста на місці майбутнього Києва, передбачив, що тут виникне “град велик”. Була християнкою Княгиня Ольга, значна кількість воїнів та купців. Для них в Києві діяла християнська церква Св. Іллі. А княгиня Ольга навіть наказала поховати себе за християнським обрядом.

Офіційне хрещення Київської Русі (друга релігійна реформа князя Володимира) відбулося в 988 році. Для впровадження на Русі князь Володимир обрав східний (візантійський) варіант християнства – православ’я. Після цього наказав князь Володимир знищити ідолів, яких сам же поставив. Перуна, наприклад, скинули в Дніпро. На місцях, де стояли ідоли, звелів князь будувати християнські церкви.

Хрещення Київської Русі мало дуже велике значення. Воно вивело її на міжнародну арену як рівну державу християнського світу. Монотеїзм, ієрархія святих, ідея посмертної винагороди більше відповідали князівській владі. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей: страх перед стихійними силами природи, що лежав в основі язичництва, було замінено надією на порятунок. Християнство розширило та зміцнило культурні зв’язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Крім того, нова релігія стала могутнім рушієм культурного розвитку держави. В цей час християнська церква взяла під свою опіку всі форми культурного життя.

Християнізація народів Київської Русі проходила важко та повільно. Тому церква використовувала всі засоби, щоб привернути людей до Христа, в тому числі і культуру. За проведення християнізації Київської держави князя Володимира стали називати Володимиром Великим, Володимиром Святим, Володимиром – Красне Сонечко.

Після хрещення на Русі виникла церковна організація за зразком візантійської, на чолі якої сприяли митрополити – греки. Ярослав Мудрий створив Київську митрополію. У 1051 р. на Соборі руських єпископів без згоди царгородського патріарха на митрополита було висвячено Іларіона – русича. На цьому ж Соборі було проголошено незалежність Руської Церкви від Царгородської. Після смерті Ярослава Мудрого Іларіон був змушений залишити митрополичу кафедру і постригтися в ченці. Існує думка, що прийнявши постриг, Іларіон отримав ім’я Никон і став видатним руським літописцем.

Православ’я на Русі мало свої особистості. Так, на зразок візантійської церкви, храми не мали скульптурних композицій. Вони вважались відгуком язичництво. Хоча в деяких випадках церква змушена була співіснувати з язичницькими святами, піснями, традиціями.

Проте в процесі поширення та утвердження християнства на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи елементи місцевих слов’янських звичаїв, ритуалів, естетичних смаків східних слов’ян. Візантійські церковні канони поступово пристосувались до особливостей давньоруського етносу. Водночас слід зазначити, що в боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам’ятки мистецтва язичницького світу.

Візантійський обряд передбачав пишне богослужіння. Тому Руська церква, враховуючи психологію людей, використовувала різні форми культури для цього дійства, а також сприяла подальшому розвитку культури Київської Русі.

ІІІ. Почалось будівництво храмів. Будували з каменю. Першою була церква Богородиці, або як її називали в народі, Десятинна церква, побудована Володимиром Святославичем. Свою назву вона отримала від того, що князь на її будівництво та утримання віддав десяту частину свої прибутків. До наших днів Десятинна церква не збереглась. Її зруйнували в грудні 1240 року монголо-татари. Про архітектуру Десятинної церкви можна говорити на основі незначних відомостей, що є в письмових джерелах, та археологічних досліджень.

Це був великий шестистовпний, тринефний, хрестовобанний храм розміром 16 х 26 м., оточений з трьох боків галереями. Вінчали споруду численні куполи. Церква мала розкішне внутрішнє оздоблення: мармурові капітелі та карнизи, фресковий живопис, настінні мозаїки з різнокольорової смальти, мозаїчну підлогу.

Окрасою Києва та усієї землі Руської став Софійський собор. Останнім часом думка вчених така, що закладено храм було ще Володимиром Великим, а завершив будівництво Софії та прикрасив її Ярослав Мудрий. На доказ цієї версії можна згадати свідчення саксонського єпископа Титмара Мерзебурзького, який стверджує, що в 1017 – 1018 роках існував монастир св. Софії з одноіменним храмом, який був резиденцією Київського митрополита. А в “Слові про Закон і Благодать” майбутній митрополит Іларіон говорить, що уже в 1022 р. Софія була діючою та відомою церквою. Також дослідники припускають, що будівництво було завершено і храм освячено в 1032 році. Ця подія була присвячена 500 – річчю з моменту заснування Софії Константинопольської.

“Повість минулих літ” називає дату заснування собору Святої Софії Київської 1037 р. Але більш детальний аналіз цього документу дозволяє зробити висновок, що то є підсумок містобудівельної діяльності Ярослава Мудрого за роки його князювання.

Собор Святої Софії – це великий (ширина – 35 м., довжина без апсид – 37 м., висота 29 м.) хрестобанний храм, оточений з півночі, півдня та заходу рядами відкритих галерей. На сході споруда закінчується головною вівтарною апсидою. Крім того, до західної стіни, по кутам, примикали дві башти, в середині яких були сходи, що вели на другий поверх собору. Спочатку верх храму мав 13 куполів (бань), покритих листовим свинцем, які символізували Христа та 12 його апостолів.

Складена ця монументальна споруда була з рожевої плінфи. Фасад храму прикрашали орнаментами з цеглин, поставлених “на ребро” та “утоплених” в мурування стіни, а також фрескові розписи. Фрагменти цих фресок можна і в наш час побачити біля північного та південного входів.

Але при всій грандіозності Софія вражає надзвичайною гармонією композиції. В середині храму дванадцять, хрещатих у плані, стовпів поділяють простір на п’ять нефів. Над середнім нефом, що був найбільшим високим, знаходиться центральний купол. На другому поверсі храму розташовані хори – великі приміщення для князя, його сім’ї та осіб найближчого оточення.

Інтер’єр собору Святої Софії був оздоблений пишно, з використанням багатьох декоративних прийомів: фресковий розпис, облицювання з мармуру, мозаїки із смальти. В мозаїчній техніці виконані найважливіші за змістом образи. У середині головного купола зображено Христа – Вседержителя в оточенні ангелів. Постать Богоматері – Оранти займає верхню частину головної апсиди храму.

За величчю художнього образа, завдяки довершеності архітектурних форм та внутрішнього оздоблення Софійський собор належить до числа видатних пам’яток середньовічного мистецтва. Скоро чутки про його красу поширились в сусідніх країнах, а митрополит Іларіон підкреслював, що такої дивної та славної церкви не знайдеш в жодній країні від Сходу до Заходу. До наших днів збереглися мармурові пороги, різьбленні шиферні плити парапету на хорах, мозаїчна підлога, фрески.

Зазначимо, що побудовані за часів Володимира Великого кам’яні споруди були витримані у візантійському стилі, а за Ярослава Мудрого давньоруська архітектура набуває національних рис. В архітектурі почали використовувати глибокі та широкі фундаменти, стіни мурувались з тонких смуг цегли, які чергувались з товстими шарами цементу. Для полегшення будівлі та поліпшення акустики всередині споруди в стінах лишалися порожнечі, утворені закладеними в товщу глиняними глечиками.

Дуже цікава історія побудови Успенського Собору Києво – Печерського монастиря (1073 – 1078 рр.). Ініціатива належала чотирьом заможним грекам, які переселились на Русь і хотіли зробити дарунок своїй новій Вітчизні.

Одержавши дозвіл на будівництво храму, вони дали гроші та святі мощі для цього. Згодом до будівництва прилучився ще один багатій – варяг Шимон, що приїхав до Києва з усім своїм родом (приблизно 3 тис. чоловік).

Серед дорогих речей, що він привіз для храму, був золотий пояс його батька. Легенда розповідає, що цей пояс прикрашав ікону Христа, намальовану самим батьком. Після смерті батька Шимон був змушений кинути батьківщину. Як дуже шановану родинну річ він взяв з собою пояс батька. Під час мандрівки через море Шимону та його супутникам було видіння – невідома церква надзвичайної краси. Щоб краще запам’ятати будову, Шимон зміряв її батьковим поясом. Видіння повторювалось у маренні, коли він був поранений у бою при Альті. Шимон зрозумів, що повинен збудувати цю церкву, використовуючи пояс батька як мірку. Так він стає учасником будівництва Успенського собору. Згодом пояс Шимона зайняв почесне місце у церкві, а люди милуватися прекрасною будовою, в якій поєдналися традиції Сходу та Заходу.

3 листопада 1941 року під час німецької окупації Києва споруда Успенського собору була знищена.

Будувались прекрасні собори і в інших містах держави. Наприклад, Спасо – Преображенський собор в Чернігові. Заклав цей храм Чернігівський князь Мстислав Тмутараканський, брат Ярослава Мудрого, в 1030 році після того, як вони разом здійснили похід на Червону Русь (сучасна Галичина) та приєднали її землі до Давньоруської держави. Але, як розповідає літопис, у 1036 році пішов Мстислав на полювання, захворів і помер. Поховали його в цьому соборі, хоча будівництво було ще не закінчено. Коли та хто добудував невідомо.

Як правило, храми були чудово прикрашені і зсередини. Для цього, крім фресок та мозаїки використовували ікони. Перші ікони були привезені з Царгороду. Найвідомішою з них є образ Вишгородської (Володимирської) Богоматері, що знаходився в резиденції київських князів у Вишгороді. Звідти під час спустошливого набігу на Київську землю її вивіз володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський Пізніше в Київській державі почав формуватися свій пантеон святих: княжичі Борис та Гліб, засновники Києво – Печерського монастиря Антоній та Феодосій, князь Володимир Великий, княгиня Ольга. Найбільш улюбленою темою старокиївського іконопису була Богородиця. Видатними іконописцями на Русі були Аліпій та Григорій (ХІ – ХІІ ст.) – ченці Києво – Печерського монастиря.

З часу поширення християнства в Київській Русі разом з церквами почали виникати монастирі – чоловічі та жіночі. У ХІІІ ст. на Русі було вже близько 50 монастирів. 17 з них в Києві, а перше місце належить Києво – Печерському монастирю. Засновано його було в 1051 р. Назву “Печерський” він дістав від печер, де мешкали перші його поселенці – монахи. За ідеєю монастир – це добровільне братство людей, що зреклися сім’ї, звичайного способу життя та цілком присвятили себе служінню богові. Насправді ж монастирі відігравали важливу роль в історії середньовічних держав, бо завжди були у гущі повсякденної “суєти мирської”. На Русі саме монастирі були одночасно осередками культу і осередками культури.

Створивши пишні храми, церква намагалась вилинути на народ, залучити до себе, відірвавши від язичництва. Для цього служба проводилась тричі на день. У святкові дні богослужіння були особливо урочистими. Зазначимо, що в православній церкві на відміну від католицької, яка користувалась латиною, служба проводилась церковнослов’янською мовою, добре зрозумілою для слухачів. Тому через церковні служби люди з дитинства знайомились з Євангелієм, іншими церковними книгами, засвоювали етичні норми християнства.

Зробити богослужіння ще більш урочистим допомагав церковний спів. Перші церковні піснеспіви впроваджували запрошені до Києва грецькі та болгарські співаки. Поступово на Русі формувався самобутній вокальний акапельний церковний спів. Часто християнські свята супроводжував колоритний перегук церковних дзвонів, музику яких особливо шанували віруючі.

За княжої доби, за короткий історичний проміжок часу, високого рівня сягнула світська музична культура. Поширилось музикування при княжому дворі. Ім’я легендарного Баяна згадується в літописах. Він співав для київських князів у декламаційно – речитативній манері, акомпануючи собі на гуслях. Під час походів князів супроводжувала так звана ратна музика. У військових оркестрах застосовувались духові та ударні інструменти. Військові музиканти славили князів, вітали послів іноземних держав на офіційних прийомах. Музика лунала під час урочистих трапез.

Духовенство негативно ставилось до музичних розваг при дворі київських князів. Найжорстоких переслідувань зазнавали скоморохи (веселі люди) – перші професійні актори, музиканти, танцюристи, акробати, дресирувальники. Представники християнської церкви забороняли їхні “бісовські” видовища, які нагадували язичницькі обряди. Проте заборонити це всупереч волі народу було нелегко.

ІV. Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей. Перші відомості про організацію освіти в Київській Русі належать до часів правління князя Володимира Великого. Це він створив школу для дітей “нарочитої чаді” (вищих верств тогочасного суспільства), щоб дати їм “ученіє книжне”.

З літопису знаємо, що матерії тих дітей, що були взяті для навчання, плакали наче за покійниками, бо в період формування Київської держави центральне місце в духовному житті займали військово–рицарські уподобання, хліборобські цінності, навички в торговельних справах, а інтелектуальна діяльність була другорядною.

Освітню справу Володимира продовжив його син Ярослав, його онука Ганна, а потім ці турботи перебрала на себе церква. При багатьох храмах та монастирях було відкрито початкові школи, де готували майбутніх священнослужителів. В церковних статутах було застереження, що сини священників, які не навчаються грамоті, вибувають із духовного стану. Продовжити освіту можна було у духовній семінарії, що діяла у Києво – Печерському монастирі і була школою вищого типу. Тут поряд з богослов’ям вивчалась філософія, риторика, граматика, для навчання використовувались твори античних авторів, природнича та географічна література. До цієї школи з охотою вступали сини визначних вельмож, які хотіли зробити кар’єру священнослужителя, судді, дипломата. Досить поширеним було домашнє навчання. Вчені вважають, що освіченими в період Київської Русі були близько двох відсотків суспільства. Про це свідчать графіті – написи на стінах архітектурних будов, зокрема Софійського собору, на ремісничих виробах. Наприклад, чітко читається напис на найбільш давньому з мечів “коваль Людота”.

Богослужіння та школи вимагали книг. Тому почалась інтенсивна робота по їх виготовленню. Спочатку це були переклади з грецької на слов’янську мову. Ярослав Мудрий, який дуже любив книги, сам займався перекладом та переписуванням, залучав до цього членів своєї родини, ченців. Для виготовлення книг була створена спеціальна майстерня. Писали книги на пергаменті чорнилом із дубової або вільхової кори гусячими перами.

Для зберігання книг при Софійському соборі була створена бібліотека Ярослава Мудрого. Під час монголо-татарського нашестя ця найдавніша руська бібліотека зникла. Є думка, що вона і досі зберігається десь у підземеллях Софіївського собору. Дехто з дослідників підтримує версію, що монахи заховали її в потаємному місці Києво – Печерського монастиря, і ведуть там пошукові роботи. Пізніше зібрання книг почали створюватись в інших храмах та монастирях, а також в маєтках багатих людей. Книга вважалась великою цінністю.

Найдавнішою книгою, що дійшла до нас, є “Остромирове Євангеліє” (1057). Вона була переписана для новгородського посадника Остромира. Це розкішна рукописна книга, написана так званим грецьким уставом, шрифтом, у якому переважають прості лінії, прямі кути та кола. Висота сторінки 11 см, ширина 9 см, всього 294 аркуша, писаних у два стовпці великими літерами. Початкові літери виконані в кольорах, з позолотою та фігурними заставками. В книзі є три великі, на цілу сторінку, мініатюри, де зображені три євангеліста. Цікава подальша історія цієї книги. Після того, як в поході проти чуді Остромир загинув, книга перейшла до храму Софії Новгородської, потім потратила в Сенат Петербурга, далі в кабінет імператриці Катерини ІІ, стала презентом Олександру І, який передав її до Імператорської публічної бібліотеки.

Як бачимо, виготовлення книг та ікон тісно пов’язано з ювелірним мистецтвом. Тому в Києві були створені майстерні, які виготовляли шати для ікон, оправи для богослужебних книг, хрести, чаші та багато інших речей для церкви.

Крім того, виготовлялись ювелірні вироби, що використовувались у побуті заможних верств населення. То були різні прикраси: весільні сережки, каблучки, персні, хрестики, браслети, коралові намиста, чари, кубки. Давньоруські ювеліри досконало володіли різними способами обробки дорогоцінних металів. Найбільш поширеними були: “перлистий орнамент”, “перегородчаста емаль”, інструкція золотом та сріблом, чернення срібних речей, чеканка, художнє литво. Витвори русичів – ювелірів славились далеко за межами Київської Русі – в Скандинавії, Болгарії, Візантії.

Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих їх проповідями, історією християнства Першим кроком на шляху створення давньоруської літератури був переклад візантійської та болгарської культової літератури. Це свідчить про те, що русичі Перейняли мудрість, відому Візантії та іншим країнам того часу.

Але вже через півстоліття з’являється оригінальна місцева література. Першими руськими письменниками були священнослужителі: київський митрополит Іларіон, монах – літописець Нестор, дяк Григорій, ігумен Печерського монастиря Феодосії та інші.

Найдавнішою пам’яткою писемності Київської Русі є “Ізборник Святослава”, укладений в 1073 та 1076 роках. Тут поряд з творами церковно–релігійного характеру, вміщено публіцистичні твори давньоруських письменників, в яких роз’яснено норми поведінки людини за різних побутових обставин, рекомендовано книги, які слід читати. Це були “Слова” – твори церковно-повчального характеру. Сюжетом для їх написання служила якась історична подія, актуальна суспільна проблема, моральні теми.

Серед оригінальної літератури Київської Русі на перший план виступає твір Іларіона “Слово про Закон і Благадать”. Термін “Закон” для стародавніх письменників означав Старий Заповіт – першу частину Біблії (іудаїзм), а під “Благодаттю” розуміли Новий Заповіт – другу частину Біблії (християнство). Автор відзначає велич руського народу, руської землі, руської церкви, дає цікаві свідчення про свідомість тогочасного суспільства.

Пам’яткою давньоруського мистецтва стало “Повчання дітям” (1117) Володимира Мономаха, в якому даються настанови, як мудро правити і судити, як жити в мирі, злагоді і любові. Володимир Мономах наказує допомагати бідним, брати в опіку вдовиць і сиріт. Він забороняє карати смертю, рекомендує молоді дотримуватись трьох справ – покаяння, сліз і милостині, при цьому благає не лінуватися в їх виконанні.

Вершиною літературної творчості тих часів стало “Слово о полку Ігоревім” (кінець ХІІ ст.). Написано слово старою українською мовою, автор – учасник невдалого походу руських князів під проводом новгород–сіверського князя Ігора Святославовича проти половців у 1185 р. Але ім’я автора невідоме. За останній час було висунено декілька версій. Наприклад, визначний дослідник історії періоду Київської Русі Б.О. Рибаков вважає, що творцем “Слова” був київський боярин Петро Бориславович. Інші вчені висловлюють думку, що автором твору був брат Ярославни. На користь такого висновку свідчать такі факти: глибока освіченість автора та добре знання династичних стосунків серед Рюриковичів “Слово” перекладено на сучасну українську мову. До цієї справи доклав свій талант і наш земляк Костянтин Зінківський. Спеціалісти відзначають точність та простоту його перекладу.

Ще в дохристиянській Русі існувала багата усна народна творчість – фольклор: пісні, приказки, казки, байки, загадки, заклинання. У Х ст. виникає новий епічний жанр – героїчний билинний епос, який став вершиною усної народної творчості. Улюбленими героями були воїни – богатирі Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович. Найбільш популярний серед них Ілля Муромець – селянський син, узагальнений образ руського воїна, захисника держави від загарбників, переможця Солов’я – розбійника та Ідолища Поганого, героя – борця за справедливість, символ народного патріотизму.

Загадується в билинах велетень Святогор. Він мав надприродну силу, яку перед смертю передав Іллі Муромцю. Оспівують билини і богатиря Кирила Кожум’яку, який за часів князя Володимира врятував Київ від ворожого нашестя, перемігше в борцівському поєдинку печенізького силача – велетня. Після поразки свою борця печеніги впевнені, що їхні боги відвернулися від них і на перемогу сподівались марно, без бою відступили від Києва.

Популярним героєм народного епосу був селянин – орач Микула Селяниновеч. В його образі оспівана велич селянської праці. Епос східних слов’ян, проникнутий ідеєю гуманізму, звеличував почуття любові до батьківщини, дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні.

У період зміцнення Київської держави (правління князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого) посилився процес становлення науки. Спочатку всі наукові знання брались шляхом перекладу грецьких та римських книг. Головними науками, що мали поширення на той час, були географія, філософія, право, історія. Географічні знання русичі одержували з книги Козьми Індикоплава – олександрійського купця, що відвідував Африку та Аравію; з книги “Ходіння Данила Мніха” – чернігівця, що здійснив подорож до Палестини. Філософська думка почала формуватися на знайомстві з творами греків Платона, Аристотеля, Іоана Домаскіна, твори яких було перекладено українською.

Аналіз пам’яток рідної писемності дозволяє простежити процес становлення вітчизняної філософської думки. Головний зміст її був у тому, щоб поняття філософії тлумачились не лише як теоретичні знання, а як навчання на ґрунті цих знань, як практична мораль. Яскравими представниками давньоруської інтелектуальної еліти були київський митрополит Іларіон, його наступник Клемент Смолятич, єпископ Кирило Туровський.

Розвиток історичної науки дуже тісно пов’язаний з життям монастирів. Суть в тому, що поряд з переписуванням книг декому із ченців давали доручення записувати найважливіші події монастирського життя, а також ті, що мали державне чи економічне значення: зміна князів, війна, договори про мир, посуха, сарана, падіж худоби, затемнення сонця, поява комети тощо. Крім того, майже до кінця Х ст. серед східних слов’ян складалась усна історія. Було багато родових переказів, легенд, військових пісень, приказок, прислів’їв. Поступово наростало прагнення до систематизації історичних знань. Так з’явились літописи.

Найвидатнішим історичним твором Київської Русі, серед збережених часом, є “Повість временних літ”. (1113) До цього літопису увійшли всі попередні зводи. Автор цього твору був монах Києво – Печерського монастиря Нестор – найосвіченіша людина свого часу. У “Повісті” вперше зроблено спробу визначити місце Київської Русі в загальноісторичному процесі. Зазначимо, що літописи були не тільки історичними документами, але й визначними літературними творами княжої доби. В період феодальної роздробленості характер літописання змінюється: виникають нові центри у Чернігові, Переяславі, при дворі Галицько-Волинського князя Данила та його наступників.

Одним із видів літописної література на Русі були житія святих (агіографія). В цих релігійно-біографічних творах розповідалось про життя мучеників, аскетів, церковних та державних діячів, котрих церква оголосила святими. Прикладом агіографічної творчості є “Києво–Печерський патерик”, що був складений ченцями Києво–Печерського монастиря в 1215 – 1230 рр. До збірника ввійшли життя святих, повчання, різні оповідання, легенди. З “Патерика” дізнаємось, хто вступив у монастир, чим займалися його ченці, які стосунки були між ними та князем, які чесноти чернечого життя вважалися найкращими.

Головна ідея твору – довести особливу святість Києво–Печерського монастиря, зокрема місця, на якому він заснований, підкреслити його велике значення, як осередку давньої культури.

Серед тих, хто прославив монастир, “Патерик” розповів про монаха Агапіта. З його ім’ям пов’язано заснування в Києво–Печерському монастирі першої руської лікарні. “Патерик” описує найбільш успішні випадки лікарської діяльності Агапіта. Коли в Чернігові захворів князь Володимир Мономах, а лікування викликаного з Києва медика нічого не дало, звернувся князь до Агапіта. Агапіт вилікував князя.

З “Патерика” дізнаємось, що Агапіт лікував не лише заможних людей, але й простих, незаможних, бо плати не брав. Він зцілював запалення, шкіряні хвороби, широко використовуючи відвари трав та коренів. На згадку про Агапіта в 1982 р. на фасаді Нікольської церкви було встановлено бронзову дошку з його барельєфним портретом.

Першою руською жінкою – лікарем була Євпраксія Мстиславівна (1108 – 1172 рр.), внучка Володимира Мономаха, автор трактату “Мазі”. Відомі імена світських лікарів Іоана Смереки, Петра Сиріанина, Февронії.

Значного розвитку у Київській державі набула правнича наука. Тепер поряд з нормами народного звичаєвого права з’являються закони у формі різних княжих уставів, княжих договорів. Зазначимо, що в цей час відчувається вплив чужоземного законодавства, зокрема римо – візантійського. Більше всього цей вплив торкнувся сфери міжнародних відносин та торгівельних справ.

З доби Київської Русі нам залишилася пам’ятка права “Руська правда”. Автором її був князь Ярослав Мудрий. За змістом вона є зібранням норм звичаєвого права, багато примітивних норм первісного судочинства, в тому числі право кривавої помсти. Але тут уже є стаття, яка дозволяє замінити помсту штрафом у 40 гривен. “Руська правда” містить також юридичні норми, що відповідали часу середньовіччя. В подальшому “Руська правда” Ярослава доповнювалась та удосконалювалась його наступниками, а також лягла в основу Литовського Статуту та законодавства гетьманської доби.

На середину ХІІІ ст. культура Київської Русі досягла свого найвищого рівня. Монгольська навала зруйнувала древньоруські міста і села, знищила палаци та монастирі, а також твори живопису і літератури. Від Києва – “матері руських міст” через 6 років після Батиєвого погрому залишилось всього 200 будинків. Зникла Десятинна церква та церква Богородиці. Тисячі талановитих давньоруських майстрів були фізично знищені або забрані в полон. Багато людей переселилось на західні землі, в Галицько–Волинське князівство, де ще протягом ста років зберігались традиції Київської Русі. Отже татаро–монгольське нашестя не змогло знищити надбань духовної культури Київської Русі. Народ зберігав і поширював перлини фольклору, наукові знання, кращі традиції культури минулого, щоб з часом все відродити.

Тестові завдання

1. Автором “Слова про Закон і благодать” був:

а) літописець Нестор;

б) князь Ярослав Мудрий;

в) митрополіт Іларіон.

2. Автором “Слова о полку Ігоревім” був:

а) літописець Нестор;

б) невідомий автор;

в) митрополіт Іларіон.

3. Найвидатнішою книгою, що дійшла до нас з часів Київської Русі, була:

а) Інакієвський літопис;

б) “Повість временних літ”;

в) “Остромірове Євангеліє”.

4. Інтер’єр православних храмів зазвичай прикрашали:

а) іконами;

б) вітражами;

в) скульптурами.

5. У Києві в 1051 р. було засновано:

а) Десятинну церкву;

б) Софієвський собор;

в) Києво – Печерський монастир.

6. Засновником першої бібліотеки часів Київської Русі вважається:

а) князь Ярослав Мудрий;

б) літописець Нестор;

в) митрополіт Іларіон.

7. Художнє зображення, що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці називається:

а) Станкове мистецтво;

б) Фреска;

в) Мозаїка.

8. Хто вважається засновником слов’янської обетки писемності:

а) Борис і Гліб;

б) Кирило і Мефодій;

в) Карл і Симеон.

9. Хто був автором “Повчання дітям”:

а) князь Володимир Великий;

б) князь Ярослав Мудрий;

в) князь Володимир Мономах.

10. Хто вважається автором пам’ятки права періоду Київської Русі “Руської правди”:

а) митрополіт Іларіон;

б) князь Ярослав Мудрий;

в) єпископ Кирило Туровський.

Питання для самоконтролю.

1. Назвіть складові частини культури Київської Русі.

2. Які дві епохи в розвитку культури Київської Русі визначає історична наука?

3. Назвіть імена головних язичницьких богів.

4. Чому Київську Русь називали “гардарикою”?

5. Як була створена абетка, названа кирилицею?

6. Чому стала потрібною ІІ релігійна реформа князя Володимира?

7. Назвіть першу кам’яну церкву Києва.

8. Чому головний храм Києва названо Софіївським?

9. Хто був першим митрополитом Київської Русі з русичів?

10. Яка роль пояса Шимона в побудові Успенської церкви Києво–Печерського монастиря?

11. Чому для прикрашення храмів православна церква використовує ікони, а відмовилась від скульптури?

12. Яку роль у розвитку культури Київської держави відігравали монастирі?

13. За рахунок чого досягалась урочистість богослужіння у православних храмах?

14. Які форми навчання були в Київській Русі?

15. Назвіть найдавнішу рукописну книгу, що дійшла до наших часів.

16. Назвіть імена перших письменників – священнослужителів княжої доби.

17. Назвіть головні, найбільш відомі літературні твори.

18. Згадайте героїв билинного епосу.

19. Визначте основні напрямки науки в Київській державі.

20. Назвіть найдавніший літописний твір часів Київської Русі.

21. Як перекладається поняття “агіографія”?

22. Про що розповідає “Патерик” Києво–Печерського монастиря?

23. Назвіть та розкажіть про перших лікарів часів княжої доби.

24. Назвіть автора першого на Русі кодексу законів.

25. Чому перервався процес розвитку культури Київської Русі?

Література

1. Брайчевський М. Твори Т.1 – К., 2004. – С. 173 – 178; 220 – 235.

2. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура. – К., 2002. – С. 247 – 265.

3. Дещинський Л.Є., Денісов Я.Я., Скалецький М.П. Українська та зарубіжна культура. Вид. 4-е. Навч. посібн. – Львів, 2005. – С. 75 – 95.

4. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. вид. – Львів, 1994. – С. 270 – 286.

5. Художня культура України. Навч. посібн. /Л.М. Масол, С.А. Ничкало, Г.І. Веселовська, О.І. Оніщенко; За заг. Ред Л.М. Масол. – К., 2006. – С. 13 –50.

6. Культурологія: Українська та зарубіжна культура: навч. посіб За ред. М.М. Заковича. – К., 2006. – С. 345 – 381

Ілюстрації з книги “Художня культура України”

1. Діорама стародавнього Києва. Дитинець або місто Володимира. – С. 12.

2. О. Новаківський. Хрещення Русі. – С. 15.

3. Фрески Софіївського собору: “Христос – Вседержитель” та “Богоматір Оранта” – С. 36.

Словник термінів та понять теми.

1. Апсида – виступ будівлі, в християнських храмах вівтар.

2. Билини – усні поетичні твори про минуле.

3. Вівтар – назва східної частини храму, що відділена іконостасом.

4. Євангеліст –

5. Ідол – в язичницьких релігіях об’єкти культу, божество.

6. Ікона – в християнстві зображення Іісуса Христа, богоматері, святих.

7. Інтер’єр – внутрішній простір будівлі.

8. Заставка – невеличка орнаментальна композиція, яка прикрашає початок розділу книги.

9. Мозаїка – зображення, виготовлене з кольорових камінців чи смальти, вид живопису, використовується для прикрашення будівель.

10. Неф – витягнуте приміщення, частина інтер’єру, обмежене з однієї чи обох сторін колонами.

11. Оранта – у перекладі з лат. означає “та, що молиться”.

12. Пергамент – матеріал для письма, виготовляється із шкіри телят.

13. Перегородчаста емаль, перлистий орнамент – технології в ювелірній справі.

14. Плінфа – широка та плоска обпалена цегла.

15. “Поганство” – так православна церква називала язичництво.

16. Посадник – намісник князя в землях Давньоруської держави.

17. Святі мощі – залишки людей, що пройшли процес природної муміфакації та оголошені церквою чудотворними.

18. Смальта – кольорове непрозоре скло у вигляді кубиків чи пластинок, що використовується для виготовлення мозаїки.

19. Трапеза – спільне вживання їжі.

20. Фрески – живопис по мокрому тиньку фарбами, розведеними на воді.

Лекція 17. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЛИТОВСЬКО – ПОЛЬСЬКОЇ ДОБИ ХІV – ПЕР. ПОЛ. ХVІІ СТ.

Суспільно – політичні та історичні обставини розвитку української культури

Розвиток освіти, наукових знань. Празькі школи. П.Могила

Полемічна література. Книгодрукування