Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Інтернаціоналізація світогосподарчіх зв'язків вимагає розширення міжнародної торгівлі (руху товарів і послуг) і посилення процесу переливів капіталу (руху фінансових активів - акцій і облігацій) між країнами. Тому предмет зовнішньоекономічної політики держави складають, головним чином, управління рухом показників платіжного балансу та регулювання валютного курсу. Крім того, на характер зовнішньої економічної кон’юнктури впливають зміни в світовій кон’юнктурі, що виражається в таких показниках, як світовий рівень цін та світова процентна ставка. При цьому, чим у більшій мірі взаємопов’язано національне господарство з всесвітньою господарчою системою, тим вище взаємний вплив коливань економічної кон’юнктури. Вибір методів впливу держави на економіку у відкритій системі залежить від режиму регулювання курсу національної валюти. В умовах фіксованого валютного курсу пропозиція грошей здійснюється Національним банком в залежності від політики підтримки валютного курсу на заявленому рівні. В цьому разі монетарні способи регулювання економіки суперечать необхідності забезпечення рівноваги. В тому разі, коли Національний банк захоче збільшити пропозицію грошей, ринковий курс національної валюти почне знижуватися. Однак офіційний курс валюти залишиться на тому ж рівні й активізується продаж національної валюти Національному банку за більш високим, ніж ринковий, курсом. Це приведе до зниження грошової маси до первинного рівня. Стимулюючого ефекту можна досягти лише при девальвації національної валюти.

Таким чином, в умовах фіксованого валютного курсу кредитно-грошова політика недійсна, однак режим фіксованого валютного курсу дозволяє сглажувати коливання в грошовій сфері та залишати стабільним рівень національного доходу.

Фіскальні ж методи регулювання в умовах фіксованого валютного курсу є ефективними, завищення внутрішньої ставки відсотка викличе приплив іноземного капіталу в країну, що може звести до росту попиту на вітчизняну валюту. Щоб забезпечити стабільність валютного курсу, Національний банк повинен збільшити грошову пропозицію, та нова рівновага ринку встановиться при більш високому значенні національного доходу і відсоткової ставки. Таким чином, фіскальна політика в умовах фіксованого валютного курсу є діючою, тому що приводить до росту сукупного попиту та реального національного доходу при збереженні рівноваги.

При плаваючому валютному курсі фіскальна політика не є ефективною. Причиною цього є те, що зріст внутрішньої ставки відсотка приводить до припливу в країну іноземного капіталу та збільшує попит на вітчизняну валюту. Зріст попиту на вітчизняну валюту приводить до зросту валютного курсу, що знижує чистий експорт. Зниження чистого експорту зменшує зріст сукупного попиту до початкового положення. Однак плаваючий валютний курс захищає економіку країни від різких коливань у попиті та залишає стабільним національний дохід.

Кредитно-грошова політика при плаваючому валютному курсі є ефективною. Коли Національний банк збільшує пропозицію грошей, це викликає зниження внутрішній ставки відсотка та стимулює відтік капіталу за межі країни. Виникає зріст попиту на іноземну валюту, що знижує валютний курс. Нова рівновага встановлюється при більш високому рівні національного доходу та світової ставки відсотка.

Відомо, що економіка будь-якої країни, незалежно від її розмірів і рівня економічного розвитку, взаємозалежна із зовнішнім світом через механізм зовнішньої торгівлі. Розміри експорту (EX) і імпорту (IM) впливають на внутрішні ціни, обмінні курси національних валют, процентні ставки, обсяги сукупного попиту й ВНП, рівень зайнятості й у цілому на макроекономічну рівновагу.

Експорт виступає як додатковий попит на товари й послуги вітчизняного виробництва й збільшує обсяг ВНП країни. З іншого боку, видатки на імпортовані товари йдуть із кругообігу доходів країни, зменшуючи обсяги ВНП.

Імпорт – це товари й послуги, що здобуваються резидентами даної країни в іноземців. Експорт – це продаж товарів і послуг резидентами даної країни іноземцям.

У цьому визначенні робиться упор на людей-резидентів тієї або іншої країни, а не на місце, де вони це роблять.

Якщо, наприклад, український турист живе в лондонському готелі, то ця послуга розглядається як експорт Англії й імпорт України. Якщо українська футбольна команда грає в США, то дохід, що належить команді, розглядається як експорт України.

Звісно, що з урахуванням впливу експорту й імпорту, рівновагу на ринку товарів і послуг можна записати таким чином:

Y + Z = C + I + G + (EХ – ІМ) (12.5)

де: ЕХ - експорт товарів із країни;

IM - імпорт товарів у країну.

Різниця між ЕХ і IM називається чистим експортом (X_N):

X_N = EХ – ІМ (12.6)

ЕХ є компонентом сукупного попиту даної країни, тому що являє собою товари, вироблені в даній країні й продавані за кордон.

IM являє собою товари, що купуються громадянами даної країни, але вироблені в інших країнах і тому є частиною сукупного попиту цих країн.

Тобто:

Y + Z = C + I + G + X_N (12.7)

Це рівняння називається основною макроекономічною тотожністю. Воно враховує всі взаємозв'язки в економіці країни, у тому числі й із зовнішнім миром, через зовнішню торгівлю.

Перепишемо основну макроекономічну тотожність, зробивши акцент на чистий експорт:

X_N =Y – (C+I+G) (12.8)

Дана форма запису показує потенційні можливості зовнішньоторговельного обігу країни.

Так, якщо випуск (Y) перевищує внутрішні видатки (C+I+G), країна має можливість експортувати цю різницю й тоді експорт перевищить імпорт, а величина чистого експорту X_N буде зі знаком «+».

І навпаки, якщо випуск (Y) недостатній для покриття внутрішніх видатків (C+I+G), імпорт перевищить експорт, і величина X_N буде зі знаком «–».

Вплив експорту й імпорту на обсяг доходу оцінюється, відповідно до кейнсіанській моделі, з урахуванням моделі мультиплікатора, скоректованого на величину граничної схильності до імпорту – mpq.

Гранична схильність до імпорту MPQ показує, як змінюється обсяг імпорту при зміні приросту доходу на одиницю:

mpq = Δ ІМ / ΔY. (12.9)

Оскільки функцію споживання можна записати як

С = С₀ + mpc (Y – І₀ – t Y), (12.10)

інвестиційну функцію як

I = I₀ + mpі Y, (12.11)

де mpі – гранична схільність до інвестицій,

функцію державних закупок товарів та послуг G = G₀, функцію чистого експорту як:

X_n = EX – IM – mpq Y (12.12)

Получимо:

Y = C₀+mpcY–mpcT₀–mpctY+I₀+mpIY+G₀+EX–IM–mpqY (12.13)

Звідси величина супермультиплікатора витрат

(12.14)

Помітимо, що вираження в скобках - це сума всіх автономних, тобто не залежних від рівня доходу видатків. Зміна кожного з компонентів автономних сукупних видатків веде до мультиплікативної зміни величини рівноважного доходу Y. Тому ріст автономного чистого експорту веде до мультиплікативного росту доходу:

Δ Y = К_А Δ Хn (12.15)

Отже, супермультиплікатор автономних витрат:

(12.16)

Тому в загальному виді рівність сукупного доходу величині сукупних видатків можна записати як Y = К_А А, де А – сума автономних витрат.

Супермультиплікатор податків:

(12.17)

Супермультиплікатор трансфертів:

(12.18)

Знаменник супермультиплікатора (величина, зворотна мультиплікаторові) має назву граничної норми вилучення (MLR):

(12.19)

Гранична норма вилучень, виражена через граничну схильність до споживання, дорівнює:

(12.20)

Дамо приклад. Припустимо, що експорт збільшується на 20 тис. грн. Розглянемо ефекти збільшення експорту на графіку:

Рис. 12.3. Ефекти приросту експорту.

Як бачимо, зріст експорту збільшує сукупний попит на ту ж величину, зрушуючи криву сукупного попиту AD нагору, у положення AD₁.

Рівноважний рівень доходу збільшується на більшу величину – рівну приросту експорту, помноженому на мультиплікатор m. Якщо m=2, рівень доходів зростає на 40 тис.грн., у нашім прикладі з 200 до 240 тис. грн., покращиться при цьому й активне сальдо торговельного балансу, що визначається як різниця між експортом і імпортом. Однак збільшення сальдо торговельного балансу складе меншу величину, чим приріст експорту. Це пов'язане з тим, що збільшення доходів викличе й ріст видатків на імпорт на величину, рівну MPQ*Y. Тобто, якщо гранична схильність до імпорту MPQ=0,2, тоді IM=0,2*40=8 (тис. грн.) і торговельний баланс поліпшується на EX-IM=20-8=12(тис. грн.).

У світовій торгівлі в останні роки зложилися деякі основні тенденції:

1. Обсяг міжнародної торгівлі в останні 35-40 років росте приблизно в 2-3 рази швидше, ніж світовий ВНП.

2. Світова торгівля зосереджена в промислово розвинутих країнах. На цю групу країн доводиться майже половина всіх світових торговельних угод.

3. У групі промислово розвинутих країн росте питома вага взаємних поставок подібних промислових товарів. Так, наприклад, Німеччина, Японія, США торгують один з одним приблизно однаковою продукцією: напівпровідниками, автомобілями, телевізорами, холодильниками. В останні роки в торгівлю цими товарами підключилися країни NIC's (нові індустріальні країни: Мексика, Бразилія, Тайвань, Корея) їхні ключові продукти – електроніка, автомобілі, виробництво яких засноване в цих країнах на дешевій робочій силі. Ці товари в чинність своєї дешевини й непоганої якості, успішно конкурують на ринках США і Європи й стають в останні роки об'єктом протекціоністських мір урядів розвинених країн.

4. Слаборозвинені країни експортують в основному сировинні товари й, крім того, приблизно 40% їхнього експорту доводиться на продукцію обробної промисловості.

Структура зовнішньої торгівлі є важливим чинником, здатним впливати на рівень економічного розвитку країни й життєвий рівень населення.