Форми безготівкових розрахунків у господарському обігу

Безготівкові розрахунки – це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки здійснює банк на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Безготівкові розрахунки здійснюють за такими формами розрахункових документів:

– платіжного доручення;

– платіжної вимоги-доручення;

– платіжної вимоги;

– розрахункового чека;

– акредитива [13, 134].

Відповідно до класифікації Банку міжнародних розрахунків (м. Базель) усі платіжні інструменти поділяються на три групи:

– ті, що базуються на кредитовому переказі коштів (доручення про переказ у системі "жиро", у системі автоматизованих розрахункових палат, постійні доручення, доручення про переказ у системі SWIET);

– ті, що базуються на дебетових переказах коштів (векселі, чеки, прямі дебетові списання, банківські трати);

– пластикові картки, що мають ознаки як кредитових, так і дебетових інструментів.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, утому числі окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Платіжне доручення – документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта банку, який його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки.

День оформлення платіжного доручення не враховується.

Доручення застосовують у розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки дорученнями здійснюються:

– за фактично відвантажену або продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);

– у порядку попередньої оплати – якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством або обумовлено в угоді;

– для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше терміну, установленого чинним законодавством;

– для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

– для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та цільових фондів;

– в інших випадках відповідно до укладених угод або чинного законодавства [13, 136].

В угоді про розрахунково-касове обслуговування банк і платник можуть передбачати можливість подання платником платіжного доручення у довільній формі та визначати правила заповнення таких доручень платником, умови їх приймання та виконання банком.

Платіжне доручення у довільній формі обов'язково має містити всі реквізити платіжного доручення.

Платіжні доручення в довільній формі застосовуються при розрахунках у разі:

– періодичного перерахування платником фіксованих сум одним і тим самим отримувачем коштів;

– надання платником повноважень банку списати зі свого рахунку визначену суму в разі настання умов, визначених угодою;

– перерахування підприємством заробітної плати, пенсії тощо на особисті рахунки одержувачів;

– інших випадків відповідно до чинного законодавства або укладених угод [13, 136].

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, в якому передбачаються два види дій: вимога продавця до покупця оплатити надіслані йому комерційні документи на відвантажену продукцію і доручення покупця своєму банку оплатити вказані документи.

Платіжні вимоги-доручення можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Такі доручення банк приймає від платника протягом 20-ти календарних днів після виписки і на суму, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Причини несплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Розрахунки платіжними вимогами застосовуються в разі здійснення примусового списання (стягнення) коштів.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами).

Розрахунковий чек – це документ суворої звітності, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку – емітента), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець – юридична чи фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує його.

Чекодержатель – підприємство, яке є отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент – банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чеки, які застосовуються для безготівкових платежів, називаються розрахунковими.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розрахунках підприємств з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків (аналітичний рахунок "Розрахунки чеками") у банку-емітенті.

Підприємствам не дозволяється здійснювати обмін розрахункового чека на готівку та отримувати здачу з суми чека готівкою.

Невикористані розрахункові чеки після закінчення терміну дії чекової книжки або використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, який їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити термін дії чекової книжки або клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

Чекові книжки (розрахункові чеки) діють один рік.

Чеки з чекової книжки випускають у момент здійснення платежу і видачі чекодавцю за отримані ним товари та надані послуги [13, 139].

Акредитив – це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:

– виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги;

– надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж.

Акредитив за своєю суттю є угодою, що відокремлена від угоди купівлі-продажу або іншого контракту, на якому вона може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Банки-емітенти можуть відкривати такі акредитиви:

– покритий – акредитив для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку;

– непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту [13, 139].

Акредитиви бувають відкличні та безвідкличні:

– відкличний акредитив – акредитив, який може змінити або анулювати банк-емітент без попереднього погодження з бенефіціаром (при порушенні умов, передбачених угодою, у випадку дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів);

– безвідкличний акредитив – акредитив, що може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресованим.

Термін дії акредитива в банку-емітенті встановлює покупець у межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи термін проходження документів між банками. У разі необхідності (зміни в умовах договору) заявник може продовжити термін дії акредитива на 10 днів.

Переваги акредитивної форми розрахунків – прискорення строків розрахунків, наявність гарантій у платника.

Недолік – приводить до уповільнення обіговості обігових коштів.

Для оперативного ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обміну технологічною інформацією клієнти можуть застосовувати програмно-технічний комплекс "клієнт банку – банк".

Клієнтська частина системи "клієнт – банк" забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунку клієнта в банку, враховуючи проведені початкові та зворотні платежі. Розрахункові документи в електронному вигляді, що подаються клієнтом у банк, мають відповідати формату платіжних документів системи електронних платежів Національного банку України, із зазначенням електронних цифрових підписів відповідальних осіб платника, яким згідно з установчими документами надане право підпису. Реквізити розрахункового документа в електронному вигляді, що використовується у системі "клієнт – банк", визначаються договором між банком та клієнтом, але обов'язково цей документ має містити такі з них:

– дату і номер;

– назву, ідентифікаційний код (номер) платника та номер його рахунку;

– назву та код банку платника;

– назву, ідентифікаційний код (номер) отримувача та номер його рахунку;

– назву та код банку-отримувача;

– суму цифрами;

– призначення платежу.

Банківська частина системи "клієнт – банк" забезпечує перевірку наведених електронних підписів на кожному розрахунковому документі в електронному вигляді клієнта та за платіжним файлом.

Юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою системи "клієнт – банк" і оброблення банком його розрахункових документів в електронному вигляді є окремий договір між ним і банком. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення суперечок у разі їх виникнення тощо.

Використання клієнтом системи "клієнт-банк" не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.

Не дозволяється формування клієнтами розрахункових документів в електронному вигляді на підставі розрахункових документів, які мають додатки (реєстр чеків, реєстр документів за акредитивом тощо), а також формування стягувачем розрахункових документів в електронному вигляді на підставі платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів. Ці платіжні вимоги надсилаються клієнтом до банку на паперових носіях.

Однією з перспективних форм розрахунків є вексельна. Вексель як один із різновидів кредитних грошей уже багато років активно використовувався і використовується у внутрішніх угодах країн з ринковою економікою, а також є важливим міжнародним платіжним засобом.

Головна економічна функція векселя – бути засобом оформлення і забезпечення кредитів як комерційних, так і банківських, що дозволяє. господарюючим суб'єктам оплачувати свої зобов'язання за угодами з відстрочкою платежу.

В Україні введене використання простого і переказного векселя (тратти) відповідно до Женевської конвенції 1930 року.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання терміну зазначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві). Випускають такі види веселів: переказний, простий.

Крім переказних і простих, векселі бувають:

– казначейські (державний цінний папір, який випускається для покриття видатків державного бюджету. Такі векселі можуть використовуватися для здійснення розрахунків, сплати податків, а при необхідності – і для застави для забезпечення кредитів);

– приватні векселі, що імітуються корпораціями, промислово-фінансовими групами, банками. Гарантією надійності таких векселів є рейтинг векселедавців і стабільність їх фінансового стану);

– фінансові (видаються векселедавцем для мобілізації фінансових ресурсів і мають у своїй основі депозитну природу).

Векселі застосовуються для:

– розрахунків за придбані матеріальні цінності;

– отримання вексельних кредитів – видача векселетримачеві позики до запитання під заставу векселя;

– інкасування векселів банками за дорученням векселедержателя (зобов'язання у пред'явленні векселів у термін платнику і отримання належних платежів);

– отримання позики за спеціальним позичковим рахунком, забезпеченим векселями (для підприємств, що інтенсивно використовують векселі). При цьому векселі приймають (депонуються) як забезпечення спеціального позичкового рахунку не на їх повну вартість, а на 60-90 % їх номінальної суми [13, 143].