Метод ігрової вправи

Характерною ознакою цього методу вправи є сюжетна організація рухової діяльності. Сюжет визначає змістовну канву поведінки і взаємодії тих, що виконують тренувальне завданя методом ігрової вправи. В ньому передбачається як самостійноім провізоване виконання тих чи інших ігрових рухових дій, так і взаємодії гравців. Виконання тренувального завдання методом ігрової вправи слід розглядати як систему різноманітних рухових дій, які виконуються у межах прийнятих правил. При цьому метод ігрової вправи не слід пов'язувати лише з застосуванням рухливих ігор чи елементів спортивних ігор. Практично будьяку фізичну вправу можна виконати ігровим методом. Наприклад, тривалий біг з прискореннями можна виконати як методом строго-регламентованої, так і методом ігрової вправи ("Стань лідером"). При виконанні цього тренувального завдання методом ігрової вправи необхідно бігову трасу розділити на мірні (25, 50-метрові чи іншої довжини) відрізки. Група учнів, які вишикувані у колону по одному, долає визначену відстань (1,2 чи більше кілометрів у залежності від рівня тренованості і педагогічної задачі), пересуваючись із запланованою середньою швидкістю. Сюжет бігової гри полягає у тому, що на кожному мірному відрізку повинна відбуватися зміна лідера. Останній у колоні мусить зробити прискорення, випередити групу і очолити біг. При цьому кожний учасник бігової гри самостійно приймає рішення щодо моменту початку прискорення, величини і тривалості прискорення у межах мірного відрізка. Він може зробити різкий спурт чи плавне прискорення, на початку мірного відрізка чи пізніше. Суть полягає лише у тому, що на визначеному відрізку він повинен з останньої позиції в колоні переміститися вперед та зайняти позицію лідера. Прискорення необхідно робити щоразу, коли учасник бігової гри опиняється на останньому місці у колоні. Коли ж хтось із гравців не встигає на мірному відрізку переміститися з останнього на перше місце, то вибуває із гри.

Ігрові сюжети можуть відтворювати певні життєві явища, ситуації, взаємовідносини. Вони можуть бути конкретнообразни ми, як, наприклад, в елементарних рухливих іграх для дітей образно відтворюються фрагменти з виробничої діяльності, побуту, охоти тощо. В інших випадках вони набувають особливої ігрової форми (див. літ. 1, 4, 5, 9).

Ігровий сюжет і правила гри регламентують лише загальні умови поведінки гравців і не обмежують можливості застосування конкретних рухових дій для вирішення ігрових задач. Гостросюжетні ігри з конфліктними ситуаціями вимагають від гравців не шаблонних, імпровізованих рухових дій. Відсутність строгої регламентації рухових дій, можливість творчого пошуку оптимальних шляхів досягнення поставленої мети сприяють підвищенню емоційного фону занять, розвитку самостійності, ініціативності і творчої активності гравців.

Підвищений емоційний фон виконання тренувальних завдань методом ігрової вправи сприяє покращенню адаптації до тренувальних впливів. Захоплюючись сюжетом, учні можуть без перевтоми виконати набагато складніші завдання методом ігрової вправи ніж методами строго регламентованої вправи. Проте надмірне збудження під час рухової активності може спричинитися до травм, функціональних перенапружень тощо у людей, що мають недоліки в діяльності серцевосудинної системи, фізично слабо розвинутих та літніх людей.

При виконанні тренувальних завдань методом ігворої вправи педагог повинен уважно слідкувати за тим, щоб гравці чітко дотримувалися прийнятих правил. У той же час він не повинен частими втручаннями заважати їм вести творчий пошук оптимальних шляхів досягнення поставленої мети.

Загальне навантаження в тренувальних завданнях, що виконуються методом ігрової вправи, регулюється тривалістю, змінами у правилах, розміром майданчика, величиною додаткових обтяжень тощо. Але точно спланувати індивідуальне навантаження та об'єктивно його врахувати, при застосуванні методу ігрової вправи, практично неможливо.

До позитивних рис методу ігрової вправи належать:

1. Високі вимоги щодо творчої ініціативи в застосуванні тих чи інших рухових дій.

2. Висока емоційність.

3. Різноманітність характеру взаємовідносин між гравцями від ігрових вправ, де кожен за себе, до вправ, де один за всіх і всі за одного.

4. Можливість як вузько спрямованого розвитку конкретної рухової якості, так і комплексного їх розвитку.

До відносних недоліків методу належать обмежені можливості точного індивідуального дозування та обліку тренувальних навантажень.